Поширення писемності. Найдавніші пам'ятки писемності

Наші уявлення про рівень письменності населення Київської Русі ґрунтуються не стільки на збережених книжкових пам'ят­ках (адже книги створювалися найосвіченішими людьми), скільки на випадкових на­писах на побутових речах, зброї, стінах храмів, каменях тощо.

Такі написи називають епіграфічними пам'ятками.

Ті ж з-поміж епіграфічних пам'яток, що видряпані на поверхні, - називають графіті.

Надзвичайно цінним історичним джере­лом є графіті Софії Київської. Дуже цікавим є напис, що його вважають найдавнішим датованим руським записом.

• Зроблено його було 3 березня 1052 р. в тому-таки Софійському соборі.

• У ньому повідомляється про грім, оче­видно, блискавку, що вдарила в Софій­ський собор.

• Напис на 16 років старший за знаме­нитий напис на Тмутараканському камені 1068 р., в якому розповідається про те, як тмутараканський князь Гліб міряв взимку море по льоду від Тмутаракані (сучасна Тамань) до Корчева (Керчі).

У Києві виявлено й інші епіграфічні зна­хідки на ремісничих виробах: пряслицях, ливарних формочках, господарських посудинах - корчагах, давній цеглі тощо. На пря­слицях найчастіше писали імена власників: «Княжо єсть», «Молодило»; на корчагах писали про вміст посудини або називали ім'я його власника.

 

До нашого часу від доби Київської Русі та Галицько-Волинської держави, як це не прикро усвідомлювати, збереглося дуже мало книг.

Найдавнішими з-поміж них є: Реймське Євангеліє, Остромирове Євангеліє, «Ізбор­ник Святослава» 1073 р. та «Ізборник» 1076 р., Мстиславове Євангеліє.

 

Цей почесний список очолює славно­звісне Реймське Євангеліє, яке у своєму посазі привезла до Франції дочка Ярослава Мудрого Анна.

• Щоправда, точна дата створення ру­копису невідома: вчені датують його 40-ми pp. 11 ст.

• Своєю назвою Реймське Євангеліє завдячує м. Реймсу у Франції, де воно збе­рігається нині, хоча створили його київські книжники - спеціально для княжої родини, адже призначалося воно (на це вказує не­великий розмір) для особистого користування.

 

Найдавнішою датованою книжною па­м'яткою Русі є Остромирове Євангеліє.

• Створили цю книгу (власне, переписа­ли) в Києві в 1056-1057 pp.

• Остромирове Євангеліє - пам'ятка ви­няткової мистецької вартості: її сторінки оздоблені зображеннями євангелістів, кольоровими заставками й кінцівками, вели­кими ініціалами.

• Деякі рядки тексту написано золотом.

• Остромирове Євангеліє призначалося для церковного вжитку, тож має великий формат.

 

З-поміж найдавніших книг, що зберег­лися донині, є й такі, які призначалися для світського читання. Йдеться про «Ізбор­ники» - збірки різних творів грецьких авто­рів богословського та повчального змісту, більша частина яких розтлумачує складні місця з Біблії, це, так би мовити, своєрідні енциклопедичні довідники.

• їх збереглося два - 1073і 1076 pp.

Перший у назві береже ім'я київського кня­зя Святослава Ярославича, хоч, як зазна­чають дослідники, замовляв цю книгу його брат - князь Ізяслав.

• Та Ізяславові не судилося увічнити своє ім'я в книзі, бо його вигнали з київського столу брати.

• На київському столі утвердився Свято­слав і поквапився вписати своє ім'я в тільки-но створеному рукописному шедеврі: за наказом нового київського володаря було переписано посвяту князеві, внесено ще деякі зміни. Відбувалося те року 1073.

• «Ізборник Святослава» розкішно орнаментований мініатюрами, заставками, численними ініціалами.

• А от «Ізборник» 1076 р. оздоблений значно скромніше, хоча не поступається першому ретельністю переписувача.

 

З книжкових пам'яток 12 ст. найбільш відоме Mcmucnaвoвe Євангеліє, переписане близько 1115 р.

• Книга написана на 213 аркушах.

• И тексти прикрашено художніми застав­ками та ініціалами, розмальованими різ­ними фарбами.

• Початкові слова читань написані роз­чиненим золотом.

• На окремих аркушах вміщено зобра­ження євангелістів.

• 3 приписки до Євангелія відомо, що його переписав Олекса, а золотом писав майстер Жаден.

• Мстиславове Євангеліє написане було в Києві на замовлення Мстислава Володи­мировича, сина великого князя київського Володимира Мономаха.

Освіта

Численні джерела свідчать про високий рівень розвитку освіти за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Щоправда, безпосередніх відомостей про того­часні школи або про кількість освічених ру­сичів відомо не вельми багато. Піклування про освіту від часів запровадження христи­янства перебрали держава й церква. За кня­зювання Володимира Святославича в Києві вже існувала школа для навчання дітей з найближчого оточення князя. Існувала шко­ла й при Софійському соборі. Року 1086 онука Ярослава Мудрого Янка Всеволодівна заснувала в Київському Андріївському монастирі школу для жінок. Монастирі були центрами освіти і в Галицько-Волинському князівстві. Знахідки берестяних гра­мот, бронзових та кістяних писал переко­нують, що книжна наука розвивалася не ли­ше в стольному граді, а й у різних частинах галицької та волинської земель. Приміром, берестяні грамоти знайдено у Звенигороді та Бересті, бронзові писала для писання на воскових табличках - у Звенигороді, Пе­ремишлі, Галичі, Острозі.

Розвиток літератури

Високий рівень освіченості руського населення, сприятливі умови для створення книжок, шанобливе ставлення до них спри­яли розвиткові оригінальної літератури.

Усна народна творчість.Ще до виник­нення писемності у східних слов'ян існу­вали: обрядові пісні, легенди, загадки, сказання, заклинання, епічні й ліричні пісні. Від часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави до нас дійшли легенди й перекази, дружинні, святкові, весільні пісні, казки, колядки, прислів'я, приповідки, ма­гічні заклинання й замовляння. Чудовими пам'ятками були билини (старини). Най­давнішими, найбільшими за обсягом і найвартіснішими в художньому та історичному аспектах вважаються билини Київського, або Володимирового, циклу. Оповіді в них пов'язані із стольним градом Києвом і його князем Володимиром Красним Сонечком. Билини київського циклу складалися в 10-11 ст. Вони оспівують мужність і хоробрість богатирів, які боронили рідну землю від во­рогів. У 13-14 ст. билини наповнюються но­вими сюжетами, пов'язаними зокрема з реа­ліями Галицько-Волинської держави: про князя Романа, Михайла Козарина та інших.

Початки літературного життя на наших теренах, крім уснопоетичної творчості, мали ще одне джерело - літературні твори інших народів, які через переклади церков­нослов'янською мовою прийшли після впровадження християнства, передусім ре­лігійні твори.

Оригінальна література.Оригінальна, тобто власна, незапозичена літературна творчість наших предків за часів Київської Русі була започаткована літописами - до та­кого висновку спонукають ті літературні па­м'ятки, що збереглися дотепер. Вважають, що найдавніший літопис було створено за часів Аскольда у другій половині 9 ст. Проте він, як і наступні літописні зведення, не зберігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ». Його створено на початку 12 ст. При складанні «Повісті...» використано давніші літописи.

• «Повість...» збереглася в багатьох спи­сках. Найстаріші з них - Лаврентіївський (1377 р.) та Іпатіївський (перша половина 15 ст.).

• У «Повісті...» викладено події від 860 р. до 1111 р.

• Один із пізніших списків цього літопис­ного зведення зберіг ім'я автора-упорядника - ченця Києво-Печерського монасти­ря Нестора.

• До продовжень «Повісті...» належить Київський літопис, який охопив час від 1111 р. до 1200 р. Він розповідає про події в різних землях Київської Русі, але в центрі оповідей - Київ і Київська земля. Основний зміст літопису - боротьба князів за київський стіл, боротьба русичів проти половців.

 

Найвидатнішою пам'яткою літописання Галицько-Волинської держави є Галицько-Волинський літопис.

• На відміну від інших літописів, цей не поділяється на датовані літописні записи, а містить своєрідні повісті про воєнні походи та інші події. Він складається з двох частин. У першій ідеться про події в Галицькій землі з 1205 р. до кінця 50-х pp. 13 ст. і є, власне, життєписом князя Данила Романовича.

• Друга частина Галицько-Волинського літопису пов'язана з Волинською землею й волинськими князями. У ній оповідається про події від середини до кінця 13 ст. Як уважають дослідники, ця частина літопису писалася при дворі володимирського кня­зя Володимира Васильковича в останні ро­ки його життя.

 

У записах Лаврентіївського списку під 1096 р. вміщено пам'ятку, відому під наз­вою «Повчання» Володимира Мономаха».

• «Повчання» звернене до дітей Мономаха.

• На переконання Мономаха, князь має подавати своїм дітям приклад взірцевого правителя, навчати гідній цього високого звання поведінці та способу життя.

• Князь повинен піклуватися про підда­них, не покладатися на управителів, слуг чи бояр, а сам стежити за справами в держа­ві; не допускати, щоби сильні пригнічували слабких, щоб злочинців карали на горло;

у походах жити одним життям із дружин­никами.

• У другій частині «Повчання» Володимир Мономах розповів про різні випадки із сво­го життя, а також про власні добрі вчинки: він добровільно віддав Олегові Чернігів­ське князівство, боровся проти усобиць, здійснив 83 великих походи, уклав 19 мир­них угод із половцями, відпустив багатьох полонених тощо.

 

Найвизначнішою пам'яткою руської лі­тератури є «Слово о полку Ігоревім».

• Тривалий час ця перлина давньоукра­їнського письменства була невідомою: її випадково знайшли на початку 90-х pp. 18 ст. в одному з рукописів 16 ст.

• «Слово...» написане на основі конкрет­ного історичного факту - невдалого походу 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославичапроти половців.

• Автор закликав князів забути чвари, об'єднатися й захистити рідну землю від небезпечного ворога.

• На думку дослідників, «Слово...» ство­рене по свіжому сліду події - десь у серпні-вересні 1187 р.