Суспільний прогрес, його історичні типи та проблеми критеріїв
Під прогресом (лат. progressus рух вперед, успіх) зазвичай розуміють тин, розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від вдосконаленого до більш вдосконаленого. Про прогрес можна вести мову стосовно системи в цілому, її окремих елементів, структури та інших пара-метрів об'єкта, що розглядається. Поняття прогресу співвідноситься з поняттям регресу. Стосовно суспільства ця проблема постала у визначенні напрямку його розвитку: чи цей розвиток йде по висхідній лінії, чи по низхідній, чи тут все відбувається на одному рівні (інгрес) — ні піднесення, ні зменшення життєвих сил суспільства (М. Грот).
Зазначимо, що ідея прогресу і регресу розглядається ще в стародавньому світі. Для більшості античних авторів історія — проста послідовність подій, за, якими стоїть щось незмінне; в цілому ж вона зображується або як регресивний процес, який йде по нисхідній від стародавнього "золотого віку" (Гесіод, Ceнека), або як циклічний кругообіг, який повторює одні й ті ж стадії (Платон, Аристотель, Полівій). Християнська історіософія розглядає історію як процес, який йде в певному напрямі, але має на увазі не іманентний процес, а рух до якоїсь провіденціалістської мети, яка знаходиться за межами дійсної історії. Пізніше в різних варіантах, позбавлених теологічних забарвлень, ідея прогресу активно обговорюється в наступних історичних періодах Д. Віко, Ж. Кондорсе, Ж. Русо, І. Гердером, Г. Гегелем, О. Контом, Г. Спенсером, Л. Гумпловичем, К. Марксом М. Вебером, Е. Дюркгеймом, М. Гротом, М. Ковалевським, М. Грушевським, М. Шаповалом та ін. О. Конт, наприклад, вбачав соціальний прогрес перш за все в зростанні рівня знань, а Г. Спенсер — в зростанні соціальної неоднорідності. Марксизм розглядав як закономірний перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої, більш вищої, яка все більше звільняє особистість від залежності від її стихійних сил, природи і суспільства. Е. Дюркгейм ставив соціальний прогрес в залежність від переходу до "органічної" солідарності від "механічної”.
Складним виявилось питання про критерії соціального прогресу і співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в них, який по-різному розв'язується багатьма дослідниками. Частина учених взагалі не визнавала соціальний прогрес (М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі та ін.), розглядаючи історичний, розвиток не як однолінійний і однонаправлений (поступальний), а як багатолінійний, не залежний один від одного, паралельний рух особливих "культурно-історичних типів" суспільств. Деякі зображували історію як циклічний рух по колу, як хаотичний або флуктаційний, маятниковий рух.
Соціологія XIX ст. більшою мірою грунтувалась на уяві про існування прогресу, який асоціювався з процесом індустріалізації. Уявлялось, що технологічний розвиток повинен вести до позитивних змін в матеріальному благополуччі і проявлятися в покращенні здоров'я населення, збільшенні тривалості життя. Xiд індустріалізації також уявлявся з розширенням прав громадянства, розвитком законності і освіти. Прогрес бачився як соціальний прояв розуму, знання і технології. Однак, світові війни, а також становлення фашизму, тоталітаризму в XX ст., призвели до втрати соціологами віри у прогресивну природу індустріального суспільства. Традиційні концепції прогресу опинились не здатними відпові-сти на три фундаментальних питання, пов'язаних із соціальними змінами:
1) яким соціальним групам прогрес вигідний;
2) хто здатний визначити, що вважати прогресивним;
3) хто має право вирішувати, які індивідуальні чи соціальні витрати є доцільними для досягнення того чи іншого рівня прогресу.
Нині існує не одна, а декілька концепцій суспільного прогресу, кожна з яких по-своєму тлумачить його природу. В основному тут протиборствують ідеї економічного, технологічного і культурологічного детермінізму. Реалістичне уявлення і пояснення історії і суспільного прогресу передбачає діалектичне врахування всіх типів детермінізму.
В сучасній соціології соціальний прогрес пов'язується найчастіше з ру-хом від аграрного суспільства до індустріального і від нього до постіндустріального.
Об`єктивною причиною соціального прогресу є сам х-р суспільства, як життєдіяльного организму. Регрес якшо і з`являється, носить тимчасовий х-р і повинен переходити в стабілізацію, а потім в прогрес. Осн. критерієм сусп. прогресу є розвиток продукт сил, виробничих відносин, НТП. Є допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свобода, рівень спілкування людей тощо. Основними щаблями сусп прогресу є зміна суспільно-економ формацій, епох, поворотних моментів тощо. Прогрес буває двох типів - прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті утиску експлуататорських класів і прогрес антагоністичного суспільства, який є постійним і досягається рівномірно всіма класами та групами сусп-ва. Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи в об`єкта пригноблення, експлуатації в суб`єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу.
В культурології культурна динаміка описується трьома основними типами взаємодії: фазовою або етапною; циклічною і інверсійною.