Інтелект та його структура 2 страница

⇐ Назад

Таблиця 10

Фізіологічна теорія(за І.П. Павловим)

Характеристика типів темпераменту у відповідності до властивостей центральної нервової системи
Холерик	сильний	неврівноважений	рухливий
Сангвінік	сильний	врівноважений	рухливий
Флегматик	сильний	врівноважений	малорухливий
Меланхолік	слабкий	неврівноважений	інертний

Поняття про характер

ХАРАКТЕР– психічне утворення, що складається з численних стійких властивостей особистості, що виражають її ставлення до навколишньої дійсності, праці, інших людей і до самої себе.

Під рисами характеру розуміють психічні властивості людини, що визначають її поведінку.

Існує багато класифікацій рис характеру. У психологічній літературі найбільш часто зустрічаються два підходи. Згідно з першим,риси характеру пов’язують із психічними процесами і тому виділяють вольові, емоційні, інтелектуальні риси. До вольових рис відносять рішучість, наполегливість, самостійність, активність, самовладання, організованість тощо. До емоційних рис належать вразливість, байдужість, емпатійність, чуйність. До інтелектуальних зараховують дотепність, винахідливість, допитливість. Згідно з другимпідходом, риси характеру розглядаються у відповідності до спрямованості особистості, причому зміст спрямованості виявляється у ставленні до людей, діяльності, навколишнього світу й до себе самої.

Риси характеру можна умовно розділити на мотиваційні та інструментальні. Мотиваційні спонукають і спрямовують діяльність, а інструментальні надають їй певного стилю. Характер може виявлятися у виборі цілей дії, тобто як мотиваційна риса особистості. Проте, коли ціль визначена, характер виступає в інструментальній ролі, тобто визначає засоби досягнення поставленої мети.

3. Акцентуації характеру

Акцентуації рис характеру – крайні варіанти норми як результат підсилення окремих рис характеру.

Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації.

Застряванняв стані збудження базується на впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди виявляють відповідальність і розсудливість при розгляді справ.

Педантизмвиявляється в крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні питань, у дотриманні «букви», хоча це й шкодить справі, у міркуванні типу «коли б чого не трапилося».

Демонстративні особистостівиявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони заперечують очевидне: «це неможливо», «я цього не розумію». За звичайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані особистостінадмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки (свої або інших людей) загострено емоційні, афективні.

Тривожні особистостів усьому чекають небезпеку, виявляють підвищену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні ховатися, поступитися навіть слабшому, втекти від нього, якщо він чимось «погрожує».

Інтровертовані особистостізамкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, щоаутизмпідлітків більше властивий інтровертованим особистостям.

Екстравертовані особистостіпрагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.

4. Поняття про здібності. Види здібностей

ЗДІБНОСТІ – індивідуально-психологічні особливості людини, що відповідають вимогам певної діяльності та є умовою успішного її виконання.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття про темперамент.

2. Дайте характеристику теорій темпераменту.

3. Дайте характеристику типів темпераменту.

4. Назвіть типологію характерів.

5. Назвіть особливості формування характеру.

6. Охарактеризуйте типи акцентуацій характеру.

7. Дайте визначення поняття про здібності.

8. Розкрийте співвідношення понять задатки та здібності.

9. Охарактеризуйте види здібностей.

10. Назвіть умови реалізації та розвитку здібностей.

РОЗДІЛ 6. ОСНОВИ ВІКОВОЇ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Немає нічого практичнішого,

ніж хороша теорія.

Р. Кирхгоф, нім. вчений

Методичні вказівки

У розділі «Основи вікової та педагогічної психології» поставлено завдання з’ясувати предмет вікової та педагогічної психології, її завдання на сучасному етапі розвитку науки, специфіку методів дослідження.

Психічне життя людини від народження до старості зазнає багатьох змін, які впливають на здобуття нею і збагачення її соціального досвіду, форми і способи самореалізації, функціонування в соціумі. На рубежі XVIII-XIX ст. було започатковано науковий підхід до психології розвитку, розвинутий у подальшому багатьма психологами, які займалися проблемами еволюції психічного життя і психічної діяльності людини. З часом вікова і педагогічна психологія виокремилися у самостійні галузі психологічної науки, які найтісніше пов’язані з загальною психологією.

Студентові необхідно з’ясувати, що вікова психологія є багатогалузевою академічною наукою, яка вивчає психічний розвиток людини від народження до старості, маючи чітко окреслений предмет дослідження, послуговуючись загальнонауковими і специфічними методами, методиками, критеріями , описуючи свій предмет у спеціальних термінах та категоріях.

Об’єктом дослідження вікової психології є людина на всіх етапах її життя. Його специфіка полягає у тому, що протягом життя у психіці людини відбуваються різні якісні перетворення, дослідження яких потребує системного з’ясування загальних закономірностей вікового розвитку. Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості.

Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і психічних властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності; формування психічних якостей і властивостей особистості.

Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, що формуються з віком у психіці та діяльності людини; розкриває передумови та умови, що визначають процес розвитку, співвідношення в ньому природних і суспільних факторів, а також роль історично сформованих суспільством цінностей у становленні особистості. Особливу увагу звертає на рушійні сили індивідуального розвитку людської психіки, індивідуально-типологічні відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, дорослих і людей похилого віку, чинники, що їх детермінують.

Педагогічна психологія досліджує психологічні проблеми таких головних механізмів спрямованої соціалізації людини, як виховання й навчання особистості.

Предметом педагогічної психології є дослідження психологічних закономірностей процесу спрямованої соціалізації, тобто перетворювання біологічної істоти в людську особистість у соціальному, спеціально організованому середовищі.

Такий погляд на предмет педагогічної психології, перш за все, зумовлено розумінням неподільної єдності існування й розвитку таких соціальних утворень, якими є суспільство й людська особистість, а також безперечною зацікавленістю будь-якого суспільства в самовідтворюванні через підготовку нових поколінь компетентних носіїв і розбудовників його матеріальної й духовної культури.

Сучасна педагогічна психологія являє собою самостійну галузь наукового пізнання, яка базується на знаннях загальної, соціальної, вікової психології, психології особистості та педагогічних дисциплін.

У процесі вивчення теми слід звернути увагу на історію виникнення та розвитку вікової та педагогічної психології як спеціальних областей психологічної науки, що мають велике значення для оптимізації процесів навчання та виховання підростаючого покоління.

Студентам необхідно ознайомитися з теоретичними концепціями, які увійшли в арсенал світової психолого-педагогічної науки (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, А.С. Макаренко, Д.Б. Ельконін, О.М. Леонтьєв, Г.С. Костюк, О.В. Запорожець, П.Я. Гальперін та ін.).

Вікова та педагогічна психологія використовує широкий арсенал різноманітних методів вивчення психічного та особистісного розвитку індивіда, кожен з яких нерозривно пов’язаний з теорією та методологічними принципами психологічної науки.

Вивчення даної теми має велике практичне та теоретичне значення. Знання динаміки та закономірностей психічного розвитку дитини та особливостей формування її особистості необхідно для ефективної організації навчально-виховного процесу на різних етапах шкільного навчання. Знання психологічних особливостей вікових періодів та закономірностей переходу від одного вікового періоду до іншого – необхідна умова педагогічно зумовленого впливу на особистість учня. Під час вивчення теми «Закономірності психічного розвитку особистості в онтогенезі» необхідно звернути увагу на правильне розуміння психічного розвитку як безперервного процесу, що виявляється в кількісних та якісних змінах людської істоти.

Сучасна психологія вбачає причини розвитку психіки людини в конкретних і суперечливих умовах, найрізноманітніших аспектах її взаємодії з навколишнім середовищем. Рушійними силами процесу розвитку вона проголошує притаманні йому внутрішні суперечності. Розв`язання їх є основою розвитку, який визначається взаємодією різних передумов, обставин, умов, чинників, що свідчить про можливість опосередкованого керування ним.

У процесі онтогенезу людина долає ряд вікових періодів, під час яких змінюються її фізіологічні, морфологічні, біохімічні, соціально-психологічні особливості. Ці періоди є певними епохами, циклами, ступенями розвитку. Загальні закони розвитку в кожному віці мають специфічні особливості.

Становлення дитини як особистості здійснюється на основі її активної взаємодії з соціальним середовищем, у якому вона черпає необхідні для її соціалізації засоби. У процесі взаємодії з оточенням створюється індивідуальна ситуація розвитку, яка зумовлює своєрідність кожної особистості і значною мірою визначає шлях її розвитку.

Існує діалектичний взаємозв`язок зовнішніх і внутрішніх умов психічного розвитку. Зовнішніми умовами є природа і суспільство, необхідні для існування індивіда, його життєдіяльності,навчання і праці, реалізації можливостей розвитку. Вони завжди впливають на психічний розвиток через внутрішні умови, які є в самому індивіді. Від природи індивіда, його потреб та інших суб`єктивних умов залежить, що саме із зовнішнього, об`єктивного оточення для нього значуще, що впливає на нього і стає фактором його активності та розвитку.

Співвідношення внутрішнього і зовнішнього змінюється у процесі розвитку індивіда, набуває своїх специфічних особливостей на різних його етапах.

Важливими умовами психічного розвитку є спадковість і соціальне оточення, врахування яких сприяє ефективному використанню природних задатків і передумов розвитку дитини.

6.1. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І МЕТОДИ ВІКОВОЇ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Мета:

- навчальна: ознайомити студентів з предметом вікової і педагогічної психології, її завданнями на сучасному етапі розвитку, методами дослідження та їх специфікою;

- розвивальна: розвивати уміння орієнтуватися в сучасних теоретичних підходах та концепціях вікової та педагогічної психології ;

- виховна: виховувати педагогічну спостережливість.

Студент має:

знати етапи розвитку вікової та педагогічної психології; завдання, функції, структуру вікової та педагогічної психології; основні категорії вікової та педагогічної психології; методи вікової та педагогічної психології;

вміти аналізувати сучасні теоретичні концепції вікової та педагогічної психології; визначати методи психологічного дослідження; інтерпретувати психічні явища віковими аспектами їх розвитку.

План

1. Предмет і завдання вікової та педагогічної психології.

2. Сучасні теоретичні концепції вікової та педагогічної психології.

3. Методи вікової та педагогічної психології.

Основні поняття: предмет вікової психології, предмет педагогічної психології, принцип детермінізму, принцип єдності свідомості та діяльності, принцип розвитку, методи організації дослідження, методи збирання фактичного матеріалу та опрацювання результатів дослідження, інтерпретаційні методи.

Література

Основна:

1. Вікова та педагогічна психологія : навч. посіб. / [О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.]. – К. : Просвіта, 2001. – С. 5-40.

2. Власова О.І. Педагогічна психологія : навчальний посібник / О.І. Власова. – К. : Либідь, 2005. – С. 6-47.

3. Заброцький М.М. Педагогічна психологія : курс лекцій / М.М. Заброцький. – К. : МАУП, 2000. – С. 3-13.

4. Заброцький М.М. Основи вікової психології : навч. посіб. / М.М. Заброцький. – Тернопіль : Навчальна книга, 2009. – С. 5-19.

5. Зимняя И.А. Педагогическая психология : учебник [для вузов] / И.А. Зимняя. – М. : Логос, 2002. – С.7-41.

6. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія : курс лекцій / В.П. Кутішенко. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – С. 5-14.

7. Психологический словарь / [под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова]. – М. : Педагогика-Пресс, 2001. – 440 с.

8. Савчин М.В. Вікова психологія : навч. посіб. / М.В. Савчин, Л.П. Василенко. – К. : Акдемвидав, 2005. – С. 7-39.

9. Столяренко Л.Д. Педагогическая психология / Л.Д. Столяренко. – Ростов н/Д : «Феникс», 2004. – С. 3-12.

Допоміжна:

1. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицях / В.Г. Крысько. – М., 1999. – 384 с.

2. Кулагина И.Ю. Возрастная психология / И.Ю. Кулагина, В.Н. Колюцкий. – М. : Логос, 2001. – 237 с.

3. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики / А.Н. Леонтьев. – М., 1972. – 496 с.

4. Поливанова К.Н. Психология возрастных кризисов / К.Н. Поливанова. – М. : Логос, 2000. – 184 с.

5. Хрестоматия по психологии / [под ред. А.В. Петровского]. – М., 1985. – 447 с.

6. Швалб Ю.М. Возрастная психология : учебное пособие / Ю.М. Швалб, И.Ф. Муханова. – Донецк : Норд-Пресс, 2005. – 303 с.

Стислий зміст теми

1. Предмет і завдання вікової та педагогічної психології

Предметом вікової психологіїяк галузі психологічної науки є вікова динаміка психіки людини, закономірності та факти розвитку психічних процесів і психічних властивостей особистості на різних етапах її індивідуального життя.

У загальній структурі вікової психології традиційно виокремлюють психологію дитинства, психологію молодшого школяра, психологію підлітка, психологію юності, психологію дорослості, геронтопсихологію (психологію старості). Зважаючи на те, що основи психічного життя особистості формуються в пренатальному (утробному) періоді її існування, цілком логічним є виділення і психології пренатального періоду.

Предметом педагогічної психологіїє психологічні закономірності навчання і виховання. Конкретизуючи цю тезу, зазначимо, що педагогічна психологія вивчає пізнавальну діяльність і розумовий розвиток учня, закономірності формування особистості як свідомого суб’єкта пізнання, спілкування і праці.

Галузями педагогічної психології є психологія навчання, психологія виховання іпсихологія педагогічної діяльності.

Вікова психологія нерозривно пов’язана з педагогічною. Ця єдність пояснюється спільним об’єктом дослідження – особистістю, яка розвивається. І вікова, і педагогічна психологія розглядають взаємодію дитини і дорослого: дитина аналізується в процесі навчання і виховання. Водночас навчання і виховання не можуть розглядатися поза основним об’єктом цих процесів – дитиною, яка розвивається.

Завдання вікової та педагогічної психологіїможна розділити на 3 групи :

- методологічні;

- теоретико-пізнавальні;

- практичні.

2. Сучасні теоретичні концепції вікової та педагогічної психології

Зупинимось на характеристиці основних напрямів сучасної вікової та педагогічної психології.

Таблиця 11

Основні напрями сучасної вікової та педагогічної психології

Психоаналіз (З. Фрейд)	Предмет дослідження: глибинні почуття і переживання людини. Основу концепції становлять відкриття несвідомого та сексуальної основи людини. З. Фрейд виділив стадії психосексуального розвитку дитини: оральна (перший рік); анальна (другий рік); фалічна (3-6 років); латентна (6-12 років); генітальна (12-18 років). Автор вважав, що особистість розвивається на основі чотирьох джерел напруги: процесів фізіологічного росту, фрустрацій, конфліктів і погроз. Ідентифікація та заміщення – два методи, завдяки яким індивід долає джерела напруги.
Концепція Е. Еріксона	Предмет дослідження: становлення особистості під впливом соціальних, історичних і культурних чинників. Основа концепції: розвиток особистості – це закономірна зміна етапів, на кожному з яких людина переживає специфічну кризу, в основі якої лежить конфлікт. Е. Еріксон виділив стадії психосоціального розвитку людини: 1. Орально-сенсорна стадія (перший рік життя) – конфлікт між довірою і недовірою до навколишнього світу. Якщо він вирішується позитивно, формується надія. 2. М’язово-анальна стадія (від 1 до 3 років) – конфлікт між почуттям незалежності та відчуттям сорому і сумніву (формується воля). 3. Локально-генітальна стадія (від 4 до 5 років) – конфлікт між ініціативністю і почуттям провини (формується цілеспрямованість ). 4. Латентна стадія (від 6 до 11 років) – конфлікт між працелюбством і почуттям неповноцінності (формується уміння). 5. Підлітковий вік і рання юність (від 11 до 20 років) – конфлікт між розумінням приналежності до певної статі та нерозуміння форм поведінки, яка їй відповідає (формується вірність). 6. Рання дорослість (від 20 до 40 – 45 років) – конфлікт між прагненням до інтимних відносин і відчуття ізольованості від оточуючих (формується любов). 7. Дорослість (від 40 – 45 до 60 років) – конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю на собі та своїх проблемах (формується турбота). 8. Зрілість (понад 60 років) – конфлікт між відчуттям повноти життя і відчаєм (формується мудрість).
Біхевіоризм (Дж.Уотсон, Дж. Годфруа, К.Флейк-Хобсон, Б.Скіннер)	Предмет дослідження – поведінка людини від народження до смерті. Основа концепції: за умови оволодіння зовнішнім і внутрішнім середовищем спрямовується формування будь-якої дитини по визначеному шляху. Маніпулюючи зовнішніми подразниками, можна «виготовити» людину з будь-якими рисами. Розвиток психіки залежить від стимулів, які забезпечує середовище. Біхевіористи заперечують наявність етапів розвитку дитини. Основне завдання – вивчати умови, що сприяють або заважають научінню. Існує три способи формування поведінки: позитивне і негативне підкріплення, покарання, відсутність підкріплення.
Гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу, В. Франкл, С. Сатір, Ш. Бюлер)	Предмет дослідження: особистість як унікальна цілісна система, відкрита для самоактуалізації. Основа концепції: прагнення до самоактуалізації є єдиною мотивуючою силою. Основні ідеї гуманістичної психології: 1) людина – цілісна унікальна система і повинна вивчатися в її цілісності; 2) людина відкрита світу, переживання людиною світу і себе є основною психологічною реальністю; 3) людське життя потрібно розглядати як єдиний процес становлення і буття людини; 4) людина володіє потенціями до безперервного розвитку і самореалізації, що є частиною її природи; 5) людина володіє певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки смислам і цінностям, якими вона керується у своєму виборі; 6) людина є активною, творчою істотою.

Культурно-історична концепція Л.С. Виготського

Предмет дослідження: розвиток вищих психічних функцій людини. Основа концепції: середовище є джерелом розвитку вищих психічних функцій; ставлення до середовища змінюється з віком, а відповідно змінюється і роль середовища в розвитку; розвиток здійснюється шляхом засвоєння історично вироблених форм і способів діяльності; навчання є рушійною силою розвитку особистості. Основна закономірність онтогенезу психіки полягає в інтеріоризації дитиною структури її зовнішньої, соціально-символічної (спільної з дорослим іопосередкованої знаками) діяльності. Автор прийшов до висновку: будь-яка вища форма поведінки з’являється у своєму розвитку двічі – спочатку в соціальному плані як колективна форма поведінки, у співробітництві дитини з дорослим, потім – як функція інтрапсихічна (всередині дитини), як певний спосіб її поведінки. У процесі інтеріорізації складається і розвивається свідомість людини.

Психологія відношень (В. М. М’ясищев)

Предмет дослідження: суб’єктивно-оцінні ставлення особистості до дійсності. Основа концепції: психологічне ставлення є цілісною системою індивідуальних, вибіркових і свідомих зв’язків особистості з різними сторонами дійсності. Питання про розвиток людини нерозривно пов’язане з формуванням її видів ставлення. Виховання є процесом взаємодії вихователя і вихованця. Взаємовідносини, що існують між ними, відіграють істотну роль у процесі взаємодії та разом з тим є результатом цієї взаємодії.

3. Методи вікової та педагогічної психології

Вікова та педагогічна психологія як галузь психологічної науки використовує комплекс загальноприйнятих методів дослідження сучасної психології. Так, із загальної психології у вікову перейшли всі методи, що використовуються для вивчення когнітивних процесів і особистості. Із соціальної – методи, за допомогою яких вивчається міжособистісні відносини в різних дитячих групах, а також взаємовідносини між дітьми і дорослими. Усі ці методи адаптовані до віку дитини.

Класифікація методів вікової та педагогічної психології

За метою і завданнями дослідження:

1) описові (не експериментальні):

- спостереження;

- бесіда;

- анкета;

- вивчення продуктів діяльності;

2) діагностичні (вимірювальні):

- тести;

3) пояснювальні (експериментальні):

- природний експеримент;

- моделюючий експеримент;

- лабораторний експеримент;

4) перетворюючі (формуючі):

- навчаючий експеримент;

- виховуючий експеримент.

За організацією дослідження:

1) лонгітюдний метод (продовжений) – вивчення одних і тих самих досліджуваних упродовж тривалого періоду;

2) метод поперечних зрізів – одночасне дослідження різних за віком груп з метою виявлення особливостей даного моменту розвитку психіки;

3) комплексне дослідження – одночасне використання і поперечних, і продовжених зрізів у дослідженні.

Специфіка предмета психолого-педагогічних досліджень у віковій і педагогічній психології породжує модифікацію у використанні окремих методів. Так, спостереження часто проводиться як щоденні записи (щоденники матері) – послідовна фіксація фактів, що свідчать про психічний розвиток дитини.

Лабораторний експеримент за частотою використання у віковій та педагогічній психології поступається природному. Важливим для вікової та педагогічної психології є формуючий (навчаючий та виховуючий) експеримент. Саме завдяки йому зміни психічної діяльності дітей розглядаються в результаті активного впливу дослідника (часто педагога) на досліджуваного (учня).

Особливе місце серед методів дослідження індивідуальних і вікових відмінностей дітей посідає близнюковий метод, запозичений з диференційної психології. За допомогою цього методу досліджується подібне і відмінне між гомозиготними й гетерозиготними близнюками, що дозволяє вирішити одну з основних проблем вікової психології – взаємозв’язок біологічної та соціальної зумовленості розвитку психіки.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте предмет вікової та педагогічної психології. Які групи соціально-психологічних явищ вона вивчає?

2. Які основні завдання покликана вирішувати сучасна вікова психологія?

3. Охарактеризуйте структуру і функції вікової та педагогічної психології.

4. Яке місце займає вікова та педагогічна психологія в системі психологічних наук?

5. Обґрунтуйте принципи наукового вивчення вікового розвитку.

6. Які методи дослідження використовуються при вивченні вікового розвитку?

7. Чи можна за допомогою тестів досліджувати психологічні закономірності вікового розвитку?

8. Сформулюйте основні вимоги до бесіди та анкетування, яких необхідно дотримуватися дослідникові, задля забезпечення об’єктивності й надійності результатів дослідження.

6.2. ЗАКОНОМІРНОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В ОНТОГЕНЕЗІ

Мета:

- навчальна: ознайомити студентів із закономірностями, основними умовами та рушійними силами розвитку психіки, віковою періодизацією;

- розвивальна: розвивати аналітичне мислення;

- виховна: виховувати уважність студентів.

Студент має:

знати загальні закономірності психічного розвитку особистості в онтогенезі, детермінанти розвитку психіки, взаємозв’язок навчання. виховання та розвитку, періодизацію вікового розвитку;

вміти обґрунтовувати взаємозв’язок розвитку психіки з навчанням та вихованням, визначати рушійні сили розвитку психіки та вікові періоди розвитку особистості.

План

1. Загальна характеристика розвитку психіки людини.

2. Основні умови психічного розвитку.

3. Взаємозв’язок навчання, виховання та розвитку психіки.

4. Роль діяльності у психічному розвитку дитини.

5. Рушійні сили розвитку психіки.

6. Проблема вікової періодизації.

Основні поняття: філогенез, онтогенез, генотип, нерівномірність психічного розвитку, сензитивні періоди психічного розвитку, пластичність психіки, внутрішні суперечності психічного розвитку, соціальна ситуація психічного розвитку, актуальний рівень психічного розвитку, зона найближчого розвитку, вікові періоди, вікові кризи, провідна діяльність, новоутворення віку.

Література

Базова:

2. Гамезо М.В. Возрастная и педагогическая психология / М.В. Гамезо, Е.Л. Петрова, Л.М. Орлова. – М. : Логос, 2003. – С. 30-78.

3. Заброцький М.М. Основи вікової психології : навч. посіб. / М.М. Заброцький. – Тернопіль : Навчальна книга, 2009. – С. 19-33.

4. Зимняя И.А. Педагогическая психология : учебник [для вузов] / И.А. Зимняя. – М. : Логос, 2002. – С. 41-124.

5. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія : курс лекцій / В.П. Кутішенко. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – С. 5-14.

6. Психологический словарь / [под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова]. – М. : Педагогика-Пресс, 2001. – 440 с.

7. Савчин М.В. Вікова психологія : навч. посіб. / М.В. Савчин, Л.П. Василенко. – К. : Акдемвидав, 2005. – С. 7-39.

8. Столяренко Л.Д. Педагогическая психология / Л.Д. Столяренко. – Ростов н/Д : Феникс, 2003. – С. 62-87.

Допоміжна:

1. История зарубежной психологии : тексты / [под ред. П.Я.Гальперина, А.Н. Ждан]. – М, 1986. – 344 с.

2. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицях / В.Г. Крысько. – М., 1999. – 384 с.

3. Кулагина И.Ю. Возрастная психология / И.Ю. Кулагина, В.Н. Колюцкий. – М. : Логос, 2001. – 237 с.

⇐ Назад

Далее ⇒