Діапазон значень зміни фактора верхнього і нижнього песимумів, за яких організми здатні пристосовуватись до змін умов середовища, визначають межу витривалості
Основи екології
Екологія(грец. „ойкос”- дім, „логос”- вчення, Ернст Геккель, 1866 р.) – це біологічна наука, яка вивчає взаємозв ۥязки живих організмів та їхніх угруповань між собою та довкіллям, а також структуру та функціонування надорганізмових систем.
Рівні організації життя:
Молекулярний – клітинний – тканинний – органний – організмовий – популяційно-видовий – біогеоценотичний – біосферний
надорганізмові системи
1. Визначення та класифікація екологічних факторів
Екологічні фактори – це будь-які компоненти довкілля, що впливають на живі організми та їх угруповання.
Екофактори поділяються на:
1. Абіотичні фактори – це компоненти та властивості неживої природи, які прямо чи опосередковано впливають на окремі організми та їх угруповання(температура, освітленість, вологість, газовий склад повітря, тиск, сольовий склад води і т.д.).
2. Біотичні фактори – це різні форми взаємодій між особинами в популяціях і між популяціями в угрупованнях.
Такі взаємодії можуть бути:
а) антагоністичними (конкуренція, паразитизм, хижацтво);
б) взаємовигідними (мутуалізм – це такий тип співіснування різних видів, від якого вони взаємно дістають користь; наприклад, лишайник або рак-самітник, який має надійний захист у вигляді жалких клітин актинії, яка, в свою чергу, використовує його як засіб пересування );
в) нейтральними
Кожен з організмів постійно взаємодіє з особинами свого (внутрішньовидові зв’язки) та інших видів (міжвидові зв'язки).
3. Антропогенні фактори – це різні форми господарської діяльності людини, що змінюють стан середовища існування різних видів живих істот, у тому числі і самої людини.
2. Динамічна класифікація екологічних факторів
Інтесивність дії факторів може залишатись відносно сталою протягом тривалих історичних періодів розвитку біосфери (наприклад, сонячне випромінювання, сила тяжіння, сольовий склад морської води, газовий склад біосфери).
Більшість з них має мінливу інтенсивність (температура, вологість і т.д.). Ступінь мінливості кожного з екологічних факторів залежить від особливостей середовища існування організмів.
Зміни екологічних факторів можуть бути:
1) періодичними, залежно від часу доби, пори року, положення Місяця відносно Землі і т.д.;
2) неперіодичними, які виникають спонтанно (виверження вулканів, землетруси, урагани і т.д.);
3) спрямованими протягом значних історичних проміжків часу (зміни клімату Землі, пов’язані з перерозподілом співвідношення площ суходолу і Світового океану).
Кожен із живих організмів постійно пристосовується (адаптується) до всього комплексу екологічних факторів, тобто до середовища існування, регулюючи процеси життєдіяльності відповідно до змін цих чинників.
Тобто, середовище існування – це сукупність умов, в яких мешкають певні особини популяції чи інших угруповань організмів.
Подібно до екологічних факторів середовище також може бути абіотичним, біотичним і антропогенним.
3. Загальні принципи дії екофакторів на живі організми
Прояв впливу факторів виражається у зміні життєдіяльності організмів. Це призводить до зміни чисельності популяції. При цьому слід зазначити такі закономірності:
1) за певних значень фактора складаються найсприятливіші умови для життєдіяльності організмів. Такі умови називаються оптимальними, а значення фактора – оптимумом;
2) чим більше значення фактора відхиляється від оптимальних, тим сильніше пригнічується життєдіяльність особин, тому виділяють зону нормальної життєдіяльності;
3) діапазон значень фактора, за межами якого нормальна життєдіяльність стає неможливою, називають межею витривалості, яка буває верхньою і нижньою;
4) діапазон значень фактора, за межами якого організм почувається пригнічено, називають зоною пригнічення (песимуму);
Діапазон значень оптимуму і песимуму є критерієм для визначення екологічної валентності (толерантності) – це здатність організму пристосовуватись до змін умов середовища.
Закон екологічної валентності (Шелфорд, 1913):
Діапазон значень зміни фактора верхнього і нижнього песимумів, за яких організми здатні пристосовуватись до змін умов середовища, визначають межу витривалості.
За екологічною валентністю організми поділяються на:
1) стенобіонти – організми, що можуть жити за дуже незначної зміни факторів (орхідеї, далекосхідний рябчик, форель);
2) еврибіонти – органнізми, що можуть жити за значних змін факторів ( колорадський жук, пацюки, вовки, таргани, очерет).
Закон обмежувального фактора (правило мінімуму Лібіха):