Духове життя української держави ХVІІ століття 5 страница

в) Малярство. В церковному малярстві, церковних розписах та іконах в XVI—XVII ст. помічається прагнення до реалізму, перенесене на Україну західноєвропейськими майстрами доби ренесансу. Але українські майстри сприймали чужі впливи дуже обережно, не сліпо віддаючись їм, а пристосовуючи до старих українських традицій нові. Тому в українських творах, поруч з чужоземними творами, почувається самобутність, як в композиціях, так і в побутових деталях. Подаючи сюжет з Євангелії чи Біблії, майстер дає картину сучасного йому побуту, з його ношами, будовами, інвентарем. Таким чином, нібито вульгаризуючи священну тематику, з другого боку він наближав її до сучасного життя: Христос та святі живуть життям народу.²⁰⁷

Основою іконописного стилю в XVII ст. було золоте тло, що було старою візантійською традицією. Поруч з італійськими впливами доби ренесансу, в українській іконографії творився свій власний стиль з улюбленими сюжетами: Христос-виноградар, Христос літургісаючий, Трійця на конях, Христос — Недріманне Око, Михайло — козацький Архистратиг, Страшний суд, птиця Пелікан тощо. З приводу українського іконопису Павло Алепський зауважив: «Козацькі іконописці взяли красу форм, фігур і фарб від західних майстрів, єднаючи запозичення з потребами православних ікон».

²⁰⁴ А. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ. Лубенщина. «Киевская Старина», 189, кн. І.

²⁰⁵ О. ПОВСТЕНКО. Кафедра..., стор. 170.

²⁰⁶ Г. ЛУЖНИДЬКИЙ. Там же, стор. 219; 327; 363.

²⁰⁷ К. ШЕРОЦЬКИЙ. Білоусовська церква. «Основа», вересень, 1915. {Цитую за І. ВЛАСОВСЬКИМ. Там же, стор. 287).

У першій половині XVII ст., — писав Д. Антонович2⁰⁸— в Україні були ще меценати-консерватори, що кохалися в давніх традиціях українського мистецтва, зокрема, у візантійській манері письма. Але, — додавав К. Шероцький, — на золотому тлі візантійського письма вже нерідко стояли живі, правдиві люди, справжні дерева, будинки, сяяли радісні фарби ренесансу.²⁰⁹

Світське малювання значно розгортається в XVII ст. Залишилося кілька портретів (а скільки їх загинуло!), що свідчать про високий рівень мистецтва. Серед них надзвичайно видаються високим мистецтвом портрети К. Корнякта, В. Лонґішівни (знайдений у її могилі і датований роком її смерті — 1635). Прекрасні портрети Гедеона Балабана, св. Йосафата Кунцевича з власноручним підписом, Петра Могили з підписом, Раїни Могилянки, в стилі портретів Рембранта.

Цікавою є складна композиція в заголовку візитаційної книги XVII ст., на якій подано Недріманне Око, св. Миколай у хмарах, а нижче — собор, де проголошено Берестейську унію 1596 року.²¹⁰

г) Граверство. У зв'язку з поширенням друкарської справи занепадає мініятюра, занепадають заставки книг. Її витісняє гравюра, переважно дереворит. Найстарший дереворит датується першою половиною XVI ст.: це — Христос в Євангелії. В половині XVI ст. граверство було вже відоме у Львові і українець Лаврентій Филипович мав цілу школу, з якої вийшов гравер Гринь Іванович, виконавець дереворитів Львова та Острога. Перша датована друкована книга — «Апостол» (1574 р.) — прикрашена гравюрами, в яких відбиваються впливи візантійські та готичні. В другому осередку граверства, в Острозі, в гравюрах помічаються впливи південно-німецької готики та ренесансу. В них помітні також впливи Венеції.

Великий успіх видно в гравюрах видань Гедеона Балабана у Стрятинській та Крилоській друкарнях перших років XVII ст.; техніка в них стояла дуже високо (дереворити — св. Василій Великий, Григорій Богослов, «Блудний Син» за А. Дюрером).

²⁰⁸ Д. АНТОНОВИЧ. Українська культура. Мюнхен, 1949, стор. 258-262.

²⁰⁹ К. ШЕРОЦЬКИЙ. Там же, стор. 47.

²¹⁰ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Ілюстр. історія України, стор. 251. —Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 309, 353. — В. СОЧИНСЬКИЙ. Граверство, «Е.У.», І, стор. 834-835.

У першій половині XVII ст. граверство розцвітає у Києві, в Лаврській друкарні. Вона підтримувала постійні зв'язки зі Львовом, і таким чином творилася одна — Київсько-Львівська граверська школа. В Києві шириться тематичний репертуар, твориться багато різноманітних ілюстрацій історичного, побутового змісту, портрети, плани міст. Візантійська іконографія відходить, а на її місце поширюються західноєвропейські впливи. На підставі західноєвропейського реалізму твориться своєрідна манера, яскраво репрезентована гравюрами «віршів» на смерть гетьмана Сагайдачного р. 1622 (картина: козацькі чайки беруть Каффу, портрет Сагайдачного на коні).

З другої половини XVII ст. відомі імена таких граверів, як Тимофій Петрович (його твір — ілюстрації «Бесіди Івана Золотоустого» року 1623), Тарас Левкович Земко, А. Клирик Лука, та ряд монограмістів.

У 1630-их роках граверство досягає найбільших успіхів.

У XVII ст. в друкованих книгах бачимо старі традиції рукописів: їх прикрашають рясно орнаментовані літери, заставки, кінцівки, в яких панує ренесансний орнамент — листи аканта, що ведуть до античного мистецтва. Прекрасні літери прикрашають проповіді Петра Могили 1631 року. Титульні сторінки часто являють складні композиції, наприклад, у «Київському Патерику» 1631 року титульна сторінка прикрашена гравюрою, поділеною на три поверхи, з яких кожен дає окрему картину. Долішній поверх найцікавіший: на ньому — Успенський собор Києво-Печерського монастиря, а обабіч його — печерські угодники.²¹¹

ґ) Геральдика та сфрагістика. Геральдика значно розвивалася в XVII ст. в тому розумінні, що серед української шляхти поширювалися герби. Обрамлення гербів було улюбленою галуззю мистецтва і відбивало мистецькі стилі ренесансу і, головним чином, раннього бароко. Серед обрамлень були улюблені мотиви: листи аканта, страусове пір'я, корони. Герби роду Дальмаріїв, вміщені в книзі «Діянь Апостольських» року 1624, Статкевичів, Проскурів, надруковані в «Учительній Євангелії» р. 1637, — мають майже однакове обрамлення: листи аканта та страусове пір'я вміщали в різних виданнях, переважно тих, яких певний рід був протектором. У «Тературґімі» А. Кальнофоиського вміщено величезний герб: родовідне дерево князів Четвертинських; в «Акафисті» 1625 року — складний герб роду Тризни.²¹²

²¹¹ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Іл. іст. України, стор. 239; 256. — Г. ЛУЖНИЦЬ-КИЙ. Там же, стор. 293; 328; 337. — В. СІЧИНСЬКИЙ. Графіка — граверство. «Е.У.», І, стор. 834-836.

²¹² Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 360, 361.

Цікава комбінація регалій владичних (митри) та світського володаря (корони, скіпетра, меча, орла) в гербі Петра Могили. Розгортається тематика обрамлення герба в символічних гравюрах у панегірику Петра Могили «Гелікон, то ест сад уміетности» 1632 року. На одній із них, на горі Гелікон, стоїть Петро Могила в митрі, з жезлом владики в руці, біля ніг його скіпетр, корона та княжий одяг; на другій — на Парнасі — Могила у вигляді лицаря, з мечем, що відсуває корону; над ним Божа рука простягає хрест та іншу корону «вірному вітязеві». Написи — на першій: «вдячний Богу», на другій — «пожитечний з Богом».²¹³

Ще складніший герб князя Святополк-Четвертинського,²¹⁴ проте — дуже скромний Єлисея Плетенецького.

Малюнки гербів та мистецькі рамки на них часто виявляли велике вміння, чіткість графіки, досконалість.

Сфрагістика першої половини XVII ст. набуває національного українського характеру. Представники української шляхти, українського духовенства вживали печаток із своїми гербами, ініціалами, духовенство — із священними образами, реліквіями. Мали печатки міста та міщани.

Цікаві печатки митрополита Іпатія Потія (1600 р.) та митрополита Антона Селяви; остання представляє складну композицію з Богоматір'ю-Орантою в центрі (1643 р.).²¹⁵

Київ мав ще печатку з луком-аркебузою, Переяслав — з контуром церкви.

Цікава печатка запорозьких козаків 1620 p., яка повторює герб Запоріжжя.²¹⁶

Деякі печатки свідчать про високу вмілість Граверів.

²¹³ Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 360, 361:

²¹⁴ Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же. стор. 322-365.

²¹⁵ Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 279; 343.

²¹⁶ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Ілюстр. іст. України, стор. 326-327; 277.

Т.ІІ.

Частина 8.

...

ДУХОВЕ ЖИТТЯ