Більшовицький НЕП та Україна
Приходчук Роман, 2 БЛ (9), 2010 р.
Основними причинами переходу до нової економічної політики були:
1) глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;
2) тотальна господарська розруха, різьке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва;
3) масові повстання селян, робітників, солдат і матросів;
4) політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;
5) спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;
6) намагання утримати владу в будь-який спосіб.
7) езацікавленість селян в підвищенні продуктивності своїх господарств .
У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) затвердив резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Основними заходами непу стали:
- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;
- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;
- після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;
- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;
- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;
- ліквідація безплатних послуг;
- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;
- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;
- введення стабільної валюти - червонця;
- децентралізація системи управління:
- розвиток підприємництва;
- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.
Введення НЕПу особливо позитивно позначилося на розвитку промисловості, дозволило відбудувати зруйновану війною економіку. Проте у селі надмірно високий продподаток привів до голоду 1921-1923 рр., під час якого померло більше мільйона селян. А в цей час український хліб не тільки годував міське населення СРСР і Червону Армію, але й у великій кількості експортувався за кордон. Виморений голодом «український селянин примирився з більшовицьким режимом». У 1922-1924 рр. радянське керівництво здійснило грошову реформу, наслідком якої стала стабілізація фінансової системи. Економіка радянських республік в 20-ті роки неодноразово потерпала від гострих криз: 1922 р. - фінансова криза, 1923 р. - криза збуту, 1924 р. - товарний голод, 1925 р. - зростання інфляції, в 1927-1928 рр. - кризи хлібозаготівель.
42 .Політика „українізації ” в УСРР та її наслідки
В 1923-33 рр більшовики проводили політику коренізації, для укорінення радянської влади. В Україні ця політика дісталла назву "українізації".
Політика коренізації ("українізації") була зумовлена багатьма зовнішніми і внутрішніми причинами:
1. Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в котрій начебто забезпечено гармонійний і вільний розвиток радянських республік та гарантовано вільний розвиток національних меншин.
2. Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством (основною масою національних республік було селянство) та національною інтелігенцією шляхомлібералізації національних відносин.
3. Намаганням більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучивши до партій і до управління республікою представників неросійських народів [В 1920 р. у ВКП(б)У українці складали лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УСРР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли нею лише 2%].
4. Намаганням радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження окраїн, щоб він не вилився в антицентробіжні спрямування.
5. Потребою зміцнення новоутвореного державного утворення – СРСР, наданням прав "культурно-національної автономії" хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету тощо.
У практичному здійсненні "українізації" в Україні можна виділити такі наслідки:
1. Усунення від влади відвертих шовіністів першого секретаря ЦК КП(б)У Е. Квірінга та другого секретаря Д. Лебедя, який проголосив теорію боротьби двох культур,прогресивної, революційної, міської російської та контрреволюційної, відсталої сільської української культури. В їх боротьбі українська культура мала відступити і загинути.
2. Розширення сфери вживання української мови в державному житті. [З серпня 1923 р. для державних чиновників та партійних функціонерів організовуються курси української мови. Той, хто не пройшов їх і не склав іспиту, ризикував втратити посаду. З 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві. З 1927 р. партійну документацію переведено на українську мову].
3. Зростає кількість українців у партійному і державному апараті. Так, у 1923 р. їхня частка становила 25–35%, а у 1927 р. – 52–54%. За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни. Одною з них була поява нової державно-політичної, господарської та культурної еліти, кістяком якої були так звані націонал-комуністи, вихідці з колишніх українських лівих партій.
4. Найбільший вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти. Вона збіглася в часі з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. У 1930 р. в Україні почали впроваджувати загальнообов’язкове початкове навчання. У 1927 р. – 97% українських дітей навчалося українською мовою. Цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади (у 1990 р. він становив лише 47,9%). Зростання мережі україномовних навчальних закладів йшло паралельно з розвитком наукових досліджень у різних галузях українознавства.
5. Різко збільшувалась кількість української преси (в 1933 р. вона становила 89% всього тиражу газет у республіці).
6. Україномовні стаціонарні театри в 1931 р. складали 3/4 всіх театрів в Україні; в 1927/29 рр. у Києві збудовано найбільшу в Європі на той час кіностудії.
7. Місто почало втрачати позиції цитаделі російської ідентичності.
8. Різнопланова культурно-освітня робота проводилась серед компактно проживаючих за межами України українців (на 1925 р. за межами України проживало 6,5 млн. українців).
9. Велика увага приділялась розвитку національних меншин в Україні. Так, протягом 1925 р. було утворено 7 німецьких, 4 болгарських, один польський і один єврейський національні райони, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 міських рад. У цей час в Україні діяли 966 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 – з єврейською, 31 – з татарською тощо, а взагалі початковий всеобуч здійснювався понад 20-ма мовами.
Проте, на початку 30-х років "українізацію", яку слушно називали Українським Відродженням, почали поступово згортати. Розпочинається боротьба з буржуазнимнаціоналізмом, на хвилі цієї боротьби застрелилися М. Хвильовий та М. Скрипник (1933 р.), що стало своєрідним сигналом кінця "українізації".