Фінансова система Великобританії
Повна офіційна назва унітарної країни Великобританії - Об'єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії. До складу цього Королівства входять: Англія, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія.
Фінансова система Великої Британії складається:
з державного бюджету;
місцевих бюджетів;
спеціальних позабюджетних фондів;
фінансів державних підприємств та корпорацій.
Кожна ланка бюджетної системи є незалежною та функціонує автономно. Головну роль у фінансовій системі відіграє бюджет центрального уряду (державний бюджет Великої Британії). Державний бюджет складається з двох частин: звичайного бюджету (або Консолідованого фонду) та Національного фонду позик.
Бюджетний рік у Великій Британії починається з 1 квітня і завершується 31 березня наступного року. Проект державного бюджету складає казначейство (міністерство фінансів). При розробленні бюджету враховують такі економічні показники: прогнозні темпи зростання ВВП, рівень безробіття, норми відсоткових ставок, динаміку цін, ситуацію на фондовому ринку, рівень податкових ставок та ін. Планування здійснюється на п'ятирічний період у цінах поточного року з відповідним щорічним коригуванням.
Проект бюджету складається з двох окремих частин – розрахунок доходів та витрат. Для вотування (розгляду-затвердження) бюджету парламент збирається на спеціальну сесію. Бюджетні права парламенту стосовно бюджетної ініціативи (можливості вносити зміни в поданий проект) є обмеженими. На практиці тільки виконавча влада може збільшити видатки державного бюджету. Затверджений бюджет підписує королева Великої Британії (це її єдина та формальна функція у бюджетному процесі).
Особливість бюджетного процесу полягає в тому, що незначну частину видатків бюджету (близько 4% від загальної їх кількості) парламент не затверджує. Головним чином, це видатки капітального характеру.
Вирішальну роль у бюджетному процесі Великої Британії відіграє Казначейство, яке відповідає за законодавчу базу; за відносини з фінансовими інститутами. За дотримання нормативних вимог Казначейства відповідає Управління з фінансового регулювання і нагляду.
Фінансово-бюджетна політика цієї країни ґрунтується на двох основних економічних правилах: 1) «золоте правило» - уряд країни робить позики з метою інвестування цих коштів у певний сектор економіки; 2) «правило стабільного інвестування» - відношення суми внутрішнього державного боргу до ВВП протягом економічного циклу має утримуватися на стабільному і розумному рівні.
Система оподаткування Великої Британії передбачає систему регламентування пільг для малозабезпечених верств населення, а також кредит для оподаткування прибутку найбільш низькооплачуваних категорій працівників.
Щодо розподілу функцій фінансового посередництва для британських фінансових інституцій характерна досить чітка спеціалізація - депозитно-позикова - за небанківськими інституціями (численними й різноманітними страховими компаніями, пенсійними й інвестиційними фондами тощо).
Особливістю управління державним боргом є і те, що більшу частку становить саме внутрішній державний борг, що дає можливість мінімізувати залежність держави від зовнішніх позичальників.
Фінансова система Франції
Фінансова система Франції як унітарної держави – дворівнева, включаючи загальнодержавні та місцеві фінанси. До складу фінансової системи входять такі ланки: центральний (державний) бюджет, місцеві бюджети, спеціальні фонди та фінанси державних підприємств. Особливістю фінансової системи Франції є створення та функціонування цілої системи фондів спеціального призначення, спеціальних рахунків та приєднаних бюджетів, окремі з яких знаходяться у складі бюджету, а інші – позабюджетні. Всі вони певною мірою юридично та організаційно є самостійними і мають власні джерела формування доходів.
У Франції традиційно високі соціальні гарантії населенню з боку держави.
Державний бюджет Франції складається з двох складових:
фінансові ресурси, операції з якими є остаточними. До них належить усе фінансування, яке за своїм економічним змістом має безповоротний характер і здійснюється в межах даного бюджетного року. Такі видатки можуть бути як поточними, так і капітальними.
операції кредитного характеру, які передбачають повернення коштів і за строками реалізації можуть виходити за межі даного бюджетного року.
У бюджетних відносинах головну роль відіграють президент, уряд, парламент, а також спеціальні державні установи – Міністерство економіки і фінансів, Національна кредитна рада, Банківська контрольна комісія, Економічна і соціальна рада. Бюджетний процес у Франції регулюється Конституцією, а також численними законами, декретами, що регламентують функції центральних і регіональних органів влади, причетних до бюджетного процесу: Період від початку підготовки проекту бюджету до складання звіту про виконання бюджету у Франції займає більше трьох років, а сам бюджетний рік збігається з календарним.
Місцеві бюджети є основним фінансовим інструментом адміністративних одиниць. Франція поділена на 22 регіони, 96 департаментів і близько 36 тис. комун. Адміністративно-територіальні одиниці мають власну систему виборчих органів самоврядування: регіональних, генеральних і муніципальних рад, які затверджують відповідні бюджети.
Місцеві бюджети в частині видатків складаються з двох основних розділів: бюджети поточної діяльності (функціональний) та бюджети нового будівництва (інвестування). Джерела доходів поділяються на внутрішні (доходи від муніципальної власності, місцевого господарства, податкові) та зовнішні (дотації, кредити, як державні, так і приватні).
У країні більше третини всіх поточних витрат місцевих органів влади доводиться на утримання адміністративно-силового апарату (поліція, цивільна оборона, пожежна охорона, управління), третина – на освіту, культуру; важливою статтею витрат є розвиток інфраструктури.
Джерела доходівподіляються на:
внутрішні- від муніципальної власності та місцевого господарства;
податкові - забезпечують 50 % загальної суми надходжень, передбачених бюджетом;
зовнішні- дотації та кредити.
З метою вирівнювання доходів від різниці в отриманих податках використовується глобальна (єдина) дотація функціонування, тобто спеціальний фонд трансфертів для органів місцевого самоврядування, кошти з якого надаються комунам і департаментам Франції.
Фінансова система Японії
Фінансова система Японії складається з бюджету центрального уряду, місцевих бюджетів і спеціальних фондів і фінансів підприємств, корпорацій, що належать центральним і місцевим органам влади. Особливість державних фінансів Японії полягає в тому, що показник частки державних витрат у ВВП є одним із найменших серед відповідних показників розвинених країн.
Бюджетна система Японії – дворівнева; вона складається з державного та місцевих бюджетів.
Величезну частину витрат державного бюджету становлять соціальні витрати, серед них – пенсії. За рахунок бюджету фінансується також так звана суспільна взаємодопомога, що охоплює ту категорію населення, яка сама не може забезпечити мінімальний рівень життя. Така допомога виплачується на повсякденні потреби, освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, по безробіттю, на похорони.
Бюджетний рік для всіх ланок фінансової системи починається у Японії з 1 квітня і закінчується 31 березня наступного календарного року.
У бюджетному процесі беруть участь: парламент, кабінет, Міністерство фінансів, міністерства й урядові агенції, Аудиторська палата, а також науковці, журналісти, які беруть участь у процесі обговорення бюджету. Бюджетний процес охоплює декілька стадій.
Дохідна частина бюджету Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Порівняно з іншими країнами, частка неподаткових надходжень у Японії досить висока. До них належать доходи від орендної плати, продажу земельних ділянок й іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей, позики та ін.
Податкова система Японії характеризується множинністю податків. Стягувати їх має право кожен орган територіального управління. Основні прямі податки – податок на доходи фізичних осіб і податок на прибуток компаній. Стосовно непрямих податків, то замість ПДВ у Японії справляється податок на споживання, яким не обкладаються медичні послуги, послуги у сфері освіти, продажу або оренди нерухомості та ін.
Всього у Японії налічується 47 префектур, що об'єднують 3045 міст, селищ, районів, кожен з яких має самостійний бюджет. За рахунок ресурсів місцевих органів влади в Японії фінансується розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Видатки місцевих органів влади складаються з адміністративних видатків, платежів за державним боргом, видатків на поліцію, на освіту, протипожежну оборону та економічний розвиток. Високу частку видатків місцевих бюджетів становлять саме видатки на різні громадські роботи та підприємницьку діяльність держави.
Особливістю фінансової системи Японії є розвинута система спеціальних фондів. Доходи фондів соціального страхування формуються за рахунок внесків застрахованих осіб і роботодавців. Видатки складаються з виплат пенсій та допомог різних видів.
Інвестиції у промисловість здійснюються з фонду промислових інвестицій і фонду фінансування міського будівництва. Суспільні роботи зі створення і розширення інфраструктури фінансуються в Японії з фондів державного будівництва – шляхового, портового, гідротехнічного, аеродромного, електроенергетичного.
Державна власність у Японії становить незначну частку її національного багатства і представлена капіталомісткими об'єктами інфраструктури.
У Японії три групи підприємств державного сектору – казенні підприємства, корпорації, в яких держава володіє 100% акцій, і змішані компанії з пайовою участю держави. До першої групи належать державне підприємство з карбування монет і друкування банкнот, державне книжне видавництво, державні лісництва, поштова служба, зокрема ощадні каси при поштових відділеннях. Казенні підприємства в Японії є не тільки на рівні країни в цілому, а й на рівні муніципалітетів. На місцевому рівні державі належать підприємства зі збору й утилізації сміття, міський транспорт, школи, лікарні, декілька тисяч компаній, зайнятих будівництвом і експлуатацією муніципального житла.