Тема 3. Управління фінансами і фінансовий контроль
ü Суть і методи управління фінансами.
ü фінансове планування і прогнозування в умовах ринкової економіки.
ü Необхідність і суть фінансового контролю.
ü Види, методи і форми фінансового контролю.
ü Суть і методи управління фінансами.
Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі й фінансовій. Під управлінням розуміють свідомий цілеспрямований вплив на об’єкт за допомогою сукупності прийомів та методів для досягнення певного результату. Управління ґрунтується на знанні об’єктивних закономірностей розвитку суспільства. Разом з тим на управління суттєво впливає держава в особі відповідних управлінських структур.
Важливою сферою управлінської діяльності є управління фінансами. Його здійснює спеціальний апарат за допомогою особливих прийомів і методів, в тому числі різних стимулів і санкцій.
В управлінні фінансами, як і в будь-якій іншій системі виділяють об’єкти і суб’єкти управління. В якості об’єктів управління виступають різноманітні види фінансових відносин, пов’язані з формуванням грошових доходів, нагромаджень та їх використанням суб’єктами господарювання та державою. Суб’єктами управління є ті організаційні структури, які здійснюють управління. Сукупність всіх організаційних структур, що здійснюють управління фінансами, називають фінансовим апаратом.
Суб’єкти управління використовують в кожній сфері і кожній ланці фінансових відносин специфічні методи цілеспрямованого впливу на фінанси. В той же час їм притаманні і єдині прийоми і способи управління. В управління фінансами можні виділити такі важливі функціональні елементи, як: планування, оперативні управління й контроль.
Планування займає одне з найважливіших місць в системі управління фінансами. При плануванні будь-який суб’єкт господарювання всебічно оцінює стан фінансів, оцінює можливості збільшення фінансових ресурсів, визначає напрямки їх більш ефективного використання. Планові рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності.
Оперативне управління представляє собою комплекс заходів, що розробляються на основі оперативного аналізу поточної фінансової ситуації і мають на меті отримання максимального ефекту за мінімумі затрат за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Суть оперативного управління полягає в раціональному використанні фінансових ресурсів з метою покращення господарської діяльності.
Контроль як елемент управління здійснюється як в процесі планування, так і в процесі оперативного управління. Він дозволяє співставляти фактичні результати по використанню фінансових ресурсів з плановими, виявляти резерви зростання фінансових ресурсів і більш ефективного їх використання.
Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами.
Стратегічне управління виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу для реалізації цільових програм, пов’язаних з піднесенням економіки, вирішенні соціальних проблем тощо. Його здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент.
Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій; фінансові служби міністерств, місцевих органів влади, підприємств та організацій.
Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є наступним.
Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.
Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх верховній Раді на повторний розгляд.
Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.
Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів:
ü реалізує державну фінансову політику;
ü складає проект Державного бюджету;
ü організовує виконання Державного бюджету;
ü контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання;
ü забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства;
ü проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;
ü здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;
ü розробляє пропозиції по удосконаленню податкової політики;
ü здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, бере участь в роботі керівних органів фондових бірж;
ü вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва, готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій тощо.
При Міністерстві фінансів України діють Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.
Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:
ü здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;
ü здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в цих установах;
ü розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Державне казначейство України було створене у 1995 році з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є:
ü організація виконання Державного бюджету та здійснення контролю за цим процесом;
ü фінансування видатків Державного бюджету;
ü ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звіту про виконання Державного бюджету;
ü здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом тощо.
До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилася Державна податкова служба України. Але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів (що було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків) і набула статусу окремого міністерства. Головними завданнями Державної податкової адміністрації є:
1. здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;
2. розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
3. формування та ведення державного реєстру фізичних осіб – платників податків та єдиного банку даних про платників - юридичних осіб;
4. проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;
5. попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.
У 1997 році було прийнято Закон „Про Рахункову палату Верховної Ради України”. Основними завданнями Рахункової палати є:
1. контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і кредити;
2. контроль за використання золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів;
3. надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву та резерву в іноземній валюті.
Органи місцевого самоврядування у сфері фінансів мають такі повноваження:
1. самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;
2. використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів;
3. мають право встановлювати розміри ставок місцевих податків і зборів, перелік яких затверджується Верховною Радою України;
4. мають повноваження в галузі ціноутворення;
5. мають право здійснювати місцеві позики, випускати цінні папери та організовувати грошово-речові лотереї;
6. можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності тощо.
Управлінські рішення в сфері фінансів оформляються в юридичних законах, фінансових прогнозах і планах, постановах та інших формах.
2. Фінансове планування і прогнозування в умовах ринкової економіки.
Фінансове планування є важливим елементом управління фінансами. Об’єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб’єктів господарювання і держави, а результатом його – складання фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до зведеного фінансового балансу держави.
Фінансові плани складають всі ланки фінансової системи. Форма фінансового плану, склад його показників відображає специфіку відповідної ланки фінансової системи. Зокрема, підприємства, що функціонують на комерційній основі, складають баланси доходів і видатків; установи, що здійснюють некомерційну діяльність – кошториси ; органи державної влади – бюджети різних рівнів.
При фінансовому плануванні за основу беруться вимоги фінансової політики, яка проводиться на тому чи іншому етапі економічного розвитку. Визначається обсяг грошових засобів та їх джерел, необхідних для виконання планових завдань, виявляються резерви зростання доходів та економія у витратах, встановлюються оптимальні пропорції в розподілі коштів між централізованими і децентралізованими фондами.
Отже, фінансове планування – це процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного та соціального розвитку.
Основними функціями фінансового планування є:
ü відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади;
ü встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;
ü вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного і соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;
ü встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на їх основі визначення їх оптимальної структури.
Особливості функціонування економіки в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового планування: загальнодержавний, територіальний, окремих господарських структур.
Важливість загальнодержавного планування і прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і можливості використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки і соціальної структури всієї держави, певних регіонів і галузей виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного і соціального розвитку, а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інших загальнодержавних програм.
За умов переходу до ринку зростає роль фінансового планування на рівні окремих господарських суб’єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій пов’язана з певними економічними ризиками, тому обсяги доходів і витрат повинні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності. Головним призначенням фінансового планування на рівні господарських суб’єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу і напрямків їх використання, визначення ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб’єкта.
Щодо територіального фінансового планування, то його вдосконалення повинно йти шляхом розробки планів фінансового забезпечення комплексного розвитку регіону при ефективному використанні місцевих природних, трудових і фінансових ресурсів, раціональному розміщенні виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань. Об’єктом територіального планування є господарство, розміщене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць.