СТРУКТУРНІ КРИЗИ В ЕКОНОМІЦІ
Структурні кризи та структурна перебудова в економіці.
Основою структурних криз є дія закону нерівномірного економічного розвитку (нерівномірний розвиток окремих галузей, нерівномірний характер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у розвитку різних типів структур народного господарства (народногосподарських, технологічних, соціально-економічних та ін.), відсутність обґрунтованої структурної політики уряду тощо. Ініціює структурні кризи зростання невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок використання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін.
Структурні кризи — кризові явища тривалого нециклічного характеру, що виявляються у занепаді окремих галузей і комплексних (групи) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.
Структурні кризи у розвинутих країнах розпочались у 70-ті роки XX ст. Вони охопили насамперед групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза), добувних (сировинна криза) та енергомістких галузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найбільш кризовому стані опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудування, автомобільна, гумова, текстильна та деякі інші галузі. Такі кризи поширюються на галузі оброблювальної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973— 1975 рр., що супроводжувалася різким зростанням цін на енергоносії, вплинула передусім на енергомістку автомобільну промисловість, змусила її перейти на ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скоротилося виробництво в інших енергомістких галузях, відбулось знецінення основного капіталу. Так, під час кризи 1980—1982 рр. у промисловості США використовувалося майже 65 % виробничих потужностей, а у сталеливарній промисловості — менше ЗО %. Аналогічно в країнах Заходу використовувались виробничі потужності чорної металургії у 1974—1975 рр., що було зумовлено значним скороченням попиту з боку деяких галузей, які споживають метал, і заміною його на пластмаси та інші менш ресурсозберігаючі матеріали.
Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, тривалим скороченням виробництва і відповідним технологічним і структурним безробіттям, знеціненням кваліфікації і посиленням міграції робочої сили, порушенням нерівномірності між основними елементами продуктивних сил, між складовими технологічного способу виробництва. Ці довготермінові порушення, в свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в межах окремих типів і форм економічної власності та між ними, змінюють співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки, монополістичною планомірністю і державним регулюванням та всередині кожного з цих типів регулювання.
Якщо структурні кризи охоплюють кілька країн одночасно, необхідне впровадження або посилення наддержавного регулювання в окремих сферах. Зокрема, енергетична криза початку 70-х років змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази лише протягом 1993 р., що призвело до тривалої енергетичної кризи у багатьох розвинутих країнах і примусило їх посилити координацію дій. Водночас кожна з них розробила власний комплекс заходів щодо подолання кризи. Так, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза. У цих галузях було демонтовано до 20 % устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови шляхом надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямих бюджетних асигнувань, використання політики протекціонізму та ін. У 1983 р. в Японії було прийнято новий варіант закону терміном на 5 років, який передбачав комплекс заходів щодо структурної перебудови певних галузей. У ФРН для подолання структурної кризи у вугільній промисловості держава стимулювала процес концентрації, надавала премії за закриття шахт, оплачувала вимушені відпустки працівникам, гарантувала пільгові кредити, здійснювала перепідготовку кадрів, розробляла програми створення нових робочих місць та ін. Енергетична криза у розвинутих країнах закінчилася лише в середині 80-х років.
Подолання структурних криз ускладнює процес поглиблення економічної кризи та необхідність збільшення витрат різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробній та деяких інших галузях промисловості від 10 до 20 % капіталовкладень спрямовується на охорону довкілля.
Негативну роль у проведенні таких структурних реформ відіграло надання численних податкових пільг у гірничо-видобувній та металургійній галузях. Чорні метали е головною частиною експорту. Незважаючи на це, отримані за них валютні кошти недостатньо вкладалися в оновлення основного капіталу цієї галузі, тому істотно збільшилась зношеність використовуваного устаткування, збільшилась енергоємність та ін. Основними негативними наслідками опосередкованого фінансування цієї галузі є: посилення структурних криз, а отже, посилення сировинної орієнтації зовнішньоекономічної діяльності нашої країни, погіршення антиринкового іміджу держави внаслідок продажу такої продукції за демпінговими пінами та ін.
Після проведення структурної реформи у вугільній промисловості, зокрема, закриття кількох десятків вугільних шахт і відсутності раціональної політики щодо перекваліфікації звільнених шахтарів, їх працевлаштування та надійного соціального захисту, багато районів Донецької і Луганської областей перетворились в депресивні.
Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед прийняти обґрунтовану програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукомісткі галузі промисловості й вжити комплекс заходів для їх динамічного розвитку, здійснити інвентаризацію старих галузей (щодо доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.
45. ЗА ВЕЛИЧИНОЮ ТЕМПІВ РОЗРІЗНЯЮТЬ ТАКІ ВИДИ ІНФЛЯЦІЇ :
· повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;
· галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;
· гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).
Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:
· базова інфляція (є мірою інфляції попиту, наприклад, може обумовлюватися перевищенням сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня);
· вузька базова інфляція — зміна цін імпортованих товарів, що відображає таким чином вплив зміни обмінного курсу.
· небазова інфляція (відображає вплив факторів пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.
Причини виникнення інфляції:
· надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад - монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя));
· обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;
· надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;
· інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари
· девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);
· зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.
48. ГІПЕРІНФЛЯЦІЯ — інфляція, що вийшла з-під контролю, ситуація, коли ціни стрімко зростають разом із швидким знеціненням грошової одиниці. Формально визначається як інфляція з темпами більше ніж 50 % на місяць. В неформальному значенні, термін застосовується до набагато менших темпів інфляції.
Формальний критерій гіперінфляції був введений американським вченим Філіпом Кеганом: початком гіперінфляції вважається місяць, в якому зростання цін вперше перевищує 50 %, а кінцем — місяць, попередній тому, в якому зростання цін падає нижче цієї критичної точки і не досягає її знову хоча б протягом року.
Причини виникнення
Основною причиною виникнення гіперінфляції є раптове та істотне збільшення обсягів грошової маси, яка не підтримується відповідним зростанням пропозиції товарів та послуг. Це призводить до втрати балансу між попитом та пропозицією грошей (як самих грошей, так і банківських депозитів), втрати довіри до грошей, подібно до «набігу на банк» (англ. bank run).
Зазвичай, уряд вимушений вдатись до друку грошей для компенсації дефіциту бюджету за відсутності можливості позичити гроші (можливо, через небажання кредиторів ризикувати).
Запровадженням законів про платіжні засоби, контролю за цінами для протидії втрати банкнотами вартості по відношенню до золота, срібла, твердої валюти або товарів не вдається повернути довіру та цінність до паперових грошей. Якщо установа, відповідальна за друк грошей, підтримує випуск нових грошей (грошову емісію), а решта чинників зберігаються незмінними, гіперінфляція не припиняється.
Гіперінфляцію зазвичай пов'язують з паперовими грішми (банкнотами), оскільки вони краще підходять для збільшення грошової маси: достатньо лише домалювати нулі на друкових матрицях, або, навіть, надрукувати нові цифри на старих банкнотах. Гіперінфляція траплялась в різні часи в різних країнах. Слідом за нею в обіг входили «тверді гроші». Старіші економіки переходили на тверду валюту або на бартер
47. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ нашої держави є одним із провідних напрямків діяльності нашої організації. Загальновідомо, що найефективнішим засобом для реалізації цього масштабного завдання є боротьба з безробіттям. Можна з упевненістю стверджувати, що необхідною складовою усіх соціальних гарантій для населення, однією з основоположних програм у сучасному суспільстві є саме захист від безробіття. А тому метою нашого проекту проголошено допомогу усім категоріям населення у вирішенні проблемних ситуацій, серед яких левову частку займають труднощі із пошуком роботи.
Боротьба з безробіттям тими чи іншими методами повинна бути організованою, систематичною і, що найважливіше – результативною. Для цього нашою організацією було впроваджено комплексний підхід до її реалізації. У якості найбільш дієвого інструмента такої боротьби ми обрали біржу праці он-лайн, за допомогою якої шанси знайти роботу для представників різних категорій суспільства суттєво підвищуються.
Захист від безробіттянеможливий без допомоги молоді, яка є найбільш вразливою у цій сфері, адже переживає період зародкового професійного становлення. Тому навчання та практика для студентів – та сфера, розвитку і підтримці якої наша організація приділяє велику увагу.
Образно кажучи, ми стоїмо на засадах соціальної профілактики – вважаємо, що захист від безробіття слід організовувати передусім із залученням профілактичних засобів: юридичних консультацій, форумів, ліквідації юридичної неграмотності населення у сфері трудового законодавства тощо. Навчання та практика для студентів як підготовка підґрунтя для професійної реалізації теж є одним із таких профілактичних заходів, адже боротьба із безробіттям є більш результативною у тих випадках, коли Ви озброєні знаннями або навичками.
Оскільки ми є аполітичною та неприбутковою організацією, соціальний захист населення, який проголошено одним із домінуючих напрямків нашої діяльності, здійснюється у рамках нашого проекту безкоштовно та не залежить від статі, політичних поглядів та віросповідання будь-якого представника суспільства, що звернувся до нас за допомогою.
49. ГРОШОВА СИСТЕМА — це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки
Кожна з нині діючих грошових систем мають багато спільних ознак та включають такі елементи:
· грошову одиницю;
· види державних грошових знаків;
· масштаб цін;
· валютний курс;
· порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;
· регламентацію безготівкового грошового обігу;
· правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;
· державний орган, який здійснює грошово — кредитне й валютне регулювання.
1. Грошова одиниця — це встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.
2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків.
3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність між товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу. Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.
4. Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн, що визначається, їх купівельною силою. Валютний курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і соціально — політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів.
5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків. Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.
6. Регламентація безготівкового грошового обороту — це функція держави і НБУ, яка реалізується через:
• встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків; • держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший; • держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо.
Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.
7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. У цій сфері НБУ виконує такі функції:
• здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України; • складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; • контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів; • нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; • визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.
8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає:
• забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні; • розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією; • стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України; • формує забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.
Оскільки грошові системи — це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:
залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем:
a) ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово — кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;
b) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно — командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар — Гроші — Виробництво і грошового обігу;
залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють:
a) грошові системи відкритого типу — відсутні оближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу;
b) грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно — командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.
залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:
a) якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;
b) система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.