Історія Створення банкноти ЄВРО
Є́вро (€, Euro, болг. Евро, грец. Ευρώ) — офіційна валюта 17 з 28 держав Європейського Союзу, відомих також як Єврозона, рідна для понад 322 мільйонів європейців. Враховуючи території не єврозони, що послуговуються єдиною європейською валютою, загалом євро користуються 480 мільйонів людей по всьому світу. В готівковому обігу з 1 січня 2002 року.
Євро не є валютою Європейського Союзу, оскільки не всі країни ЄС перейшли на нього. Всі країни — члени Євросоюзу мають право ввійти в Єврозону, якщо задовольнять певним визначеним вимогам згідно з економічними критеріями, а для всіх нових членів ЄС перехід на євро (раніше чи пізніше) є умовою вступу до союзу, хоча це швидше політична умова, ніж економічна, бо, як показує практика на прикладі, скажімо, Польщі, це практично може і не відбутись у найближчому майбутньому.
Один євро дорівнює 100 центам (часто їх називають євроцентами). Всі монети євро, враховуючи пам'ятні монети вартістю у 2 євро, мають однакову лицьову сторону, на котрій написано номінал монети на фоні Європи (до 2007 були зображені країни — члени ЄС), та різну «національну» сторону із зображенням, котре визначає та країна, де чеканяться монети. Тим не менше, всі монети є придатними платіжним засобами на території всіх країн Єврозони.
Випускаються монети вартістю 2 і 1 євро, 50, 20, 10, 5, 2 та 1 євроцент. Дві останні монети не чеканяться у Фінляндії та Нідерландах, але і там вони є законним платіжним засобом. Багато магазинів у Єврозоні полюбляють вирівнювати ціни таким чином, щоб вони були кратні 5 центам і монети номіналом в 1 і 2 центи були не потрібні, але багато що залежить від національних традицій кожної країни.
Всі банкноти євро мають спільний дизайн для кожного номіналу на обидвох сторонах. Випускаються банкноти вартістю в 500, 200, 100, 50, 20, 10 і 5 євро. Такі банкноти, як 500 і 200 євро, не випускаються в деяких країнах.
Назва «Євро» була запропонована бельгійським есперантистом Жерменом Пірло[4].
Латиною назва євро пишеться euro, грецькою Ευρώ. На банкнотах назва євровалюти вказана латинськими і грецькими буквами. Читається згідно з орфографією відповідної мови, зазвичай на зразок того, як вимовляється слово Європа цією мовою: французькою приблизно йоро́, німецькою о́йро, португальською та іспанською е́уро, англійською ю́ро, литовськоюе́вр і т. д.
Угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) була підписана в 1957 році Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією і ФРН.
У 1962 році в меморандумі Європейського співтовариства вперше було сказано про необхідність єдиної фінансової політики Європи. Висувається ідея «валютної змії», тобто фіксації обмінних курсів валют країн ЄС в певному діапазоні. Здійсненню цього плану перешкодила енергетична криза 1972 року, викликана різким зростанням цін на нафту.
У 1979 році ідея «валютної змії» була реалізована створена Європейська валютна система. Центробанки ЄС уклали угоду про обмеження коливань валютних курсів. Введений прообраз євро єдина розрахункова валюта ЕКЮ (ECU).
Надалі ці ідеї отримали розвиток в Єдиному європейському акті (Single European Act) 1986 року і Маастріхтському договорі (Treaty on European Union) 1992 року, що формально заклали основи Економічного і валютного союзу (Economic and Monetary Union, EMU) і єдиної європейської валюти. Найважливіші з положень Маастріхтського договору стосувалися економічної і фінансової політики, кінцевою метою якої було введення в країнах ЄС єдиної валюти. Угода передбачала графік введення єдиної валюти і загальні правила в області державного бюджету, інфляції і процентних ставок для всіх членів майбутнього валютного союзу.
Для того, щоб євро була введена в обіг, всі країни-члени валютного союзу повинні відповідати жорстким критеріям стабільності, закріпленим в Маастріхтських угодах:
· рівень інфляції в країні, що прагне приєднатися до валютного економічного союзу, може перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС не більше ніж на 1,5%;
· державна заборгованість може складати не більше 60% від валового внутрішнього продукту (ВВП);
· дефіцит держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП;
· процентні ставки за банківськими кредитами можуть бути всього на 2% вище за показники трьох найбільш стабільних країн;
· кандидати на вступ до союзу не мають права протягом двох років за власною ініціативою проводити девальвацію національних грошових одиниць.
У 1994 році у Франкфурті-на-Майні був установлений Європейський валютний інститут, в завдання якого входило керівництво проектом створення єдиної валюти і спостереження за економічними процесами в країнах-членах ЄС. Економістами, котрі допомогли створити або зробили вагомий внесок в євро, були Роберт Манделл, Вім Дуйзенберґ, Роберт Толлісон,Нейл Даулінґ та Томмазо Падоа-Счіоппа.
Офіційний сценарій переходу до єдиної валюти був прийнятий на саміті в Мадриді 15-16 грудня 1995 року, також було установлено назву нової валюти «євро».
У 1997—1998 роках був проведений конкурс в декілька турів на кращий дизайн наявних євро, переможцем якого став Роберт Каліна, головний дизайнер Центрального банку Австрії. У лютому 1998 року дизайн і специфікації банкнот були схвалені Радою Європейського валютного союзу. У серпні 1998 року були проведені основні випробування по друку всіх номіналів банкнот для остаточного вирішення проблем випуску.
У дизайні банкнот використані зображення видатних пам'ятників Європи. Вікна і двері, зображені на лицьовій стороні, символізують дух відкритості і кооперації усередині Європейського Співтовариства. На зворотному боці кожної з банкнот зображений міст як метафора спілкування людей в ЄС і за його межами. Всі банкноти мають особливий захист від підробок.
Тендер на постачання металу для карбування монет євро виграв Китай, Лоянський мідний завод в центральній провінції Хенань.
За критеріями приєднання до нової валюти 2 травня 1998 року для участі в «зоні євро» Радою ЄС були допущені Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург,Нідерланди, Португалія, Фінляндія і Франція. Дві країни — Великобританія і Швеція — також укладалися в більшість вказаних критеріїв, але відмовилися увійти до «зони євро» як перші її учасники. У Данії виникли конституційні проблеми, а у Греції фінансові показники не відповідали необхідним вимогам.
1 червня 1998 року був заснований Європейський Центральний Банк (ЄЦБ). Його штаб-квартира знаходиться у Франкфурті-на-Майні, Німеччина. Завданнями банку є підтримка цінової стабільності і проведення єдиної монетарної політики на всій території єврозони.
Введення євро відбувалося поступово: спочатку в безготівковий оборот, потім були випущені наявні купюри.
1 січня 1999 року в 00.00 годин за європейським часом країни європейського Економічного і валютного союзу (ЄВС) ввели єдину валюту євро (EUR) і почали використовуватися її для безготівкових розрахунків. З цієї миті жорстко зафіксувалися курси національних валют країн учасниць по відношенню до євро, а євро стала самостійною повноправною грошовою одиницею. На цьому етапі паралельно і рівноправно функціонували і євро і національні валюти. Торги по євро почалися 4 січня 1999 року.
1 січня 2001 року Греція приєдналася до зони євро і стала 12-ою країною, що затвердила на своїй території єдину європейську валюту.
З 1 січня 2002 року протягом терміну, який кожна країна визначила самостійно (але не більше шести місяців), в обігу були введені банкноти і монети в євро, що заміщають колишні банкноти і монети в національних грошових одиницях. Протягом півроку старі національні банкноти і монети ще могли обертатися нарівні з євро. Проте після 1 червня 2002 року євро стає єдиним законним платіжним засобом в країнах Єврозони.
Словенія стала відповідати критеріям в 2006 році і увійшла до єврозони 1 січня 2007 року. Кіпр і Мальта пройшли процедуру узгодження в 2007 році і вступили в єврозону 1 січня 2008 року. Словаччина увійшла до зони євро 1 січня 2009 року.
Крім того, євро також введені в обіг: у карликових державах Європи, що формально не входять до складу Євросоюзу (Ватикан, Сан-Марино, Андорра і Монако); у заморських департаментах Франції (Гваделупа, Мартиніка, Французька Гвіана, Реюньйон); на островах, що входять до складу Португалії (Мадейра і Азорські острови); у сербському краю Косово, контрольованому міжнародними миротворчими силами; у Чорногорії (раніше — німецька марка).
У зв'язку з відмінностями у національних методах округлення і відображення значень, усі перетворення між національними валютами мали бути виконані за допомогою тріангуляції через євро. Фіксовані значення курсу відношення валют до євро відзначені у таблиці. Обмінні курси були визначені Радою Європейського Союзу, базуючись на рекомендаціях Європейської Комісії взявши за основу ринкові показники 31 грудня 1998 р., так щоб одне ЕКЮ (European Currency Unit) було рівне одному євро. (ЕКЮ було рахунковою одиницею, що використовувалась в ЄС, базованою на валютах держав-членів; воно можливо було грошовою одиницею але не було валютою з її правами.) Рішенням Ради 2866/98 (EC) 31 грудня 1998 були встановлені ці обмінні курси. Вони не могли бути встановленими раніше, оскільки ЕКЮ залежало від кінцевого обмінного курсу не-євро валют (переважно від Фунт стерлінгів) на цей день.
Процедура, що використовувалася для встановлення обмінного курсу між грецькою драхмою та євро, була іншою, оскільки євро вже існувало два роки. Обмінні курси для первинних одинадцяти валют були визначені лише за лічені години до представлення євро. Обмінний курс грецької драхми був зафіксованим кількома місяцями раніше перед введенням, згідно з Постановою Ради 1478/2000 (EC) від 19 червня 2000.
Валюта була представлена в нефізичній формі (туристичні чеки, електронні перекази, банкінг та ін.) вночі на 1 січня 1999, коли валюти різних країн учасниць Єврозони перестали існувати незалежно, вони були чітко зафіксовані у відношенні між собою незмінними обмінними курсами, що робило їх лише фізичним відображенням євро. Таким чином нова валюта стала правонаступником ЕКЮ. Банконоти і монети старих валют все ж продовжували свій законний обіг, доки нові євробанкноти та євромонети не були представлені 1 січня 2002.
Обмінний період, протягом якого монети та банкноти колишніх валют були обміняні на євро, тривав близько двох місяців до — 28 лютого 2002. Офіційна дата, коли національні валюти перестали бути легальними грошовими одиницями для розрахунку в своїх країнах, була різною для кожної держави. Першою на євро повністю перейшла Німеччина; марка була офіційним платіжним засобом до 31 грудня 2002. Кінцевою датою було 28 лютого 2002, коли всі національні валюти перестали бути платіжними засобами на території своїх країн. Однак, навіть після офіційної дати повного переходу на євро, національні валюти продовжують приймати центральні банки протягом кількох років, а деякі країни такі як Австрія, Німеччина, Ірландія та Іспанія встановили можливість обміну без часових обмежень. Наприклад, обмін португальских монет був припинений 31 грудня 2002 року, а обмін паперових ескудо триває ще до 2022 р.