Педагогічна корекція важковиховуваності

Розробкою змісту, принципів та методів педагогічної робо­ти, спрямованої на подолання важковиховуваності займались О. А. Грошкова, А. Д. Джумабаев, Л. М. Зюбін, А. І. Кочетов, Д. І. Фельдштейн та ін. Розглянемо синтез їхніх ідей щодо шля­хів вирішення проблеми.

Оскільки важковиховуваність є наслідком неправильно­го виховання, то педагогічна робота зводиться в загальному до перевиховання. За визначенням А. І. Кочетова перевиховання — це перебудова ціннісних установок людини, зміна її способу життя з метою забезпечення соціальної адаптації.

У зв'язку з тим, що важковиховуваний підліток чинить активний опір педагогічному впливу, процес перевиховання є значно складнішим ніж виховання. Тому доручати цю роботу слід досвідченим майстерним педагогам, які мають спеціальну підготовку до взаємодії з "важкими" підлітками.

Ліквідація наслідків неправильно виховання передбачає вплив не лише на підлітка, а й на його виховуюче оточення. Слід усунути ті причини, які призвели до викривлення особис-тісного розвитку дитини. З цією метою проводиться исиходого педагогічна робота з батьками та вчшелями, спрямована на ана­ліз помилок, допущених у побудові взаіміін з учнем, визначення


Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

шляхів та засобів їх виправлення, формування конструктивних установок щодо подальшої взаємодії. Така робота може прово­дитись у формі лекцій, консультування, рольових ігор, дискусій тощо. її кінцевою метою є перебудова, оптимізація соціальної ситуації розвитку учня.

На основі вивчення особистості "важкого" підлітка та умов її формування складається індивідуальний план перевиховання з врахуванням вікових особливостей, інтелектуальних можли­востей, своєрідності емоційно-вольового розвитку. Цей план об­говорюється з усіма учасниками виховного процесу. Системність та послідовність трансформуючого впливу на підлітка забезпе­чить ведення щоденника.

А. І. Кочетов визначив основні напрямки перевихо­вання:

1. Відновлення позитивних якостей, які отримали незначну
деформацією.

2. Компенсація прогалин і недоліків в духовному світі під­
літка. Подолання негативізму.

3. Стимуляція та інтенсифікація позитивного розвитку осо­
бистості, формування свідомості і самосвідомості.

4. Гуманізація особистості підлітка шляхом виховання ко­
лективізму, формування емпатії.

5. Ізоляція від антисоціального середовища, залучення до
сфери колективних взаємин, заохочення до суспільної діяльнос­
ті, стимуляція соціальної активності.

6. Нормалізація та збагачення взаємин важковиховуваних з
оточуючим світом.

7. Перебудова усіх ставлень особистості "важкого" підлітка
(до себе, до діяльності, до інших).

8. Засвоєння та накопичення соціально цінного життєвого
досвіду.

9. Стимуляція до прояву творчих інтересів. Компенсація
недостатності культурної інформації та пізнавальної спрямо­
ваності.

10. Формування почуття відповідальності. Активізація са­
мовиховання.

О. А. Грошкова виділяє два напрямки роботи щодо пере­виховання: з колективом класу, зокрема з формальними та не­формальними лідерами та з "важким" підлітком Найчастіше


Модуль 111

важковиховувані у класі мають статус ізольованих або відторг нутих. Для підвищення статусу учню пропонують доручення, які відповідають його інтересам, сприяють демонстрації йот позитивних якостей та здібностей. Вчителям рекомендується не протиставляти "важких" підлітків іншим учням, не допускати дискредитації особистості "важкого" підлітка в очах одноклас­ників, уникати різкої негативної оцінки поведінки та успішності. Однокласникам пропонують допомогти, підтримати позитивні прояви поведінки важкого підлітка і протистояти негативним. Виключно важливим є виховання в колективі доброзичливого ставлення, зокрема до "важких" підлітків.

Л. М. Зюбін акцентує увагу на необхідність опори в про­цесі перевиховання на позитивні якості особистості важковихо-вуваного, пропонує педагогам долати негативні установки щодо таких учнів, помічати їхні здібності та щонайменші прояви праг­нення бути кращим.

Отже, важливими умовами успішності процесу перевихо­вання виступають: єдність педагогічного впливу на підлітка, підкреслення поваги до його особистості, демонстрація довіри до нього та педагогічного оптимізму, наявність діяльності, в якій він зможе ствердити себе з позитивного боку, а також опора на згуртований учнівський колектив, який має прийняти важкови-ховуваного, і оцінки якого мають стати значущими для нього. Трансформація особистості "важкого" підлітка стає можливою на фоні нарощування інтенсивності і частоти позитивних емоцій­них переживань (за висловом А. І. Кочетова, позитивні емоції виконують функцію будівельного матеріалу для формування по зитивних якостей особистості). Неабияку роль у цьому процесі відіграє подолання невстигання в навчальній діяльності та акти­візація пізнавальних інтересів.

Щоб підлітка перевиховати необхідно змінити його став­лення до своїх недоліків. Нерідко деградація особистості від­бувається через неможливість проявити свої позитивні якості. Перевиховання полягає в цілісних змінах духовного світу осо бистості: прискорює позитивний розвиток, а негативний сповіль­нює, потім руйнує при активній участі самого вихованця. Перш за все слід зупинити подальшу деформацію особистості шляхом створення сприятливих умов для прояву позитивного, яке таким чином приходить в конфлікт з негативним і сповільнює його розвиток, загострення суперечностей всередині негативного за рахунок зміни способу життя та вилучення із середовища, в яко му підліток застосовує свої недоліки


Психолого педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

На заваді високому темпу нарощування позитивних момен­тів може с гати та обставина, що процес перебудови особистості не є миттєвим чи поступально успішним. Успіхи і досягнення часто чергуються зі зривами й розчаруваннями, які супрово­джуються негативними переживаннями. Щоб знизити руйнівний ефект таких переживань на підлітка у перевихованні викорис­товується, так звана, методика "рубежів", сутність якої полягає у постановці та виконанні реально досяжних зобов'язань з на­ступним поступовим їх ускладненням.

У педагогічній роботі з важковиховуваними підлітками пози­тивно зарекомендувала себе організація індивідуального шефства. В учня з'являється авторитетний для нього керівник, якого він намагається наслідувати, від якого одержує моральну підтримку, який залучає його до суспільно-корисної діяльності, сприяє розвит­ку інтересів, максимально заповнює вільний час, допомагає долати труднощі, нейтралізує дію негативних чинників. Ефективність цьо­го заходу залежить від того, наскільки шеф зможе стати психоло­гічно близьким для підлітка. В ролі шефа може виступати студент педагогічного вузу. Відсутність досвіду виховної роботи компен­сується тут, по-перше, незначною різницею у віці між підшефним і шефом, по-друге, відсутністю інертних стереотипів і шаблонів щодо способів педагогічного впливу в останнього.

До методів перевиховання А. І. Кочетов відносить: зміну переконань, переучування, "вибух", "реконструкцію характе­ру", переключення, заохочення та покарання. Розглянемо де­тальніше кожен з них.

Використання методу зміни переконань сприяє руйнуван­ню виправдувальних мотивів негативної поведінки і формуван­ню соціальних цінностей. Переконання використовується для зміни свідомості, життєвого досвіду та моральних почуттів під­літка. Створюються умови, за яких підліток може висловити усі аргументи на захист своїх поглядів, після чого заперечити кожен аргумент. Щоб розхитати неправильні переконання під­літка, необхідно спонукати його до порівняння себе зі значущи­ми іншими, показати, до чого можуть призвести його негативні установки та цінності в майбутньому, довести парадоксальність його логіки ("Уяви собі, що станеться, якщо всі стануть на таку позицію?") Учню буде легше погодитись з думкою педагога, якщо останній визнає часткову правоту його власних аргументів, а також демонструватиме довіру та повагу до його особистості Заміна старих переконань новими здійснюється шляхом зіткнен­ня суперечливих цінностей у духовному світі вихованця (напри-


Модуль HI

клад, небажання вчитись з одного боку і прагнення визнання в учнівському колективі).

Для усунення негативних звичок, виправлення спотворених потреб, відучування від неправильних дій та вчинків викорис­товується метод переучування При цьому обов'язково повинен мати місце процес не простого відмирання негативних рис, а за­міна, компенсація їх позитивними. Відучування здійснюється з допомогою прийомів заборони, контролю, перевірки. Заборони повинні бути категоричними але глибоко вмотивованими. Від­сутність можливості прояву негативної звички повинна поєдну-ватись зі сприятливими умовами для позитивної. Важливим сти­мулом відмовитись від поганих звичок для підлітка є негативне ставлення до них збоку колективу. Ефективність методу пере­учування істотно знижується, якщо супроводжується великою кількістю зауважень та обмежень, які лише дратують учня. До сприймання змін, що відбуваються у поведінці підлітка, повинні бути готові однокласники, вчителі, батьки. Оскільки неадекват­на реакція на незвичні дії колишнього важковиховуваного може також звести все переучування нанівець.

Метод перевиховання, що носить назву "вибуху" розро­бив А. С. Макаренко, який вважав малоефективною перебудову особистості важковиховуваного еволюційним шляхом. Проте, оскільки використання цього методу вкрай загострює позитивні та негативні переживання особистості, він використовується рід­ко. "Вибух" передбачає загострення до крайньої межі конфлік­ту між індивідом та колективом. Члени колективу відверто ви­словлюють все, що накипіло. Важкий підліток опиняється перед альтернативою: або він змінюється, або стає об'єктом презир ства та зневаги. Під час "вибуху" підліток переживає внутрішню катастрофу, йому ніколи роздумувати, хитрувати, намагатись зберегти своє показове негативне "я". Відбувається руйнуван­ня негативних стереотипів поведінки, що створює передумови для використання інших методів перевиховання. Зрозуміло, що метод "вибуху" може бути ефективним лише у сильному колек­тиві, думка і ставлення якого є значущими для підлітка. Існує декілька прийомів використання цього методу: нагнітання нега­тивних переживань до крайньої межі, що викликає у вихованця сильне незадоволення собою; доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка, коли власні недоліки для нього самого створюють неприємності; зіткнення негативних та позитивних якостей важковиховуваного Вдаючись до методу "вибуху" пе дагог повинен ретельно зважити усі "за" і "проти", виключити можливість нервового зриву 236


Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

Наявність у важковиховуваного підлітка окремих позитив­них властивостей особистості дозволяє у процесі перевиховання скористатись методом "реконструкції характеру". Для цього не­обхідно виділити позитивні, псевдо позитивні та негативні якос­ті підлітка і створювати умови, що є сприятливими для прояву позитивних та неможливості використання негативних якостей. Позитивний досвід зазвичай супроводжується схваленням з боку однокласників та дорослих, викликає приємні переживання, яких так не вистачало важковиховуваному підлітку, і породжує прагнення до повторення. Педагогами розглядаються такі варі­анти використання методу "реконструкції характеру" як віднов­лення втраченого позитивного досвіду поведінки та корисних звичок, включення особистості в систему відповідальної залеж­ності в колективі і т.п. В останньому варіанті використовується феномен зміни ставлення індивіда до вимоги з підвищенням осо­бистої відповідальності за її виконання.

Переключення як метод перевиховання був запропонова­ний А. С. Макаренком. Його сутність полягає у тому, щоб зону активності "важкого" підлітка перемістити зі сфери асо­ціальних вчинків в сферу суспільно значущої діяльності. При цьому враховуються особливості мотиваційної сфери підлітко­вого віку, використовуються позитивні якості індивіда, ство­рюються умови для прояву його здібностей і навіть часткове використання колишнього досвіду, сформованого в асоціаль­ній діяльності. Розглянемо приклади переключення, які можна використовувати при виправленні різних негативних якостей у важковиховуваних. Недисциплінованим можна давати до­ручення, пов'язані з відповідальністю; підлітків, схильних до хуліганства, можна переключити на шефську, наставницьку роботу з молодшими школярами; егоїзм трансформується че­рез залучення до діяльності, пов'язаної з наданням допомоги іншим, проявом турботи і т.п.

Заохочення та покарання у перевихованні застосовується лише як допоміжний метод. Зловживання цим методом, на­дання йому виключної переваги перед іншими наносить лише шкоду. Слід пам'ятати, що покарання сприймається важкови-ховуваними як ще один негативний чинник, а заохочення - як виняток. Зловживання покаранням викликає у підлітка роз­дратування і активізує смислові бар'єри. Реакція підлітка на стимуляцію позитивної поведінки залежить від його ставлення до педагога, актуального психічного стану, усвідомлення спра­ведливості застосованого впливу. Заохочення повинно погдну ватись з вимогливістю, а покарання з повагою Важ айво,


Модуль 111

щоб покарання не сприймалось підлітком, як негативна оцінка його особистості в цілому.

Заохочення відіграє важливу роль в стимуляції почуття відповідальності, активізації фонду позитивних якостей, під­вищення самопочуття підлітка, а також в нормалізації взаємин між учнями та педагогом та зниженні психічної напруги. Разом з тим не можна зловживати позитивними оцінками, адже тоді вони швидко втрачають свою стимулюючу силу. На заохочення заслуговують лише ті вчинки, які свідчать про досягнення у ро­боті над собою. При цьому повинен враховуватись не тільки сам вчинок, а й мотиви, що спонукали до нього.

Покарання виховує відповідальність за себе та інших. Воно повинно відповідати мірі провини та рівню вихованості підлітка, виноситись лише після з'ясування усіх обставин, бути тактов­ним за формою, служити зниженню напруження та вирішен­ню конфлікту. Використання даної форми стимуляції повинно здійснюватись таким чином, щоб підліток добре усвідомлював і визнавав свою провину, а від так адекватно сприймав вжиті санкції і робив відповідні висновки на майбутнє. Якщо учень не розуміє, за що його покарали, це породжує почуття образи і злість. Можуть бути випадки, коли вихованець сам шкодує про скоєне і глибоко переживає наслідки. При покаранні заборо­няється: виносити невмотивовані рішення, карати за підозрою, використовувати у якості покарання трудову діяльність, прига­дувати старі гріхи, вдаватись до фізичного впливу. До арсеналу засобів покарання можна віднести засудження, спонукання до самопокарання, запобігання негативним вчинкам.

Дослідниками виділені типові помилки при використан­ні педагогами методів стимуляції: 1) поверхова оцінка вчинку учня, без аналізу його мотивів, без з'ясування обставин - тоді покарання або заохочення можуть виявитись несправедливими;

2) використання покарання як помсти, як відображення негатив­
ного ставлення до дитини або як засобу підтримки дисципліни,

3) використання заохочення як засобу задобрювання для заво­
йовування або відновлення позитивного статусу; 4) відсутність
міри у використанні прийомів позитивної та негативної стимуля­
ції; 5) якісна однотипність засобів стимуляції; 6) переважання
покарання над заохоченням, коли щонайменші помилки учня
одразу одержують свою оцінку, а успіхи сприймаються як на­
лежне і не відмічаються взагалі; 7) порівняння дітей між со­
бою, наведення когось у приклад іншим, що розпалює заздрість
та породжує комплекс неповноцінності, негативно впливає на
процес формування самооцінки 8) використання таких прийомів


Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

покарання, які принижують гідність підлітка; 9) заохочення під­літків від імені осіб, які знаходяться з ними в конфлікті; 10) за­стосовування прийомів заохочень, які не відповідають віковим та індивідуальним інтересам.

Хочемо звернути увагу на певну суперечність в положеннях сучасної педагогіки щодо засобів позитивної та негативної сти­муляції. Логіка гуманістичної особистісно орієнтованої педагогі­ки веде до висновку про необхідність відмовитись від зовнішніх прийомів оцінювання.

Якщо дитина не усвідомлює своєї провини, то покарання не виконає своєї функції. Якщо дитина шкодує про свій вчинок, то необхідність у покаранні відпадає.

Якщо мотиви позитивного вчинку дитини є моральними, то вона не потребує заохочення, оскільки діє відповідно до своїх потреб. Якщо ж поведінка зумовлена очікуванням позитивних санкцій чи винагород, тоді вона не заслуговує заохочення.

Крім того вчені гуманістичного напрямку психології пере­конливо доводять шкоду зовнішньої оцінки щодо формування "я-концепції" дитини. Зловживання позитивною чи негативної стимуляцією самі по собі можуть стати причиною формування неврозів та схильності до девіантної поведінки.

Разом з тим, метод заохочення, а особливо — метод пока­рань на практиці є найпоширенішими в педагогічному арсеналі батьків та вчителів. В уявленнях сучасної молоді (результати аналізу проведеного нами анкетування студентів педагогічного вузу) сутність виховання зводиться саме до використання цих методів: "Виховувати дитину - означає робити їй зауваження, якщо вона допускає помилки, пояснювати їй, що таке добре, що таке погано, хвалити її за успіхи ".

Такий підхід позначається на психосоціальному розвитку дітей, які навчаються в школі задля оцінки, а не задля знань; дотримуються норм поведінки не через моральні переконання, а щоб уникнути неприємностей або одержати свої дивіденди.

На наш погляд, необхідність та особливості використання методів стимуляції в гуманістичній педагогіці потребують спеціа­льного наукового дослідження.

На відміну від покарання та заохочення метод самовиправ­лення повністю узгоджується з положеннями особистісно орієн­тованої педагогіки. Сутність його полягає у створенні умов для самовиховання. Щоб підліток з власної ініціативи руйнував не­гативні якості своєї особистості та формував позитивні, у нього, по-перше, повинна виникнути у цьому потреба, по-друге, - мож­ливості, тобто здатність до критичного самоаналізу та до само-


Modj/ль ///

регуляції Роль педагога у цьому процесі поля rat у стимуляції вихованців до самопізнання, заохочення їх до самооцінки та само­виховання, підтримці у них віри щодо власних можливостей

Ефективність самовиправлення, на наш погляд, головного інтегруючого методу перевиховання, істотно підвищується за умови залучення до корекційної роботи психолога. Функції пси­холога щодо подолання важковиховуваності розглянемо у на­ступному параграфі.