ЛЕКЦІЯ 2.Зародження основних парадигм філософствування

Провідна ідея .Світоглядна природа філософського знання і соціальна обумовленість його функцій.

Ключові терміни .Світогляд “клітинка” філософського знання .Світоглядна і методологічна функції філософії. Галузі філософської діяльності : онтологія, гносеологія , праксеологія, аксіологія, історія філософії, філософія релігії, філософія культури, аналітична філософія, філософія природи , філософія духу, етика, естетика , комунікативна філософія, ккатегорії.

1.1. Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним , однозначним і тому загальноприйнятним для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним, плюралістичним .Це означає, що на одні і тіж самі питання в різних філософських школах даються різні відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення.Інакше кажучи, в філософії не існує однозначних і загальнопрйнятих положень.Саме тому філософія є особливим видом знання; це “софійне” знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія- від грецьких слів філео-любов і софія-мудрість (“любов до мудрості”). Такий переклад , звичайно ж , не висвітлює сучасного змісту цього слова, але є в ньому і зерно істини .Людину, яка добре знає свою справу, ми називаємо “обізнаний фахівець”. Епітет “мудрий” не пасує до цього прикладу.Він вживається тоді , коли треба охарактеризувати ставлення людини до життя взагалі.Це ставлення виявляється у вчинках , а обгрунтовується загальним поглядом на місце людини у світі , її світоглядом.Філософію пов’язують саме із світоглядом, часто називають його основою. Щоб така характеристика філософії стала зрозумілою, потрібно розібратися в тому , яке місце у системі людських знань та поглядів на життя посідає світогляд, а яке-філософія.

Сукупність знань, необхідних для розумового керівництва діяльністю суспільства і людини , можна уявити у вигляді піраміди , яку поділено на кілька рівнів таким чином , що кожен вищий її рівень обгрунтовує успішне використання знань нижчого рівня.

Знання технологічного рівня дають змогу безпосередньо керувати діяльністю, відповідаючи на запитання “як?”: як різати метал , як провести урок , як лікувати хворого? Для того щоб виробити “рецепти” технологічного рівня , треба знати , що являє собою той предмет , та царина реальності , з якою ми маємо справу .Це рівень емпіричного опису явищ дійсності.

Технологічні рекомендації та емпіричні описи завжди мають обмежену ділянку використання .Зрозуміло , що виникає прагнення з’ясувати чому , відповідно до закономірностей і яким саме чином влаштовані певні явища , як щодо них треба діяти ? Тут знання переходять на теоретичний рівень.

Уявімо тепер суспільство або людину , які достатньою мірою володіють технологічними , емпіричними і теоретичним знаннями , тобто всіма засобами , необхідними для здійснення сучасного науково-технічного прогресу та особистої участі в ньому. Такі знання зрештою не гарантують розумного життя .Сучасна наука і техніка можуть сприяти розквіту життя , а можуть занапастити його в нуклеарній або екологічній катастрофі. Все залежить від того , задля чого використовуються ці могутні засоби ? Яким є наш ідеал ? Що надає сенсу нашій діяльності, як ми уявляємо собі покликання та призначення людини і місце її в цьому світі? Відповідь на ці запитання дає методологічний рівень знань.

Кожен рівень знання має три ступені : думку, науку і осяяння .Засобом і знаряддям думки є розсудок , наука - логіка, осяяння –інтуїція. Інтуїції підпорядковується розум. Це абсолютне знання засноване на тотожності розуму який пізнає із об’єктом пізнання.

Отже те, що ми насправді знаємо- це не світ сам по собі , а те що ми з ним робимо ;ми перетворюємо в практику , так би мовити , наш образ світу , модель , охайно зібрану з цеглинок , здобутих у процесі навчання і освоєння мови.

Знання є сигналом і символом оточуючого нас світу є його образ , що складається в систему наукових уявлень , функціонує на рівні повсякденності,

міститься в інших духовних формах .Воно виробляє в собі певні категоріальні форми осягнення дійсності , прцедури власного розвитку , понятійний аппарат , мовні вирази тощо.

Розум людини здатен продукувати знання як духовне забезпечення активної взаємодії людини з об’єктивним світом , як ствердженням себе в ньому. Разом з тим духовне самоствердження людини в світі не зводиться виключно до пізнавального відношення. В філософії науково – об’єктивний підхід поєднується з оціночим, оцінюючим.

Специфіка філософського знання в значній мірі визначається такими проблемами , які досліджуються в філософії .До найважливіших проблем філософії відносяться такі:

--хто така людина і яке місце займає вона в світі ?

--яка природа Світу , Космосу? В чому полягає причина і основа його формування ? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту , чи він є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил ?

--в чому полягає сенс людськогожиття в цілому ? І чи існує сенс взагалі?

--в чому суть людського щастя ? І як , якими шляхами і законами людина може стати щасливою?

--як слід розуміти добро і зло ? Яка їх роль у житті індивіда і людських спільнот?

--людина і доля чи вільна істота людини, чи над нею панує фатум, доля ? Чи визначено її життєвий шлях заздалегіть , чи ні ?

На ці та інші питання неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді , і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життевоважливих проблем людського існування .

Філософія вивчає , отже, такі питання , котрі включаються у світогляд людини .Саме тому філософія тісно і безпосередньо пов’язана з світоглядом.

1.2.Світогляд – це не просто знання про навколишній світ або про людину в ньому , це певна система поглядів на місце і роль людини у світі .Саме ця проблема є каменем спотикання будь-якого світогляду і як така являє собою основне питання світогляду : Людина – Світ. Студентам важливо уяснити , що світогляд людини має інтегрований , цілісний карактер ,а не є просто сумою його сновних частин .Разом з тим світогляд не є чимось аморфним , безструктурним : у ньому виділяються відносно самостійні компоненти .До найважливіших з них відносяться : знання, переконання , оцінка минулого і віра у майбутнє, воля.

Знання виробляє у собі певні категоріальні форми осягнення дійсності , процедури власного розвитку , понятійний аппарат , мовні вирази тощо. У світогляд входять не всі і не будь-які знання , а лише ті, які є життевоважливі для людини.

Цінності – позитивне або негатиане відношення до явищ оточуючого світу , яке грунтуєтьяся на потребах та інтересах людей , культурі певного соціуму .

Переконання –інтелектуально-емоційна позитивна оцінка певних ідеалів , норм, дій і вчинків , на які людина орієнтується у своєму житті .

Оцінка минулого і віра в майбутнє теж входять в структуру світогляду .Людина живе не лише в “тепер”; яке є миттєвістю , а й проектує своє майбутнє , а також оцінює минуле.

Воля – психологічна здатність людини підпорядковувати свою діяльність , вчинки свідомо поставленим цілям. Воля – це серцевина особистості , те, що робить людину особистістю.

В структуру світогляду варто включити і самосвідомість .Це – один із найістотніших компонентів свідомості , який полягає в усвідомленні себе в якості суб’єкта практичної і пізнавальної діяльності , в оцінці своїх дій , потреб і інтересів , своїх почуттів і думок , мотивів поведінки та ідеалів , свого становища в природному і соціальному середовищі .

У світогляді віддзеркалюється суттєве (те , що є у взаєминах дюдини і світу ) з точки зору того , що стверджують певні ідеали необхідного (того, що має бути відповідним до життєвої позиції носія світогляду). Тому світогляд , образно кажучи , не тільки уявлення про храм , ідеал , до якого ми наближаємося , а й про стратегію цього руху , принцип шляху до обраного храму.

Світогляд у будь-якій своїй формі (стихійний , більше чи менше усвідомлений , науково обгрунтованій , релігійній тощо) існує в будь-якому суспільстві і в будь-якої людини.Однак найчастіше ми користуємося визнаними світоглядними настановами , ледве усвідомлюючи це . так само як ми не думаємо про роботу серця , доки воно не захворіє.Людина , яка не звикла розмірковувати про принципи та ідеали , вважає , що всі люди , у всіх епохах, у всіх культурах прагнуть приблизно до одного – до звичайного , зрозумілого для неї та найближчого її оточення. Тим часом це далеко не так. У історичні епохи представники різних соціальних груп і окремі особистості явно неоднозначно відповідають на основне питання світогляду.

Наприклад , в індустріальному супільстві , яке складається у 17ст. в Західній Європі , утвердилася думка , що призначення людини – в активній діяльності , в пізнанні та перетворенні світу відповідно до зростання людських потреб (“Знання – це сила!”).

У добу Середньовіччя сенс життя вбачали у служінні Богові, в поведінці , яка дає змогу потрапити у Царство небесне .Давні греки вбачали свій ідеал у мірі , що упорядковує земний світ , а в Давній Індії сенсом життя вважали повну владу над усіма бажаннями , згасання всіх потреб і перехід у стан нірвани , в якому людина зливається з Всесвітнім Духом , випростовується з ланцюга перероджень.Світогляд має історичний характер .Це означає , що індивідуальний світогляд змінюється на протязі життя окремої людини , а суспільний світогляд еволюціонує з поступом людства .На протязі історії людської цивілізації сформувалися три типи світогляду : міфологія , релігія і філософія .

Міфологія (від грецького “міф”- переказ , оповідь і “логос ”-вчення )-це такий спосіб розуміння природніх і суспільних явищ , що полягає в одухотворенні і пересоніфікації цих явищ , наділені їх людськими за характером , але фантастично розвиненими і спотвореними властивостями .Міфологія є універсальним типом світогляду первинних суспільств; Для філософського осмислення міфологічного світогляду важливо звернути увагу на :1)тематику міфів , яка охоплює світоглядні проблеми ; 2)на ідентичність цієї тематики у різних народів .

Релігія (від лат.religio-набожність, святиня )-така форма світогляду , в якій освоєння людиною світу здійснюється через його подвоєння на земний і небесний , потойбічний і поцейбічний , грішний і сакральний. Принципово важливо уяснити , що найважливішою ознакою рілігії є існування надприродної істоти –Бога .Тому суттю релігійного світогляду є віра в Бога.

Філософія є таким історичним типом осмислення світу , який вирішує всі світоглядні питання виключно раціональним , логічним шляхом, відкидаючи міфи, емоції , віру і т.п. феномени людини .Основна відмінність філософського світогляду від міфологічного і релігійного полягає в тому , що він складає лише ядро світогляду, тоді як релігія і міфологія повністю співпадають з відповідним світоглядом .Особливістю філософського світогляду є абстрактно – понятійна форма освоєння дійсності .

Отже філософія – основа світогляду . Якщо науки типу фізики управлюють виробництвом засобів людської діяльності , то філософія управляє виробництвом мети цієї діяльності .Філософія дає людині загальний орієнтир у світі , допомагає їй знайти своє місце в ньому .Для цього філософія , по-перше , допомогає кожному в своїй свідомості створити загальну картину світу і показати місце людства в космосі і місце кожної окремої науки в системі людського знання в цілому ; по-друге , повинна розглянути загальну структуру суспільства і особистості ,тобто дати їх принципову схему (якщо провести аналогію з машиною) або розкрити їх анатомію(Якщо провести аналогію з організмом); по-третє, філософія зобов’язана проаналізувати загальні закономірності відношення людини до світу .

Філософська абстракція йде ще далі .Всезагальний “каркас ” світу і будь-якого предмету , загальна структура людської діяльності в світі – ось Всесвіт філософа. І результати її вивчення служать основою для взаєморозуміння і координації дій людей , досліджуючи всесвіти окремих наук.

Інакше кажучи , коли стикаються різні світогляди або відбувається зміна світоглядів (уявлень про Храм і Шлях), виникає потреба осмислити ситуацію , звернутися до рефлексії , зробити порівняльний аналіз різноманітних світоглядів і здійснити вірний вибір світогляду . Саме за таких ситуацій і виникає потреба у філософії як рефлексії світогляду. Ставлення людини до світу – це безпосередній предмет філософських роздумів.

1.3.Філософія як сфера духовної культури виконує певні соціальні функції . В осмисленні , порівняльному аналізі і в обгрунтуванні світогляду філософія виконує дві функції : світоглядну і методологічну .Осмимислюючи й обгрунтовуючи свої світоглядні ідеали , філософія виконує власне світоглядну функцію.Осмислюючи й або перетворення його на наукових засадах потребує різних філософських підходів .Проте порівняння і критичний аналіз різних світоглядів і відповідних їм філософських напрямків передбачають існування у філософії цілком визначеного загального “інструментарію”, що дає змогу здійснювати світоглядну функцію.

Методологічна функція не зводиться до методології пізнання , хоча й передбачає її .Йдеться про стратегічний рівень методології людської діяльності в цілому .Філософська рефлексія покликана зіставити й оцінити різні засоби цієї діяльності , долаючи оману удаваної наявності , наприклад , що найвірніший шлях до досягнення певного результату – це матеріальні дії , суворо підпорядковані означеній меті .Є потреба , є об’єкт , який за допомогою певних знань та знаряддя перетворюється на продукт , що задовольняє цю потребу. Все інше – лише лірика , прикраси , наголошує філософія функціоналістської техногенної цивілізації.

Гносеологічна функція – розкриває можливості філософії у пізнанні об’єктивного світу і людини , починаючи від констатації і пояснення фактів аж до прогнозування і еврістичного передбачення .

Соціальна функція конкретизується у комунікативній і практично – перетворюючій. У комунікативній – філософія може об’єднувати або роз’єднувати людей на основі єдності або відмінності ідей чи світоглядних позицій .Практично – перетворююча виражає зв’язок філософських знань з питанням , з практикою.

Отже вихідним пунктом філософської рефлексії є “клітинка” філософського знання . “Клітинка” – це поняття , введене до вивіреної методології , означає найзагальніше абстрактне відчуття головного протиріччя , яке лежить в основі розвитку будь-якої системи . Крок за кроком думка рухається від абстрактного до конкретного , розгортаючи вихідну “клітинку ”у складну систему відносин , яка характеризує це явище в його цілісності.

Застосовуючи такий підхід до філософії , ми повинні з’ясувати вихідне , найзагальніше і водночас фундаментальне протиріччя у ставленні людини до світу .Людина на відміну від тварини перетворює навколишній світ і робить це за програмами, які не задані їй від природи (як у бобра чи бджоли), а творяться самою людиною. У результаті цього виникає потрійна суперечність .По-перше, між суб’єктивною реальністю (внутрішнім світом людини) та об’єктивною реальністю (незалежним від неї середовищем , яке людина намагається змінити ,відповідно з своїми планами ).По-друге , люди живуть і перетворюють світ , взаємодіючи один з одним .По-третє, безперервно змінюючи світ та саму себе людина прориває обмежений горизонт тваринного існування , залишаючись при цьому кінечною істотою , смертною , вона прилучається до безмежності природи культури і духу.

“Клітинка” філософського знання описує ці фундаментальні суперечності , без аналізу яких не можна зрозуміти те чи інше вирішення питання про місце людини у світі з допомогою таких філософських понять як : об’єкт, суб’єкт, скінченне , нескінченне.Співвідношення їх можна уявити у вигляді такої схеми:

Де С – суб’єкт ; О – об’єкт ;С О- суб’єктивно-об’єктивні відносини ;С

С – суб’єктивно – суб’єктивні відносини ; - знак нескінченності , що лежить за площиною С - О та С - С відносини (“криниця вічності – за образним висловом Ф.Ніцше”).

Ця “клітинка” дає змогу порівняти різні типи світогляду з гранично загальної точки зору .Отже , існують позиції , які взагалі заперечують нескінченність світу , зводячи все до наявної суми суб’єктивних даних (скептицизм , позитивізм); інші визнають нескінченність об’єктивної реальності , матерії (матеріалізм) або реальність лише суб’єкта (суб’єктивний ідеалізм); треті розглядають світ як функцію С-О аспекта людської діяльності (прагматизм).У діалектичному матеріалізмі “клітинка” набуває вигляду основного питання філософії , що має дві сторони :1)питання про первинність буття (об’єктивної реальності ) або свідомості (суб’єктивної реальності ); 2)питання про те , чи спроможна свідомість адекватно відобразити, пізнати буття .На перший план тут виходять С-О відношення , а нескінченність трактується як невичерпність об’єктивної реальності , матерії. С-С відносини та глибину суб’єтивної реальності розуміють як похідні С-О відносин та матерії. Але життя засвідчує , що суто функціональне ставлення до духовності (зведення її до функції зовнішнього середовища ) недостатньо ані для розуміння , ані для вирішення ключових проблем сучасності .Людину не можна “обробляти” як “гвинтик” з допомогою “інженерії людських душ” : С-С відносини та нескінченність духу потребують іншого підходу , ніж керування С-О відносинами.Тому основне питання філософії – це лише одне серед інших суттєвих питань , які розглядає і вирішує філософія , а не єдине головне питання .

Основне питання світогляду органічно пов’язане з категоріями. Філософські категорії відрізняються від інших понять єдністю їх універсальності і світоглядної значущості .Універсальність категорій полягає в тому , що вони віддзеркалюють такі властивості , які виражають сутність ставлення людини до світу , без них відобразити таке ставлення неможливо , (такі властивості у філософії називають атрибутивними ).Світоглядна значущість їх полягає в тому , що без цих атрибутивних властивостей не можна ані сформулювати , ані осмислити будь-яке вирішення основного питання світогляду .В будь-якому світогляді так чи інакше виявляється ставлення до природи, об’єктивної і суб’єктивної реальності до співвідношення скінченного і нескінченного.Сутність людського ставленя до досвіду задається відносинами між чотирма вказаними атрибутами. Подальший філософський аналіз передбачає конкретизацію висхідної категоріальної “клітинки”.Такий рух думки дістав у філософії назву сходження від абстрактного і є досить ефективним методом.

Таким чином , можна зробити ще один крок у конкретизації розуміння філософії , охарактеризувавши її як категоріальну рефлексію.

Усвідомивши світоглядне уявлення про місце людини у світі і стратегію реалізації відповідних світоглядних ідеалів, філософія конкретизує власні функції у ряді галузей , які становлять сутність вселюдських відносин. Ось їхня коротка характеристика.

Щоб зрозуміти місце людини у світі , треба по- філософськи осмислити самий світ . Ця галузь філософської діяльності має назву онтології (вчення про буття).

У різні епохи світ не лише пізнається окремими науками , а й формується певна категоріальна картина світу .Та чи можливо сьогодні осмислити світ і місце людини в ньому , не прагнучи зрозуміти природу , суспільство та їх взаємодію як систему , не враховуючи нерівнозначності (вірогідного характеру ) природних та соціальних процесів, не сподіваючись на ефект самоорганізації більше , ніж на утопічне загальне регулювання “зверху”? Онтологія описує категоріальний “кістяк” світу і будь-якого явища в ньому таким чином, щоб з’ясувати аспект вихідної “клітинки”: як можлива людина в цьому світі , або яким має бути світ, спроможний породити людину із свідомістю її? Виконуючи світоглядну функцію у галузі онтології , філософія обгрунтовує відповідну категоріальну картину світу , а реалізуючи методологічну функцію, з’ясовує стратегію поведінки , адекватну прийнятій категоріальній картині.

В осмисленні людини філософія створює соціальну філософію (філософію історії) і філософську антропологію, аналізуючи картину суспільства (сукупної людини) і людину як цілісну особистість (світоглядна функція), а також відповідну їм стратегію життєдіяльності (методологічна функція).Ці обидві реальності (сукупна людина та людина - особистість) розглядаються з позиції співвідношення в них об’єктивної та суб’єктивної реальності, скінченного та нескінченного .

Таким суттєвим моментом вселюдських відносин є насамперед перетворення (будь-якого об’єкта ) і спілкування (будь-яка взаємодія любих суб’єктів).Філософська рефлексія їх здійснюється у праксеології (праксіс-дія) та в етиці (етос-вдача, звичай), де з’ясовується, як саме можливі ефективне перетворення і людське спілкування .Світоглядна функція реалізується в обгрунтуванні ідеалів перетворення і спілкування , а методологічна – у знаходженні оптимально та морально допустимих шляхів щодо здійснення цих ідеалів.

Перетворення і спілкування можливі лише на грунті напрацьованих самою людиною програм, які діятимуть тільки тоді, коли вони правильно відбивають світ, висловлюють життєвий сенс і ключові цінності орієнтації людини. Цьому відповідають такі сутнісні моменти , як пізнання та ціннісно- орієнтована діяльність , які осмислюються у гносеології (“гнозіс”-знання ) , або в теорії пізнання і аксіології (“аксіс”-цінність).Світоглядна функція філософії полягає в обгрутуванні набутої системи цінностей та ідеалів пізнання , а методологічна – у зясуванні шляхів та законів пізнання і в реалізації життєвих сенсів , ключових цінностей , наприклад , що є істина , як пізнати її і як жити відповідно до істини.

Для збереження цілісності людина потребує ще й окремих духовних “скріплень”.ДоꗬÁ‹Й естетиці і філософії релігії. І, нарешті, філософія потребує самоосмислення власного шляху , мети , перспектив. Це завдання вирішується в історії філософії. Отже, філософські функції набувають двоповерхового вигляду.