Сутність і основні етапи економічної глобалізації
За останні роки в наукову літературу, публіцистику і політику увійшов термін «глобалізація», який розшифровується як зростаюча економічна взаємозалежність країн усього світу внаслідок зростаючого обсягу і різноманіття транскордонного переміщення товарів, послуг і міжнародних потоків капіталів, а також у результаті прискореної дифузії технологій.
У сучасних умовах розвитку перед людством гостро постали проблеми глобалізації, які впливають на всі сфери життя людського суспільства: економічні, соціальні, політичні, культурні. Процес глобалізації носить об’єктивний характер, і є результатом еволюції світової економіки, посилення світогосподарських зв’язків.
Глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно-космічної цивілізації.
Глобалізація (від англ. “globe” – земна куля) – складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Існують такі визначення:
Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства.
Глобалізація – складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів.
Глобалізація – процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу.
Глобалізація – сукупність викликів і проблем сьогодення.
Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.
Глобалізація як світове явище характеризується такими ознаками:
1. в макроекономічній сфері передбачає:
- лібералізацію господарського життя;
- зняття торговельних та інвестиційних бар’єрів;
- створення спільних економічних просторів.
2. мікроекономічний аспект проявляється у розміщенні діяльності під-ва за межі внутрішнього ринку. При цьому, як правило, застосовується глобальна ділова стратегія, що спирається на можливості МПП, переваги великомасштабного виробництва.
Крім того, процеси глобалізації потребують погодження національних заходів по стимулюванню економічної кон’юнктури з урядами інших країн, побудови соціальної держави не лише з огляду на національні підходи і критерії конкуренції, а також із огляду на невідкладні екологічні проблеми, що набувають глобального значення.
Рівні глобалізації:
- глобалізація на рівні окремої країни;
- галузевий зріст глобалізації;
- глобалізація на рівні підприємства.
Глобальність означає не географічне поняття, а те, що подібні проблеми зачіпають інтереси усіх класів і верств населення, усіх країн і народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя і відбиваються певною мірою на стані справ у всіх регіонах планети. За переліченими ознаками глобальні проблеми можна поділити на три сфери існування:
Перша сфера— проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором). Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилася суперечність між потребами людського суспільства в природних джерелах існування і можливостями природи задовольнити ці потреби. Тенденції та закономірності розвитку світових продуктивних сил сприяють як розширенню можливостей задоволення потреб людини в засобах існування, так і зростанню старих потреб та виникненню нових. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає в тому, що сьогодні, як ніколи раніше, споживання ресурсів, що відновлюються і не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання. Відносна обмеженість природних ресурсів призводить до необхідності пошуку радикальних рішень проблеми у світовому масштабі.
Друга сфера —проблеми суспільних взаємовідносин (відносини між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо). Головну позицію серед них займає проблема регіональних конфліктів (події у колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході тощо). На цьому фоні важливою залишається проблема відвертання загрози світової війни, у розв’язанні якої зацікавлені не тільки держави, що володіють ракетно-ядерним потенціалом, а й народи усієї планети. Тільки спільними зусиллями можна відвернути загибель людської цивілізації.
Третя сфера — розвиток людини, забезпечення її майбутнього (проблеми пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом НТП, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями (серцево-судинними, раком, СНІДом, атипічною пневмонією тощо)). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як таку глобальну проблему, в якій концентруються і багаторазово підсилюються всі інші проблеми людського співжиття.
Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає їхньої відокремленості одна від одної, оскільки межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що є результатом взаємодії, наприклад, не тільки природи і суспільства, а й взаємовідносин між державами. Так, продовольча криза в країнах, що розвиваються, є результатом не тільки їхнього внутрішнього розвитку, а й специфічного поділу праці у світовій системі господарства.
Підходи стосовно етапів розвитку економічної глобалізації:
І підхід –глобалізація розпочалася ще до періоду великих географічних відкриттів у формі мляво плинної глобалізації. До середини ХІХ ст. глобалізація переходить у стадію повільного прогресування, коли формується світовий ринок, розвивається МПП, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн. Наступний етап (середина ХІХ ст. – 80-ті роки ХХ ст.) дістав назву структурної глобалізації, що пов’язано з економічним переділом світу, розпадом світового господарства. Нарешті, послідовна форма глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства.
ІІ підхід -повзує генезис глобалізації з останньою чвертю ХХ ст., коли вона стає визначальним фактором як національного, так і міжнародного розвитку, перетворює на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів. Так, наприклад, можна навести приклад періодизації, яку пропонують ученіА.Подберьозкін, Ю.Булатов.
Перший період(1945-1975 рр.) —перші передумови виникнення глобальних проблем чи початок процесу глобалізації. Друга світова війна стала по суті справи першою глобальною війною, в яку в тому чи іншому ступені виявилися втягнені всі континенти. Відразу ж після війни була створена глобальна міжнародна організація —ООН. У ці ж роки стала руйнуватися колоніальна система, і виник комплекс соціально-економічних проблем незалежних держав, що розвиваються. У ці ж роки процеси НТР, у т.ч. зв'язку та інформації, не тільки сформувалися, але і стали впливовим політичним і економічним фактором. Так, ще на початку 40-х років ХХ ст. В.І. Вернадський спрогнозував появу ноосфери, як «сфери розуму», тобто появу принципово нового фактора, що впливає на розвиток людської цивілізації. Можна сказати, таким чином, що перший період формування глобальних процесів припав на третю чверть XX ст.
Другий період (1970-1990 рр.) можна охарактеризувати, як перехід процесів глобалізації у формально визнаний світовим співтовариством стан, коли “раптом” людство постало перед комплексом глобальних проблем, назвало їх і почало перші боязкі спроби їхнього вирішення, наприклад, у сфері міжнародної безпеки, допомоги країнам, що розвиваються, економічного і гуманітарного співробітництва.
Третій період глобалізації (з кінця 90-х років ХХ ст.) має істотні особливості. По-перше, досягнення НТР у сферах інформатики і зв'язку, розвитку міжнародних контактів, особливо бурхливий розвиток Internet, привело до створення глобального світового співтовариства, коли національні кордони все більше стають умовностями, оскільки збереження закритих, авторитарних суспільств, обмеження передачі знань, інформації і пересувань людей стають практично неможливими. Проте, це вже не просто позитивне явище, але і проблема, а іноді загроза національній ідентичності, тобто національній безпеці. По-друге, очевидне зростання впливу США — не тільки політичного, економічного, фінансового, але й інформаційного, технологічного, усвідомлене прагнення використовувати цей вплив відповідно до національних інтересів і цінностей США, додає особливу специфіку всім без винятку глобальним проблемам. Позиція США, їхня роль у розв’язанні глобальних проблем стає в ряді випадків не просто важливою, але і вирішальною. Очевидно, що далеко не завжди американські інтереси і цінності збігаються з інтересами інших країн. По-третє, багато націй і держав справедливо знайшли в процесах глобалізації явну загрозу своєму розвиткові, навіть існуванню. У цілому ряді країн з'явилася заклопотаність правлячих кіл, сформувалися соціальні групи протидії процесам глобалізації. Іншими словами, відбулася серйозна переоцінка, коли ці процеси стали сприйматися в т.ч. і винятково з негативними характеристиками.
Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:
· співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;
· прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;
· потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технології.
Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.
Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.