Поняття, види, причини банкрутства 8 страница

ПК

ЕФВ =[ЕР(1-Ко) – СП]------- (1)

ВК

Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків збільшується рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів в оборот підприємства. Він виникає в тих випадках, якщо економічна рентабельність вище позикового відсотка.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

1. Різниці між рентабельністю інвестованого капіталу після сплати податку і ставкою відсотка за кредити (ЕР(1-Ко) –СП);

2. Плече фінансового важеля, тобто відношення ПК/ВК.

Позитивний ефект фінансового важеля виникає, якщо ЕР (1-Ко)-СП більше 0. Наприклад, рентабельність інвестованого капіталу після сплати податків складає 20%, в той же час як відсоткова ставка за кредитні ресурси дорівнює 15%. Різниця між вартістю позикового капіталу і розміщеного капіталу дозволить збільшити рентабельність власного капіталу. При таких умовах вигідно збільшувати плече фінансового важеля, тобто частку позикового капіталу. Якщо ЕР(1-Ко) - СП менше 0, створюється негативний ефект фінансового важеля, в результаті чого відбувається “проїдання” власного капіталу, наслідки для підприємства дуже погані і можуть бути рушійними для підприємства.

Ситуація дещо змінюється з ефектом фінансового важеля, якщо при вирахуванні податків враховувати фінансові витрати з обслуговування боргу, що має місце в нашій країні,. Тоді за рахунок податкової економії реальна ставка процента дорівнюватиме: СП(1-Ко). В таких випадках ефект фінансового важеля рекомендується розраховувати наступним чином:

ПК ПК

ЕФВ =[ЕР(1-Ко) – СП (1-Ко)]-------= [ ЕР- СП (1-Ко)]-----------(2)

ВК ВК

Щоб краще зрозуміти сутність ефекту фінансового важеля і різницю між формулами (1) і (2) розглянемо дві ситуації, коли проценти за кредитні ресурси не враховуються і враховуються при вирахуванні податків. Перша ситуації подана в табл.. 9.5

Таблиця 9.5

Ситуація 1 ( проценти не враховуються)

Показники	Підприємства

1.Середньорічнв сума капіталу
В тому числі:
Позиковий капітал	-
Власний капітал
2.Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування
3.Загальна рентабельність інвестиційного капіталу
4.Податок на прибуток (19%)
5.Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування
6.Сума процентів за кредит (при ставці 10%)	-
7.Чистий прибуток
8.Рентабкльність власного капіталу,%	16,2	22,4	34,8
9.Ефект фінансового важеля	-	6,2	18,6

Як проказують наведені дані, при однаковому рівні економічної рентабельності інвестиційного капіталу у 20%, в наявності різна рентабельність власного капіталу. Підприємство 2, використовуючи позикові кошти, збільшило рентабельність на 6,2% за рахунок того, що за кредитні ресурси воно сплачує за контрактною ставкою 10%, а рентабельність інвестиційного капіталу після сплати податків складає 16,2%

ЕФВ2 = [20(1-0,19) -10] * 500/500 = 6,2%

Підприємство 3 отримало ефект ще більший за рахунок більш високої частки позикового капіталу (плеча фінансового важеля)

ЕФВ3 = [20(1-0,19) -10] * 750/250 = 18,6%

Розглянемо ситуацію 2

Таблиця 9.6

Ситуація 2 ( проценти враховуються)

Показники	Підприємства

1.Середньорічнв сума капіталу
В тому числі:
Позиковий капітал	-
Власний капітал
2.Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування
3.Загальна рентабельність інвестиційного капіталу
4.Сума процентів за кредит (при ставці 10%)	-
5.Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування
6.Податок на прибуток (19%)		28,5	23,75
7.Чистий прибуток		121,5	101,25
8.Рентабкльність власного капіталу,%	16,2	24,3	40,5
9.Ефект фінансового важеля	-	+8,1	+24,3

Як видно з наведених даних, фіскальний облік фінансових витрат з обслуговування боргу дозволив підприємству 2 збільшити ефект фінансового важеля з 6,2 до 8,1%, а підприємству 3- з 34,8 до 40,5%.

Таким чином, основна відмінність між формулами 1 і 2 полягає в тому, що при розрахунку ефекту фінансового важеля за першою в основу покладено контрактну процентну ставку (СП), а у другій – ставка СП(1-Ко), скорегована на пільги з оподаткування. Контрактна ставка замінюється реальною з врахуванням вирахування фінансових витрат.

Ефект фінансового важеля у випадку фінансових витрат залежить від трьох факторів (на прикладі підприємства 3):

1) різниці між загальною рентабельністю інвестованого капіталу після сплати податку і контрактною процентною ставкою:

ЕР(1-Ко) – СП =[20(1-0,19) -10] = 6,2%

2) скорочення процентної ставки з причини податкової економії:

СП- СП(1-Ко) = 10-10 (1-0,19) =10-8,1 = 1,9

3) плеча фінансового важеля:

ПК/ВК =750/250 = 3

У підсумку отримаємо: ЕФВ = (6,2 + 1,9) * 3 = 24,3

9.9.. Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів

Основними методами оцінки ефективності інвестиційних проектів є:

1. Період окупності інвестицій

2. Середня ставка доходу;

3. Чиста теперішня вартість

4. Індекс рентабельності (прибутковості)

5.Внутрішня ставка доходу.

Період окупності – це кількість років, потрібних для покриття всіх витрат на

інвестиційний проект. Перевага дається проектам з коротшим періодом окупності.

Середня ставка доходу – це простий бухгалтерський засіб, який показує

прибутковість проекту. Суть метода полягає в порівняння чистих доходів з початковою вартістю проекту. Для цього суму всіх чистих доходів ділять на суму середніх інвестицій

Індекс рентабельності (прибутковості) – відношення теперішньої вартості майбутніх

грошових потоків до початкової вартості інвестиції. Використовується як засіб розміщення проектів за спадаючою їх привабливістю. Якщо проект має рентабельність більше одиниці, то проект рекомендується для використання.

Індекс рентабельності - це дисконтова вартість грошових надходжень від проекту в

розрахунку на грошову одиницю інвестицій в даний проект.

Розрахунок індексу рентабельності інвестицій здійснюється за формулою:

n Bi

RI = E --------------------/ C (12.1)

n=1 n

(1+r)

У відмінність від чистої поточної вартості цей показник є відносним, тому його

зручно використовувати при виборі варіанту проекту інвестування із ряду альтернативних.

Приклад наведений в табл. 9.7.

Таблиця 9.7

Розрахунок ЧТВ і індексу рентабельності

Проект	Інвестиції	Річний дохід протягом п’яти років	ЧТВ із розрахунку 10% річних	Індекс рентабельності
А			568,5	1,14
В			322,0	1,07
С			833,8	1,04

За величиною ЧТВ найбільш вигідним є проект С, а рівнем рентабельності – проект А.

Оцінка ймовірності того чи іншого результату інвестиційного проекту вимагає, щоб

людина, яка приймає рішення, могла передбачити більшу кількість можливих варіантів і була змозі оцінити ймовірність надходження кожного з них. Остаточне не інвестиційне рішення може прийматися на різних ієрархічних рівнях організації. Це залежить від обсягу, типу і ризикованості капіталовкладень.

Внутрішня ставка доходу визначається як ставка, що врівноважує початкову

інвестицію з теперішньою вартістю майбутнього грошового потоку, тобто це ставка дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків дорівнює початковій інвестиції, а чиста теперішня вартість майбутніх грошових потоків дорівнює нулю.

Після прийняття інвестиційного рішення необхідно спланувати його здійснення і розробити систему після інвестиційного контролю (моніторингу). Успіх проекту бажано оцінювати за тими ж критеріями, які використовувалися при його обґрунтуванні.

Після інвестиційний контроль дозволяє:

а) бути впевненим, що витрати і технічна характеристика проекту відповідають первісному плану;

б) підвищити впевненість в тому, що інвестиційне рішення було ретельно продумано;

в)покращити оцінку наступних інвестиційних проектів.

Чиста теперішня вартість (ЧТВ) – це різниця між теперішньою вартістю майбутніх

грошових надходжень та вартістю початкової інвестиції. Щоб визначити чисту теперішню вартість проекту капітальних вкладень, потрібно майбутні грошові надходження дисконтувати за допомогою відповідної ставки дисконту. Потім знаходять різницю між теперішньою вартістю майбутніх грошових надходжень і теперішньою вартістю первісної інвестиції.

Якщо теперішня вартість майбутніх грошових потоків нижча за початкову вартість

інвестиції, то проект слід відхилити, тому що він не забезпечить інвестору надходження прибутку.

Визначення економічної вартості підприємства:підекономічною вартістю

підприємства розуміють загальну суму коштів, яку повинно сплатити підприємство за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражених у відсотках до цього обсягу., а також характеризує ту норму рентабельності інвестованого капіталу, яку повинно забезпечувати підприємство, щоб не зменшувати свою ринкову вартість.

Вибір варіантів інвестиційного проекту проводиться за такою методикою:

Оцінка проводиться в декілька етапів:

1. Проводиться розрахунок показників за роками;

2. Проводиться розрахунок аналітичних коефіцієнтів;

3. Проводиться аналіз коефіцієнтів;

4. Вибирається критерій ефективності вибору;

5. Розробляється пропозиції з повним обґрунтуванням чому цей проект найбільш в

вигідний для підприємства.

9.10 Види ризиків,методи їх аналізу та способи зниження

Під ризиком прийнято розуміти ймовірність втрати підприємством частини своїх

ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат в результаті здійснення діяльності.

Є такі види ризиків:

підприємницький ризик – це ризик діяльності кампанії, обумовлений характером

бізнесу;

виробничий ризик – це ризик, пов’язаний з виробництвом продукції, послуг, зі здійснення будь-яких видів виробничої діяльності. Причини виникнення виробничого ризику: можливе зниження передбачуваних обсягів виробництва, зростання матеріальних витрат, незадоволення працівників, помилками менеджерів, сплати підвищених відрахувань і податків та ін.;

комерційний ризик - виникає в процесі реалізації товарів та послуг, вироблених або

закуплених підприємцем. Причини комерційного ризику: зниження обсягу реалізації продукції; підвищення закупівельної ціни матеріальних ресурсів, якщо передбачене зниження обсягу закупок, підвищення витрат обігу, економічні коливання та зміни смаку клієнтів, дій конкурентів;

фінансовий (кредитний) ризик - виникає у сфері відносин підприємства з банками та

іншими фінансовими інститутами. Причини: висока величина співвідношення позикових і власних коштів, залежність від кредиторів, пасивність капіталів, одноразове розміщення великих коштів в одному проекті.

Виділяють також інвестиційний ризик, який виникає у зв’язку зі знеціненням інвестиційно - фінансового портфелю і ринковий ринок, пов’язаний з можливим коливанням ринкових процентних ставок валют .

В умовах ринкової економіки можна виділити п’ять основних областей ризику діяльності будь-якої фірми.

Безризикова область – при здійсненні операціях фірма нічим не ризикує, відсутні будь-які втрати, фірма отримує, як мінімум, розрахунковий прибуток. Теоретично при виконанні проекту прибуток фірми не обмежений.

Область мінімального ризику – в результаті діяльності Фірма ризикує часткою або

всією величиною чистого прибутку.

Область підвищеного ризику – фірма ризикує тим, що в гіршому випадку здійснить

покриття всіх витрат, а в кращому – отримає прибуток набагато менше розрахункового рівня. В цій області можлива виробнича діяльність за рахунок короткострокових кредитів.

Область критичного ризику – фірма ризикує втратити не тільки прибуток, але і не

до отримати виручку, яку передбачає, і витрати буде відшкодовувати за свій рахунок.

Область недопустимого ризику –діяльність фірми призводить до банкрутства, втрати інвестицій.

При аналізі ризику слід виявити його джерела і причини.

Послідовність аналізу ризику наступна:

1. Виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, що збільшують або зменшують конкретний вид ризику;

2. Аналіз виявлених факторів;

3. Оцінка конкретного виду ризику з фінансового боку з використанням двох підходів:

3а. Визначення фінансової спроможності (ліквідності проекту);

3б. Визначення економічної доцільності (ефективності вкладень фінансових ресурсів;

4. Встановлення допустимого рівня ризику;

5. Аналіз окремих операцій з вибраного рівня ризику

6. Розробка заходів по зниженню ризику.

Найбільш розповсюджені методи аналізу ризику наступні:

Статистичний, суть якого полягає в тому, що вивчається статистика втрат і

прибутків, що мали місце на даному або аналогічному виробництві, встановлюється величина і частота отримання тієї чи іншої економічної віддачі і складається найбільш ймовірний прогноз на майбутнє.

Аналіз доцільності витрат орієнтований на встановлення потенційних зон ризику.

Перевитрати затрат можуть бути викликані одним з чотирьох факторів або їх

комбінацій:

первісної недооцінкою вартості;

зміною межі проектування;

відмінностями в продуктивності;

збільшенням первісної вартості.

ці основні фактори можуть бути деталізовані.

Метод експертних оцінок заснований на анкетуванні спеціалістів-експертів. Анкети

потім статистично обробляються на користь того чи іншого рішення поставленого аналітичного завдання.

Для отримання найбільш якісного судження до участі в експертизі залучаються

фахівці, які мають високий професійний рівень і великий практичний досвід в області поставленої проблеми і які володіють спроможністю до адекватного відображення тенденцій розвитку, зацікавлених поставленою проблемою.

Метод використання аналогів полягає у відшукуванні і використанні схожості і

подібності явищ, предметів, систем, тобто нові ідеї і пропозиції виникають на основі порівняння з іншими більш або менш аналогічними об’єктами.

Підприємцю необхідно знати, як зменшити ступінь і ймовірність ризику до найбільш низько можливого рівня. Він повинен передбачити можливість зменшення негативних наслідків ризику навіть у випадку самих не сприятливих для фірми подій..

Найбільш поширеними методами зниження ризику є:

- перекладання ризику на третю особу;

-страхування;

- хеджування;

- диферсифікація.

Перекладання ризику на будь-яку третю особу в економічній літературі має назву об’єднання ризику і передбачає поділ ризику від ймовірних втрат або збитків між багатьма людьми таким чином, щоб ефект збитків для кожного учасника був незначний. Саме цей метод захисту від ризиків призвів до появи так званих взаємних фондів, які утворюються шляхом об’єднання дрібних вкладників з метою подальшого вкладення коштів в цінні папери великої кількості компаній. Практично цей самий метод працює і в тому випадку, коли підприємство, засноване на власності однієї особи, перетворюється у партнерство та корпорацію. Шляхом такого перетворення, по-перше, досягається залучення додаткового капіталу, а по-друге, ймовірні ризики розподіляються між багатьма співвласниками.

Як форма перекладання ризику на іншу особу у практиці функціонування підприємств активно, підприємств зазнають схожих ризиків. В цьому випадку на підставі статистичних даних з певною точністю можна обчислити очікувані ризики, оцінити їх. Саме цим і займаються страхові компанії. Найбільш поширеними ризиками, з якими працюють страхові компанії, є ризик пожеж, втрат від природних катастроф, крадіжок, нещасних випадків тощо.

Як захисні заходи підприємствами можуть застосовуватись, а в світовій практиці вже активно здійснюються , операції з хеджування. Хеджування являє собою систему заходів з непрямого захисту від ризиків. Це операція, при якій ринки довгострокових контрактів та ринки опціонів використовуються для компенсації одного ризику іншим. За допомогою укладання строкових та опціонних контрактів (хеджування) ризик перекладається на іншу особу ( як правило, це спекулянти, які завжди існують на строкових ринках. Проте, строкові ринки, на яких здавалось б можливо захистити себе шляхом хеджування, існують лише для однорідних товарів та широко розповсюджених цінних паперів. Підприємці, тим більше ті , що організовують нові підприємства, мають справу в основному з унікальними товарами, для яких просто не існує строкових ринків. А це означає, що можливості хеджування в цьому випадку є обмеженими.

Популярним заходом зниження ризику є розширення асортименту продукції або її диверсифікація. В разі збільшення асортименту продукції чи наданих послуг підприємець може зменшити ризик зміни смаків покупців, який не є постійним. Так, якщо покупці перестали надавати перевагу якомусь одному товару, то підприємство може запропонувати інші, зменшуючи тим самим ризик зниження попиту на власну продукцію.

Є ще інші способи зниження ризику. Так, суттєво знизити підприємницький ризик дозволяє доступність відомостей про ділову репутацію фірм. Для цього промисловою палатою України ведеться реєстр українських підприємств і підприємців, чий фінансовий стан і ділова репутація свідчить про їх надійність для підприємницької, в тому числі і зовнішньоекономічної діяльності.

Значно зменшити ризик можна також кваліфікованою роботою по ефективному

прогнозуванню і внутрішньо фірмовому плануванню та самострахуванню.

Самострахування пов’язано із резервуванням коштів на покриття не передбачуваних

витрат і покриття збитків за рахунок частини власних коштів. Самострахування за допомогою внутрішніх заходів доцільно при ризику знищення майна, вартість якого невелика порівняно з фінансовими показниками всієї фірми або при ризику знищення більшої кількості одно типового майна.

Самий кращий спосіб зниження ризику – грамотний вибір інвестиційних проектів..

Ризик – категорія ймовірна, і його вимірюють як ймовірність певного рівня витрат. Кожний підприємець встановлює для себе прийнятний ступінь ризику, вибір якого залежить від типу керівника. Керівники консервативного типу, не схильні до новацій, як правило намагаються уникнути від будь-якого ризику. Найбільш гнучкі керівники віддають перевагу приймати і більш ризиковані рішення, якщо ризик добровільний. А виконавці – професіонали.

При прийнятті рішення про доцільність і сприйнятливому ступені підприємницького

ризику важливо знати не тільки ймовірність понести певні втрати, але й ймовірність того, що втрати не перевищать того чи іншого рівня.

Резюме:

Отже, ми закінчили роботу щодо розрахунків показників, які характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства. Сподіваюсь, що цей матеріал допоможе вам вибрати ділових партнерів та інвестувати кошти у перспективне підприємство, провести діагностику фінансово-господарського стану свого підприємства і зробити свою звітність привабливішою для інвесторів. У той же час не можна не відзначити, що розглянута методика аналізу при застосуванні на практиці має враховувати особливості конкретного підприємства: галузь, в якій воно працює, загальну економічну ситуацію в країні, статус підприємства. Пам’ятайте, що, здійснюючи аналіз, важливо не просто розрахувати той чи інший показник, а і зрозуміти економічну інтерпретацію стосовно конкретної ситуації, конкретного об’єкту аналізу.

Тема 10: ДІАГНОСТИКА БАНКРУТСТВА ТА КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТА ГОСПОДАОРЮВАННЯЧ ЗА ДАНИМИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Поняття, види, причини банкрутства

10.2.Методи діагностики можливого банкрутства

10.3.Виявлення ознак поточної, критичної та надкритичної неплатоспроможності підприємства

Ключові слова банкрутство, види банкрутства, моделі прогнозування банкрутства; рівень загрози банкрутства; дискримінантний аналіз; поточна неплатоспроможність; критична неплатоспроможність; надкритична неплатоспроможність; фіктивне банкрутство.