Товар і його властивості. Двоїстий характер праці, утіленої в товарі

То­вар - це, по­-пе­р­ше, річ, яка за­до­во­ль­няє ту чи ін­шу по­тре­бу лю­ди­ни, і, по­-дру­ге, річ, яка ви­ро­б­ля­єть­ся з ме­тою про­да­жу, об­мі­ну на ри­н­ку. Рі­з­ні то­ва­ри за­до­во­ль­ня­ють рі­з­ні по­тре­би лю­ди­ни: од­ні - фі­зи­ч­ні (їжа, одяг, жи­т­ло), дру­гі - ду­хо­в­ні (ху­до­ж­ня лі­те­ра­ту­ра, жи­во­пис, му­зи­ка), тре­ті - ви­ро­б­ни­чі (ве­р­с­та­ти, тра­к­то­ри, ком­бай­ни). Вла­с­ти­вість то­ва­ру за­до­во­ль­ня­ти по­тре­би лю­ди­ни ро­бить йо­го ко­ри­с­ним, тоб­то ста­но­вить йо­го спо­жи­в­ну ва­р­тість. Та­ким чи­ном, спо­жи­в­на ва­р­тість то­ва­ру - це йо­го зда­т­ність за­до­во­ль­ня­ти по­тре­би лю­ди­ни. Із роз­ви­т­ком су­с­пі­ль­с­т­ва лю­ди­на все бі­ль­ше від­кри­ває рі­з­ні спо­жи­в­ні ва­р­то­с­ті в ре­чах.

Не вся­ка річ, яка має спо­жи­в­ну ва­р­тість, ви­сту­пає як то­вар, На­при­клад, хліб, ви­ро­ще­ний і спо­жи­тий се­ля­ни­ном, не є то­ва­ро­м. Щоб річ ста­ла то­ва­ром, во­на по­ви­нна бу­ти ви­ро­б­ле­на для про­да­жу, на ри­нок. Спо­жи­в­на ва­р­тість утво­рює ре­чо­вий зміст ба­гат­с­т­ва.

Але, крім то­го, що то­вар має спо­жи­в­ну ва­р­тість, на­при­клад, хліб мо­ж­на спо­жи­ти, за­до­во­ль­ни­в­ши свої фі­зи­ч­ні по­тре­би, йо­го мо­ж­на об­мі­ня­ти на чо­бо­ти, чо­бо­ти, у свою чер­гу - на кни­ги, кни­ги - на па­ль­то та ін­ше. От­же, то­вар має і мі­но­ву ва­р­тість, тоб­то зда­т­ність об­мі­ню­ва­ти­ся на ін­ші то­ва­ри. Мі­но­ва ва­р­тість - це кі­ль­кі­с­не спів­від­но­шен­ня, у яко­му спо­жи­в­на ва­р­тість од­но­го ро­ду об­мі­ню­єть­ся на ін­шу спо­жи­в­ну ва­р­тість. На­при­клад, два мі­ш­ки зе­р­на об­мі­ню­ють­ся на од­ну па­ру чо­біт.

Що ле­жить в ос­но­ві об­мі­ну? В ос­но­ві об­мі­ну то­ва­рів ле­жить їх ва­р­тість. Ва­р­тість - це вті­ле­на в то­вар су­с­пі­ль­на пра­ця то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ка, це згу­с­ток люд­сь­кої тво­р­чої ді­я­ль­но­с­ті. При об­мі­ні то­ва­ра­ми то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ки ви­ко­ри­с­то­ву­ють єди­не мі­ри­ло - ва­р­тість, ве­ли­чи­на якої ви­зна­ча­єть­ся кі­ль­кі­с­тю за­тра­че­ної су­с­пі­ль­ної пра­ці. То­ва­ри об­мі­ню­ва­ти­муть­ся, як­що во­ни ма­ють од­на­ко­ву ва­р­тість, тоб­то ко­ли на їх ви­ро­б­ни­ц­т­во за­тра­че­на од­на­ко­ва кі­ль­кість пра­ці. Та­ким чи­ном, як­що спо­жи­в­ну ва­р­тість то­ва­ру мо­ж­на від­чу­ти, без­по­се­ре­д­ньо вжи­ва­ю­чи то­вар, то йо­го ва­р­тість мо­ж­на ви­зна­ч­ити шля­хом по­рі­в­нян­ня од­но­го то­ва­ру з ін­шим. Деякі автори вважають, що товар має і третю властивість – рідкісність, яка обумовлена обмеженістю виробничих ресурсів і дією економічного закону всезростаючих потреб.

Як то­вар має дво­яку вла­с­ти­вість (спо­жи­в­ну ва­р­тість і ва­р­тість), так і пра­ця, за­тра­че­на на йо­го ви­ро­б­ни­ц­т­во, має дво­їс­тий ха­ра­к­тер. З од­но­го бо­ку, пра­ця кон­к­ре­т­на, а з дру­го­го - аб­с­т­ра­к­т­на за сво­єю сут­ні­с­тю.

Кон­к­ре­т­на пра­ця - це пра­ця пе­в­но­го то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ка, яка ви­ко­ну­єть­ся за до­по­мо­гою пе­в­них зна­рядь пра­ці, ру­хів, на­ви­чок і ре­зуль­та­та­ми якої є від­по­ві­д­на спо­жи­в­на ва­р­тість. На­при­клад, кон­к­ре­т­на пра­ця ко­ва­ля ви­яв­ля­єть­ся в то­му, що він пра­цює за до­по­мо­гою мо­ло­та, ко­ва­д­ла, клі­щів, го­р­на, ви­ко­нує пе­в­ні ру­хи, які вла­с­ти­ві са­ме для да­но­го ви­ду пра­ці і ре­зуль­та­та­ми якої є під­ко­ва, ро­гач та ін­ші ви­ро­би. Як­що взя­ти кон­к­ре­т­ну пра­цю ше­в­ця, то во­на від­рі­з­ня­єть­ся від пра­ці ко­ва­ля (як і від пра­ці ін­ших то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ків) і ти­ми зна­ря­д­дя­ми, яки­ми він ко­ри­с­ту­єть­ся, і ре­зуль­та­та­ми (спо­жи­в­ни­ми ва­р­то­с­тя­ми). Вод­но­час, ко­ли ми не бу­де­мо бра­ти до ува­ги, яки­ми зна­ря­д­дя­ми ко­ри­с­ту­ють­ся то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ки, які во­ни ма­ють спе­ці­а­ль­но­с­ті, які ви­ко­ну­ють ру­хи, то що за­ли­ша­єть­ся спі­ль­ним між пра­цею ко­ва­ля, ше­в­ця, сто­ля­ра й ін­ших то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ків? А спі­ль­ним є те, що во­ни за­тра­ча­ють пра­цю вза­га­лі, за­га­ль­но­люд­сь­ку пра­цю, тоб­то ене­р­гію му­с­ку­лів, мо­з­ку, очей, не­р­вів. Ця за­га­ль­но­люд­сь­ка пра­ця і є аб­с­т­ра­к­т­ною су­с­пі­ль­ною пра­цею, що й ство­рює ва­р­тість то­ва­ру. Роз­дво­єн­ня пра­ці на кон­к­ре­т­ну й аб­с­т­ра­к­т­ну від­бу­ва­єть­ся в то­ва­р­но­му ви­ро­б­ни­ц­т­ві, де іс­нує об­мін, ви­ни­кає по­тре­ба в по­рі­в­нян­ні ва­р­то­с­ті од­но­го то­ва­ру до дру­го­го. Та­ким мі­ри­лом ва­р­то­с­ті то­ва­ру ви­сту­пає аб­с­т­ра­к­т­на су­с­пі­ль­на пра­ця.

То­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во з йо­го дво­їс­тим ха­ра­к­те­ром пра­ці по­ро­джує су­пе­ре­ч­ність між при­ва­т­ною (ві­д­о­со­б­ле­ною) і су­с­пі­ль­ною пра­цею, яка ви­яв­ля­єть­ся як су­пе­ре­ч­ність між спо­жи­в­ною ва­р­ті­с­тю і ва­р­ті­с­тю то­ва­ру. Це по­в'я­за­но з тим, що ко­ж­ний ві­д­о­со­б­ле­ний то­ва­ро­ви­ро­б­ник пра­цює на свій ри­зик і страх, не зна­ю­чи, чи бу­де ку­п­ле­ний йо­го то­вар. Адже ні­хто не мо­же зна­ти то­ч­но по­пи­ту на то­вар. То­му за­тра­че­на пра­ця то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ка, з од­но­го бо­ку, має при­ва­т­ний, ві­д­о­со­б­ле­ний ха­ра­к­тер. Але з дру­го­го - він пра­цює на ри­нок, на за­до­во­лен­ня су­с­пі­ль­них по­треб. Од­нак це ви­яв­ля­єть­ся уже пі­с­ля про­да­жу то­ва­ру. По­ки то­вар не про­да­ний, у ньо­му мі­с­тить­ся су­пе­ре­ч­ність між спо­жи­в­ною ва­р­ті­с­тю і ва­р­ті­с­тю, при­ва­т­ною і су­с­пі­ль­ною пра­це­ю. Ко­ли то­вар ре­а­лі­зо­ва­ний, то це озна­чає, що при­ва­т­на пра­ця то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ка оде­р­жа­ла су­с­пі­ль­не ви­знан­ня, тоб­то пе­ре­тво­ри­ла­ся в су­с­пі­ль­ну, а спо­жи­в­на ва­р­тість ре­а­лі­зо­ва­на як ва­р­тість.

Ва­р­тість то­ва­ру ство­рю­єть­ся аб­с­т­ра­к­т­ною су­с­пі­ль­ною пра­це­ю. То­му ве­ли­чи­на ва­р­то­с­ті то­ва­ру ви­зна­ча­єть­ся ті­єю кі­ль­кі­с­тю су­с­пі­ль­ної пра­ці, яка за­тра­че­на на йо­го ви­ро­б­ни­ц­т­во. Чим бі­ль­ше за­тра­че­но пра­ці на то­вар, тим бі­ль­ша йо­го ва­р­тість. Але рі­з­ні то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ки за­тра­ча­ють на ви­ро­б­ни­ц­т­во од­на­ко­вих то­ва­рів рі­з­ну кі­ль­кість ча­су. Це по­в'я­за­но з тим, що од­ні пра­цю­ють шви­д­ко, ін­ші із се­ре­д­ньою на­пру­же­ні­с­тю, а де­які зо­всім по­ві­ль­но. Один швець шиє па­ру чо­біт за два дні, дру­гий - за чо­ти­ри, а тре­тьо­му по­трі­б­но мі­сяць ча­су. Од­нак це не озна­чає, що чо­бо­ти, по­ши­ті за 30 днів, бу­дуть у 15 ра­зів до­ро­ж­чі за чо­бо­ти, по­ши­ті за 2 дні. що чим по­ві­ль­ні­ше і лі­ни­ві­ше пра­цює ви­ро­б­ник, тим він ство­рює бі­ль­шу ва­р­тість то­ва­ру.

Ве­ли­чи­на ва­р­то­с­ті то­ва­ру ви­зна­ча­єть­ся не ін­ди­ві­ду­а­ль­ним ро­бо­чим ча­сом, а су­с­пі­ль­но не­об­хід­ним. Під су­с­пі­ль­но не­об­хід­ним ро­бо­чим ча­сом слід ро­зу­мі­ти той час, який ви­тра­ча­єть­ся на ви­ро­б­ни­ц­т­во то­ва­ру при се­ре­д­ніх су­с­пі­ль­них умо­вах ви­ро­б­ни­ц­т­ва, тоб­то при[1]се­ре­д­ньо­му рі­в­ні тех­ні­ки, се­ре­д­ній умі­ло­с­ті й ін­те­н­си­в­но­с­ті пра­ці. Фо­р­му­ван­ня су­с­пі­ль­но не­об­хід­них за­трат пра­ці від­бу­ва­єть­ся в про­це­сі кон­ку­ре­н­т­ної бо­ро­ть­би, під час якої про­хо­дить від­бір най­більш ефе­к­ти­в­них то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ків.

Із роз­ви­т­ком су­с­пі­ль­с­т­ва скорочується су­с­пі­ль­но не­об­хід­ний час на ви­ро­б­ни­ц­т­во то­ва­ру вна­слі­док зро­с­тан­ня про­ду­к­ти­в­но­с­ті пра­ці. Про­ду­к­ти­в­ність пра­ці ви­зна­ча­єть­ся кі­ль­кі­с­тю ви­ро­б­ле­них про­ду­к­тів за оди­ни­цю ча­су. Во­на за­ле­жить:

1. Від рі­в­ня роз­ви­т­ку на­у­ки і тех­ні­ки;

2. Умін­ня і ква­лі­фі­ка­ції ро­бі­т­ни­ка1;

3. При­ро­д­них умов.

Ін­те­н­си­в­ність пра­ці ви­зна­ча­єть­ся кі­ль­кі­с­тю за­тра­че­ної пра­ці за оди­ни­цю ча­су. Чим ви­ща ін­те­н­си­в­ність пра­ці, тим бі­ль­ша ство­рю­єть­ся ва­р­тість, яка ви­зна­ча­єть­ся бі­ль­шою кі­ль­кі­с­тю то­ва­рів. Як­що при під­ви­щен­ні про­ду­к­ти­в­но­с­ті пра­ці збі­ль­шен­ня ви­пу­с­ку про­ду­к­ції до­ся­га­єть­ся за ра­ху­нок удо­ско­на­лен­ня умов ви­ро­б­ни­ц­т­ва, то при під­ви­щен­ні ін­те­н­си­в­но­с­ті пра­ці - за ра­ху­нок збі­ль­шен­ня за­трат му­с­ку­ль­ної і не­р­во­вої ене­р­гі­ї. То­му під­ви­щен­ня про­ду­к­ти­в­но­с­ті пра­ці ве­де до зме­н­шен­ня ва­р­то­с­ті оди­ни­ці про­ду­к­ції, а ма­са то­ва­рів не змі­нює сво­єї ве­ли­чи­ни. Од­на й та ж пра­ця в од­на­ко­ві про­мі­ж­ки ча­су ство­рює од­на­ко­ву ва­р­тість. Із роз­ви­т­ком су­с­пі­ль­с­т­ва зро­с­тає про­ду­к­ти­в­ність пра­ці, що ве­де до зни­жен­ня ва­р­то­с­ті то­ва­ру. Та­ким чи­ном, ве­ли­чи­на ва­р­то­с­ті то­ва­ру пря­мо про­по­р­цій­на кі­ль­ко­с­ті за­тра­че­ної пра­ці і обе­р­не­но про­по­р­ці­о­на­ль­на її продуктивності.

Розрізняють про­с­ту і скла­д­ну пра­цю. Про­с­та - це та­ка пра­ця, яка не по­тре­бує спе­ці­а­ль­ної під­го­то­в­ки для її ви­ко­нан­ня, це пра­ця зе­м­ле­ко­па, лі­со­ру­ба. Скла­д­на пра­ця ви­ма­гає спе­ці­а­ль­ної під­го­то­в­ки для її ви­ко­нан­ня. Це пра­ця будь-­яко­го то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ка (ше­в­ця, кра­в­ця, ко­ва­ля та ін­ше) За од­ну й ту ж оди­ни­цю ча­су скла­д­на пра­ця ство­рює бі­ль­шу ве­ли­чи­ну ва­р­то­с­ті по­рі­в­ня­но із про­с­то­ю. То­му скла­д­на пра­ця ви­сту­пає як по­мно­же­на про­с­та. Чо­му? А то­му, що у ва­р­тість то­ва­ру, ство­ре­но­го скла­д­ною пра­цею, вхо­дять не тіль­ки за­тра­ти пра­ці то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ка, але й за­тра­ти у зв'я­з­ку з під­го­то­в­кою йо­го до пра­ці, тоб­то із здо­бут­тям спе­ці­а­ль­но­с­ті.

На ри­н­ку ва­р­тість то­ва­ру на­бу­ває фо­р­ми ці­ни. Але перш ніж то­ва­ри ста­ли оці­ню­ва­ти­ся в гро­шах, у су­с­пі­ль­с­т­ві від­бу­в­ся до­в­го­три­ва­лий про­цес роз­ви­т­ку форм ва­р­то­с­ті.