Розділ 5. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ 1 страница
ФРУКТОВООВОЧЕВОЇ ПРОДУКЦІЇ...............................................................135
Контрольні питання............................................................................. .....!.. 136
Розділ 6. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ
СМАКОВИХ ТОВАРІВ............................................................................................138
Контрольні питання....................................................................................... 175
Розділ 7. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ МОЛОКА
ТА МОЛОЧНИХ ПРОДУКТІВ.............................................................................176
Контрольні питання...................................................................................... 188
Розділ 8. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ
ХАРЧОВИХ ЖИРІВ............:.................................................................................... 189
Контрольні питання...................................................................................... 196
Розділ 9. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ М'ЯСА
ТА М'ЯСНИХ ТОВАРІВ .........................................................................................197
Контрольні питання...................................................................................... 213
Розділ 10. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ РИБИ
ТА РИБНИХ ТОВАРІВ ..........................................................................................214
Контрольні питання...................................................................................... 216
Розділ 11. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ ЯЄЦЬ..............217
Контрольні питання...................................................................................... 218
ДОДАТКИ..................................................................................................................... 219
ЛІТЕРАТУРА ............... :........................................................................................... 257
І
фальсифікованих товарів. Спостерігаються рпні — це економічні наслідки, шкода здоров'ю, моральні збитки.
Для припинення незаконної діяльності фальсифікаторів необхідний постійний контроль за якістю реалізуємого товару починаючи від сировини, напівфабрикатів і закінчуючи готовою продукцією.
В підручнику наведені сучасні методи виявлення фальсифікації основних груп товарів, використання цих методик допоможе студентам набути знання та навички із виявлення і підтвердження натуральності (справжності) продовольчих товарів і відповідності їх вимогам нормативно-технічної документації.
Розділ 1 ПОНЯТТЯ ПРО
ФАЛЬСИФІКАЦІЮ, ІДЕНТИФІКАІ^Ш
ТА ВІДПОВІДНІСТЬ ТОВАРІВ ^ ^
1.1. Історичний огляд фальсифікації продовольчих товарів
Фальсифікація товарів з'явилась з моменту появи пері, а «
ринків. З правової сторони фальсифікація є різновидом торг» ^ ^
| І ЇВ 'і- |
ману, шахрайства. Виробник і посередник повинен не тількк ^ ' •<' л^
введення в оману споживача за допомогою обманних способи
куються як шахрайство, але й повинен зробити все, щоб поку '
ку уяву про істинну перевагу товару. Мабуть цієї точки зору г^. - ( 0.
ся законодавство Німеччини (1879 р.), яке поставило під нраУ ^?,' ,,'
, . Ловч вакчі
харчові продукти, іграшки, шпалери, фарои, а також посуд дд^ -31 „.'
приготування їжі та інше. Цей закон наиоільш суворо кап и/ „'
...... ■ . ' ^^в -^діо'Чі
фальсифікації та протидію контролю за торгівлю товарами. Т, ^".і '
штраф до 150 марок та арешт загрожували тим, хто порушував ' ^ / А. ! розпорядження про правила торгівлі, арешт до о місяців ак- ч ,і' а 1500 марок — за підробку харчових продуктів, їх збереження ^/ е' за фальсифікацію пива, — як національного напою, в Німечч ^*/
г ЧНІ У
віка відруоали голову. у
| сто |
Закони про фальсифікацію харчових продуктів були Пр> .. \ ^ літті у багатьох розвинутих європейських країнах -^ ^■ п* (1851 р.)/Італії (1890 р), Бельгії (1891р.), а потім в АН), .^ ;В°'к Швейцарії. В законах цих країн передбачались міри покарану '
фікацію товарів — досить суворі штрафи, розмір яких зале>кч ^ и
, . , ,. чв в _.'>ар ",!
ня шкоди, нанесеної здоров ю споживачів, фальсифіковані» •; _,'
г- Ч ть-''іор»Ч
також позбавлення громадянських прав, почесних звань, арен .ч ,\
ув'язнення. '"
Слід визначити, що поняття фальсифікації товарів трактувалося у різних європейських країнах по-різному, у відповідності до цього і різним було покарання за підробку харчових товарів. З цієї точки зору найбільш легким були покарання в Англії та Австрії, оскільки законодавство цих країн обмежувало поняття фальсифікації, виключаючи зі своїх положень випадки ненавмисного продажу за незнанням фальсифікованої продукції.
В той же час в Німеччині невміння продавця виявляти підробку не звільняло його від покарання.
Як свідчать архівні документи в Росії також були прийняті деякі накази щодо якості та фальсифікації товарів. Так, за правління Петра І був прийнятий ряд наказів про торгівлю харчовими товарами на ринках столиці. Сенатський наказ від 18 вересня 1713 р. наказував: «В м'ясних рядах худобу бити й продавати як і раніше здорову, а якщо ж у когось і буде хвора, то таку не бити і не продавати і дивитися, щоб таємно цього не робили м'ясники».
В наказі 1718 р. заборонявся продаж «нездорового їстівного харчу і мертвечини» і встановлювались жорстокі міри покарання: «за нервую вину будет бит кнутом, за вторую — сослан на каторгу, за третью — учинена будет смертная казнь».
В наказі 1722 р. наказувалось: «несвежее мясо бросать собакам или велеть закапьівать в землю в особенньїх местах, а ежели у кого для прода-жи появится какая мертвечина и за то таковьіх бить кнутом и вьірезав но-здри, ссьілать на каторгу и урочнне годьі». Нагляд за якістю продукції був покладений на поліцію. Наказами Сенату (1756 р.) визначались права поліції, котра повинна була слідкувати також за цінами на харчові продукти на ринках. «Пристав должен іюсешать рьінкн своей части и буде усмотрит жалобу или дороговизну, то о том, чего сам исиравить не мо-жет, предлагать управе».
Однак, не дивлячись на важкість покарань, запровадження в допомогу поліції спеціальних служб, здійснюючих нагляд за добро якістю продукції, проблема залишалася гострою і в середині XVIII ст., і на початку XIX ст.
Свідченням цього є прийняття наказів, датованих 1837, 1841, 1861, 1866 рр. Так, згідно статуту про покарання, що накладались світовими суддями (1855 р.), встановлювався штраф до 100 рублів на винних за «приго-товленньіе к продаже или продажу сьестньїх пригіасов или нанитков врєд-ньіх для здоровья материалов» (ст. 115) або передбачався арешт строком до одного місяця.
В законі від 12 травня 1890 р. до підготовки для продажу і до самого продажу було прирівняно зберігання фальсифікованих товарів в торговельних та промислових приміщеннях. Були збільшені покарання: штраф — до 300 рублів і арешт — до 3 місяців.
Серед харчових продуктів, які згадувались у законодавстві, були хліб, м'ясо (1845 р.), коров'яче масло, маргарин та штучне масло, жири (1891 р.). в подальшому список поповнили бджолиний мед, кава, молоко, борошно, пиво, сахарин, чай, сурогати жіночого молока та ін.
На початку XX ст. в Росії знову піднімається питання про фальсифікацію виноградного вина. Професор В.Є. Таїров звернувшись до ведучих вчених країни з пропозицією виказати свою думку про підробки, з якими вони зустрічаються по роду своєї діяльності. На основі надісланих матеріалів В.Є. Таіров розробив проект закону «О фальсификации пищевьіх продуктов» (див.: Матеріали з питання про фальсифікацію харчових продуктів. С.-Пб., 1901; Приватний проект законів за ініціативою В.Є. Таірова. Одеса: Вісник виноробства, 1901). Однак цей закон за якимись-то міркуваннями не був прийнятий.
В Україні підробці піддавалися майже всі продукти — делікатесна ікра, червона риба, алкогольні напої, булки та ковриги. Великою «популярністю» у фальсифікаторів користувалися відомі марки-виготовлювачі. Так, на протязі багатьох років торгова марка чаїв «К. И С. Попових » боролася з самозванцями. Так, в 1891 році в Києві на Подолі відкрилася нова чайна лавка, яка належала міщанину Попову, який присвоїв марку справжніх Попових. Маніпуляції з чаєм були дуже різноманітні. Самим розповсюдженим видом шахрайства було його повторне використання. Так, два винахідливих пана восени 1890 року зайнялися бізнесом. «Технологія» виготовлення була простою. В газетах на той час описували процедуру виготовлення чаю: «Без какой бьі то ни бьшо предварительной очистки полов они настилали зтот испитьій, но не совсем просушеними чай на полах и обьїк-новенньши метлами переворачивали его, ходили по нему в сапогах. Словом, обращались, как с навозом. Процедура просушки продолжалась больше недели, а когда бьша закончена, то для придания чаю запаха его поливали розовьім маслом и подкрашивали». Сильний запах видав фальсифікаторів.
Об'єктом фальсифікації були товари вже й тоді відомої марки «N68116». Підробляли її продукцію — какао та борошко (суміш для штучного вигодовування немовлят). Підроблене борошно вільно продавали в
київських аптеках, незважаючи на регулярні нагадування компанїї-вироб-ника строго слідкувати за наявністю фірмового підпису на банках.
Розповсюдженим видом шахрайства в Україні на початку 20 століття була продаж під видом коров'ячого масла — маргарину, який був розроблений в 1869 році. До коров'ячого масла додавали маргарин. При чому це явище було таким розповсюдженим, що Київська дума в 1891 році прийняла спеціальні правила, відповідно яким продаж «узаконеного фальсификата» повинна проводитися в спеціальних лавках з зобов'язаною вивіскою про товар. Справжні масло та маргарин не дозволяли продавати в одних і тих же приміщеннях під судову відповідальність. Олео-маргарин допускався в продаж тільки підфарбованим в блакитній колір нешкідливим барвником.
На деяких фабриках України виробляли консервовані продукти. Тільки на двох фабриках з десяти, як вияснив огляд, проведений місцевою санітарною комісією в 1892 році, консерви виготовляли нешкідливим способом. Останні фабрики використовували при консервуванні саліцилову кислоту, причому в значних кількостях, на око. Хоча кислота небезпечна для дітей та іншого населення. Але, як відмічали чиновники, притягти фабрикантів до судової відповідальності не можна, тому що в законі нема заборони застосовувати ці добавки.
Найбільш популярним сезонним фальсифікатом в Києві були: квас, прохолоджуючі напої та морозиво. Як відмічали газети, доброякісність квасу була сумнівною як у відношенні приготування (на сирій воді) так і за рахунок різних додавань «для смаку». Небезпека була також у використанні мідних кранів, які часто були повні отруйних осадів внаслідок окислення міді.
При виробництві морозива використовували фарби «під малину, вишню і ананас» — кармин або фуксин. Безконтрольне використання фарбів при виробництві харчових продуктів примусило владу видати спеціальну постанову, в якій було вказано, що всі небезпечні барвники повинні бути занесені в спеціальний список і санітарні лікарі будуть слідкувати, щоб торговці не допускали використання її для підфарбування продукції.
Найбільш поширеним видом фальсифікації харчових продуктів була підробка і переробка товарів з простроченим терміном зберігання. Солена та несолена риба перемивалася, заново просолювалася і підлягала копченню. Після такої підробки риба продавалася вдвічі дешевше, ніж свіжа. Такі операції проводили і з ковбасами. Використовували
несвіжі, іноді запліснявілі ковбаси, які заново подрібнювали і змішували з свіжим фаршем.
Фаворитами підробок були хліб та спиртні напої. Штучне підвищення маси хліба робили за рахунок неякісного випікання. Рідко замішане тісто ставили в дуже гарячу піч, одержували щільну, добру на вид скоринку, а усередині оставалась вода, яка підвищувала масу продукту, замість 12-14 фунтів хліб важив 17 фунтів. Хліб був сирий, клейкий, схожий на замазку для віконних рам. В газетах відзначалось, що в хлібі знаходили брудні ганчірки, мишей, скобяні вироби, черв'яків та тарганів.
Коньяки, ром, вина іноді виробляли із звичайної горілки, підфарбованої чаєм, колером. Реалізували таку «продукцію» частіш всього в справжніх закордонних пляшках, які придбавали за копійки на ринках, і продавали як контрабандний товар.
З 1891 році в Києві був розкритий завод, який виробляв «шипучку» схожу на шампанське. Завод робив два роки і звався «Слава». Власником заводу був купець Дензов та його майстер прусський підданий Пфаав, які зізналися в підробці. Етикетки брали у чоловіка, який мив посуд на справжній фірмі Редерера в Реймсі. Пробки клеймили на заводі підробленим штемпелем та наклеювали бандероль. Декілька агентів розповсюджували це шампанське по три карбованця за пляшку (справжнє шампанське коштувало п'ять карбованців). Ця дешевизна й привела до виявлення підробки.
До революції в Росії та Україні крім законодавчих мір захисту від фальсифікації були прийняті і соціальні. Публікувалися книжки, в яких описувалися способи визначення фальсифікації товарів. До них можна віднести книгу «Домашний определитель подделок» професора фізики та хімії О. Альмадінгена, яка дозволяла виявити фальсифікацію деяких харчових продуктів, матеріалів для ремонту будинків, хімічних речовин, які використовували в технології виготовлення харчів.
Але наряду з фальсифікованими товарами продавали товари чесних виробників, чия продукція мала славу в Україні і за її кордоном, це знамените київське сухе варення Балабухи, шоколад, цілющий кумис та газоване молоко Ягудова, лікувальні льодяники «Кетти Босе» та інші.
На теперішній час є цілий ряд постанов, законів, які регламентують якість продукції та недопущення в продаж фальсифікованої та неякісної продукції. Це закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної
.іегулярш нагадування компашї-вироо-,фірмового підпису на банках. Iі Ідпства в Україні на початку 20 сто-І і'ячого масла — маргарину, який був І 'л'ячого масла додавали маргарин. При \цовсюдженим, що Київська дума в ',»ила, відповідно яким продаж «узако-'^водитися в спеціальних лавках з зобо-ІІ'Р'двжні масло та маргарин не дозволяли ідДщеннях під судову відповідальність. °ід'ж тільки підфарбованим в блакитній
1; уробляли консервовані продукти. Тільки І. )(|іив огляд, проведений місцевою санітарі'1'''/и виготовляли нешкідливим способом. і* і при консервуванні саліцилову кислоту, ІИіжо. Хоча кислота небезпечна для дітей 1 фінали чиновники, притягти фабрикантів і№'.-,„„а_ тому що в законі нема заборони
Г люа фальсифікатом в Києві були: квас,
І Ір. Як відмічали газети, доброякісність
Ірленні приготування (на сирій воді) так і
^маку». Небезпека була також у викори-
і були повні отруйних осадів внаслідок
' (ікористовували фарби «під малину, виш-
'■ин. Безконтрольне використання фарбів
'"'(ітів примусило владу видати спеціальну
Іпдо всі небезпечні барвники повинні бути
Всі- ■ ■ ■ г
І ,нітарні лікарі будуть слідкувати, щоо то-
| Ц її для підфарбування продукції. і1 \л фальсифікації харчових продуктів бу-
| І 1 и |
*^Ц з простроченим терміном зберігання, ■"дралася, заново просолювалася і підляга-®('<бки риба продавалася вдвічі дешевше,
ідили і з ковбасами. Використовували
і'/
несвіжі, іноді запліснявілі ковбаси, які заново подрібнювали і змішували з свіжим фаршем.
Фаворитами підробок були хліб та спиртні напої. Штучне підвищення маси хліба робили за рахунок неякісного випікання. Рідко замішане тісто ставили в дуже гарячу піч, одержували щільну, добру на вид скоринку, а усередині оставалась вода, яка підвищувала масу продукту, замість 12-14 фунтів хліб важив 17 фунтів. Хліб був сирий, клейкий, схожий на замазку для віконних рам. В газетах відзначалось, що в хлібі знаходили брудні ганчірки, мишей, скобяні вироби, черв'яків та тарганів.
Коньяки, ром, вина іноді виробляли із звичайної горілки, підфарбованої чаєм, колером. Реалізували таку «продукцію» частіш всього в справжніх закордонних пляшках, які придбавали за копійки на ринках, і продавали як контрабандний товар.
З 1891 році в Києві був розкритий завод, який виробляв «шипучку» схожу на шампанське. Завод робив два роки і звався «Слава». Власником заводу був купець Дензов та його майстер прусський підданий Пфаав, які зізналися в підробці. Ьгикетки брали у чоловіка, який мив посуд на справжній фірмі Редерера в Реймсі. Пробки клеймили на заводі підробленим штемпелем та наклеювали бандероль. Декілька агентів розповсюджували це шампанське по три карбованця за пляшку (справжнє шампанське коштувало п'ять карбованців). Ця дешевизна й привела до виявлення підробки.
До революції в Росії та Україні крім законодавчих мір захисту від фальсифікації були прийняті і соціальні. Публікувалися книжки, в яких описувалися способи визначення фальсифікації товарів. До них можна віднести книгу «Домашний оиределитель подделок» професора фізики та хімії О. Альмадінгена, яка дозволяла виявити фальсифікацію деяких харчових продуктів, матеріалів для ремонту будинків, хімічних речовин, які використовували в технології виготовлення харчів.
Але наряду з фальсифікованими товарами продавали товари чесних виробників, чия продукція мала славу в Україні і за її кордоном, це знамените київське сухе варення Балабухи, шоколад, цілющий кумис та газоване молоко Ягудова, лікувальні льодяники «Кетти Босе» та інші.
На теперішній час є цілий ряд постанов, законів, які регламентують якість продукції та недопущення в продаж фальсифікованої та неякісної продукції. Це закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної
Слід визначити, що поняття фальсифікації товарів трактувалося у різних європейських країнах по-різному, у відповідності до цього і різним було покарання за підробку харчових товарів. З цієї точки зору найбільш легким були покарання в Англії та Австрії, оскільки законодавство цих країн обмежувало поняття фальсифікації, виключаючи зі своїх положень випадки ненавмисного продажу за незнанням фальсифікованої продукції.
В той же час в Німеччині невміння продавця виявляти підробку не звільняло його від покарання.
Як свідчать архівні документи в Росії також були прийняті деякі накази щодо якості та фальсифікації товарів. Так, за правління Петра І був прийнятий ряд наказів про торгівлю харчовими товарами на ринках столиці. Сенатський наказ від 18 вересня 1713 р. наказував: «В м'ясних рядах худобу бити й продавати як і раніше здорову, а якщо ж у когось і буде хвбра, то таку не бити і не продавати і дивитися, щоб таємно цього не робили м'ясники».
В наказі 1718р. заборонявся продаж «нездорового їстівного харчу і мертвечини» і встановлювались жорстокі міри покарання: «за первую вину будет биг кнутом, за вторую — сослан на каторгу, за третью — учинена будет смертная казнь».
В наказі 1722 р. наказувалось: «несвежее мясо бросать собакам или велеть закапьівать в землю в особенньїх местах, а ежели у кого для прода-жи иоявится какая мертвечина и за то таковьіх бить кнутом и вьірезав но-здри, сснлать на каторгу и урочнме годи». Нагляд за якістю продукції був покладений на поліцію. Наказами Сенату (1756 р.) визначались права поліції, котра повинна була слідкувати також за цінами на харчові продукти на ринках. «Пристав должен носешать рьлнкн своей части и буде усмотрит жалобу или дороговизну, то о том, чего сам исправить не мо-жет, лредлагать управе».
Однак, не дивлячись на важкість покарань, запровадження в допомогу поліції спеціальних служб, здійснюючих нагляд за добро якістю продукції, проблема залишалася гострою і в середині XVIII ст., і на початку XIX ст.
Свідченням цього є прийняття наказів, датованих 1837, 1841, 1861, 1866 рр. Так, згідно статуту про покарання, шо накладались світовими суддями (1855 р.), встановлювався штраф до 100 рублів на винних за «нриго-товленньїе к продаже или продажу сьестньіх припасов или наїштков вред-ньіх для здоровья материалов» (ст. 115) або передбачався арешт строком до одного місяця.
В законі від 12 травня 1890 р. до підготовки для продажу і до самого продажу було прирівняно зберігання фальсифікованих товарів в торговельних та промислових приміщеннях. Були збільшені покарання: штраф — до 300 рублів і арешт — до 3 місяців.
Серед харчових продуктів, які згадувались у законодавстві, були хліб, м'ясо (1845 р.), коров'яче масло, маргарин та штучне масло, жири (1891 р.). в подальшому список поповнили бджолиний мед, кава, молоко, борошно, пиво, сахарин, чай, сурогати жіночого молока та ін.
На початку XX ст. в Росії знову піднімається питання про фальсифікацію виноградного вина. Професор В.Є. Таїров звернувшись до ведучих вчених країни з пропозицією виказати свою думку про підробки, з якими вони зустрічаються по роду своєї діяльності. На основі надісланих матеріалів В.Є. Таіров розробив проект закону «О фальсификации пищевьіх продуктов» (див.: Матеріали з питання про фальсифікацію харчових продуктів. С.-Пб., 1901; Приватний проект законів за ініціативою В.Є. Таірова. Одеса: Вісник виноробства, 1901). Однак цей закон за якимись-то міркуваннями не був прийнятий.
В Україні підробці піддавалися майже всі продукти — делікатесна ікра, червона риба, алкогольні напої, булки та ковриги. Великою «популярністю» у фальсифікаторів користувалися відомі марки-виготовлювачі. Так, на протязі багатьох років торгова марка чаїв «К. И С. Попових » боролася з самозванцями. Так, в 1891 році в Києві на Подолі відкрилася нова чайна лавка, яка належала міщанину Попову, який присвоїв марку справжніх Попових. Маніпуляції з чаєм були дуже різноманітні. Самим розповсюдженим видом шахрайства було його повторне використання. Так, два винахідливих пана восени 1890 року зайнялися бізнесом. «Технологія» виготовлення була простою. В газетах на той час описували процедуру виготовлення чаю: «Без какой бьі то ни бьіло предварительной очистки полов они настилали зтот испитьш, но не совсем просушеними чай на полах и обьік-новенньіми метлами иереворачивали его, ходили по нему в сапогах. Словом, обращались, как с навозом. Процедура просушки продолжалась больше недели, а когда бмла закончена, то для придания чаю запаха его поливали розовьім маслом и иодкрашивали». Сильний запах видав фальсифікаторів.
Об'єктом фальсифікації були товари вже й тоді відомої марки «N65116». Підробляли її продукцію — какао та борошно (суміш для штучного вигодовування немовлят). Підроблене борошно вільно продавали в
київських аптеках, незважаючи на регулярні нагадування компанії-вироо-ника строго слідкувати за наявністю фірмового підпису на банках.
Розповсюдженим видом шахрайства в Україні на початку 20 століття була продаж під видом коров'ячого масла — маргарину, який був розроблений в 1869 році. До коров'ячого масла додавали маргарин. При чому це явище було таким розповсюдженим, що Київська дума в 1891 році прийняла спеціальні правила, відповідно яким продаж «узаконеного фальсификата» повинна проводитися в спеціальних лавках з зобов'язаною вивіскою про товар. Справжні масло та маргарин не дозволяли продавати в одних і тих же приміщеннях під судову відповідальність. Олео-маргарин допускався в продаж тільки підфарбованим в блакитній колір нешкідливим барвником.
На деяких фабриках України виробляли консервовані продукти. Тільки на двох фабриках з десяти, як вияснив огляд, проведений місцевою санітарною комісією в 1892 році, консерви виготовляли нешкідливим способом. Останні фабрики використовували при консервуванні саліцилову кислоту, причому в значних кількостях, на око. Хоча кислота небезпечна для дітей та іншого населення. Але, як відмічали чиновники, притягти фабрикантів до судової відповідальності не можна, тому що в законі нема заборони застосовувати ці добавки.
Найбільш популярним сезонним фальсифікатом в Києві були: квас, прохолоджуючі напої та морозиво. Як відмічали газети, доброякісність квасу була сумнівною як у відношенні приготування (на сирій воді) так і за рахунок різних додавань «для смаку». Небезпека була також у використанні мідних кранів, які часто були повні отруйних осадів внаслідок окислення міді.
При виробництві морозива використовували фарби «під малину, вишню і ананас» — кармин або фуксин. Безконтрольне використання фарбів при виробництві харчових продуктів примусило владу видати спеціальну постанову, в якій було вказано, що всі небезпечні барвники повинні бути занесені в спеціальний список і санітарні лікарі будуть слідкувати, щоб торговці не допускали використання її для підфарбування продукції.
Найбільш поширеним видом фальсифікації харчових продуктів була підробка і переробка товарів з простроченим терміном зберігання. Солена та несолена риба перемивалася, заново просолювалася і підлягала копченню. Після такої підробки риба продавалася вдвічі дешевше, ніж свіжа. Такі операції проводили і з ковбасами. Використовували
несвіжі, іноді запліснявілі ковбаси, які заново подрібнювали і змішували з свіжим фаршем.
Фаворитами підробок були хліб та спиртні напої. Штучне підвищення маси хліба робили за рахунок неякісного випікання. Рідко замішане тісто ставили в дуже гарячу піч, одержували щільну, добру на вид скоринку, а усередині оставалась вода, яка підвищувала масу продукту, замість 12— 14 фунтів хліб важив 17 фунтів. Хліб був сирий, клейкий, схожий на замазку для віконних рам. В газетах відзначалось, що в хлібі знаходили брудні ганчірки, мишей, скобяні вироби, черв'яків та тарганів.
Коньяки, ром, вина іноді виробляли із звичайної горілки, підфарбованої чаєм, колером. Реалізували таку «продукцію» частіш всього в справжніх закордонних пляшках, які придбавали за копійки на ринках, і продавали як контрабандний товар.
З 1891 році в Києві був розкритий завод, який виробляв «шипучку» схожу на шампанське. Завод робив два роки і звався «Слава». Власником заводу був купець Дензов та його майстер прусський підданий Пфаав, які зізналися в підробці. Етикетки брали у чоловіка, який мив посуд на справжній фірмі Редерера в Реймсі. Пробки клеймили на заводі підробленим штемпелем та наклеювали бандероль. Декілька агентів розповсюджували це шампанське по три карбованця за пляшку (справжнє шампанське коштувало п'ять карбованців). Ця дешевизна й привела до виявлення підробки.
До революції в Росії та Україні крім законодавчих мір захисту від фальсифікації були прийняті і соціальні. Публікувалися книжки, в яких описувалися способи визначення фальсифікації товарів. До них можна віднести книгу «Домашний определитель подделок» професора фізики та хімії О. Альмадінгена, яка дозволяла виявити фальсифікацію деяких харчових продуктів, матеріалів для ремонту будинків, хімічних речовин, які використовували в технології виготовлення харчів.
Але наряду з фальсифікованими товарами продавали товари чесних виробників, чия продукція мала славу в Україні і за її кордоном, це знамените київське сухе варення Балабухи, шоколад, цілющий кумис та газоване молоко Ягудова, лікувальні льодяники «Кетти Босе» та інші.
На теперішній час є цілий ряд постанов, законів, які регламентують якість продукції та недопущення в продаж фальсифікованої та неякісної продукції. Це закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної
продукції», Закон України «Про захист прав споживачів». Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах» та інші.
Але незважаючи на всі закони і постанови на ринок України поступають і досі неякісні та фальсифіковані продукти. Це масштабні афери при виробництві сурогатного вина, горілки, шампанського, махінації з вершковим маслом, до якого додають різні добавки і наповнювачі — наприклад, кокосове масло, маргарин. Пожовтілий, зморщений оселедець промивають оцтом, позеленілу від старості ковбасу та сосиски також обробляють оцтом і змащують соняшниковою олією для «освіження», курині окорока після тривалого зберігання на сонці промивають, натирають спеціями та коптять. Цю тираду порушень можна продовжити.