Методи вивчення темпераменту й правничого характеру людини
Реферат
на тему:
«Темперамент та його роль у житті людини»
Підготувала:
студентка 0014
Медяник Вікторія
Перевірила:
Стадник Галина Анатоліївна
Суми 2015
ПЛАН 1.Поняття про темперамент. Історія розвитку вчення про темперамент. 2. Фізіологічні основи темпераменту. 3. Типи темпераменту і їх характеристика. 4. Проблема мінливості темпераменту. 5. Роль темпераменту в діяльності людини. 6. Властивості темпераменту та особливості виховання і навчання учнів. 7. Типи характеру 8. Методи вивчення темпераменту й правничого характеру людини 9. Висновок1. Поняття про темперамент. Історія розвитку вчення про темперамент. Щоденні спостереження за людьми показують, що одні люди збуджуютьсясильно, діють енергійно, пристрасно, інші - слабко, неенергійно. Однівідзначаються врівноваженістю поведінки, діють стримано, не виявляютьрізко назовні своїх почуттів, інші ж при аналогічних обставинах одразуспалахують, діють порив часто, нервуються. Є люди, які легко переходятьвід одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умовжиття; інші ж цю зміну переживають дуже гостро і з великими труднощамипристосовуються до нових умов. Ці особливості людей виявляються в їх розумовій та практичнійдіяльності, причому виявляються досить рано: вже немовлята з різноюактивністю реагують на зовнішні подразники, характеризуються більшою чименшою збудливістю. З віком ці особливості ускладнюються й певним чиномзмінюються, та все ж продовжують досить стійко характеризувати індивіда.Вразлива й легко ранима людина часто залишається такою до старості. Такі індивідуальні особливості, що виявляються в динамічних проявахпсихіки людини отримали назву "темперамент". Темперамент (від латинського tempero - змішую в належномуспіввідношенні) - індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній їїзбудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігуїї психічної діяльності. (Г.С. Костюк). - індивідуальна , природно обумовлена сукупність динамічних проявівпсихіки. Темперамент - одне з найдавніших й найпопулярніших понять психології.Проте, на думку В.Русалова, "навряд чи є ще одне таке фундаментальнепоняття, яке було б усім так добре зрозуміле на рівні здорового глузду,але фактично було б так мало вивчене, незважаючи на численніпублікації". В історії психології відомо кілька теорій, що пояснюютьприроду темпераменту. 1. Гуморальна теорія, якій уже понад ХХV століть (від латинського humor-- волога) пов'язує темперамент з особливостями внутрішнього середовищаорганізму. Перші відомі нам спроби пояснити індивідуальні відмінності людейздійснив відомий давньогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н. ери). Вінвважав, що стан організму залежить від певного співвідношення рідин, якіє в організмі - кров, лімфа, жовч. Пропорція, в якій змішуються цірідини називають "красис". Пізніше римські лікарі позначили це поняттялат. temperamentum, що означає "необхідне співвідношення частин" >термін темперамент. Далі римський лікар та послідовник Гіппократа Гален дійшов висновку, щоці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин ворганізмі. Якщо переважає кров - людина - сангвінік (sanguis - кров),слиз - флегматик (phlegma - слиз), жовта жовч ( сhole - жовч) - холерик, флегматик (phlegma - слиз), жовта жовч ( сhole - жовч) - холерик,чорна жовч - меланхолік (melaina chole). Ця теорія дістала назвугуморальної теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час булапровідною. До середини XVII ст. всі дослідники вбачалианатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуваннікровоносної системи. Так, німецький філософ Кант вважав, що природноюосновою темпераменту є індивідуальні особливості хімічного складу крові. Близькі до такої точки зору ідеї російського педагога, анатома і лікаряП. Лесгафта (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.), який розробив теорію, в якійосновою темпераменту є особливості системи кровообігу (товщина стінок,діаметр просвіту кровоносних судин, будова і форма серця). Діаметр ітовщина стінок визначають швидкість і силу кровообігу, а від цьогозалежить швидкість обміну речовин, і в підсумку - індивідуальнахарактеристика темпераменту як міри збудження організму та тривалостіреакцій. 2. Соматичні теорії. (гр. soma - тіло) пов'язували якості темпераментуіз будовою тіла.Французький лікар Клод Сіго (20 рр. ХХ ст.) створивтипологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнєсередовище, що впливає на цю систему: повітря - джерело дихальнихреакцій, їжа - реакцій травлення, фізичне середовище - моторних реакцій,соціальне середовище - мозкових реакцій. Переважання певної системипризводить до специфічних реакцій індивіда на зміни навколишньогосередовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певніособливості темпераменту. Виходячи з цього, К. Сіго вирізнив чотириосновних типи будови тіла та, відповідно, темпераменту: дихальний,травний, мускульний та мозковий. Е. Кречмер у 1921 р. у своїй праці "Будова тіла та характер"стверджував, що "люди з певним типом будови тіла мають певні психічніособливості та схильність до психічних захворювань". Кречмерстверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла тапсихічними якостями і визначав три типи темпераменту, що залежать відтипу будови тіла. 1) лептосоматик (leptos - слабкий) - тендітна будова, високий зріст,витягнуте обличчя, довгий ніс - тип темпераменту шизотимік; 2) пікнік (pyknos - товстий) - велика кількість жирової тканини,надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова- тип темпераменту циклотимік; 3) атлетик (athlon - боротьба) - розвинена мускулатура, міцна будоватіла, високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна, випуклікістки обличчя - тип темпераменту іксотимік; 4) диспластик (dys - погано; plastos - сформований) - будова безформна,неправильна. Можливі різні деформації тіла. Тип темпераменту змішанийабо не визначається зовсім. У 40-і рр. 20 ст. У. Шелдон визначив якості темпераменту залежно відпереважання функцій певних органів тіла: 1) вісцеротонія (viscera - нутрощі) - вісцеротоніки; 2) соматотонія (soma - тіло) - соматотоніки; 3) церебротонія (cerebrum - мозок) - церебротоніки; 4) змішаний тип. 3.Нервова теорія І.П.Павлова. Основа темпераменту - властивості центральної нервової системи,темпераменту - властивості центральної нервової системи,врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Поєднанняцих властивостей створює певний тип нервової системи, який обумовлює ітип темпераменту, тобто індивідуальні особливості протікання психічнихпроцесів. Дослідження властивостей нервової системи, здійснені в межахнервової теорії темпераменту, довели складність їх структури, зумовленубагатоаспектністю роботи мозку. Криза нервової теорії зумовила появу у середині ХХ ст. конституційноїтеорії темпераменту. 4. Конституційна теорія темпераменту - своєрідний синтез попередніхпідходів до вивчення природи темпераменту. (Василевський, Русалов,Стреляу). Згідно з цією теорією, темперамент ґрунтується на роботі цілісногоорганізму в сукупності його біохімічного, соматичного і нейродинамічногорівнів. Серед них властивості нервової системи є характеристикоюнайвищого рівня і тому вони найщільніше пов'язані з властивостямитемпераменту. Принаймі вплив на властивості обмінних процесів організмуопосередковується впливом нервової системи. Загалом ж, темперамент базується не на властивостях нервової системисамих по собі, а на властивостях багаторівневої конституції організмулюдини, закріпленої в її спадковому апараті. Проте ця теорія має більше гіпотетичний характер, що пояснюєтьсятруднощами дослідження різних рівнів функціювання організму та переходівміж ними у їх відношенні до властивостей темпераменту. Таким чином, протягом історії проблема темпераменту вивчалася в межахгуморальної, соматичної, нервової та конституційної теорій. Кожна з нихбере за основу темпераменту ті чи інші властивості організму. Очевидно, що природні передумови темпераменту існують. Серед нихвластивості нервової системи безпосередньо стосуються темпераменту івизначають стійкість його виявів. Тому, щоб ознайомитись ізфізіологічними основами темпераменту, ми докладніше розглянемо вченняІ.П. Павлова. 2. Фізіологічні основи темпераменту. І.П.Павлов та його співробітники, вивчаючи умовно-рефлексні реакціїсобак, звернули увагу на індивідуальні відмінності в їхній поведінці, щопроявляються насамперед у швидкості й точності утворення умовнихреакцій, їхній інтенсивності. В результаті тривалих досліджень буловстановлено, що в основі індивідуальних відмінностей лежать фізіологічнівластивості нервових процесів: • сила збудження і гальмування; • рухливість цих процесів; • врівноваженість збудження і гальмування. Послідовники й учні І.П.Павлова зазначили, що найбільш значимимвідкриттям І.П.Павлова було не вчення про темперамент чи другу сигнальнусистему, а відкриття ним загальних властивостей нервових процесів -збудження і гальмування. 1. Сила нервових процесів визначає працездатність нервової системи.Відсили збудливого і гальмівного процесу залежить працездатність клітинкори великих півкуль, їх витривалість. Сила нервових процесіввиявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатностівитримувати тривалі або короткочасні ,але сильні збудження.,але сильні збудження. Оточуючий світ постійно спричиняє нашій нервовій системі багаточисленівпливи; часто потрібно довго виконувати важку роботу, в життізустрічаються подразники великої сили, що вимагають значного нервовогонапруження. Від сили збудження і гальмування залежить яке навантаженняможе витримати нервова система. 2. Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудженняі гальмування. Не завжди сила збудливого і гальмівного процесіввідповідають одна одній. Нерідко гальмівний процес відстає по силі відпроцесу збудження, і тоді збудження великої сили не може повністюврівноважитись гальмуванням. Протилежною властивістю є неврівноваженістьнервових процесів. 3. Рухливість процесів збудження і гальмування - швидкість змінизбудження і гальмування. Оточуючий світ постійно змінюється і ці зміничасто бувають різкими і несподіваними. Нервові процеси повинні"встигати" за ними. Рухливість нервових процесів виявляється в здатностізмінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від однієї діїдо іншої, від пасивного до активного стану чи навпаки. Протилежноюрухливості є інертність нервових процесів. Нервова система інертнішатоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одногопроцесу до іншого. Але, як показали дослідження Павлова, особливості вищої нервовоїдіяльності обумовлені не однією із властивостей, а завжди їх сукупністю,поєднанням у певних співвідношеннях. Три властивості нервової системиможуть створювати різні поєднання. Таким чином , Павловим була створенакласифікація основних типів вищої нервової діяльності (ВНД).В залежностівід сили нервових процесів Павлов поділив собак на сильних і слабких. 1. Слабкі тварини складають один тип. У представників такого типуслабкими є обидва процеси -- збудження і гальмування. Такі собакиметушливі, безперервно оглядаються, або навпаки, завмирають у якійсьпозі. Тривалі або сильні подразники викликають у них швидке виснаження.Тварини слабкого типу розрізняються між собою й іншими властивостяминервової системи (крім сили), але на тлі загальної слабкості нервовихпроцесів ці відмінності не мають істотного значення. Отже, слабка, чутлива, легко гальмівна нервова система є типом ВНД -слабким. 2. Сильний тип поділяється на врівноважений і неврівноважений. Сильна неврівноважена нервова система виражається в швидкій змінінастрою, поведінки: дуже сильний збудливий процес і відносно слабкегальмування. Оскільки збудливий процес не врівноважується гальмівним, топри дуже великому нервовому навантаженні часто буває нервовий зрив.Індивід з таким поєднанням властивостей нервової системи відноситься донестримного типу (за визначенням І.П.Павлова). 3. Сильні врівноважені, в свою чергу поділяються на рухливий та інертнийтипи - в залежності від того, швидко чи повільно відбувається змінанервових процесів. Таким чином, три властивості нервової системи в класифікації І.П.Павловав різних поєднаннях дали чотири типи ВНД. Порівнюючи типи нервової системи з традиційною, класичною типологієюи з традиційною, класичною типологієюГіппократа - Галена, російський фізіолог співвідносить тип ВНД з типомтемпераменту таким чином: 1) слабка нервова система - слабкий тип - меланхолік; 2) сильна, неврівноважена нервова система - нестримний тип - холерик; 3) сильна врівноважена рухлива нервова система - живий (жвавий) тип -сангвінік; 4) сильна врівноважена інертна система - інертний, спокійний тип -флегматик. Отже, той чи інший тип ВНД складає фізіологічну основу темпераменту. ТИП сильний слабкий (меланхолік) врівноважений неврівноважений (нестримний) холерик рухливий інертний (жвавий) (інертний) сангвінік флегматик Вчення Павлова про індивідуальні відмінності динамічної сторони психікидало поштовх до подальших досліджень в цій галузі. Наприкінці 50-х років20 ст. були проведені лабораторні дослідження під керівництвомБ.М.Теплова, В.Д.Небиліцина, В.С.Мерліна, які доповнили типологіюІ.П.Павлова новими елементами. Було розроблено багато прийомівдослідження нервової системи людини, які дали змогу глибше зрозумітироль індивідуальних особливостей темпераменту в діяльності людини,визначити додаткові властивості нервових процесів. В даний час впсихології розрізняють наступні властивості темпераменту: 1) лабільність - швидкість виникнення та протікання збудження ігальмування; 2) сенситивність ( підвищена чутливість) - визначається тим, яка силавпливу необхідна, щоб викликати в людини реакцію. (Якщо у однієї людиниступінь незадоволення потреби не помічається, то в іншого - та ж самаступінь викликає страждання - другий має більшу сенситивність) 3) реактивність (емоційність) - сила емоційної реакції на зовнішні тавнутрішні подразники; інтенсивність реагування індивіда на зміниситуації життя. Основний показник - час, що минає від події до початкувідповідної поведінки. Високо реактивні особи імпульсивні, низькореактивні - розважливі і помірковані. 4) Активність (резистентність) - характеризується тим, наскільки людинаактивна під час подолання перешкод, здатна чинити опір несприятливимумовам, що гальмують діяльність. Найбільш яскраво ця якість темпераментувиявляється у протидії опору стресу, у відсутності зниженняфункціонального рівня діяльності при сильному нервовому напруженні.Загалом активність і реактивність перебувають в обернено пропорційномуспіввідношенні - чим більш активною є людина, тим вона менш реактивна. 5) Темп реакцій - протікання психічних процесів та реакцій; Показником єшвидкість переробки інформації, що впливає органи чуттів, часрозв'язання мислитель них задач, протікання мнемічних процесів. 6) Пластичність - ригідність. Перша властивість характеризуєтьсягнучкістю, легкістю пристосування до нових умов. Людина з ригіднимивластивостями важко пристосовується, характеризується інертністю,нечутливістю до зміни умов. 7) Екстраверсія - інтроверсія характеризує спрямованість особистості надовкілля або на себе. Екстраверт - спрямований на оточуючих людей,предмети, події. Інтроверт - фіксація особистості на собі, на своїхі на собі, на своїхпереживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкненість. 8) Емоційна збудливість - характеризується тим, якої сили потрібенвплив, щоб викликати емоційну реакцію. Вказує на швидкість виникнення іперебігу реакцій. Емоційно нестійкі, збудливі люди відгукуються навітьна слабкі впливи оточуючого середовища, тоді як емоційно стійкі - тількина сильні. 3. Типи темпераменту та їх характеристика. Тип вищої нервової діяльності - поняття фізіологічне, а темпераментпсихологічне. Темперамент є психологічним проявом комплексу властивостейВНД. Темперамент - це динамічна характеристика діяльності, щовиражається не стільки в її кінцевому результаті, скільки в особливостяхїї здійснення. Розглянемо докладніше, як властивості нервової системивпливають на особливості темпераменту та як це виявляється у діяльностіта поведінці людей з певним типом темпераменту. І. Холеричний типтемпераменту. 1. Умовні (позитивні) рефлекси утворюються легко, відзначаються точністюіміцністю (залишаються стійкими при різноманітних умовах). Гальмівнірефлекси виробляються з труднощами. Зустріч двох протилежних процесівпризводять до зриву нервової діяльності з боку гальмування -відмовляються працювати. 2. Характерна циклічність у діяльності і поведінці. Це пояснюєтьсяневрівноваженістю ВНД, що виявляється у переважанні збудливого процесу інедостатку гальмування + неврівноваженість кіркової і підкіркової діяльності (підкірковадіяльність не завжди регулюється корою). Неврівноваженість ВНД + неврівноваженість підкіркової і кіркової діяльності > циклічність у діяльності і поведінці. 3. Характеризується підвищеною збудливістю і емоційною реактивністю.Холерик буває запальним, нетерплячим, різким у стосунках, прямолінійним,може довгий час невтомно працювати. Але прояви холеричного темпераментузалежать від спрямованості особистості; можуть по різному виявлятися вжиттєвих обставинах. У людей з серйозними позитивними інтересамиемоційність та запальність знаходять свій вияв в ініціативних,енергійних та принципових діях. Там, де немає таких інтересів, підвищеназбудливість може виявлятися в афективних переживаннях, роздратованостіта нестриманості. 4. Вольові дії дуже поривчасті, якщо холерику цікаво, він здатний довисокої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність допереключення. 5. За спрямованістю - екстраверт, любить бути в центрі уваги, але вспілкуванні непоступливий, прагне, щоб усе було так, як він хоче. Маєорганізаторські здібності. 6. Жвава міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення. ІІ.Сангвінічний тип темпераменту. 1. Умовні рефлекси (як позитивні, так і гальмівні) утворюються легко,виявляються міцними і точними. Сангвініки легко збуджуються і так самолегко гальмують свої дії, бажання. Швидке та легке утворення новихтимчасових нервових зв'язків сприяє легкій переробці інформації тарухливість динамічного стереотипу. 2. Завдяки пластичності, сангвініки дуже легко пристосовуються до новихумов життя, швидко знаходять контакт у стосунках з оточуючими людьми, утя, швидко знаходять контакт у стосунках з оточуючими людьми, уколі незнайомих людей почувають себе вільно, відрізняються товариськістюСеред товаришів веселі, життєрадісні, охоче беруть на себеорганізаторські обов'язки. 3. Характерна підвищена реактивність: сангвініки голосно сміються табурхливо сердяться. 4. Безумовні рефлекси повністю регулюються у сангвініків функціональносильною корою. Коркові реакції у сангвініків інтенсивні і звичайновідповідні силі подразників. Характерною для сангвініків є оптимальнавзаємодія кори і підкірки, внаслідок чого вони легко контролюють своїемоції відповідно до вимог середовища. Настрій - здебільшогооптимістичний. Почуття виникають легко, і так само легко змінюються. 5. Гнучкість розумової діяльності дозволяє швидко схоплювати все нове,легко переключати увагу, засвоювати нові навички. Добре розвиненепочуття гумору. 6. Риси сангвінічного темпераменту по-різному виявляються залежно відспрямованості діяльності людини: за відсутності серйозних глибокихінтересів у житті сангвініки можуть бути поверховими та легковажними. ІІІ. Флегматичний тип темпераменту. 1.Умовні рефлекси утворюються дещо повільніше, ніж у сангвініка, алетакож є стійкими. Реакції оптимально пристосовані до сили умовнихподразників, тобто флегматики адекватно реагують на впливи середовища:слабкі подразники викликають слабку, сильні - сильну реакцію, але черезсвою інертність вони часто не встигають реагувати на швидкі змінисередовища. Б.М. Теплов: "Інертність нервової системи - це і маліпоказники швидкості в її роботі, і високі показники міцності окремихзв'язків та їх систем." 2. Нормальна взаємодія між кірковими і підкірковими процесами даєможливість флегматикам затримувати і регулювати безумовні рефлекси іемоції. Тому, у своїй поведінці, рухах, розмові, вони повільні таспокійні. При зустрічах з труднощами вони підвищують свою активність іусілякими способами намагаються подолати перешкоди. 3. Почуття у флегматиків виникають повільніше, ніж у сангвініків іхолериків, але відзначаються силою, тривалістю і водночас стриманістю усвоїх зовнішніх проявах, слабкою експресивністю. В звичайних умовахфлегматики спокійні, рівні у відносинах з людьми, рідко "виходять зсебе", не схильний до афектів, в міру товариський, не люблять марнобазікати. Вони відзначаються великим терпінням і самовладанням, завдякичому досягають високої продуктивності своєї роботи. 4. Флегматики точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і томуніщо не може відвернути їх від основної діяльності. Вони працюютьзосереджено, наполегливо, вирізняються посидючістю. Увага - стійка, алеспостерігаються труднощі із переключенням уваги. 5. За спрямованістю флегматики - інтроверти, тому важко сходяться злюдьми, не мають потреби в нових знайомствах. Разом з тим їм властивітовариськість, рівне ставлення до інших людей. 4. Меланхолічний тип темпераменту. 1. Слабкість як збудливого, так і гальмівного процесів означає, щоумовні рефлекси є нестійкими і від зміни оточення легко гальмуються.зміни оточення легко гальмуються. 2. Реакції на подразники часто бувають неадекватні. У меланхоліківособливо послаблене внутрішнє гальмування з переважанням зовнішньогогальмування, отже, їм властиве легке відхилення уваги, низька комплекснареактивність, недовгочасне зосередження на об'єктах діяльності.Будь-який сильний вплив з боку оточуючих викликає у меланхоліка застійнігальмівні процеси. 3. Меланхоліки дуже вразливі люди, схильні до астенічних емоцій. Почуттяїхні вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкоюекспресивністю. Це люди з чутливою натурою. 4. Характерним є пасивно - захисний рефлекс, рефлекс природноїобережності. Тому вони бувають надміру сором'язливими, замкненими,боязкими, нерішучими. 5. У звичному, спокійному, позитивно налаштованому середовищімеланхоліки почувають себе добре, виявляються прекрасними працівниками іуспішно виконують життєві та робочі завдання. 6. За спрямованістю меланхоліки - інтроверти, що поєднується із низькоюпластичністю, тому вони важко переживають зміну життєвого оточення,потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюються. Не люблять новихзнайомств і галасливих компаній, спрямовані на свої внутрішніпереживання. Описані типи темпераменту у чистому вигляді рідко трапляються у житті. Убільшості людей поєднуються риси різних темпераментів, тоді слідговорити про змішаний тип темпераменту. 4. Проблема мінливості темпераменту. Тип нервової системи є сукупністю вроджених функціональних особливостей.Він є найбільш сталою характеристикою вищої нервової діяльності і вцілому навряд чи може бути змінений. Проте і ця характеристика зазнаєзмін під впливом зміни умов існування, тобто під впливом оточуючогосередовища загалом. В лабораторіях І.П.Павлова було експериментальнодоведено, що прояви основних властивостей нервової системи можутьзмінюватися під впливом умов життя. Так, наприклад, у сильногоневрівноваженого типу, у якого збудливий процес не балансується згальмівним, можна шляхом тривалого тренування домогтися збільшення силипроцесу гальмування. Внаслідок цього змінюються особливості поведінки.Залежно від вроджених властивостей нервової системи і умов життявиникають варіації типів поведінки. Так, можна поділяти, наприклад,холериків на декілька груп: 1) сильних неврівноважених, де неврівноваженість незначна, гальмівнийпроцес менший за збудливий; 2) сильних, дуже неврівноважених; 3) сильних, неврівноважених, у яких сильний збудливий процес, агальмівний - зовсім слабкий. У лабораторіях І.П.Павлова проводилиексперимент. Брали один поніс щенят (тобто з однаковими вродженимивластивостями) і ділили його на дві групи. Першу групу тримали відсамого народження в клітці, а друга - розвивалась на волі. Коли щенятавиросли, виявилось, що тварини, які знаходились в клітці - боягузливі,гальмуються при незначних змінах середовища, а ті, що росли на волі -тримають себе вільно. Пояснюється це тим, що рефлекс природноїобережності, який має тимчасовий характер і за сприятливих умов зникає,ов зникає,замінюючись дослідницьким рефлексом, в інших, несприятливих умовах,залишається і заважає тварині правильно орієнтуватись у середовищі.Таким чином, було доведено, що умови життя значною мірою впливають наформування типологічних особливостей поведінки тварин. Зміна проявівтемпераменту під впливом життєвих умов і виховання особливо виразновиявляється у людини. В процесі життя кожної людини у неї утворюєтьсявеличезна кількість позитивних і негативних умовних рефлексів, щопризводить до певної зміни функціональних властивостей мозку. Внаслідокцього з віком людини зазнає і тип її нервової системи. Цим пояснюється,зокрема, наявність численних проміжних типологічних особливостей, абоваріацій і градацій типів нервової системи. Природжені особливостінервової системи людини не виступають в її житті в "чистому" вигляді.Вони завжди проявляються через складні системи тимчасових нервовихзв'язків, які утворюються в процесі життя кожної людини. І.П.Павлов:"Характер поведінки людини і тварини обумовлений не тільки природженимивластивостями нервової системи, але й тими впливами, які здійснювались йпостійно здійснюються на організм під час його індивідуальногоіснування, тобто залежить від постійного виховання або навчання в самомуширокому розумінні цих слів. "Тут виявляється пластичність нервовоїсистеми, особливо властива людині. Таким чином, виявляючи природній типнервової системи, треба зважати на всі ті впливи, під якими перебував здня народження і тепер перебуває даний організм. Наприклад: відсутністьвитримки у людини, невміння володіти собою ще не свідчить проневрівноваженість її нервової системи. Вона може бути наслідком того, щов цієї людини не сформовані як слід гальмівні умовні рефлекси, невиховані певні вольові якості. Отже, завдяки пластичності нервовоїсистеми створюються величезні можливості для виховання і формуванняпотрібного типу поведінки незалежно від типу темпераменту. 5. Роль темпераменту в діяльності людини. Успішність діяльності безпосередньо не залежить від темпераменту,оскільки в цьому разі йшлося б про "кращий" або "гірший" (тобтопсихологічно недоцільний) темперамент. Потрібно усвідомити, щовідмінності в темпераменті - це відмінності не за рівнем можливостейпсихіки, а за своєрідністю її проявів. Кожний тип темпераменту має своїпозитивні та негативні сторони, які виявляються в діяльності. Особливопоказово це виступає на прикладі порівняння діяльності людей із сильноюі слабкою нервовою системою. Спеціальні дослідження встановили, щослабкість типу виражає не тільки недолік сили збудливого і гальмівного,але й пов'язану із ним високу чутливість, реактивність, а сильна нервовахарактеризується низькою чутливістю, що забезпечує їх приблизно рівнийпристосувальний ефект. Наприклад: У досліджуваних заздалегідь визначалитип ВНД і давали завдання виконувати арифметичні обчислення "про себе"протягом 40 хвилин. В ході виконання цього завдання виявилизакономірності: учні "слабкого" типу на початковому етапі розв'язалиі розв'язалибільше задач, а з 35 хвилин продуктивність діяльності зменшувалась (щопояснюється підвищеною реактивністю), а учням "сильного типу" необхіднийбув час, щоб включитись у роботу, але вони могли виконувати завданнядовше, не знижуючи продуктивності. Зрештою, і ті, й інші виконали майжеоднаковий обсяг роботи. Ці дані засвідчують, що властивості нервовоїсистеми впливають на діяльність не прямо, а опосередковано - черезіндивідуальний стиль діяльності. Індивідуальний стиль діяльності -характерна для даного індивіда сукупність способів, що забезпечуютьуспішність виконання певної дії. Для прикладу, інертність нервовихпроцесів має як негативні сторони - повільність протікання нервовихпроцесів, повільне переключання, так і позитивні сторони - тривалістьзбереження, стійкість психічних процесів. Наприклад: продуктивністьпраці ткаль - багатоверстатниць безпосередньо не залежить від такихвластивостей, як рухливість та інертність. Проте "рухливі" ткаліпрагнуть якомога швидше впоратися із виконавчою частиною діяльності, щовдається за рахунок їхньої пластичності. "Інертні" ж роблять все, щобпозбавитися нерівномірності в роботі, а тому більше уваги приділяютьпідготовчій частині (перевіряють роботу верстатів, чергують там, де можестатись обрив нитки), які компенсують притаманну їм ригідність. Тобтоіндивідуальний стиль діяльності залежить не лише від властивостейнервової системи, а й від властивостей темпераменту. Ймовірно, що їхносій, оволодіваючи професійною діяльності, мимовільно обирає відповідніїм способи виконання дій. Таким чином, в більшості професій риситемпераменту, надаючи своєрідності процесу діяльності, не впливають наїї кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можуть компенсуватисяспеціальною підготовкою, вольовими зусиллями та оволодінням особливимиспособами виконання дій. Психологи, які вивчали індивідуальний стильдіяльності (В.С.Мерлін, Е.А.Климов), показали, що він не виникає улюдини відразу і стихійно. Індивідуальний стиль діяльності виробляєтьсята відшліфовується, коли людина активно шукає прийомів та засобів, щодопоможуть досягти найкращих результатів. Таким чином індивідуальнийстиль діяльності має компенсаторне значення: врівноважує (компенсує)властивості індивіда з вимогами його професії. Але є коло професій,якими неможливо оволодіти лише за рахунок індивідуального стилюдіяльності, в яких від властивостей темпераменту може залежати не лишехід виконання, але й, у певній мірі, і результат. У тих галузяхпрофесійної діяльності, де висуваються досить жорсткі вимоги до темпу чиінтенсивності дій( їх ще називають екстремальними професіями),індивідуальні особливості динамічних проявів психіки можуть статифактором, що впливає на придатність до діяльності. Наприклад: дляоволодіння навичками жонглювання, потрібна така властивість нервовоїдіяльності, як рухливість, тому жонглерами не можуть стати носіїінертної нервової системи. Ще більше значення має лабільність: лабільніособи навчаються жонглювати удвічі - утричі швидше за рухливих.і розв'язалибільше задач, а з 35 хвилин продуктивність діяльності зменшувалась (щопояснюється підвищеною реактивністю), а учням "сильного типу" необхіднийбув час, щоб включитись у роботу, але вони могли виконувати завданнядовше, не знижуючи продуктивності. Зрештою, і ті, й інші виконали майжеоднаковий обсяг роботи. Ці дані засвідчують, що властивості нервовоїсистеми впливають на діяльність не прямо, а опосередковано - черезіндивідуальний стиль діяльності. Індивідуальний стиль діяльності -характерна для даного індивіда сукупність способів, що забезпечуютьуспішність виконання певної дії. Для прикладу, інертність нервовихпроцесів має як негативні сторони - повільність протікання нервовихпроцесів, повільне переключання, так і позитивні сторони - тривалістьзбереження, стійкість психічних процесів. Наприклад: продуктивністьпраці ткаль - багатоверстатниць безпосередньо не залежить від такихвластивостей, як рухливість та інертність. Проте "рухливі" ткаліпрагнуть якомога швидше впоратися із виконавчою частиною діяльності, щовдається за рахунок їхньої пластичності. "Інертні" ж роблять все, щобпозбавитися нерівномірності в роботі, а тому більше уваги приділяютьпідготовчій частині (перевіряють роботу верстатів, чергують там, де можестатись обрив нитки), які компенсують притаманну їм ригідність. Тобтоіндивідуальний стиль діяльності залежить не лише від властивостейнервової системи, а й від властивостей темпераменту. Ймовірно, що їхносій, оволодіваючи професійною діяльності, мимовільно обирає відповідніїм способи виконання дій. Таким чином, в більшості професій риситемпераменту, надаючи своєрідності процесу діяльності, не впливають наїї кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можуть компенсуватисяспеціальною підготовкою, вольовими зусиллями та оволодінням особливимиспособами виконання дій. Психологи, які вивчали індивідуальний стильдіяльності (В.С.Мерлін, Е.А.Климов), показали, що він не виникає улюдини відразу і стихійно. Індивідуальний стиль діяльності виробляєтьсята відшліфовується, коли людина активно шукає прийомів та засобів, щодопоможуть досягти найкращих результатів. Таким чином індивідуальнийстиль діяльності має компенсаторне значення: врівноважує (компенсує)властивості індивіда з вимогами його професії. Але є коло професій,якими неможливо оволодіти лише за рахунок індивідуального стилюдіяльності, в яких від властивостей темпераменту може залежати не лишехід виконання, але й, у певній мірі, і результат. У тих галузяхпрофесійної діяльності, де висуваються досить жорсткі вимоги до темпу чиінтенсивності дій( їх ще називають екстремальними професіями),індивідуальні особливості динамічних проявів психіки можуть статифактором, що впливає на придатність до діяльності. Наприклад: дляоволодіння навичками жонглювання, потрібна така властивість нервовоїдіяльності, як рухливість, тому жонглерами не можуть стати носіїінертної нервової системи. Ще більше значення має лабільність: лабільніособи навчаються жонглювати удвічі - утричі швидше за рухливих.удвічі - утричі швидше за рухливих.Наприкінці першого курсу "інертні" учні циркового училища жонглювалилише трьома - чотирма предметами, тоді як лабільні п'ятьма - сімома.Отже, є коло професій, якими неможливо успішно оволодіти лише за рахунокіндивідуального стилю діяльності. Очевидно, що такі властивостітемпераменту, як висока тривожність, ригідність, емоційність, низькийтип реакцій, не сприятимуть успішності екстремальної діяльності, якою єпраця диспетчера аеропорту, залізниці, льотчика - випробувача,космонавта, рятівника, пожежника. Тут потрібна професійна придатність -сукупність певних властивостей темпераменту індивіда які зумовлюютьуспішність складної професійної діяльності. В цьому випадку доцільнозастосовувати професійний відбір - спеціальну процедуру визначенняпрофесійної придатності, яка здійснюється на підставі психологічноїдіагностики властивостей темпераменту. Таким чином, йдеться не проабсолютну, а про відносну рівноцінність властивостей темпераментустосовно відповідних для цього умов діяльності. 6. Властивості темпераменту та особливості виховання і навчання дітей. Особливості різних темпераментів у дітей проявляються, починаючи зраннього віку. В ході індивідуального розвитку прояви ці ускладнюютьсязалежно від того, як відбувається в процесі виховання утвореннятимчасових нервових зв'язків, їх систем, вироблення гальмівнихмеханізмів. Процес їх утворення залежить від природжених особливостейнервової системи кожної дитини. Індивідуальні особливості динаміки вищоїнервової діяльності виявляються і в школярів кожного віку. Завданнявчителя полягає в тому, що враховувати ці особливості, допомагатипереборювати негативні сторони темпераменту, виробляти риси, які бкомпенсували їх. Розглянемо, які властивості нервової системи в значніймірі впливають на процес навчання та виховання дітей. 1. Утворення тимчасових зв'язків .Умовні рефлекси у холериків ісангвініків утворюються легко, швидко і залишаються стійкими; уфлегматиків і меланхоліків - повільно внаслідок недостатньої рухливостікоркових процесів. Це потребує індивідуального підходу у визначенні часуна засвоєння того чи іншого навчального матеріалу. 2. Швидкість утворення та переробки динамічних стереотипів (відносностійка система тимчасових нервових зв'язків).У холериків навички тазвички утворюються легко, але зміна їх відбувається складно.Неврівноважені діти потребують більше часу, щоб встановилась новарівновага між збудливими і гальмівними процесами, новий динамічнийстереотип. Груба, категорична заборона займатися будь-якою улюбленоюсправою, може призвести до зриву нервової діяльності. Меланхолікихарактеризуються слабкістю нервових процесів. Такі учні тяжко переносятьзустрічі збудливих і гальмівних процесів, тобто пристосовуються до новихумов; потребують спокійного, вільного від сильних подразників оточення,поступового переходу до інших видів діяльності та іноді спеціальнихметодів впливу. У флегматиків динамічні стереотипи утворюються дещоповільніше, ніж у сангвініка, але залишаються стійкими (не руйнуються)ільніше, ніж у сангвініка, але залишаються стійкими (не руйнуються)протягом тривалого періоду. Кожний тип темпераменту може виявляти себеяк в позитивних, так і в негативних психологічних рисах. Позитивними є:активність, енергійність, пристрасність холерика; рухливість, жвавість,емоційність сангвініка; спокій, стриманість, неквапливість флегматика;глибина і стійкість почуттів меланхоліка. Негативними є: нестриманість,різкість, афективність холерика; нестійкість, легковажність,поверховість сангвініка; повільність, байдужість, млявість флегматика;замкненість, сором'язливість меланхоліка. Отже, одні й ті ж самі вихіднідані темпераменту не визначають того, у що вони розвинуться - в перевагичи недоліки. Тому завдання вчителя - не переробити один тип темпераментув інший (це й неможливо), а шляхом систематичної роботи сприяти розвиткупозитивних сторін кожного темпераменту і одночасно допомагатизвільнятися від тих негативних моментів, які можуть бути пов'язані зданим темпераментом. Темперамент кожної дитини формується під постійнимвпливом зовнішніх умов її життя і виховання. Залежно від характерузовнішніх впливів тимчасові нервові зв'язки, що утворюються при цьому, водних випадках можуть маскувати природні риси типу, в інших змінювати їхабо закріплювати. Це говорить про те, що при кожному типі темпераментуможна розвинути, сформувати суспільно - корисні властивості особистості.Але конкретні способи їх формування істотно залежать від основних ристипу їх темпераменту. 7. Типи характеру
Характер як та його темпераменти, діляться на типи, проте класифікації характерів істотно відрізняються від типології темпераментів. Якщо вкрай виражені поєднання властивостей темпераменту називаються типами темпераменту, то вкрай виражені риси характеру іменуються його акцентуациями. Це походить від слова «акцент» - виділення, підкреслення. Акцентуированными характером називаються люди, які мають сильно виражені риси характеру, котрі виступають поза межі норми. Наприклад, в людини може бути сильно розвинені такі риси характеру, як доброта, товариськість, оптимізм чи протилежні їм негативні риси характеру: агресивність, замкнутість, песимізм. У принципі, кожен людина – у сенсі слова акцентуированная особистість, бо в нього можна знайти хоча б жодну з багатьох акцентуированных чорт характеру. Проте за практиці поняттям «акцентуація» мають основному тоді, коли людина має виявляють назвати не одне, а кілька різних чорт характеру.
Явище характерологической акцентуації може матимуть тимчасовий (вікової) та постійний характер. Більшість людей тимчасові акцентуації характеру виявляються критичні періоди життя, під час хвороб, у непростих, напружених життєвих умовах. До критичних належать перехідні періоди у житті від дитячого до дошкільному віку (близько 3 років), від молодшого шкільного до підліткового віку (від 11 – 12 до 14 – 15 років), від підліткового віку до юності (18 – 19), від юності до дорослішанню (35 -40 років), від дорослості до старечому віку (після 70 років). Постійно акцентуированный характер, зазвичай, відзначається люди зі складним дитинством.
На характер людину суспільство впливає специфічним чином. Воно формує ідеологію, куди входять проектовані освітою бажані риси характеру, потрібні даному суспільству. У ідеології, вони задано як цінностей і норми моралі. Включаясь на офіційну, підпорядковану державі освітню систему як цілей навчання і виховання дітей, ці коштовності і норми реалізуються не у змісті та методів навчання і виховання дітей. У результаті виростають з декотрими типовими рисами характеру.
Акт цей відбилася історія й у деяких соціальних типологиях характерів сучасних людей, наприклад, у типології, запропонованої відомим американським філософом і психоаналітиком Еге. Фроммом. Він також позначилося у численних прикладах труднощів адаптації чужому суспільстві, із якими стикаються люди, народжені і які виросли у країні, але змушені дорослими емігрувати й у іншій країні.
Ось приклади: спартанське, военно-спортивное і общественно-религиозное виховання у Стародавній Греції формувало один тип характеру – воїна, свято верившего в правоту справи, що він захищав, і активної політичного діяча. Інша школа виховання, що склалася там-таки, - афінська - поєднувала у собі елементи розумового, морального і естетичного виховання і швидше, формувала тип характеру ученого-интеллектуала, освіченого культурної людини, далекому від політики та міжусобних війн.
Еге. Фромм, глибоко психологічно проаналізувавши, чого веде реально прийшло суспільство розвиненого капіталізму і вільних ринкових взаємин у 40 - 50-ті роки у США, дійшов висновку у тому, що типи соціальних характерів людей, які вона породило, немає особливої привабливістю. Назвав їх відповідно «садистами», «мазохістами», «конформістами» і «самітниками», визначивши так. Усе це – невдахи, котрі у своїх бідах звинувачують інших й дочку проти них направляють агресію.
«Садисти» - це невдахи, котрі у своїх бідах звинувачують інших та запровадження проти них направляють свою агресію.
«Мазохисты» - це невдахи, які звинувачують себе і скеровують агресію проти себе.
«Конформисты» - свідомі, безпринципні пристосуванці, які легко і змінюють свої думки, щойно змінюється економічна або політична кон'юнктура.
«Отшельники» - ті, хто замикається у собі цим «йде» від життєвих проблем, оскільки не хоче вирішувати їх, а й просто не помічати.
Американські соціологи У.Томас і Ф.Знанецкий у своїй праці «Польський селянина Європі й Америці» (1918-1920 рр.) показали, як змінюється культура, встановлення і цінності людей зрілому віці залишили своєї країни й вимушені переселитися до іншої. Примітно, що вониза своєму характеру зрештою хіба що зупиняються між двох культур, в повному обсязі залишаючи колишню і цілком пристосовуючись до нової, тобто. стають маргінальними особистостями.
Сім'я на відміну суспільства формує в людини не общесоциальные, а національні, релігійні, культурні та інші типи характерів, які вважають цінними і корисними життю у тому чи іншого соціальної групи. Ці загальні риси характери можуть бути дуже різними й суперечливими.
Основні індивідуальні розбіжності у характерах людей народжуються саме сімейним вихованням. Ідеться тих чорт характеру, популярних серед представників різних громадських груп населення.
Певне впливом геть характер людини надає ще й школа. Найбільше вплив школи віддзеркалюється в формуванні про міжособистісних чорт характеру, що з діловим і особистим спілкуванням людей. Важливе значення на формування характеру школярів має їх спілкування з однолітками й найзатребуваніші вчителі.
Існують певні вікові особливості прояви чорт характеру. Свій, відмінний з інших вікових груп, характер мають діти до 11-12 років, підлітки з 11-12 до 14-15 років, юнаки та у дітей віком із 15-16 до 25-30 років, дорослі в період від 25 до приблизно 40-50 років, від 40-50 до 60-70 років і після 70 років.
Методи вивчення темпераменту й правничого характеру людини
Для дослідження типів темпераменту використовують дві групи методів, одній із яких полягає в вивченні діянь П.Лазаренка та реакцій людини (у спостереженнях по них ззовні й самооцінці), іншу – на психофізіологічному дослідженні властивостей нервової системи. У першому випадку висновок про темпераментлюдини робиться з урахуванням того, наскільки я його дії і життєві реакції відповідають деяким стандартам діянь П.Лазаренка та реакцій, що з різними типами темпераменту. У другий випадок висновки про темперамент випробуваного роблять виходячи з порівняння властивостей нервової системи, було виявлено в даної людини, з тими властивостями, які наукою приписують людям певного типу темпераменту.
При самооцінці людина, користуючись текстом запропонованого йому опитування, сам оцінює свої дії і реакцію ті чи інші подразники в типових життєвих ситуаціях. При зверненні до зовнішніх оцінкам за людини - це роблять кваліфіковані специалисты-наблюдатели. Властивості нервової системи із єдиною метою визначити темперамент людини вивчається з допомогою спеціальних спроб і приладів, що влучно фіксують фізіологічні реакції організмулюдини у у відповідь певні сенсорні стимули.
Досить суворими, що дозволяє безпомилково оцінювати темперамент людини, є лише психологічні, об'єктивні методи, оскільки сама людина та її оточуючі можуть серйозно помилятися в його темпераменту. Річ у тім, що дії і реакції, за якими зазвичай судимо про темперамент людини, - це результат вивчення. Вони залежить від виховання та духовної культури даної людини. У результаті дійсний, природний темперамент може бути прихованим за зовнішніми, етично виправданими формами поведінки.
Приміром, у традиційній культурі народів, які живуть Півдні Європи, прийнято розмовляти що й у своїй широко та вільно жестикулювати під час розмови. Це ж поведінка сприймається як недостатньо культурне в деяких народів, які живуть північ від Європи. Тому жителі півдня можуть зовні видатися людьми, які мають домінує холеричний темперамент, а жителі півночі – людьми з величезним переважанням флегматического темпераменту. Насправді тут інше. наукових досліджень показують, що розподіл темпераментів за типами коло північної і південних народів приблизно однакове.
Висновок
Риси характеру людини вивчаються інакше, ніж властивості темпераменту. І тому зазвичай використовуються чи загальні особистісні тести, у зміст яких входять і питання завдання, призначені з метою оцінки чорт характеру людини, чи спеціальні, характерологические тести. Серед останніх виділяються ті, якими можна визначити, наприклад, наявні в людини акцентуації характеру.
Література 1. Белоус В.В. Темперамент и деятельность: Учебное пособие. - Пятигорск,1990. 2. Гилева О.Б., Бочарова Т.В. Влияние социальных условий на структурутемперамента // Вопросы психологии. - 2000 -- № 4 - с. 73 - 75. 3. Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра:Діагностика, педагогіка. К., 1992. 4. Небылицын В.Д. Проблемы психологии индивидуальности. М., 2000. 5. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. - М., 1982. 6. Теплов Б.М. Психология и психофизиология индивидуальных различий.Избранные психологические труды. М., 1998.