Функції теорії держави і права
Функції науки – це основні напрямки наукової діяльності, що виражаються в її завданнях, цілях.
1) Гносеологічна (пізнавальна) функція.Очевидно, що основна функція науки - це прирощення наукових знань як знань істинних, обгрунтованих, що перевіряються – гносеологічна (пізнавальна) функція. В межах гносеологічної функції можна виділити наступні підфункції (функції більш конкретного характеру).
а) Емпірика-описова підфункція юридичної науки відповідає емпіричному рівню пізнання, логічно первинним етапу наукового дослідження. Її здійснення покликане забезпечити наукове теоретичне пізнання фактичним матеріалом, емпіричними даними про досліджувані явища.
В юридичній науці в якості емпіричних фактів (досліджуваних явищ державно-правової дійсності) можна розглядати і окремі нормативні акти, норми права, різного роду юридичні факти, діяльність, пов'язану з правотворчістю, систематизацією законодавства, правореалізації, результати дії нормативних актів, структуру, кадровий склад і діяльність державних органів щодо здійснення тих чи інших функцій держави, правосвідомість окремих соціальних груп, стан злочинності і т. д. Основним методом отримання емпіричних даних в юридичній науці є спостереження (безпосереднє, але частіше опосередковане). Експеримент має обмежене значення. Отриманню емпіричних даних в юридичній науці служить також метод інтерпретації окремих нормативних актів і норм права (формально-юридичний метод), що дає відомості про первинні правові явища (норми права, нормативні акти), первинні елементи системи права і системи законодавства. Інтерпретація цих елементів - не пояснення, бо в результаті тлумачення окремої норми права не розкриваються закономірності сутнісного порядку, а виходять дані про зміст емпірично-правового явища, на яких грунтується подальше поглиблене вивчення норм права і права в цілому на теоретичному рівні (аналіз структурного складу норми права, виявлення істотних ознак, властивих будь-якій нормі права, системний підхід до права в цілому і т. д.). Інтерпретація дає емпіричний матеріал для подальших дій, що охоплюються даною функцією (наприклад, для класифікації норм права і нормативних актів), а також для інших методів, наприклад для порівняльного правознавства, бо порівняння норм інститутів права передбачає насамперед їх інтерпретацію, отримання даних про зміст порівнюваних інститутів.
Опис як наукова операція не зводиться тільки до опису емпіричних властивостей досліджуваних явищ. Ця стадія наукового дослідження припускає логічну обробку емпіричного матеріалу, його аналіз, класифікацію, систематизацію, узагальнення і т. д. В результаті такої обробки створюється емпіричний базис відповідної науки. При цьому певна роль належить буденним, філософським і попередніми науковим знанням, необхідним для планування і правильної, цілеспрямованої постановки експерименту чи спостереження і т. д. Емпіричний рівень пізнання лише логічно може розглядатися в якості початкового етапу наукового пізнання. Фактично ж емпіричне пізнання відбувається на базі вже існуючого теоретичного базису науки, який багато в чому зумовлює емпіричні дослідження. Здійснюючи, наприклад, емпіричне вивчення стану злочинності в тому чи іншому районі країни, дослідники виходять з певних теоретичних даних таких наук, як кримінальне право, кримінологія. Ці дані теорії кладуться в основу планування та методики такого дослідження, в основу аналізу - синтезу, систематизації та узагальнення матеріалів емпіричного дослідження. У свою чергу ці матеріали, систематизовані і узагальнені, становлять емпіричну основу для аналізу певних закономірностей і наукового теоретичного пояснення сутності відповідних об'єктів дослідження.
б) Аналітична підфункція (підфункція пояснення) - одна з основних функцій юридичної науки - відноситься до теоретичного рівня пізнання держави і права. Головним і єдиним завданням підфункції пояснення є розкриття сутності досліджуваних об'єктів, здійснюване через пізнання відносин і зв'язків цієї сутності з іншими сутностями або через пізнання її внутрішніх відносин. Розкриваючи істотні, тобто закономірні, зв'язки і відносини досліджуваних об'єктів, наука тим самим пояснює саму сутність цих об'єктів. Характер пояснення залежить від характеру закономірних, істотних відношень і зв'язків пояснюваного об'єкта. У сфері державно-правових явищ можливі атрибутивні, структурні, причинно-наслідкові, функціональні зв'язки і відношення. Їм відповідають і певні види пояснень.
Атрибутивне пояснення грунтується на наявності закономірних атрибутивних зв'язків пояснюваного об'єкта з певною властивістю (атрибутом). В ході такого пояснення розкривається зв'язок об'єкта з істотною, необхідною його властивістю (атрибутом), без якого об'єкт не існує і не може існувати. Елімінація (виключення) цієї властивості веде фактично до елімінації самого об'єкта. Розкриття атрибуту є розкриттям однієї із сторін сутності об'єкта. Атрибутивне пояснення досить поширене в правознавстві. Воно використовується перш за все в розкритті сутності держави і права в цілому.
Генетичне пояснення грунтується на закономірних зв'язках досліджуваного об'єкта з попередніми йому об'єктами. Основна мета такого пояснення - дослідження генезису відповідних об'єктів, виявлення причин і умов, що викликали до життя досліджуваний об'єкт, факторів, що підтримують його існування і зміну. При дослідженні державно-правових явищ в ході генетичного пояснення використовується, як правило, апеляція до економічних, класових, культурних та інших соціальних чинників. Генетичне пояснення застосовне при поясненні будь-якого державно-правового інституту чи іншого явища, пов'язаного з правом.
Функціональне пояснення необхідне в правознавстві, бо мова йде про пояснення функціонуючих об'єктів. В нашій науці загальновизнано, що, наприклад, у функціях держави і права проявляються істотні сторони цих явищ, перш за все їх соціальна сутність. Аналізуючи функції державно-правових явищ і наслідки цих функцій, ми тим самим отримуємо матеріал для пояснення самої їхньої сутності, бо всі головні риси і властивості цих явищ неминуче відбиваються на результаті їх функціонування. Функціональне пояснення припускає, отже, вивчення державно-правових інститутів у дії, грунтуючись на фактах їх функціонування, на даних про наслідки цього функціонування. При такому поясненні потрібні попереднє вивчення, аналіз результатів, які з'явилися наслідком дії досліджуваних інститутів. Функціональне пояснення - це по суті контргенетичне пояснення, що апелює до наслідків функціонування відповідної системи.
Структурне (структурно-субстанційне) пояснення грунтується на тому, що досліджуваний об'єкт характеризується двосторонньою структурною організацією. Будь-який об'єкт не тільки володіє внутрішньою структурою (цілісність об'єкта, його елементи та порядок організації цих елементів), але і сам є складовим елементом структури іншого об'єкта (тобто елементом суперструктури). У кожному внутрішньому і зовнішньому структурних зв'язках знаходить прояв та чи інша істотна сторона, властивість існуючого об'єкту. Аналізуючи структурні зв'язки об'єкта, ми тим самим розкриваємо і характеризуємо його істотні властивості. Структурні (внутрішньо і зовні) пояснення досить поширені в науці про державу і право, бо обидва цих об'єкти, з одного боку, структурно організовані, з іншого - самі є елементами суперструктури (держава як елемент політичної системи, право як елемент системи нормативного регулювання в суспільстві ). Те ж саме можна сказати і про інші державно-правові явища. Наприклад, кожна галузь права, будучи елементом системи права, сама має внутрішню структурну організацію. Важливою умовою структурного пояснення є не тільки вичленення елементів цілого, але й виявлення системоутворюючих зв'язків, які організовують елементи в єдине ціле, що додають цілому структурну єдність. Просте зіставлення елементів, що входять в суперструктуру, виявлення загальних та специфічних рис без аналізу їх зв'язків не можна розглядати в якості завершеного структурного пояснення.
Наукове правознавство виходить з вимоги всебічного підходу до досліджуваних об'єктів. Тому воно не віддає переваги якомусь одному виду пояснення, а застосовує їх у сукупності. Це аж ніяк не виключає того, що в деяких дослідженнях може бути використаний якийсь один вид пояснення, наприклад структурне, функціональне і т. д. Більше того, подібного роду підходи неминучі в науці, бо вони дозволяють заглибитися в окремі істотні сторони досліджуваного об'єкта, пізнати об'єкт більш детально і конкретно.
в) Прогностична підфункція будь-якої науки полягає в передбаченні розвитку відповідних явищ, у передбаченні того, яким якісним або кількісним змінам піддадуться ці явища. Передбачення є необхідною умовою визначення правильного курсу практичної діяльності взагалі і умовою далекоглядної політики зокрема. Науково обгрунтоване передбачення дає впевненість у можливості досягнення поставлених завдань.
Висока ступінь імовірності або навіть повної визначеності наукового передбачення викликана тим, що таке передбачення грунтується на знанні причинно-наслідкових зв'язків, детермінованості, обумовленості відповідних явищ, знанні законів їх розвитку. Передбачення тенденцій розвитку державно-правової дійсності можливе лише з урахуванням загального соціально-економічного і культурного розвитку суспільства (розвитку економіки, культури, напрямків політики і т. д.), бо держава і право знаходяться в подвійному зв'язку із суспільством: з одного боку, сутність і характер держави і права обумовлені самим суспільством (насамперед класово-економічними його відносинами), а з іншого - держава і право є знаряддями зворотного впливу на суспільство (шляхом управління і регулювання). Без урахування цих зв'язків справді науковий прогноз розвитку державно-правової надбудови неможливий. Тому формулювання прогностичних положень юридичною наукою неминуче повинно спиратися на знання і прогнози розвитку суспільних явищ, тісно пов'язаних з державою і правом.
Юридична наука, звичайно, не в змозі займатися розробкою прогнозів усіх соціально-економічних явищ, пов'язаних з правом. Отже, в сфері прогнозування вона повинна спиратися на досягнення інших наук, використовувати вже готові прогнози, сформульовані неюридичними науками. Такі прогнози багатоваріантні. На основі прогнозів розвитку інших явищ можна передбачити і розвиток законів, їх регулюючих. Однак і таке пророкування буде тільки багатоваріантним, тому що, з одного боку, досягнення одних і тих же цілей можливо за допомогою різних правових засобів, а з іншого - прийняття закону є наслідком дії «нескінченної кількості перехресних сил», які не завжди піддаються точному обліку і передбачення.
2) Методологічна функція юридичної науки полягає в тому, що вона формує методолгічний інструментарій правового дослідження та категоріально-понятійний апарат правознавства. Юридична наука в цілому формулює такі нормативні (методологічні) положення, як принципи (правила) наукового дослідження державно-правової дійсності, різного роду правила практичної, доцільної діяльності в галузі правотворчості, правозастосування, реалізації права в широкому сенсі цього слова.
3) Пактично-прикладна функція – юридична наука формулює практичні пропозиції, правила, рекомендації, поради щодо удосконалення чинного законодавства, підвищення ефективності діяльності державних органів для доцільної юридичної діяльності.
4) Світоглядна функція- юридична наука формує цілісну картину державно-правової дійсності, ідеологічні підвалини правового мислення та світогляду.