Ознаки зрозумілості мовлення
Основи культура усного професійного мовлення. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури. Жанри усних виступів.
1.Культура мови: поняття, ознаки.
2.Словники у професійному мовленні.
3.Види і жанри усних виступів.
Рекомендована література
1. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – 2-ге вид., виправ. і доповнен. – К.Е Алерта, 2011. – 696 с.
2. Мацюк 3., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник 2-е вид.- К.: Каравела, 2008.- С. 7-37.
Культура мови: поняття, ознаки.
Слово, мова – показник загальної культури людини, її інтелекту, мовної культури. «Слово» - візитна картка віку, професії, соціального стану» людини. Мовна культура шліфується і вдосконалюється у процесі спілкування, зокрема під час виконання професійних обов’язків. Вона виявляється у володінні професійною мовою, вмінні висловлюватися правильно, точно, логічно.
Культура мови – це галузь мовознавства, що кодифікує норми. Вона не лише утверджує норми літературної мови, а й пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу.
Культура мовлення – дотримання мовних норм літературної мови та свідоме майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети і засобів спілкування.
Особа з низьким рівнем мовної культури, яка не вміє висловлювати свої думки, яка припускається помилок під час спілкування, приречена на комунікативні невдачі.
Нормативний аспект культури мови – один з найважливіших, але не єдиний. Можна, не порушуючи норм української літературної мови, справити негативне враження на співбесідника.
Однак мова має величезний запас мовних засобів, якими послуговуються, враховуючи ситуацію, сферу спілкування, статутні ознаки співбесідника – це типові формули вітання, побажання, запрошення, прощання. Неабияке значення мають і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему.
Отже, високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовлення діяльності. Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні – це спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності.
Отже, володіння культурою мовлення – важлива умова професійного та фахового зростання.
Комунікативні ознаки культури мовлення
Ознаками культури мовлення є: - правильність, змістовність, точність, логічність, доречність, чистота, виразність, багатство.
Головними з них правильність і змістовність.
Правильним є мовлення того, хто володіє літературною мовою. Тобто наявністю мовних норм: вимовних, наголошу вальних, графічних, орфографічних, словотвірних, лексичних, морфологічних, синтаксичних, пунктуаційних, стилістичних.
Правильність мовлення досягається за рахунок дотримання критеріїв зрозумілості та краси мовлення.
Критерії зрозумілості мовлення – це точність, доречність, логічність.
Критерії краси мовлення – чистота виразність, багатство. Тобто це все є змістовністю.
Ознаки зрозумілості мовлення.
1. Точність – критерій культури мовлення, що полягає у вмінні мовця добирати слова, словосполучення, які відповідають змісту та меті висловлювання.
Точність є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового стилю. Ця вимога є найактуальнішою особливо перед авторами законодавчих актів.
По-перше, правильне слововживання, вміння добирати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімів, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів.
2. Доречність – критерій культури мовлення, наскільки повно і глибоко людина оцінює спілкування, інтереси, стан, настрій адресата (вікові особливості). А ще треба уникати того, що б уразило викликало роздратування у співбесідника, вказувати на помилки співбесідника у тактовній формі.
Також це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо.
3. Логічність – це якість мовлення, яка пов’язана із точністю, адже точність є попередньою умовою логічності.
– полягає у вмінні мовця забезпечувати змістові зв’язки між словами у реченні та між реченнями в тексті.
1) несуперечливість поєднання слів (кожен має право на належні, безпечні і шкідливі умови праці., а треба безпечні і здорові умови праці.);
2) відсутність багатослів’я;
3) відсутність підміни понять; (кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я іноземців від протиправних посягань; треба інших людей)
4) правильний порядок слів;
5) правильна координація підмета з присудком;
6) правильна побудова речень з однорідними членами;
7) правильне використання сполучних засобів;
8) помилкове поєднання дієслівних зв’язків української мови становить і являє собою, утворюючи зв’язку становить собою замість є (становить);
9) Вживання пасивних конструкцій, до складу яких входять дієслова на – ся, замість активних конструкцій: Президент обирається народом – треба: Народ обирає Президента.
Ознаки краси мовлення:чистота, виразність, багатство.
Чистота - критерій культури мовлення, який полягає у використанні мовцем лише слів літературної мови, які відповідають її вимовним, наголошувальним та лексичним нормам.
Лексична чистота мовлення вказує на відсутність у мовленні ненормативної лексики, а саме:
1) розмовної лексики- класний, супер, кльовий;
2) фамільярна лексика – блат (зв’язки), братва (товариші),
3) зневажлива лексика - базікати (говорити), канючити (просити);