Особливості, періоди розвитку та основні проблеми середньовічної філософії
Головна особливiсть середньовiчної християнської фiлософiї — її спiввiдноснiсть з
проблемами релiгiї. Вона розвивалась з урахуванням християнських догм. Тодi пiд
фiлософiєю розумiли те, що зараз називають наукою. Провiдна роль в областi науки i
культури належала церквi. Фiлософiя вважалась служницею теологiї, тобто як така галузь
знання, що веде до бiльш широкого богословського знання. Фiлософами були представники
церкви. Сакралiзацiя фiлософiї — подiбне наближення фiлософiї до релiгiї. Етапи: патристика
i схоластика.
Патристика (1-8 ст.) вiд слова Патер (батько церкви). Представники: Василiй Великий,
Августин Блаженний, Григорiй Нiльский, Тертулiан. Вони розробляли всi фiлософськi
проблеми тiльки в зв’язку з християнськими догмами. То був час, коли виникло
християнство, й ще iснувала скептична язичницька антична фiлософiя, що критикувала
християнськi догмати. Вона вважалася ворогом вiри. Тому Батьки церкви взяли на озброєння
зброю своїх ворогiв. Поєднання вiри й розуму дало таку фiлософiю. Найважливiшi проблеми
патристики:
1. Тринiтарна: проблема сутностi Бога, його троїчностi
2. Вiдносини вiри й античної фiлосфiї.
3. Розумiння iсторiї як руху до певної кiнцевої мети — Граду Божього.
4. Розгляд свободи вибору людини, як вибору мiж спасiнням душi, або її загубленням.
5. Походження зла в свiтi. Патристика розвивалась пiд переважним впливом iдей Платона.
Вважалось, що фiлософiя досягає iстинного через вивчення Бiблiї. Фiлон Александрiйский:
Бiблiя має два сенси буквальний (екзотеричний) i таємний (езотеричний); останнiй можна
зрозумiти через алегорiї.
Апологетика: захист положень християнства вiд критики античної фiлософiї. Апологети:
Юстинiан, Клiмент Александрiйский. Останнiй виснув iдею про гармонiю розуму й вiри;
розум пiдкоряється вiрi. Орiєн Александрiйский розвив вчення про Бога, його iпостасi,
висунув iдею створення свiту з нiчого. Тертулiан стверджував, що в християнськiй вiрi вже є
готовi iстини. Але починаючи з 2 ст. в християнствi виникають єресi (манiхейство, арiанство,
гностiцизм). Вони казали, що свiт лежить у злi, бо божество, яке створило цей свiт — зле.
Iснує потойбiчний свiт, до якого зможуть ввiйти лише тi, хто має гносiс — певне особливе
знання. Аврелiй Августiн (Блаженний) (4-5 ст.) — головний пред- ставник патристики. Вiн
прагнув логiчно обґрунтувати iснування Бога. Ввiв у фiлософiю принцип креацiонiзму (вiд
слова творiння): Бог створив свiт з нiчого. Але вiн схилявся до фаталiзму, тобто заперечував
свободу волi людини, кажучи, що все в життi людини з самого народження заплановано. Вiн
створив концепцiю лiнiйного розвитку людської iсторiї. Є початок: створення людини, є
смисл: перемога християнства, є кiнець: Страшний Суд. Основнi iдеї патристики:
1. Теоцентризм: джерело всього — Бог.
2. Креацiонiзм.
3. Персоналiзм: людина — образ i подоба Бога.
4. Провiденцiалiзм: всiм править Бог.
5. Сотерiологiзм (вiд слова Спаситель): людське життя треба скерувати на спасiння душi.
6. Ревеляцiонiзм (вiд слова Откровення): iстина досягається лише через досягнення смислу Бiблiї, пророцтва святих. Патристика — постановка основних проблем фiлософiї. Далi йде розробка цих проблем (8-13 ст.) та розвинута схоластика (13-14 ст.).
Схоластика (8-14 ст.) (вiд слова Школа) — означає шкiльна, службова фiлософiя, яку
викладали в унiверситетах i школах при монастирях. Термiн «схоласт» мав смисл як сьогоднi
вчений-теоретик. Основнi представники схоластики: Ерiугена, Бонавентура, Альберт
Великий, Фома Аквiнський, Роцелiн Абеляр. Вони продовжували розробку проблем,
поставлених патристикою, але вона знаходилася пiд великим впливом iдей Арiстотеля (а не
Платона). Основне завдання: пояснити християнськи догми, дати їх систематичний виклад i
доказ за допомогою розуму. Звiдси три основнi цiлi схоластiв: бiльш глибоко проникнути в
iстини вiри й зробити їх зрозумiлими; надати їм бiльшої упорядкованостi; спростувати
критику християнських догматiв. У витокiв схоластики стояв Гоецiй. Вiн запропонував
систему навчання, що поєднувала двi групи наук: тривiум (граматика, риторика, логiка) та
квадрiум (арифметика, геометрiя, музика, астрономiя). Лише пiсля осягнення цих наук
людина може займатись теологiєю.
Фома Аквiнський розробляв проблему розуму i вiри. Вiн казав, що сутнiсть християнства
треба осягати не лише вiрою, а й розумом, в чому має допомогти фiлософiя, яка базується на
розумi. Тут фiлософiя може сприяти спасiнню душi. Тепер антична фiлософiя вже не є
ворогом християнства, з неї запозичають та пристосовують певнi поняття. Вони давали
дефiнiцiї цим поняттям, але в кожного фiлософа — своє визначення. Тому диспути з
визначень тривали десятирiччя та сторiччя. Видiляють двi проблеми: про iснування
одиничного i загального та доказ iснування Бога. Перша проблема — що є реальним: окремi
одиничнi предмети, чи загальнi поняття (якi назив. унiверсалiями). В залежностi вiд вiдповiдi
на це питання, схоластична фiлософiя подiлилась на два напрямки: реалiзм та номiналiзм.
Реалiзм ствреджував, що загальнi поняття мають самостiйне iснування й iснують як предмети
цього свiту, вони є сутностями речей й визначають iснування цих речей. Номiналiсти казали
протилежне: перш за все iснують реальнi, матерiальнi речi, а загальнi поняття — це нашi
визначення цих речей. Трiйця iснує як щось загальне, що має три iпостасi або ж iснують три
окремi особи, що об’єднанi одною назвою (друга точка зору — єресь: Бог один). Фома
Аквiнский казав, що унiверсалiї iснують трояко: одвiчнi (розуми Бога, прообрази всiх речей),
другi iснують в речах (сутностi речей) та людськi поняття. Вiн намагався довести iснування
Бога не спираючись на досвiд, лише досвiдом — апрiорно (до дослiду). Його доведення:
1. Все рухається. Першодвигун — Бог.
2. Все має першопричину. Першопричина — Бог.
3. Все iснуюче має сутнiсть. Сутнiсть всього iснуючого — Бог.
4. Все iснуюче в певнiй мiрi досконале. Абсолютна досконалiсть — Бог.
5. керiвництво свiтом — Бог. Вчення Фоми Аквiнкського — Томiзм. Вiн сформулював основнi католицькi догмати. Вiн видiлив три ступеня людського пiзнання (чуттєвий, логiчний, божественне откровення). Вiн оригiнально вирiшив проблему свободи волi, яку поставив Августин: Бог створив людину i дав їй свободу вибору; далi в поведiнку людини Бог не втручається, але пiсля смертi буде Страшний Суд, де буде оцiнка дiй людини. Схоластика перетворила фiлософiю на iнструмент обґрунтування християнських догматiв. Але було розроблено логiчнi прийоми дискусiї, почалося формування логiки наукового мислення.