Зміна зовнішньополітичного курсу СРСР
Радянсько-німецький пакт про ненапад і таємний протокол до нього. Мюнхен повною мірою продемонстрував радянському керівництву неможливість створення системи колективної безпеки: для нього Мюнхен став сигналом, що його хочуть усунути від участі в європейських справах.
Незабаром Франція та Німеччина уклали угоду, рівноцінну пакту про ненапад. СРСР розцінив це як спробу Заходу спрямувати агресію Німеччини на Схід.
Поразка СРСР на європейському дипломатичному фронті сталася на тлі загострення відносин з Японією, що вилилось у конфлікт біля озера Хасан у липні 1938 р. На думку радянського керівництва, СРСР опинився перед перспективою агресії зі Сходу та Заходу.
Втративши надію на створення системи колективної безпеки, опинившись у політичній ізоляції та пройнявшись недовірою до Англії і Франції, радянське керівництво почало пошук шляхів зближення з Німеччиною. Важливим виявом зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна М. Литвинова на посаді наркома закордонних справ. Новим наркомом став В. Молотов, що означало — за керівництво зовнішньою політикою береться сам Й. Сталін.
Перелом у зовнішній політиці СРСР збігся з початком перегляду політики країн Заходу. СРСР рухався від Англії і Франції до Німеччини, а Франція та Англія шукали зближення з СРСР.
Англія і Франція, стурбовані непередбаченим ними розвитком подій, виступили із заявою про гарантії допомоги ряду європейських держав — Польщі, Румунії, Бельгії, Голландії, Швейцарії та ін. Гарантії створили нову ситуацію в Європі. Німеччина не могла здійснити агресії проти СРСР, не порушивши суверенітету Польщі та Румунії і, відповідно, не ризикуючи опинитись у стані війни з Англією та Францією.
У березні 1939 р. Англія запропонувала СРСР підписати спільно з Францією і Польщею загальну декларацію про взаємодію. У квітні 1939 р. західні держави звернулись до Радянського Союзу з пропозицією дати гарантії Польщі та Румунії.
У відповідь СРСР запропонував пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією і СРСР з одночасним наданням гарантій усім прикордонним з СРСР державам. Однак переговори, що почалися з цього питання, виявились непростими через взаємну недовіру між учасниками і небажання сторін іти на компроміс. Сторонам не вдалося подолати суперечки з питання про непряму агресію. Англія та Франція вбачали у радянському формулюванні загрозу для суверенітету сусідніх з ним держав, тому що будь-які зміни у прикордонних з СРСР державах могли бути кваліфіковані радянським керівництвом як агресія, і туди вводилися б радянські війська. До того ж, Англія розглядала ці переговори як засіб тиску на Німеччину і не прагнула укладення угоди.
Паралельно з політичними переговорами Англія, Франція і СРСР домовились розпочати переговори військових місій для укладення спільної конвенції, але вони теж виявились малоефективними.
Формальною перешкодою для підписання конвенції стало небажання Польщі та Румунії пропустити через свою територію радянські війська. Керівництво СРСР вивчало питання про зближення з Німеччиною.
У серпні 1939 р. СРСР опинився у центрі світової політики. Його прихильності домагались як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом постала проблема остаточного вибору, від якого залежала доля світу.
На думку Й. Сталіна, союз з Англією та Францією, у кращому випадку, міг принести напружені відносини з Німеччиною, а в гіршому — війну з нею. Союз же з Німеччиною ставив би СРСР осторонь світового конфлікту. Можна було розраховувати на припинення бойових дій з Японією на річці Халхін-Гол (тривали з травня по серпень 1939 р. на території МНР), на яку могла вплинути лише Німеччина, і на територіальні придбання за рахунок Польщі, Прибалтики, Фінляндії та Румунії.
Німеччина погоджувалася на це, аби тільки вивести СРСР з гри і розв'язати собі руки для агресії проти Польщі, яка була призначена на 26 серпня, а згодом на 1 вересня.
21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму, в якій той заявляв, що прагне укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується усіх суперечливих питань. Гітлер просив прийняти міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа для підписання відповідних документів.
Того ж дня Сталін дав розпорядження перервати переговори з Англією та Францією і направив Гітлеру телеграму з висловленням надії на суттєвий поворот у радянсько-німецьких відносинах. Він погоджувався прийняти Ріббентропа у визначені терміни.
Після нетривалих переговорів Ріббентроп і Молотов 23 серпня 1939 р. підписали у Кремлі договір про ненапад і таємний протокол до нього.
У протоколі сторони домовлялися про розмежування "сфер інтересів" у Східній Європі. Німеччина визнавала сферою інтересів СРСР Фінляндію, Латвію, Естонію і Бессарабію. Литва визнавалася сферою інтересів Німеччини. Протокол передбачав розподіл Польщі. Лінія розподілу мала проходити приблизно по річках Нарев, Вісла, Сян.
Зміст підписаних у Москві документів чітко виявив характер переорієнтації зовнішньої політики СРСР. Суть цього повороту полягала не лише у зміні зовнішньополітичних орієнтирів і спробі гарантувати безпеку через безпосередні відносини з Німеччиною. Таємний протокол свідчив про відмову СРСР від визнання пріоритету міжнародного права і повернення до політики, яку проводив царський уряд і визначальними рисами якої були таємна дипломатія та територіальна експансія. Підписавши протокол, СРСР фактично опинився серед держав — "підпалювачів війни".
Безпосереднім результатом підписання цих документів стало те, що німецькі війська вранці 1 вересня 1939 р. здійснили напад на Польщу. З вересня Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Спалахнула Друга світова війна.