Екологічна освіта, виховання і культура

Подальший розвиток цивілізації може відбуватися лише в поєднанні з законами природи, при усвідомленні людиною своєї справжньої ролі в системі біотичної регуляції. Перед людством постало дуже нелегке завдання — здійснити карди­нальні зміни у своїй свідомості, сформулювати і добровільно прийняти обмеження та заборони, що продиктовані законами розвитку біосфери. Це вимагає, в свою чергу, зміни багатьох стереотипів поведінки, механізмів економіки і соціального розвитку. Необхідні фундаментальні зміни в нашій системі цінностей, інститутах і способах життя з врахуванням того, що екологічні, економічні, політичні, соціальні і духовні потреби тісно взаємопов'язані. Тому розвиток сучасної освіти поклика­ний виконувати інтегровані функції. У зв'язку з цим у багатьох країнах відбувається реформа системи освіти. Ця реформа неминуча, вимушена й природна. Пов'язано це передусім із тими завданнями, що відображені в матеріалах «Порядок ден­ний на XXI століття» конференції Ріо-92: забезпечення розу­міння питань екології дітьми і молоддю.

Майже у всіх країнах ще наприкінці 80-х — початку 90-х років на рівні законів було прийнято Національні стратегії екологічної освіти, які розглядаються як беззупинний процес, що включає в себе всі професійні і вікові групи населення. Для України важливим документом у цьому напрямі є Постанова Верховної Ради від 5 березня 1998 року про створення системи екологічної освіти і виховання, що є важливим пріоритетом державної політики в галузі охорони природи, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Необ­хідність формування екологічної культури як складовий ком­поненту гармонійно розвиненої особистості висвітлено в Дер­жавній національній програмі «Освіта. Україна XXI століття», у Концепції національного виховання, проекті Концепції еколо­гічної освіти України і Державному стандарті освіти в Україні.

Екологічна освіта. У наші дні не лише проявляється велика зацікавленість до питань стійкої екологічної освіти, а й спостері­гається можливість і необхідність доповнення ідей стійкого роз­витку до практики екологічної освіти. Причому екологічна освіта все частіше визнається основним питанням стійкого розвитку. Екологічна освіта повинна «виробляти» у людей такі моделі поведінки, норми і принципи дій в соціо-природному середовищі, які породжують і відтворюють екологічний розвиток. Усі най­важливіші принципи, категорії і поняття концепції навколиш­нього природного середовища мають бути відображені і розкриті в змісті, формах і методах екологічної освіти. Ця ідея є вирі­шальною для створення нової парадигми екологічної освіти.

Екологічна освіта покликана врятувати людство від загрози, що насувається, на основі формування екологічного світогляду замість споживацького, що панує нині. Він базується на знан­нях законів природи та її реакції на антропогенний вплив.

Подальший розвиток цивілізації може здійснюватися тільки у співіснуванні з законами природи та усвідомленні людиною своєї справжньої ролі в системі біотичної регуляції. Перед людством постало складне завдання — здійснити карди­нальні зміни у своїй свідомості, сформувати і добровільно при­йняти обмеження і заборони, що диктуються законами роз­витку біосфери. Однією із соціальних технологій, що здатна змінити багато стереотипів поведінки, механізмів економіки і соціального розвитку є екологічна освіта.

Основи екологічної освіти було закладено у 1968 році на Міжнародній конференції ЮНЕСКО у Парижі, пізніше у 1970 році вони були підтверджені на Міжнародній нараді у Неваді (США). А у 1972 році конференція ООН у Стокгольмі задекларувала зв'язок між: освітою і станом природи. В резуль­таті цього у 1975 році з'явилась Міжнародна програма еколо­гічної освіти. В ній задекларовано такі основні положення еко­логічної освіти:

· - будь-яке життя само цінне, унікальне і неповторне; людина відповідальна за все живе;

· природа була і завжди буде сильнішою за людину. Вона вічна і безконечна. Основою взаємовідносин з природою має стати взаємодопомога, а не протистояння; - чим різноманітніша біосфера, тим вона стійкіша;

· якщо все залишити так, як є, то «вже скоро — через 20-50 років, Земля відповість очманілому людству невідво­ротним ударом на знищення»;

· - сформований у масовій свідомості протягом багатьох ро­ків антропоцентричний тип свідомості повинен бути витіснений новим баченням світу — екоцентричним;

Екологічна освіта — цілеспрямовано організований, пла­ново і систематично здійснюваний процес засвоєння еколо­гічних знань, умінь і навичок. Зміст екологічної освіти та вихо­вання у країнах Східної та Центральної Європи становить складну структуру, у якій виділяються чотири основні компо­ненти: пізнавальний, ціннісний, нормативний та діяльнісний. Найбільш типовими завданнями, що поєднують погляди біль­шості педагогів цих країн стосовно екологічної освіти і вихо­вання, є формування знань про закономірності взаємозв'язків природних явищ, єдності живої та неживої природи, про взає­модію людини, суспільства і природи; виховання мотивів, потреб і навичок екологічно доцільної поведінки та діяльності, здорового способу життя, потягу до активної діяльності з охо­рони навколишнього середовища; розвиток інтелектуальної та емоційної сфер психіки учнів на основі причинного аналізу екологічних ситуацій, емоційного переживання стосовно при­роди.

Сучасна система екологічної освіти України має неперерв­ний, комплексний, міждисциплінарний та інтегрований харак­тер, з диференціацією залежно від професійної орієнтації. Вона складається з двох підсистем неформальної і формальної еко­логічної освіти.

Підсистему неформальної освіти утворюють (незалежно від її підпорядкованості й форми власності) засоби масової інфор­мації (радіо, телебачення, газети, журнали, реклама тощо), заклади культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, туризму, заповідні об'єкти, зоопарки, ботанічні сади, національні парки, рекреаційні зони, житловий будинок, сім'я, родина.

Основне покликання підсистеми неформальної екологічної освіти полягає в оперативному, ефективному і максимальному

поширенні інформації екологічного змісту, якнайшвидшому формуванні громадської думки, пропагуванні здорового спо­собу життя, природовідновлювальних технологій освоєння довкілля.

Особливою ланкою підсистеми неформальної екологічної освіти є сімейне і родинне виховання, яке закладає основи еко­логічного світогляду і світовідчуття дитини. Тому загально-екологічним навчанням мають бути охоплені передусім батьки.

Підсистему формальної екологічної освіти утворюють уста­нови та заклади освіти, основані як на державній, так і на при­ватній формах власності (дошкільні установи, загальноосвітня школа, заклади позашкільної освіти, професійно-технічні учи­лища, вищі навчальні заклади, заклади післядипломної освіти тощо), де здійснюється науково і методично обґрунтований, цілеспрямований процес формування екологічної культури відповідно до завдань цих установ і закладів освіти щодо соці­алізації особистості.

Провідне місце в управлінні системою неперервної еколо­гічної освіти (як формальної, так і неформальної) займає функ­ція планування (плани, програми, проекти) з урахуванням психолого-фізіологічних та вікових особливостей населення. При цьому підсистема неформальної екологічної освіти врахо­вує здебільшого вікові особливості людини (малят, дошкіль­ник, молодший школяр, молодший підліток, підліток, старший підліток, юнак, молода особа тощо). Підсистема формальної екологічної освіти більше спирається на освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні й орієнтується на основні ланки системи освіти (дошкільна, початкова шкільна, базова шкільна, повна середня, професійна освіта: професійно-технічна, вища, післядипломна).

Екологічна освіта вирішує три основні функції:

1. Формує адекватні екологічні уявлення, тобто уявлення про взаємозв'язки в системі «Людина — Природа — Суспіль­ство» і в самій природі. Це дає змогу особистості знати, що і як відбувається у світі природи, між; людиною і природою, між; природою і суспільством і як варто діяти з погляду еко­логічної доцільності.

2. Формує ставлення до природи. Екологічні знання не гаран­тують екологічно доцільної поведінки особистості, для цього необхідно ще й відповідне ставлення до природи.

3. Формує систему умінь, навичок і стратегій взаємодій із при­родою.

Крім зазначених раніше соціальних функцій, екологічна освіта виконує ще й такі функції:

1. Розвиває комунікативні можливості людини через з'ясу­вання понять, які є необхідним компонентом сучасного комунікативного мінімуму кожної людини незалежно від її освітнього і соціального стану. Не обізнаний із цими понят­тями громадянин не може адекватно сприймати значну частину сучасної інформації, що поширюється в суспіль­стві і стосується природи, здоров'я, умов, які створюють небезпеку для життя окремої людини і нації в цілому. Без цих відомостей сучасна людина не може бути вільною щодо прийняття всього спектра доцільних рішень: від простого «Я» до державного «Ми».

2. Виконує важливу інформативну функцію, оскільки еколо­гія надає громадянам всебічну інформацію про природне середовище, природні ресурси, які становлять матеріальну основу існування людини, з'ясовує місце людини в природі, її зв'язки з нею і Всесвітом. Усе це забезпечує набуття нави­чок контакту і спілкування людини з живою і неживою природою, формування цілісного погляду на дійсність, вза­ємодію людини з людиною і людини з природою. Молода людина вчиться розуміти системний принцип організації життя та природи, і що дуже важливо, у її свідомості на пси­хоемоційному рівні своєчасно створюється система ієрархії таких цінностей, які становлять необхідну передумову раці­онального існування нації, держави й особистості в ній.

3. Екологічна освіта і виховання формують особистість учня, молодої людини й громадянина, розвиваючи здебільшого їхню психоемоційну та інтелектуальну сфери, здатність логічно мислити, уміння передбачати наслідки своєї пове­дінки в природі та суспільстві, формувати ставлення до природи як світу свого буття, усвідомлювати свою долю як долю землі, а долю землі як свою особисту.