ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ: ІНДІЯ, КИТАЙ

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ
Основні етапи розвитку філософії в Стародавній Індії

 

 

 

Ведичний період (приблизно VI—V ст. до н. е.— III—II ст. до н. є.) Першоджерела: рслігійно-філософські трактати «Веди» (знання) Епічний етап (VI—II ст. до н. е.) Головні першоджерела: епоси «Махабхарата» та «Рамаяна» Ера сутр (II ст. до н. е.— VII ст. н. е.) Першоджерела: короткі філософські трактати «сутри», що аналізують окремі філософські проблеми  
 
       
Складові Вед   Неортодоксальні філософські системи Ортодоксальні філософські системи  
 
«Святи письмо» — релі-гійні гімни «Самхіти» Буддизм Санкх'я  
Йога  
Трактування релігійні — «Брахмани», написані брахманами Джайнізм  
Ньяя  
Книги лісових самітни­ми «Араньяки» Чарвака-локаята Вайшешика  
Веданта  
Філософські коментарі До Вед«Упанішади»    
Міманса  
           
Назви Вед, Що дійшли до нас

 

 

 


 

Рігведа
Самаведа
Яджурведа
Атхарваведа

 

 

Г0ЛОВЕН КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ
Атман одне з головних понять релігійно-міфологічної системи індуїзму У ведичній літературі (Упанішадах) означає суб'єктивну психологіч­ну першооснову буття, душу (як в індивідуальному, так і універсаль­ному значенні)
Ахімса релігійно-етичшш принцип (обов'язок) — незаподіяння зла живим істотам, характерне для індуїзму, буддизму, джайнізму
Брахма в індуїзмі одна з осіб, яка становить поряд з Вішну та Шивою боже­ственну трійцю (Тримурті)
Брахман санскритське слово, яке має два значення: 1) представник вищої вар-ни та касти в Індії; 2) у релігійно-філософському вченні Веданти — безособова духовна першопричина, яка все створює, зберігає й по­вертає знову до самої себе
Будда (від санскрит, «просвітлений» — той, який отримав остаточну муд­рість світу). У буддизмі — істота, котра досягла в процесі багатьох перероджень абсолютної досконалості й здатності навчити цьому інших з метою отримання ними спасіння («великого звільнення»)
Веди (від санскрит, «священне знання») — священні релігійно-філософські тексти, що писалися впродовж багатьох століть (II — початок І тис. до н.е.), складаються з чотирьох збірників (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа).
Дхарма (від санскрит. — «закон», «релігія», «обов'язок») — одне з найваж­ливіших понять індуїстської та буддистської філософії. В індуїзмі дхарма — це істинна реальність, основа світу, онтологічна першо­причина буття. У буддизмі — це найменші неподільні духовні час­тинки, з яких складається потік індивідуальної свідомості
  (від санскрит. — «дія», «обов'язок», «діяльність»). У релігійно-філо­софських системах Стародавньої Індії — певна визначеність напе­ред людського життя (долі), мета якої — провести людину через випробовування, щоб вона шляхом самовдосконалення досягла найвищої мети морального розвитку — мокші
Майя філософська категорія в індуїзмі та буддизмі, яка віддзеркалює причину ілюзорності світу, особлива сила Бога, за допомогою якої вічний, безкі­нечний брахман є багатогранним і змінним, тобто причиною, яка дає змогу побачити одиничне в загальному й загальне в одиничному
Манас душа людини, яка виникає в процесі індивідуального життя. Манас перебуває в процесі постійного еволюційного розвитку, його харак­теристики залежать від результатів діяльності людини
Мокша найвищий моральний рівень досконалості, після досягнення якого призупиняється еволюція душі (припиняється вплив на неї карми)
Нірвана (від санскрит. — «згасання») — центральне поняття релігійної фі­лософії буддизму та джайнізму, означає повне звільнення людської душі від безперервного потоку перевтілень, страждань (сансари) та злиття з духовною першоосновою світу
Сансара у релігійно-філософських системах Стародавньої Індії — уявлення про плинність усього живого, процес переходу однієї тілесної обо­лонки в іншу, ланцюг страждань у земному житті, кругообіг наро­дження та смерті, трансміграція душі (метемпсихозе).