Преса як знаряддя тоталітарної системи

Тоталітарна система активно використовувала для зміцнення своїх позицій партійно-радянську пресу. Пар­тія зобов'язувала її бути організатором соціалістичного будівництва, «бойовою зброєю» у боротьбі з політичними супротивниками, вихователем у дусі комуністичної ідео­логії, її керівництво надавало великого значення безпосе­редньому «партійному» керівництву пресою. Про свободу преси не могло бути й мови. Коли у 1921 р. один з пар­тійних працівників м. Пермі Г. Мясников виступив за свободу преси — «від монархістів до анархістів включ­но», В. Ленін йому рішуче заперечив, зазначивши, що для більшовиків це було б рівнозначним самогубству.

Для систематичного керівництва пресою ЦК у 1921 р. при агітаційно-пропагандистському відділі РКП(б) було створено підвідділ преси. Такі ж підвідділи створюються при всіх губкомах партії. Інструктування місцевих ви­дань мав забезпечити журнал «Красная печать», в Укра­їні — «Червона преса». Офіційну точку зору висловлюва­ли газети «Комуніст» — орган ЦК КП(б)У, «Вісті ВУЦВК», «Пролетарий» — орган Всеукраїнської ради профспілок, «Радянське село» — орган ЦК КП(б)У та ін. У 1921—1922 pp. на багатьох фабриках і заводах почали випускати стінні газети, а на великих підприємствах — багатотиражки. Навесні 1926 р. у республіці виходило 83 газети загальним накладом понад мільйон примірни­ків, поширювались і центральні газети «Правда», «Известия», «Беднота», журнал «Большевик». Головну увагу на сторінках преси приділялось пропаганді рішень партійних органів, боротьбі з опозицією.

У видавничій сфері домінували твори К. Маркса, Ф. Енгельса та В. Леніна. Масовими тиражами виходили ленінські праці, бібліотеки «Шлях до Леніна», «Бібліо­течка ленінізму», «Ленінський призов» та ін. Поступово формувався образ Леніна як непогрішимого вождя, іде­альної людини.

Якщо у 20-ті роки матеріали преси ще містили інфор­мацію про платформи опозиції в ВКП(б), про кількість безробітних в республіці, що свідчило про деякі елементи гласності, то в 30-ті роки ситуація істотно змінилася. По­літичну, економічну інформацію почали суворо дозувати. Тон критичних матеріалів проти «шкідників», «ворогів народу», «троцькістів» став викривально-зловісним.

Великої уваги надавалося пропаганді особистих заслуг Сталіна. Мало не щодня газети вміщували його портрет, статті були перенасичені цитатами з його виступів і творів. Газети ставали офіціозними, підбірками епітетів на честь Сталіна, звинувачень «ворогів народу».

Для посилення ідеологічного контролю було взято курс на збільшення кількості засобів масової інформації. У 1937 р. в Україні видавалося 1578 газет і 251 журнал.

Наприкінці 20-х років сталінський тоталітарний ре­жим перейшов до широкого та систематичного терору про­ти власного народу. Терор був викликаний передусім праг­ненням Сталіна захистити й зміцнити свою владу (у де­яких партійців були наміри зняти Сталіна з поста генсека, що обговорювалося, наприклад, у кулуарах XVII з'їзду ВКП(б) в 1934 р.) У розгулі терору велику роль відіграли масова звичка до насильства, що культивувалася, почина­ючи з років громадянської війни, каталізувалася в період колективізації і досягла апогею у 1937 p., а також цілко­вите безсилля окремої особи перед державою, психологія бездумних «гвинтиків», взаємовідчуженість людей. У то­талітарній системі сформувалася своєрідна підсистема ка­ральних органів, для яких репресії стали самоціллю, оскільки давали змогу зробити кар'єру. На розгортання репресій вплинула поведінка самого Сталіна, особисті ри­си його характеру: підступність, жорстокість, мізантропія (людиноненависництво).

Для виправдання репресій Сталін висунув тезу про загострення класової боротьби у процесі будівництва со­ціалізму. В Україні добавилася «наявність повзучих на­ціоналістичних ухилів». Створювалась атмосфера загаль­ної підозри, пошуку «ворогів народу» та замаскованих «троцькістів», «буржуазних націоналістів», фабрикуван­ня справ і розгортання політичних процесів, здебільшого проти інтелігенції.