Філософські погляди Г.Сковороди
Григорій Савич Сковорода (1722-1794) — найвидатніша постать у культурному житті
України XVIII ст. Філософ і поет, педагог і музикант, знавець латини, старогрецької,
староєврейської, польської, німецької, російської мов, він розвинув цілий комплекс ідей,
актуальних для свого часу, створив власну фiлософську систему, специфiчний стиль i форму
фiлософського мислення.
Особливостями фiлософування Сковороди були:
• органiчне поєднання художнього i
рацiонально-абстрактного свiтоспоглядання, наслiдком чого постає унiверсальний
алегоризм, в якому предмети i явища осмислюються не в усiй сукупностi властивостей, а
лише в їх абстрактно-схематичному образi;
• символiзм у викладi, характерним для якого є символи як «постась iстини» як те, що допомагає пiзнати неземне;
• метод антитези;
• вiдсутнiсть теоретичної вершеностi, формальної систематизацiї своїх iдей, лише певний,
досить чiтко окреслений ракурс бачення свiту чи проблеми.
Треба звернути увагу на розумiння концепцiї трьої свiтiв, екзистенцiальнiсть та
кордоцентризм його фiлософiї та оцiнку Бiблiї та уявлення про сродню працю. За
Сковородою фiлософiя є самим буттям. Головне було вивчення людини, а в людинi —
переживання, емоцiї, воля. Пiзнiше цей аспект характеризується як екзистенцiальний.
Подiбно до Сократа, Сковорода казав, що треба пiзнати себе. Реальнiсть за ним не є
монотеїстичною: макрокосмос, мiкрокосмос та символiчний свiт Бiблiї. Макрокосмос — це
всесвiт, мiкрокосмос — це людина. Але за своєю духовнiстю людина може охопити Всесвiт.
Казав, що кожен свiт є властивiстю двох iнших. Є двi натури: зовнiшня, тiньова — це тiло; та
внутрiшня, свiтла — це душа, створена Богом. Таким чином мiкро- i макрокосмос мають
спiльну внутрiшню структуру — Бога, — що задає гармонiчну взаємодiю мiж ними.
Основоположним принципом фiлософського вчення Сковороди є принцип двонатурностi
свiту Згiдно з ним, все суще складається з двох натур — видимої i невидимої, тобто
матерiального i iдеального, тiлесного i духовного, мiнливого i вiчного. Принцип
двонатурностi свiту органiчно пов’язаний зi вченням Сковороди про три свiти. Усе суще вiн
подiляв на три специфiчнi види буття або 4 свiти»: великий, або макрокосм (Всесвiт); малий
або мiкрокосм (людина); свiт символiв, або Бiблiя. Макрокосм, першоосновою якого були
чотири елементи — вогонь, повiтря, вода й земля, Сковорода подiлив на стиарий свiт, якй всi
давно знають, i новий свiт, що вiдкривається лише тим, хто за видимим бачить невидиме.
Малий свiт, який є основою фiлософської системи Сковороди, фiлософ розкриває, виходячи з
концепції двонатурностi свiту. У людинi є видиме i невидиме, тiлесне i духовне, тлiнне i
вiчне, зовннiшнє i внутрiшнс. У духовному самопiзнаннi, яке розцiнюється як домiнуюче,
Сковорода вбачав ключ до розкриття таємниць буття свiту i самої людини. Третій свiт —
свiт символiв (Бiблiя) допомагає людинi пiзнати в собi Бога. Бiблiя, на переконання
Сковороди, с аптекою, що мiстить Божу премудрiсть для лiкування душевного свiту.
Принцип двонатурностi свiту й iдея трьох свiтiв у вченнi Сковороди пiдпорядкованi
основному об’ектовi його фiлософствування — духовному свiтовi людини, проблемi її
щасливого буття.
Сковорода каже «пiзнай Бога у собi». Iснує багато шляхiв встановлення гармонiчної взаємодiї
людини зi свiтом, кожна людина має шукати саме свiй шлях, що вiдповiдає iндивiдуальним
особливостям цiєї людини (що вiн i називає сроднею працею — унiкальний спосiб життя, що
пiдходить саме тобi). Символiчо всi шляхи представленi у Бiблiї. Таким чином Бiблiя є третiм
свiтом, що виступає посередником мiж макро- i мiкрокосмосом. Бiблiя теж має двi натури.
Видима натура — це знаки, символи, якими вона написана. Внутрiшня — це змiст, що стоїть
за цими знаками. Треба розшифрувати символiку третього свiту, щоб вiдшукати свiй
гармонiйний спосiб взаємодiї зi свiтом. Цей пошук вiрного шляху є пошук сродної працi. Для
Сковороди головне — розумiння серця, тобто витоку духовностi. Звiдси назва його фiлософiї
— кордоцентризм (вiд «кордос» — серце). Антеїзм — сроднiсть людини усьому свiту (вiд
«Антей» — син Землi).