Метод наукового спостереження та головні вимоги до цього методу

Метод педагогічного спостереження – спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження пряме й опосередковане, а також самоспостереження. Організовуючи спостереження потрібно мати його план та фіксувати результати, воно повинно бути систематичним. достовірні відомості дає тільки тривале спостереження за вихованцем, якщо виникають якість розходження то потрібно перевірити усі результати. Для кращих результатів слід поєднати спостереження з методом бесіди чи анкетування.

Закономірності та рушійні сили розвитку особистості.

. Основними рушійними силами розвитку особистості вихованця є:

• рівень розвитку особистості та її ідеали, життєві цінності й настанови;

• потреби, мотиви, мотивації особистості та моральний обов'язок;

• життєві домагання особистості та її можливості;

• спадкові дані та потреби виховання;

• емоційно-почуттєва сфера особистості;

• особливості протікання нервово-психічних процесів особистості тощо.

Потреби – необхідність у чомусь.

Здібності – психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.

Педагогічний експерименту та його особливості.

Метод експерименту – полягає у створенні спеціальних умов з метою викликати досліджувальне явище, забезпечує най достовірніші результати. Розрізняють такі види: констатуючий( вивчаються наявні пед..явища); перебірковий( перевіряється гіпотеза або якесь припущення); творчий( констатуються нові пед.явища).

Фактори і теорії розвитку О.

У розвитку людини взаємодіють біологічний і соціальний аспекти. Адже, народившись із певними задатками і якостями, людина протягом усього життя вдосконалюється морфологічно і функціонально: розвивається її організм, збагачуються зв'язки з навколишнім світом. Як індивіда її характеризують передусім біологічні особливості, які є передумовами соціального розвитку. Знання законів біологічних і фізіологічних змін, що відбуваються з людиною, допомагає педагогу здійснювати природовідповідну освіту дитини — забезпечення відповідних до її розвитку змісту, форм і методів навчання і виховання. Біологізаторські, соціологізаторські теорії, а також теорія двох факторів розвитку протиставляють соціальні та біологічні чинники розвитку особистості. Представники біологізаторських теорій визначальним чинником розвитку вважають спадковість, розвиток здібностей, рис характеру, з якими дитина народилася, рекомендують вихователям не втручатися в природний розвиток малюка. Головне, на їхній погляд, використовуючи спеціальні тестові завдання, розподілити дітей на групи, допомагаючи кожному здобути знання «за його силами». Результатом упровадження цієї теорії є елітарні дошкільні навчальні заклади для дітей з підвищеними інтелектуальними здібностями.

У соціологізаторських теоріях заперечувалися біологічні чинники розвитку, зосереджувалася увага на ролі соціального середовища, оскільки, на думку їх представників, усі малюки від народження мають однакові можливості, а розвиток є набуттям ними досвіду. Правильно скерувавши розвиток дитини, можна сформувати людину такою, якою прагне її бачити педагог. Свої твердження вони аргументували тим, що люди, котрі виховувалися у різних умовах, виявляли різні розумові можливості.

Особливості проведення бесіди, як методу НПД.

Метод бесіди забезпечує пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, які дослідник вивчає. Може бути план, потрібно створити сприятливу атмосферу для сприятливої бесіди з дитиною. Різновидом бесіді є інтерв’ю .