ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ

ТОВАРІВ ТА ЗАХОДИ ЩОДО

Її ПОПЕРЕДЖЕННЯ

2.1. Світова практика щодо контролю та поліпшення якості харчової продукції

Питання забезпечення якості та безпеки харчових продуктів найбільш гостро виникло у другій половині 20 століття. Це було пов'язано в першу чергу з безперервним розширенням їхнього виробництва, величезним асор­тиментом продуктів, що невпинно розширюється і стрімким зростанням виробників. Неможливість 100% контролю змусила зацікавлені сторони розробляти й приймати різні попереджуючі дії, такі, як визначення й впро­вадження результативних методів контролю (організаційні), розробка від­повідного встаткування для виробництва й моніторингу (технічні), а також розробляти й впроваджувати відповідні методики й стандарти (норматив­ні). Не був забутий і так званий «людський фактор», усіляко була посилена підготовка й навчання персоналу, пов'язаного з виробництвом і моніторин­гом. Був так само виявлений значний вплив на безпеку продуктів стан екології в районі виробництва. 1, на кінець, гостро встало питання із забез­печення результативного й ефективного менеджменту, включаючи мене­джмент якості, безпеки і екології. У зв'язку із цим кінець 20 століття, а особливо його 90-і роки, ознаменувалися розробкою й виходом великої кількості міжнародних, національних, галузевих стандартів, специфікацій і технічних стандартів, спрямованих на забезпечення якості й безпеки харчових продуктів, а так само їхнього пакування. Початок 21 століття продовжує цю тенденцію. Більше того, ця діяльність підсилюється й роз­ширюється рік у рік.

Першими в області забезпечення якості та безпеки продуктів харчу­вання стали США, як країна, що володіла в той час найбільш передовими


технологіями виробництва харчових продуктів. Система НАССР (аналіз ризиків і критичних контрольних точок) була вперше розроблена й впро­ваджена в 60-х роках саме в США на замовлення Національного Аерокос­мічного Агентства й застосовувалася для контролю безпеки при виробни­цтві продуктів харчування для американських астронавтів. За свою більш ніж 40-літню історію існування система НАССР одержала широке поши­рення в країнах Європи й Америки й стала всесвітньо визнаним методом у забезпеченні безпеки харчової продукції. Система НАССР одержала схвалення спеціалізованих організацій ООН і ЄС, у багатьох європейсь­ких країнах (Данія, Німеччина, Франція, Словенія) вимога про впро­вадження системи НАССР на підприємствах харчової галузі закріплено законодавчо.

У 1997 році Данією був прийнятий стандарт Б5 3027, відомий як НАССР (На/апі Апаіукік аші Сгііісаі Сопігоі Роіпіх) Аналіз ризиків і критичні контрольні точки. Цей стандарт став великим кроком уперед у питанні забезпечення безпеки харчової продукції, і його популярність аж ніяк не випадкова. Впровадження системи НАССР становить значний інтерес для компаній, що беруть участь у всіх стадіях життєвого циклу харчової продукції:

Система НАССР базується на семи принципах:

• Проведення аналізу ризиків

• Ідентифікація критичних крапок контролю (ССР)

• Установлення критичних меж для кожної ССР

• Установлення вимог до моніторингу ССР

• Розробка коригувальних дій

• Установлення процедури ведення записів

• Установлення процедур перевірки системи НАССР.

Версія 2002 року стандарту 08 3027, що увібрала в себе рекомендації ОМР (Ооосі тапигасіигез ргасіісе) або гарної виробничої практики, з'явила­ся подальшим послідовним кроком у напрямку забезпечення безпеки хар­чової продукції.

Стандарти І5О серії 9000, що знайшли заслужене визнання у світі, ви­значають вимога до системи менеджменту якості, однак не пред'являють вимог до забезпечення безпеки виробленої продукції для споживача. Де ж вихід? Вихід був знайдений наприкінці 90 років. Він складався в розробці й створенні інтегрованої системи менеджменту. Стандарт 150 9001 ство­рює базу для інтеграції вимог стандартів, спрямованих на забезпечення


II


безпеки. Система менеджменту якості, побудована відповідно до І5О 9001:2000 націлена на виявлення й попередження появи невідповідної продукції, од­нак, вона не гарантує надходження на ринок безпечної продукції. Створен­ня інтегрованої системи менеджменту відповідно до вимог стандарту І8О 9001 і принципами НАССР дає гарантію відповідності продукції вимогам і забезпечує її безпеку для споживача. Україна не залишилася осторонь від цієї важливої діяльності. В Україні в 2001 році були введені у дію державні стандарти: ДСТУ 180 9000 — 2001 «Системи управління якістю. Основні положення та словник», ДСТУ І5О 9001 — 2001 «Системи управління які­стю. Вимоги» та ДСТУ ІЗО 9004—2001 «Системи якості. Настанови щодо поліпшення діяльності».

Зростання числа захворювань, викликаних зараженою їжею або кор­мами викликало необхідність створення стандарту, здатного врегулювати дане проблемне питання. Адже крім шкоди для здоров'я ці хвороби мо­жуть привести до значних економічних втрат, що виражається в збитках від відсутності персоналу на робочому місці, оплати лікування, страхових виплат і компенсацій за рішенням суду. Тому у 2005 році експертами 150 від харчової промисловості у тісному співробітництві з Комісією «Кодекс Аліментаріус» було розроблено стандарт І5О 22000:2005 «Системи мене­джменту безпеки харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій у ланцюжку поставки» (Роосі заґегу тападетепі зузіетз — Кециігетепіз іог апу ог§апіг.аііоп іп іЬе іоосі спаіп). Даний стандарт підтриманий світовою громадськістю, гармонізує вимоги до систем менеджменту безпеки ланцю­жків поставки продовольчих товарів, пропонуючи унікальне рішення між­народного масштабу. Крім того, системи менеджменту, засновані на 180 22000, можуть бути сертифіковані.

Стандарт 150 22000 розроблений спеціально для того, щоб організації всіх типів, що беруть участь у ланцюгу поставки харчової продукції, могли впровадити систему менеджменту безпеки цієї продукції. До таких органі­зацій належать виробники сировини й харчових продуктів, компанії, що за­безпечують транспортування й зберігання готової продукції, організації роздрібної торгівлі, а також виробники устаткування, пакувального матері­алу, добавок і інгредієнтів.

Головним достоїнством документа с його здатність полегшити органі­зації впровадження системи НАССР, вимоги якої гармонізовані для за­стосування на підприємствах харчової промисловості будь-якої країни, і не залежать від виду продукції.


У 2000 році Європейський союз поширив «Білу книгу» про безпеку харчових продуктів як початковий етап створення нової правової основи, що регулює належне виробництво продуктів харчування й тварин кормів і контроль безпеки харчових продуктів. Комісія «Кодекс Аліментаріус» про­довжує розробку міжнародних стандартів керуючих принципів і рекомен­дацій, призначених для скорочення ризиків продовольчої безпеки. У рам­ках Кодекс Аліментаріус була розроблена модель аналізу ризиків, компле­ксний підхід до харчового ланцюга й система аналізу ризиків і керування критичними точками контролю (АРККТК). Парадигма аналізу ризиків, що складає з оцінки ризику, керування ризиками й оповіщення про ризики, включена як загальні принципи в закон ЄС і становить правову основу сис­тем забезпечення продовольчої безпеки в країнах-членах.

У «Білій книзі» ЄС відповідальність за забезпечення продовольчої безпеки покладає на весь ланцюг виробництва продуктів харчування (включаючи тваринний корм). Уряди країн-членів стежать за тим, щоб ви­робники належним чином виконували цю відповідальність із метою захис­ту здоров'я й благополуччя споживачів. У документі міститься 84 пункти дії, які повинні бути оформлені й включені в закон Співтовариства для змі­цнення систем забезпечення безпеки харчових продуктів країн-членів.

Іншим шляхом забезпечення безпеки харчових продуктів і пакування, що застосовується в харчовій промисловості, стала поява цілого ряду тех­нічних стандартів Європейського союзу. До ціп групи належать такі стан­дарти, як ВК.С і 1Р8. У цьому випадку розроблкжачами цих стандартів ста­ли — Великобританія, Німеччина й Франція.

Яеіаіі

Стандарт харчової галузі ВКС

— Британського Консорціуму Роздрібної торгівлі) було розроблено у 1998 році спочатку для постачальників фірмової продукції, а потім став широко використовуватися у низці інших галузей харчової промисловості, включаючи підприємства ресторанного господарства та виробників сиро­вини. У подальшому стандарт став незамінними для всіх організацій галу­зі. Застосування стандарту за межами Великобританії зробило його глоба­льним, і не лише з метою оцінки постачальників, але і як основа для вироб­ництва харчових продуктів і планування перевірок. Стандарт ВК.З спрямо­ваний на забезпечення безпеки продукції і встановлює поряд з вимогами до системи НАССР вимоги до системи менеджменту якості й гігієні виробни­чого середовища. Стандарт передбачає два рівні сертифікації — основний


(базовий) і вищий. Низка міжнародних підприємств вимагає застосування цього стандарту. Він також прийнятий організацією роздрібної торгівлі СіоЬаі Роо<і ЗаГеіу Іпіііаііуе (СР8І) — Глобальною ініціативою харчової безпеки — в якості рівноцінного по відношенню до інших стандартів без­пеки харчових продуктів.

ВК.С(ВгііізЬ Кеіаіі Сопзогіішп) розробив цілу серію різноманітних стандартів: Глобальний стандарт ВЯ5 для упаковки харчових продуктів та іншого пакувального матеріалу (2002), Глобальний стандарт ВЯЗ Спожив­чі продукти (2003), Глобальний стандарт ВЯ5 Зберігання та транспорту­вання (2006). Кожен з цих стандартів регулярно переглядаються и редакція кожного з них повністю переглядається та оновлюється кожні 3 роки після обширних консультацій з широким колом зацікавлених осіб.

Стандарт на упаковку ВК.8 ІоР Британського консорціуму роздрібної торгівлі та Інституту упаковки (ІпзМиіе оГРаска§іп§ — ІоР) діє для вироб­ників харчових продуктів для власних торгових марок роздрібних торгов­ців. Він призначений для захисту споживачів та виконання вимог британ­ського Закону про безпеку харчових продуктів (Роосі §аґегу асі). Мета ВЯЗ ІоР — створити єдиний стандарт, який замінює різноманітні специфічні для підприємств правила торгівлі харчовими продуктами.

Стандарт 1Р5 (Ігіїегпаііопаі Роосі Зспете) — Міжнародна схема серти­фікації в харчовій галузі. Стандарт розроблено ініціативною групою прові­дних компаній роздрібної торгівлі Німеччини (НаирІуегЬапсі сіех ОеиізсЬеп Еіп2еШапдеІ5) з метою створення єдиного базового стандарту проведення аудитів систем управління безпекою. У 2003 році офіціально прийнятий до застосування Глобальною Ініціативою за Безпеку харчової продукції (СРЗІ). У 2003 році представники французьких роздрібних та оптових під­приємств приєдналися до робочої групи з розробки ІР8, що призвело до створення 4-ї редакції стандарту. Сьогодні ІР5 вважається авторитетним міжнародним стандартом з безпеки для всіх виробників харчових продук­тів. Зокрема, стандарт ІР5 визнаний найбільшими торговельними мережа­ми, які охоплюють більше шістдесяти відсотків всієї світової торгівлі. У країнах Європейського Союзу ІРЗ є найбільш важливим стандартом для постачальників провідних торговельних мереж. Наприклад, для укладання договору на поставку продукції членам Суспільства німецької роздрібної торгівлі або Федерації підприємств торгівлі й дистрибуції Франції необхід­но мати сертифікат ІРЗ, поза залежністю від країни походження. Стандарт


ІР8 також широко використовується в Австрії, Польщі, Швеції, Італії й інших країнах. ІР8 створив єдину основу для взаємної оцінки продавців, постачальників і виробників товарів продовольчої групи. За даними на вересень 2007 року, у світі видано понад 7300 сертифікатів відповідності стандарту ІР8. Ці сертифікати є для виробників продуктів харчування своє­рідним пропуском у торговельні мережі Німеччини (АИі, Есіека, Ілсії, Меіго, Ке\\'е, 8раг і інші), Франції (АисЬап, -СаггеГоиг, Сазіпо, Сога, Мопоргіх, Зузіете Ь1), Італії Й ряду інших країн. Саме тому кількість вида­них сертифікатів ІР8 за 3 роки збільшилася більш ніж у 4 рази. Причому видані вони були виробникам як у Європі, так і в Америці, Африці й Азії.

Обидва технічних стандарти ВКС і ІР8 містять вимоги стандарту 180 9001:2000, принципи НАССР і рекомендації СМР. Обидва стандарти спрямовані на забезпечення безпеки харчової продукції і упакування, що застосовується при виробництві харчової продукції. Відповідність вимогам одного із цих стандартів дає найбільш повну гарантію для споживача одер­жати харчову продукцію відповідну контрактним вимогам щодо якості та безпеки.

Основи регулювання якості та безпеки харчової продукції приводять­ся в Загальному Законі ЄС про харчові продукти, а також у Постанові Єв­ропейського парламенту й Ради ЄС № 178/2002/ЄС, у якій встановлюються загальні принципи й вимоги правових норм в області харчових продуктів, засновується Європейська служба з безпеки харчових продуктів і вводять­ся процедури, пов'язані з безпекою харчових продуктів.

28 січня 2002 р. було уведено у дію Регламент Європейського Парла­менту та Ради (ЕС) №178/ 2002 про встановлення загальних принципів і вимог законодавства про харчові продукти, створення Європейського орга­ну з безпеки харчових продуктів і встановлення процедур щодо питань, по­в'язаних із безпекою харчових продуктів. Регламент належить до сфери за­хисту прав споживачів та безпеки продуктів харчування та продовольчої сировини.

Загальний Закон ЄС про харчові продукти надає базу для забезпе­чення послідовного підходу в розвиток законодавства про харчову про­дукцію. У ньому надаються визначення, принципи й зобов'язання, що охоплюють всі стадії виробництва й розподілу продуктів харчування і'і кормів для тварин, внаслідок того, що в останні роки харчове зараження було однією з основних проблем харчування. Закон також надає загаль­ну основу для тих сфер, які не охоплені конкретними гармонізованими


правилами, але де функціонування Внутрішнього Ринку забезпечується взаємним визнанням.

Закон ЄС про харчові продукти доповнений детальним законодавст­вом по повному спектру питань, що стосуються харчової безпеки, таких як гігієна на виробництві, залишки і радіонуклідні домішки, використання пестицидів, добавок і барвників, нових продуктів, харчових добавок і про­дуктів, що перебувають у контакті із продуктами харчування, такі як упакування й устаткування; жорсткі процедури контролю росту й викорис­тання продуктів, отриманих у результаті генетичної модифікації.

Мета Закону про харчові продукти складається в забезпеченні для споживачів безпечних харчових продуктів, що відповідають різноманітним вимогам. По-друге, повинно бути забезпечене адекватне інформування споживачів, на підставі якого вони могли б робити свій вибір.

Крім Закону про харчові продукти сфера харчової продукції регулю­ється нормативно-правовими актами ЄС — директивами, постановами, рішеннями.

Європейським Парламентом та Радою 1 січня 2006 року було введено в дію так званий «Пакет гігієнічних вимог», до якого увійшли декілька ак­тів, що стосуються гігієни харчових продуктів та кормів, мікробіологічних критеріїв, організації та здійснення контролю продуктів та ін.

Останнім часом гострим є питання регулювання харчової та сільсько­господарської біотехнології, що використовує генетичну інженерію, транс-генних рослин та тварин, генетичну модифікацію. Перше законодавство стосовно ГМО у Євросоюзі було прийняте на початку 90-х років. З тих пір законодавство працює з метою захисту навколишнього середовище та здо­ров'я людей в контексті об'єднаного ринку для біотехнології. Основними актами цього законодавства є: Директива 2001/18/ЄС, Регламент 1829/2003, а також Регламент 1830/2003. Регламент 1829/2003 регулює використання їжі й кормів, що містять або складаються із ГМО. їжа й корми, виготовлені із ГМО або такі, що містять інгредієнти, виготовлені із ГМО, вважаються ГМ їжею й кормами. Регламент 1830/2003 по маркуванню й простежувано-сті забезпечує повну інформацію про складові продукти і корми, що скла­даються або зроблені із ГМО, у т. ч. соєве й кукурудзяне масло, виготовле­не із ГМ сої й кукурудзи. Етикетка повинна мати напис «Цей продукт міс­тить ГМО». Це робиться з метою інформування покупців і фермерів про Щире походження й характеристики продуктів і кормів, щоб вони могли зробити інформований вибір.


Міжнародною комісією ФАО / ВОЗ із втілення кодексу стандартів та правил щодо харчових продуктів (Комісією «Кодекс Аліментаріус») розро­блена та прийнята збірка міжнародних харчових стандартів Кодекс Аліме­нтаріус. Стандарти кодексу охоплюють основні продукти харчування — як оброблені і напівфабрикати, так і необроблені. Окрім того, у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення принципіальних цілей Кодексу — охорони здоров'я споживачів і сприяння добросовісній торгівлі харчовими продук­тами, — представлені матеріали, що використовуються при наступній переробці харчових продуктів.

Положення Кодексу стосуються: гігієнічних вимог і харчової цінності продуктів харчування, включаючи мікробіологічні критерії, вимоги щодо харчових добавок, слідів пестицидів та ветеринарних лікарських препара­тів, забруднюючих речовин, маркування та зовнішнього вигляду, а також щодо методів відбору проб та оцінки ризику.

Кодекс Аліментаріус повною мірою може вважатися найважливішим міжнародним довідником в галузі якості харчових продуктів. У ньому взя­то до уваги новітні досягнення наукових досліджень у галузі харчування, кодекс значно підвищив інформованість світової спільноти щодо таких життєво важливих питань, як якість продуктів харчування, продовольча безпека та діяльність суспільної служби охорони здоров'я.

2.2. Національна система технічного регулювання та споживчої політики України

Більш ніж чотирнадцятирічний марафон процесу вступу України до Світової організації торгівлі добіг свого логічного завершення. Членство України у СОТ має зміцнити торговельні відносини держави та її статус у взаєминах з країнами — торговими партнерами, зокрема:

• зменшити тарифні та нетарифні обмеження для українських товарів
на світовому ринку;

• покращити структуру українського експорту на користь високотехно-
логічної продукції та продукції з високим ступенем обробки;

• отримати режим найбільшого сприяння в торгівлі;

• забезпечити справедливе вирішення спорів, захист інтересів націо­
нальних товаровиробників на світових ринках.


Нові умови, на які орієнтується Україна зі вступом до СОТ, потре­бують певних змін, в тому числі і у системі технічного регулювання та споживчої політики. Зокрема, зобов'язання щодо членства України в СОТ, заходи Плану дій Україна — ЄС, умови надання Україні позики Світового банку на підтримку політики розвитку вимагають від української сторони проведення адаптації українського законодавства до європейського, гармо­нізацію нормативної бази з міжнародними і європейськими стандартами, поступового переходу від обов'язкової сертифікації до оцінки відповіднос­ті за вимогами технічних регламентів, зміцнення, та розвинення спромож­ності українських інституцій у сфері ринкового нагляду на основі досвіду держав-членів ЄС.

У своїй діяльності Держспоживстандарт України керується двома осно­вними пріоритетами, які стосуються, з одного боку, забезпечення надійного захисту прав споживачів, безпеки їхнього життя та здоров'я, з іншого — за­хисту інтересів національної економіки, забезпечення умов для підвищення конкурентоспроможності українських виробників. Враховуючи те, що пи­тання безпеки населення безпосередньо залежить від якості харчової продук­ції, найактуальнішим питанням сьогодення є створення належної законодав­чої і нормативної бази, інфраструктури, інформаційної мережі, ефективного ринкового нагляду з урахуванням міжнародної та європейської практики.

В рамках ЄС, зокрема, лише питання безпеки та якості харчових про­дуктів у ланцюгу «від поля до столу» регулюється близько 400 європейсь­кими директивами, які необхідно запровадити в законодавство України для створення аналогічної системи.

Існування в Україні великої кількості (понад 16 тис.) міждержавних стандартів (ГОСТ), розроблених до 1992 року, що є обов'язковими до за­стосування, сприймаються членами Робочої групи як технічні бар'єри в то­ргівлі. Згідно з зобов'язаннями України у сфері ТБТ, до 30 грудня 2011 ро­ку всі чинні національні стандарти та технічні регламенти із стандартами, на які є посилання в регламентах, мають бути гармонізовані з відповідними міжнародними стандартами або технічними регламентами, що базуються на відповідних міжнародних стандартах і відповідно є добровільними до застосування (стаття 2.4 Угоди ТБТ).

Державною програмою стандартизації на 2006-2010 роки передбаче­но створення нормативної бази на основі міжнародних та європейських стандартів. До 2010 року необхідно прийняти більш ніж 8,5 тис. гармонізо­ваних стандартів у пріоритетних сферах економіки.


Станом на 1 січня 2008 року в Україні є чинними більш ніж 4,5 тисячі національних стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими, з яких протягом 2007 року прийнято 877 таких стандартів. За програмою пе­регляду чинних в Україні міждержавних стандартів (ГОСТ), прийнятих до 1992 року, скасовано близько 3 тис. стандартів.

Першочергово забезпечується розроблення національних стандартів, гар­монізованих з міжнародними та європейськими, у тому числі стандартів, до­тримання вимог яких сприймається як доказова база відповідності вимогам європейських директив Нового підходу, стандартів на технологічні процеси, які визначають якість, безпечність та довговічність продукції (нанесення покриттів, зберігання сільськогосподарської продукції тощо), стандартів у сфері процедур оцінки відповідності, інформаційних технологій, енер-гоощадності, стандартів на методи контролю сільськогосподарської та харчової продукції, продукцію металургійного комплексу, легкої промис­ловості, а також товарів широкого вжитку.

Система технічного регулювання та споживчої політики є одним з Дієвих інструментів боротьби з тіньовою економікою. Проте її ефектив­ність певним чином знизилась, зокрема, з набуттям чинності 26 грудня 2007 року Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», практично паралізовано роботу з державного нагляду. Деякі норми цього Закону надають мож­ливість недобросовісним суб'єктам господарської діяльності уникати перевірок державного нагляду за додержанням вимог стандартів, норм і правил, приховувати неякісну, небезпечну та контрафактну продукцію. Крім цього, органи державного нагляду не можуть проводити лабора­торні випробування продукції, яка підлягає перевірці (ст. 16, п.1 За­кону). Така ситуація аж ніяк не відповідає державним інтересам України, інтересам як сумлінного бізнесу, так і споживачів, якими є все населен­ня країни.

На сьогодні найбільш проблемним питанням у сфері оцінки відповід­ності є діючий в Україні «Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації». Усвідомлюючи довго тривалість переходу від обов'язкової сертифікації до міжнародної моделі оцінки відповідності, Робоча група з розгляду заявки України про вступ до СОТ у своєму Звіті в частині «Техні­чні бар'єри в торгівлі» прийняла зобов'язання, що Україна «... буде продо­вжувати зменшувати число категорій продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації третьою стороною, з огляду на широке визнання декларації

56 ■


постачальника про відповідність... згідно з відповідним технічним регламен­том, до кінця 2011 року». Слід зазначити, що -тільки протягом 2005 — 2007 років з Переліку було виключено 122 позиції продукції з низьким сту­пенем ризику. В тому ж Звіті Робочої групи в частині «Санітарні та фітоса-нітарні заходи» ставиться вимога щодо скасування обов'язкової сертифіка­ції харчових продуктів та відсторонення Держспоживстандарту від права контролювати харчові продукти.

Це мотивується тим, що чинна система технічного регулювання та споживчої політики в деякій мірі гальмує розвиток підприємництва в Укра­їні і суперечить вимогам СОТ та ЄС, створюючи невиправдані технічні бар'єри в торгівлі. Слід зазначити, що Угодою про технічні бар'єри в тор­гівлі, яка набула чинності за результатами Уругвайського раунду багато­сторонніх торгових переговорів у 1994 році, визнається, що жодній країні не повинно бути заборонено вжиття заходів, необхідних для захисту її важ­ливих інтересів безпечності.

Відповідно до міжнародних стандартів, зокрема нормативного до­кументу Комісії «Кодекс Аліментаріус» система перевірки та сертифікації харчових продуктів повинна застосовуватись всюди, де тільки це необхід­но, задля того, щоб забезпечити відповідність харчових продуктів та сис­тем їх виробництва вимогам, що забезпечують захист споживачів від ризи­ків, які виникають як від самих харчових продуктів, так і недобросовісної практики їх збуту.

Цим правом користуються країни — члени СОТ, в яких існують-пере­ліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації. В Європейському Союзі також діє могутня система захисту прав споживачів, яка передбачає захист від споживання харчових продуктів, які можуть становити загрозу їх життю та здоров'ю. Реалізувати харчові продукти без підтвердження їх безпечності відповідними документами, виданими або визнаними в межах ЄС, через ринкову мережу неможливо. В ЄС діють 84 органи з сертифікації харчових продуктів (її тому числі в Англії — 23, в Німеччині ■'--- 10, в Іспа­нії — Ю), висновки яких вселяють довіру населенню шодо якості та без­печності харчових продуктів.

Жорсткий контроль за імпортованими харчовими продуктами на зако­нодавчому рівні встановлений у США. Канада, Австралія та Японія мають подібні системи контролю за імпортованою продукцією. Постачати харчові продукти на їх ринки без ретельного контролю з боку уповноважених дер­жавою органів неможливо.


Мотивуючи свою позицію, Держспоживстандарт неодноразово наго­лошував на тому, що, окрім очевидних ризиків, пов'язаних із руйнуванням системи захисту прав споживачів, з відміною сертифікації харчових проду­ктів спрощується в односторонньому порядку доступ в Україну продукції країн, з якими укладено Угоди про взаємне визнання робіт із сертифікації на основі взаємовигідних умов для двох країн з урахуванням їх імпортно-екснортної спроможності. З відміною сертифікації харчових продуктів віт­чизняний товаровиробник змушений буде сертифікувати свою продукцію за кордоном, залишаючи там свої кошти та сприяючи створенню за кордо­ном додаткових робочих місць, тобто для експорту власної продукції необ­хідно буде сертифікувати продукцію окремо в кожнім країні СБД. Таким чином, Україна свідомо порушує вимоги Угоди ТБТ і встановлює для віт­чизняних товаровиробників більш жорсткі умови, що не дозволяє собі жод­на країна світу.

При цьому слід зазначити, що країни СНД не відмовляються від за­хисту свого ринку шляхом обов'язкової сертифікації харчової продукції. Зокрема, Російська Федерація, яка є найважливішим партнером у зовніш­ньоторговельних відносинах, має перелік харчових продуктів, що підляга­ють обов'язковій сертифікації, значно ширший, ніж Україна. Наприклад, із молочних продуктів в Україні сертифікуються в обов'язковому порядку лише вершкове масло та сичужні сири. В той же час в Російській Федерації підлягають обов'язковій сертифікації усі молочні продукти — молоко, ряжанка, сметана, кефір, йогурти тощо.

Таким чином, скасування системи обов'язкової сертифікації харчової продукції не гарантує покращання її якості та споживчих властивостей, а в подальшому не забезпечить відповідність продукції вимогам нормативних документів, чинних в Україні. Без проведення відповідного контролю за харчовою продукцією створяться умови для ввезення контрафактної про­дукції за демпінговими цінами, в результаті добросовісні товаровиробники не зможуть конкурувати на споживчому ринку -з такою продукцією. Вна­слідок цього відбудеться гальмування процесів розвитку вітчизняного виробництва, що може зробити неконтрольованими шляхи надходження до споживчого ринку України низькосортної, неякісної, фальсифікованої та небезпечної продукції. Це, в свою чергу, створить загрозу для здоров'я і життя населення України, оскільки умовами для цього є відсутність в Україні на цей час відповідної законодавчої бази та незавершений процес гармонізації національних вимог до міжнародних, а саме:


• відсутній закон про державний ринковий нагляд за додержанням ви­
мог щодо безпеки продукції, розроблений на основі директив Євро­
пейського Союзу 2001/95/ЄС про загальну безпеку продукції, та
85/374/ЄС щодо відповідності законів, положень та адміністративних
постанов країн-членів щодо відповідальності за дефектну продукцію;

• не запроваджені положення, стандарти Комісії «Кодекс Аліментарі-
ус», застосування яких передбачене Законом України «Про безпеч­
ність і якість харчових продуктів»;

• не впроваджені на підприємствах України системи забезпечення без­
пеки харчової продукції відповідно до вимог стандартів 180 22000,
що унеможливлює забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних
виробників щодо експорту харчової продукції;

• не запроваджені положення Регламенту Європейського Парламенту і
Ради 178/2002ЄС від 28 січня 2002 року «Про встановлення загальних
принципів та вимог законодавства щодо харчових продуктів, створен­
ня Європейського органу з безпеки харчових продуктів та встанов­
лення процедур у галузі безпеки харчових продуктів» та Регламенту
(ЄС) № 882/2004 Європейського Парламенту і Ради від 29 квітня
2004 року «Про проведення офіційного контролю з метою забезпечен­
ня перевірок додержання закону про продукти харчування та фураж і
правил, що стосуються здоров'я та благополуччя тварин». Необхід­
ність приведення національної системи контролю за безпечністю
харчових продуктів у відповідність зазначеним чинним директивним
документам ЄС встановлена Указом Президента України від 10 квітня
2006 року (пункт 29) «Про план першочергових заходів у сфері інвес­
тиційної діяльності».

На думку Держспоживстандарту, заміна чинної системи захисту спо­живчого ринку, яка включає механізм обов'язкової сертифікації, можливе тільки за умови створення ефективного контролю за якістю та безпекою харчових продуктів, як це зроблено в розвинутих країнах світу. Цю пози­цію підтримують і асоціації вітчизняних виробників, які неодноразово зве­ртались до Президента України, Верховної Ради України. Кабінету Мініст­рів України, Мінекономіки та Держсиоживстандарту щодо необхідності збереження обов'язкової сертифікації харчових продуктів на даному етапі.

Держспоживстандарт визнає, що механізм обов'язкової сертифікації необхідно замінювати іншими схемами оцінки відповідності, що передбаче­ні у директивах ЄС. На цей час в Україні прийнято 20 технічних регламентів


на певні види продукції, які розроблені на основі відповідних директив ЄС, поетапне впровадження яких і дозволить промисловості застосовувати ви­моги директив ЄС, гармонізовані стандарти та модульні схеми оцінки від­повідності їіродукції із застосуванням декларації про відповідність.

Перехід від обов'язкової сертифікації до європейської (міжнародної) моделі оцінки відповідності має супроводжуватися скоординованою робо­тою щодо створення на законодавчому, нормативному та інфраструктурно-му рівні ефективної системи контролю за якістю та безпекою продукції, в тому числі і харчової.

Жодна цивілізована країна світу не може існувати без розвинутої сис­теми технічного регулювання, яка б забезпечувала конкурентоспромож­ність продукції в умовах глобалізації економіки, жорсткої міжнародної І конкуренції та розподілу праці. Зміни у цій сфері, проведені без врахуван- | ня інтересів і, що дуже важливо, готовності усіх зацікавлених в ній сторін (промисловості, органів влади, населення, контролюючих і наглядових органів, стратегічних партнерів нашої країни тощо) можуть призвести до незворотної руйнації системи технічного регулювання в Україні, а також до порушення конституційних прав громадян на споживання безпечної продукції, встановлених статтями 42 та 50 Конституції України.


2.3. Законодавство Європейського Парламенту та Ради ЄС у сфері якості харчової продукції та ступінь врахування його вимог в законодавчій та нормативно-правовій базі України

Кодекс Аліментаріус (Сосіех Аіітепіагіия) — збірник міжнародно схвалених і поданих в однаковому вигляді стандартів на харчові продукти, розроблених під керівництвом Всесвітньої Організації Охорони здоров'я —-СУШО) та Продовольчої і Сільськогосподарської Організації ООН —•* (РАО), спрямованих на захист здоров'я споживачів і гарантування чесної практики в торгівлі.

Кодекс Аліментаріус, або харчовий кодекс, став глобальним орієнти­ром для споживачів, виробників та переробників харчової продукції, націона­льних органів і контролю якості харчових продуктів та міжнародної торгівлі харчовими продуктами. Цей кодекс вплинув на погляди і підхід виробників


харчової продукції та на рівень інформованості кінцевих користувачів-сиоживачів. Його вплив розповсюджується на всі континенти, а внесок в охорон', здоров'я населення та захист сумління в торгівлі харчовими про­дуктами дійсно не піддається вимірам.

Стандарти Кодексу Аліментаріус, що включають вимоги до продово­льства, спрямовані на гарантування споживачеві здорового, безпечного продукту харчування, вільного від фальсифікації, правильно маркованого і представленого. Кодекс Аліментаріус також містить положення рекомен­даційного ха;-> .ктеру, яких повинна дотримуватися міжнародна спільнота для захисі} мгав'я споживачів і забезпечення однакових торговельних методів, у вш ляді правил і норм, настанов та інших документів, що сприя­ють досягненню цілей Кодексу.

Стандарти Кодексу Аліментаріус належать до характеристик продук­ту та можуть охоплювати усі властиві даному продукту характеристики, що регламентуються державою, або лише одну. Прикладом стандартів, що охоплюють лише одну характеристику, є гранично допустимий вміст у харчових продуктах залишків пестицидів або ветеринарних лікарських препаратів. Існують Загальні стандарти Кодексу Аліментаріус на харчові добавки и забруднюючі домішки і токсини у харчових продуктах, які містять як загальні, так і конкретні для окремих продуктів положення. «Загальний стандарт Кодекс Аліментаріус на маркування розфасованих харчових про­дуктів» охоплює всі харчові продукти, що входять у цю категорію. Оскіль­ки стандарти стосуються характеристик продуктів, вони можуть застосову­ватися всюди, де ведеться торгівля цими продуктами.

Методи аналізу й відбору проб Кодекс Аліментаріус, у тому числі ме­тоди аналізу на вміст забруднюючих домішок і залишків пестицидів і вете­ринарних лікарських препаратів у харчових продуктах, також вважаються стандартами Кодекс Аліментаріус.

Технічні норми й правила Кодекс Аліментаріус, що включають гігіє­нічні норми й правила, визначають методи й способи виробництва, переро­бки, виготовлення, транспортування й зберігання окремих харчових проду­ктів або груп харчових продуктів, що вважаються необхідними для забез­печення безпеки харчових продуктів і їхньої придатності для вживання. В області гігієни харчових продуктів базовим текстом с «Загальні принципи харчової гігієни». У цьому документі розглядається застосування системи забезпечення безпеки харчових продуктів «Аналіз небезпечних факторів і критичні контрольні точки» (АНФККТ). Технічні норми й правила контролю


за використанням ветеринарних лікарських препаратів служать загальним керівництвом у цій області.

Методичні вказівки Кодексу Аліментаріус розбиваються на дві кате­горії: принципи, якими визначається політика в певних ключових областях, і методичні вказівки по тлумаченню цих принципів або по тлумаченню по­ложень загальних стандартів Кодексу Аліментаріус.

У випадках харчових добавок, забруднюючих домішок, гігієни харчо­вих продуктів і гігієни м'ясопереработки основні принципи, що визнача­ють регламентацію цих питань, включені у відповідні стандарти й технічні норми й правила. Є самостійні принципи Кодексу Аліментарісу, які охоп­люють:

• додавання до харчових продуктів незамінних харчових речовин;

• контроль і сертифікацію імпорту й експорту харчових продуктів;

• встановлення й застосування мікробіологічних критеріїв для харчових
продуктів;

• проведення оцінки мікробіологічного ризику;

• аналіз ризику в харчових продуктах, отриманих методами сучасної
біотехнології.

Пояснювальні методичні вказівки Кодексу Аліментаріус містять у собі методичні вказівки, що стосуються маркування харчових продуктів, особливо регламентації заяв поміщених на етикетках про властивості про­дуктів. У цю групу входять методичні вказівки, що стосуються заяв про харчові й корисні властивості ііродуктів; умови виробництва, збуту й маркування харчових продуктів, зроблених на основі органіки, і харчових продуктів, що є, відповідно до заяви на етикетці, «дозволеними для вжи­вання мусульманами» («Ьаіаі»).

Є кілька методичних вказівок, що тлумачать положення «Принципів Кодексу Аліментаріус, що стосуються контролю й сертифікації імпорту та експорту харчових продуктів», а також методичних вказівок, що стосують­ся проведення оцінки безпеки харчових продуктів із ДНК-модифікованих рослин і мікроорганізмів.

Найбільшу групу спеціальних стандартів у Кодексі Аліментаріус складають так звані «стандарти на окремі товари», яких набагато більше, ніж інших стандартів. До основних товарів, включених до Кодексу Алімен­таріус. відносяться:

• зернові, бобові і похідні продукти, у тому числі рослинні білки;

• жири та масла і продукти споріднених категорій;


• риба та рибні продукти;

• свіжі фрукти та овочі;

• перероблені та свіжозаморожені фрукти та овочі;

• фруктові соки;

• м'ясо та м'ясні продукти;

• супи та бульйони;

• молоко та молочні продукти;

• цукри, продукти з какао та шоколад, а також інші різні продукти.
Стандарти на окремі товари зазвичай побудовані за єдиним зразком,

викладеним у «Керівництві з процедури Комісії Кодекс Аліментаріус». Фо­рмат стандартів містить наступні категорії інформації:

Розділ «Сфера застосування» містить назву харчового продукту, до якого належить стандарт, та у більшості випадків вказує, для яких цілей буде використовуватись товар.

Розділ «Опис» включає визначення продукту або продуктів, на які розповсюджується стандарт, з вказівкою в необхідних випадках сировини, з якої ці продукти одержано.

Розділ «Обов'язковий склад» містить інформацію про склад та відмін­ні характеристики товару, а також про будь-які обов'язкові та факультати­вні інгредієнти.

Розділ «Харчові добавки» містить назви добавок і їхню максимальну кількість, яку дозволено додавати в харчові продукти. Харчові добавки повинні бути визнані ФАО й ВОЗ як безпечні, а використання харчових до­бавок повинне відповідати «Загальному стандарту Кодекс Аліментаріус на харчові добавки».

Розділ «Забруднюючі домішки» містить інформацію про гранично припустимий вміст забруднюючих домішок, які можуть бути присутні у продукті або продуктах, охоплених даним стандартом.

Ці гранично припустимі вмісти засновані на наукових рекомендаціях ФАО та ВОЗ і повинні відповідати «Загальному стандарту Кодексу Аліментаріус на забруднюючі домішки і токсини в харчових продуктах». У необхідних випадках також дається посилання на встановлені в Кодекс Аліментаріус гранично припустимі вмісти залишків пестицидів і залишків ветеринарних лікарських препаратів у харчових продуктах.

Розділ «Гігієна» містить посилання на відповідні гігієнічні норми й правила Кодексу Алиментариус для даного товару.


Практично у всіх випадках потрібно, щоб у продукті не містилося пат«] генних мікроорганізмів або будь-яких токсинів або інших отрутних або шк| дливих речовин у кількостях, що представляють небезпеку для здоров'я.

Розділ «Ваги й міри» містить такі положення, як заповнення тари суха вага товару.

Розділ «Маркування» містить положення про назву харчового нрс дукту й про будь-які особливі вимоги, що мають метою не допуститі) обману споживача або введення його в оману щодо характеру харчового' продукту. Ці положення повинні відповідати «Загальному стандарту Кодексу Аліментаріус на маркування розфасованих харчових продук­тів». Вказуються вимоги відносно переліків інгредієнтів і маркування дат і строків.

Розділ «Методи аналізу й відбору проб» містить перелік аналітичних методів, які необхідні для забезпечення відповідності товару вимогам даного стандарту. У розділі дається посилання на методи аналізу, що одер­жали міжнародне визнання та відповідають критеріям Комісії з точності, відтворюваності і т. д.

Незважаючи на те, що зростаючий в усьому світі інтерес до всієї дія­льності в рамках Кодексу Аліментаріус ясно вказує на глобальне визнання філософії Кодексу Аліментаріус, що поєднує у собі гармонізацію, захист споживачів і полегшення міжнародної торгівлі, на практиці багатьом краї­нам виявляється не легко прийняти стандарти Кодексу Аліментаріус у за­конодавчому порядку. Різні правові рамки і адміністративні системи, різні політичні системи, а іноді й вплив національних установок і концепцій су­веренних прав заважають прогресу на шляху до гармонізації і стримують прийняття стандартів Кодексу Аліментаріус. Але, незважаючи на ці труд* нощі, процес гармонізації набирає силу завдяки величезному бажанню міжнародного співтовариства полегшити торгівлю й бажанню споживачів в усьому світі мати доступ до безпечних і якісних харчових продуктів. Усе більше й більше країн приводять свої національні стандарти на харчові продукти або окремі розділи своїх стандартів (особливо положення, що стосуються безпеки) у відповідність зі стандартами Кодексу Аліментаріус. Особливо помітно це проявляється у випадку харчових добавок, забрудшс ючих домішок і залишків.

В Україні питаннями пов'язаними із Кодексом Аліментаріус займ ється Національна комісія України з Кодексу Аліментаріус. Це консул тивно-дорадчий орган, який у своїй діяльності вона керується Конституї.


єю, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами у сфері безпечності та якості харчових продуктів у процесі їх виробництва та обігу, а також Поло­женням про Національну комісію України з Кодексу Аліментаріус. Основними завданнями Національної комісії є:

• аналіз міжнародного та вітчизняного законодавства і розроблення
пропозицій щодо удосконалення законодавства у сфері безпечності та
якості харчових продуктів;

• гармонізація вітчизняного законодавства з міжнародним у зазначеній
сфері;

• сприяння впровадженню нових технологій, міжнародних стандартів,
вітчизняних технічних регламентів і міжнародних санітарних заходів
у сфері виробництва харчових продуктів та нових методів їх дослі­
дження.

Національна комісія відповідно до покладених на неї завдань:

• уніфікує науково-методичні підходи до розроблення санітарних за­
ходів та технічних регламентів, аналізу ризиків, які можуть створити
харчові продукти для здоров'я людини та визначення обов'язкових
параметрів безпечності, а також розроблення методів та визначення
процедури забезпечення безпечності харчових продуктів у процесі їх
виробництва та обігу;

• розробляє санітарні заходи;

• визначає процедуру та критерії уповноваження лабораторій, зокрема
арбітражних, для проведення діагностичних досліджень з метою здій­
снення державного контролю і державного нагляду за безпечністю та
якістю харчових продуктів;

• організовує проведення наукових та експертних досліджень з питань,
що належать до її компетенції;

• бере участь у засіданнях спільної комісії Продовольчої сільськогоспо­
дарської організації та Всесвітньої організації охорони здоров'я із
ззоду харчових продуктів Кодекс аліментаріус та її комітетів.
Останнім часом в Україні зроблено помітні кроки у законодавчому за­
безпеченні та посиленні контролю за якістю і безпечністю харчових проду­
ктів, продовольчої сировини, зокрема прийняття нової редакції Закону
України «Про безпеку та якість харчових продуктів», який відповідає
принципам СОТ (Угода про санітарні та фітосанітарні заходи), забезпечує
також достатній рівень гармонізації із законодавством Європейського


Союзу, залишаючись при цьому ефективним шструментом захисту спожи­вачів та виробників харчових продуктів в Україні.

Прийнято вважати, що уніфікація стандартів на харчові продукти сприяє охороні здоров'я споживачів і максимально полегшує міжнародну торгівлю. Саме тому укладені в ході Уругвайського раунду переговорів Угоди про застосування санітарних і фіто-санітарних заходів (СФСЗ) і про технічні бар'єри у торгівлі (ТБТ) містять заклик до міжнародної уніфікації стандартів на харчові продукти.

Україна також має ряд нормативних актів, які стосуються цієї сфери. Наше законодавство про санітарні та фітосанітарні заходи, як і законодг ство переважної більшості країн, складається з ряду пов'язаних між собс , законів та підзаконних нормативних актів, які разом ставлять за мету ом рону здоров'я та життя людей, тварин і рослин. Умовно ці нормативно-правові акти можна поділити на:

• ветеринарне законодавство;

• законодавство про санітарне та епідеміологічне благополуччя насе­
лення;

• законодавство про карантин рослин;

• законодавство про безпеку харчових продуктів (таблиця 2.1).
Модернізація систем безпечності і якості харчових продуктів тва­
ринного й рослинного походження дасть змогу забезпечити продовольчу
безпеку країни в умовах євроінтеграції аграрного сектора економіки, під­
вищити конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської про­
дукції на міжнародному ринку. В Україні для цього напрацьована певна
законодавча база — це Закони: «Про безпечність та якість харчових про­
дуктів» від 06.09.2005 № 2809-ІУ; «Про ветеринарну медицину» від
16.11.2006 № 361-У; «Про карантин рослин» від 19.01.2006 № 3369-ІУ.
Вони є гармонізованими до міжнародних вимог, Угоди СОТ про застосу­
вання санітарних та фітосанітарних заходів. Санітарного кодексу назем­
них тварин Міжнародного Епізоотичного Бюро, схвалено урядом Конце­
пцію Загальнодержавної цільової економічної програми проведення
моніторингу залишкових кількостей препаратів та забруднюючих речо­
вин у живих тваринах, продуктах тваринного походження і кормах, а та­
кож в харчових продуктах, підконтрольних ветеринарній службі на 2008-
2013 роки. На сьогодні в харчовій промисловості розроблено більше
400 національних стандартів на харчову продукцію, гармонізованих до
міжнародних і європейських стандартів.


Відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення харчових продуктів на митну територію України; їх закупівлю, викорис­тання, споживання та утилізацію регулює Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» 06.09.2005 № 2809-IV. Не запроваджені положення, стандарти Комісії «Кодекс Аліментаріус», застосування яких передбачене саме Законом України «Про безпечність і якість харчових продуктів».

Вдосконалення українського законодавства у сфері, що стосується са­нітарних та фітосанітарнпх заходів, його наближення до законодавства ЄС та вимог СОТ повинно стати стимулом для розвитку міжнародної торгівлі, інтеграції України до світової економіки.

Таблиця 2.1

Законодавство України про санітарні та фітосанітарні заходи

 

 

 

№ п/п Сфера законодавства Перелік нормативно-правових актів
1. Ветеринарне законодавство Закон України «Про ветеринарну медицину» від 16.11.2006 № 361-У
Постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Положення про регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті Державного департаменту ветерина­рної медицини» від 2 березня 1998 року № 264 зі змінами і доповненнями від 16 листопада 2002 року № 1752; «Про затвердження переліку карантинних захво­рювань тварин» від 6 квітня 1998 року № 448 зі змінами і доповненнями від 28 лютого 2001 року № 179; «Про затвердження Положення про підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів» від 29 березня 2002 року № 395 зі змінами і доповненнями від 14 квітня 2004 року №478 та ін.

Продовження табл. 21


№ п/п


Сфера законодавства