Мовознавство та література

Навіть в умовах прямого переслідування української мови після видан­ня Валуєвського циркуляра 1863 року та Емського указу 1876 року ук­раїнське мовознавство в другій половині XIX ст. досягло значних успіхів. Видатні мовознавці П. Житецький, О. Потебня, П. Чубинський, К. Михальчук у цей період створили наукові праці, які увійшли до золотого фонду вітчизняної лінгвістики. Починаючи з 80-х pp., у цій галузі плідно працював Б. Грінченко. Прозаїк, поет, драматург, перекладач, публіцист, критик, мовознавець, він усе своє свідоме життя присвятив розвитку ук­раїнської мови й літератури, піднесенню освітнього рівня народу.

Помітних успіхів досягла й українська література, насамперед завдяки творчості І. Франка — великого художника слова. Видатни­ми українськими письменниками цієї доби стали В. Стефаник і О. Кобилянська, які реалістично зображали народне життя. Демократичний напрям в українській літературі ут­верджувала письменниця Марко Вовчок (М. Вілінська). В алегоричній формі зображував важке життя селян байкар Л. Глібов. Популярними були твори Панаса Мирного, П. Грабовського, М. Коцюбинського, Лесі Українки. Плідно в галузі драматургії працювали М. Старицький, М. Кропивницький та І. Карпенко-Карий. їхні соціально-побутові дра­ми й сатиричні комедії мають особливий успіх і сьогодні.

Театр

Незважаючи на штучні перепони та заборони, і далі розви­вався український театр. Так, у 1864 році у Львові розпоча­ла свою діяльність перша в Галичині українська професійна трупа — народний театр «Руська бесіда» на чолі з О. Бачинським. У 1882 році М. Кропивницький створив у Єлисаветграді першу на Наддніпрянщині українську професійну тру­пу за участю М. Заньковецької, І. Бурлаки, М. Садовського, Н. Жаркової, А. Максимовича та ін. Наприкінці XIX ст.

виникли трупи М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого.

В Україні у 80-90-х pp. діяло кілька десятків українсько-російських

труп. У 1891 році в Києві був організований пер­ший постійний російський театр М. Соловцова.

Музика

Характерним для тих часів було піднесення музичної культури. Уже 1862 року С. Гулак-Артемовський створив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Велику популярність мали «Вечорниці» П. Ніщинського, опера «Ма­зепа» П. Сокальського. Визначну епоху в му­зичному житті України становить творчість М. Лисенка, який обробив понад 600 зразків українського музичного фольклору, написав музи­ку до п'єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка», став автором музичних народних драм «Та­рас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена» та ін.

Микола Лисенко (1842-1912)

Композитор, один з основополож­ників української класичної музики. За­кінчив Київський університет св. Во­лодимира, навчався в Лейпцизькій кон­серваторії. У 1904 році відкрив у Києві музично-драматичну школу.

Архітектура

Розвиток капіталізму в Україні спричинив потребу в будівництві нових архітектурних споруд — заводських корпусів, банків, бірж, готелів, на­вчальних закладів, театрів і музеїв. У цей період у містобудуванні змішу­ються різноманітні стилі відповідно до фінансових можливостей і смаків замовників, що призвело до еклектизму (поєднання органічно несуміс­них елементів). Водночас архітектори спромоглися створити в україн­ських містах низку чудових споруд. Так, у 70-х pp. XIX ст. в Києві на

Думській площі споруджено будинок міської думи (О. Шілле). За проектом О. Беретті збудовано корпуси Політехнічного інституту, пансіон Левашової (тепер Президія НАН України). За спільним архітектурним задумом І. Штрома та О. Беретті здійснено будівництво Володимирського собору. У Львові з'явилися прекрасні споруди Політехнічного інституту (Ю. Захаревич), оперного театру (3. Горголевський) та ін.

Образотворче мистецтво

Образотворче мистецтво цього періоду розвивалося в реалістичному напрямі. На творчість тогочасних українських художників Російської імперії вплинула діяльність створеного 1870 року в Петербурзі Товари­ства пересувних художніх виставок. Підтримавши ідеї І. Шишкіна, В. Перова, І. Рєпіна, В. Васнецова, українські художники досягли поміт­них успіхів. Інтенсивно розвивався побутовий живопис. У своїх картинах українські митці зображували реальну дійсність, простих людей, борців за свободу України. Серед них — С. Васильківський («Козача левада», «Весна на Україні», «Козак у дорозі», «Ярмарок у Полтаві», «Біля корч­ми»), М. Пимоненко («Проводи рекрутів», «Сінокіс», «Свати»), К. Костанді («В люди», «Рання весна») та ін.

Значних успіхів на рубежі ХІХ-ХХ ст. досягли українські скульптори. Серед них особливе місце посідає Л. Позен — автор ряду скульптурних груп, портретів і стату­еток («Кобзар», «Запорожець у розвідці», «Жебрак»). Помітну роль у розвитку цієї га­лузі мистецтва відіграли також скульптори П. Забіла (погруддя Т. Шевченка, М. Гоголя), Б. Едуардс (погруддя О. Пушкіна, пам'ятник О. Суворову в Очакові). З творів монументальної скульптури цього часу найвидатнішим є пам'ятник Богданові Хмельницькому в Києві, створений М. Мікешиним у 1888 році.

Персоналії

Пармен Забіла (Забіло) (1830-1917)

Український скульптор. Народився на Чернігівщині. У 1850—1857 pp. навчався в Петербурзькій академії мистецтв. До 1872 р. жив і працював в Італії. Найвидатніші твори: по груддя Т. Шевченка (1869, 1872), В. Боровиковського, М. Гоголя для пам'ятника в Ніжині (1881 p.), надмогильний пам'ятник О. Герцену в Ніцці (Франція). Помер у Лозанні.

(За «Довідником з історії України»)