Грунтові карти та їх використання у сільськогосподарському виробництві
Знання основних закономірностей допомагає грунтознавцям в точному картографуванні, у визначенні грунтових процесів.
Під масштабом грунтової зйомки розуміють детальність грунтового обстеження. Чим точніше відображається на плановій основі реальний грунтовий покрив, тим крупніше масштаб зйомки.
Грунтовий покрив визначається закладанням грунтових розрізів і встановлення грунтового різновиду. Частота копання розрізів визначає можливості показу деталей грунтового покриву. Чим більше копається розрізів на який-небудь території, тим крупніше масштаб зйомки.
Робота агрономів-грунтознавців в полі повинна знайти графічне відображення на картографічній основі у вигляді проведення грунтових контурів, у вигляді виділення грунтових ареалів.
Під масштабом планово-картографічної основирозуміють ступінь зменшення на плановій основі ліній (площ) порівняно з натурою. Знання масштабу дозволяє грунтознавцям робити прив’язки розрізів (визначати місцерозташування розрізів), дозволяє в проведенні меж, які розділяють різні грунтові контури. Залежно від мети проведення грунтових досліджень розрізняють різні категорії грунтових зйомок.
При дрібномасштабних зйомках розрізи за звичай не закладаються, а грунтові карти складаються шляхом узагальнення матеріалів грунтових зйомок більш крупного масштабу. При складанні таких карт зберігаються території, зайняті найбільш розповсюдженими грунтами, інші деталі грунтового покриву не відображаються. Цей вид карт складають для показу загальної картини грунтового покриву території. Масштаб такої карти менше 1 : 300000.
До матеріалів середньомасштабних картвідносять карти грунтові, які складаються в масштабі від 1 : 100000 до 1 : 300000. Такі карти можуть бути складені таким же чином, які і дрібномасштабні. Іноді грунтові розрізи закладаються по основних маршрутах, які пересікають різні форми рельєфу.
Крупномасштабні грунтові зйомки складаються в масштабах 1 : 50000 до 1 : 100000. При проведенні цієї зйомки розрізи закладають доволі часто, що дозволяє мати уявлення про грунтовий покрив окремих виробничих одиниць.
Детальна грунтова зйомка виконується для характеристики грунтового покриву невеликих площ і дає можливість судити про грунтовий покрив навіть дрібних ділянок. Детальна зйомка робиться за звичай на сортоділянках, на територіях дослідних станцій. При проведенні детальної зйомки широко застосовується буріння свердловин. В якості планово-картографічної основи можуть бути застосовані плани внутрішньогосподарського землевпорядкування, топографічні плани і карти, а також фотоплани і контактні відбитки матеріалів аерофотозйомки.
Розрізняють повні грунтові розрізи чи ями, контрольні розрізи, прикопки. Повні грунтові розрізи вскривають всі генетичні горизонти і частину грунтоутворюючої породи. Іноді такі розрізи вскривають також і підстилаючу породу, яка знаходиться нижче грунтоутворюючої. Ці розрізи виконують при рекогносцировочних обстеженнях, з метою визначення придатності землі для садових насаджень, для планування зрошення. Глибина складає більше 170 см, часто глибше 2 м – до 3 м. Кожний грунтовий розріз копається із визначеними вимогами: викопаний грунт розташовують справа і зліва від закладеного розрізу, при цьому більш гумусована частина кладеться окремо від слабогумусованої.
Контрольні розрізимають форму таку ж як і повні, відрізняються глибиною копання – 100-150 см. Глибина визначається місцевими особливостями грунтового покриву.
Крім основних і контрольних розрізів закладаються також прикопки. Прикопками називають такі розрізи, які вскривають частину грунтового профілю і мають невелику глибину. За звичай глибина прикопок менше 60 см. За звичай вони закладаються для встановлення меж між сусідніми грунтами.
При оформленні грунтових планів і карт особливо середньомасштабних і крупномасштабних, застосовують буквено-цифрові позначки грунтів.
На плані із масштабом 1 : 10000 один розріз закладається на площі від 10 га до 25 га. Чим простіше рельєф, грунтовий покрив, тим можна більше взяти площ для одного розрізу.
При складанні грунтового плану в легенді позначають грунти так: спочатку грунти, які зустрічаються більш північніше і потім доходимо до південних.
По проходженню часу в 5-8 років проводять повторну грунтову зйомку з метою уточнення змін меж грунтів (заболочування та ін.).
74.Агровиробниче групування грунтів.
Обстеження грунтів України, проведене в 1957-1961 рр., мало на меті не тільки визначення грунтів та їх інвентаризацію, але і такі головні (стратегічні) в землеробстві цілі, як продуктивне використання земель, науково обґрунтоване ведення системи сівозмін і внесення добрив, обробітку грунту, меліорації, боротьби з ерозією грунтів та інші заходи з підвищення їх родючості.
Родючість та основні агрономічні властивості грунтів залежать від походження, умов залягання, окультуреності, господарського впливу на грунти і т.і.
Карти грунтів, складені при крупномасштабному картографуванні конкретних територій, свідчать при різноманітність ґрунтового покриву. Кожний грунт має свої характеристики та родючість. Нерідко навіть на невеликій території виділяється кілька десятків видів грунтів з різними показниками грунтотворення, механічного складу, засолення тощо. Все це ускладнює використання матеріалів обстеження грунтів більш широким колом спеціалістів. Тому карти грунтів і супровідні матеріали мають бути максимально спрощеними й агрономічно витлумаченими. Цьому служать в першу чергу агровиробниче групування грунтів і відповідна картограма агровиробничих груп.
Картограма агровиробничих груп – це генералізована за агрономічним змістом карта грунтів. В основі об’єднання грунтів такі показники, як походження (генезис) грунтів, об’єднаних в одну групу; характер використання грунтів групи (сівозміна, угіддя, с.-г. рослини); рівень родючості грунтів і можлива продуктивність земель за урожайністю с.-г. рослин; умови залягання по рельєфу. Зрозуміло, що об’єднання грунтів в агрогрупи виконується за рівними (однаковими) показниками. Перед усім, грунти груп повинні мати близькі показники родючості: 1) кількість поживних речовин, їх доступність для с.-г. рослин; 2) фізичні властивості (водний, повітряний, тепловий режими; структурність, щільність, в’язкість, присипання, пластичність, здатність утворювати кірку, запливання, тріщинуватість тощо); 3) склад, концентрація, реакція та динаміка ґрунтового розчину; 4) потреба в меліорації (гідротехнічна, хімічна, фітомеліорація); 5) наявність або брак мікроелементів; 6) наявність шкідливих для рослин різних речовин (кількість легкорозчинних солей, рухомого алюмінію, закисного заліза, таких газів, як сірководень, метан, водень тощо); 7) фактори деградації грунтів (ерозія, дефляція і т.ін.). Потім вивчаються умови залягання грунтів, об’єднуваних в агрогрупи. Аналіз цих показників дозволяє провести досить достовірне агровиробниче групування грунтів конкретної території (великої чи малої). Тому при агровиробничому групуванні використовується агрономічне тлумачення найважливіших показників грунту як природного тіла. Такими найбільш узагальненими показниками грунтів є:
- генетична природа грунтів (ґрунтотворний процес формує всі хімічні, фізичні, фізико-хімічні й інші властивості);
- механічний склад грунтів і материнських порід;
- материнська та підстилаюча породи (властивості, хімічний склад, глибина залягання, будова) сильно впливають на агрономічну характеристику грунтів. Для Донбасу, Карпат та інших гірських районів цей показник є одним з головних;
- умови залягання грунтів: рельєф, зволоження тощо. Від них багато в чому залежать використання й обробіток грунту. Тому цей показник конче потрібний.
На основі цих показників у 1957-1958 рр. було проведено агрономічне групування грунтів України.
До картографічних матеріалів крупномасштабного обстеження грунтів належать, поряд з картами грунтів і картограмами агровиробничих груп, картограми рекомендацій по боротьбі з ерозією, хімізації грунтів і внесенню добрив, картограми гідротехнічної та хімічної меліорації, раціонального використання земель і поліпшення природних кормових угідь, бонітування і т.ін. В кожній природній зоні, в окремих господарствах склад картограм буде різний.