Кадастр мінеральних ресурсів

• ⇐ Назад
• 12

Поняття кадастрів природних ресурсів

Раціональне використання водних ресурсів є складовою частиною охорони природних ресурсів.
Природні ресурси — це національне багатство України, основа забезпечення життєдіяльності населення. Саме тому, розуміючи значимість та унікальність природних ресурсів на державному рівні, необхідно розглядати питання, що стосуються оцінки їхнього стану, ступеня вивченості, інвентаризації, обліку, моніторингу, охорони і контролю за їхнім використанням.
Одним з важливих завдань у галузі охорони природи є створення і розвиток системи кадастрів природних ресурсів.
Кадастри природних ресурсів — систематизовані зведені дані, які якісно і кількісно характеризують визначені види природних ресурсів, містять фізико-географічні характеристики, класифікації, відомості про динаміку, ступінь вивченості, еколого-економічної значимості тих чи інших об'єктів і ресурсів. Додатково кадастри налічують картографічні і статистичні матеріали, подають рекомендації з використання природних ресурсів, заходи щодо їхньої охорони та іншу інформацію.
З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державних кадастрів природних ресурсів. Вона забезпечує взаємну інтеграцію, комплексність, доступність та оперативність надання відомостей про природні ресурси органам державної влади й управління, суб'єктам природокористування загалом.
Державні кадастри провадять у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Земельний кадастр

Основні завдання та принципи ведення.Земельний кадастр запроваджено відповідно до об'єктивних потреб суспільства в отриманні необхідних відомостей про землю як першоджерело матеріальних благ та об'єкт оподаткування.
Земельний кадастр — це система державних заходів всебічного вивчення правового, природного і господарського стану земель шляхом здійснення реєстрації землеволодінь і землекористувань, обліку кількості та якості землі, бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель з метою організації їхнього раціонального використання у народному господарстві.
Земельний кадастр — перелік, розпис землеволодінь, що містить реєстр землевласників, дані про їхню кількість і якість та оцінку земель за доходністю. Державний земельний кадастр має важливе народногосподарське значення. Його дані необхідні для організації ефективного використання земель і їхньої охорони, планування господарства, управління земельними ресурсами.
Здійснення державного земельного кадастру покладено на уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Порядок його ведення встановлюється законом.

Першочерговими завданнями державного земельного кадастру є:
- забезпечення повноти відомостей про земельні ділянки загалом;
- застосування єдиної системи просторових координат і системи ідентифікації земельних ділянок;
- запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та підвищення її достовірності.

Земельний кадастр є основною відновною структурою земель. Завдяки йому створено інформаційну базу для управління земельними ресурсами, провадиться земельна статистика, здійснюється процедура землеустрою. Земельний кадастр є основою розвитку податкової та інвестиційної політики, розвитку ринку земель.

Кадастрові дослідження виконують за певними принципами, серед яких найголовнішими є:
1) єдина для всієї країни система;
2) об'єктивність відомостей;
3) вичерпність відомостей;
4) збір даних про всі землі незалежно від користувача;
5) безперервність впровадження;
6) наочність земельно-кадастрових відомостей;
7) економічність;
8) централізоване керівництво.

Склад земельного кадастру.Державний земельний кадастр налічує:
• кадастрове зонування;
• кадастрове знімання;
• бонітування ґрунтів;
• економічну оцінку земель;
• грошову оцінку земельних ділянок;
• державну реєстрацію земельних ділянок;
• облік кількості та якості земель.

Усі ці складові частини державного земельного кадастру мають різне застосування у загальній системі управління земельними ресурсами.

Кадастрове зонування — це встановлення:
- місця розташування обмеження, заходів з напрямів використання земель;
- меж кадастрових зон і кварталів;
- кадастрових номерів (території адміністративно-територіального утворення).

Основою земельно-кадастрових робіт є кадастрові знімання.
Кадастрове знімання — це комплекс робіт, які виконують з метою визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрове знімання передбачає:
- геодезичне встановлення меж земельної ділянки;
- погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;
- відновлення меж земельної ділянки на місцевості;
- встановлення меж частин земельної ділянки, які містять зауваження та обмеження щодо використання землі;
- виготовлення кадастрового плану.

Бонітування грунтів — це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їхніми основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур. Бонітування ґрунтів здійснюють за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну родючість.

Економічне оцінювання земель — це визначення вартості землі як природного ресурсу і засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їхнього використання та прибутковість з одиниці площі. Економічне оцінювання здійснюють для порівняльного аналізу ефективності використання земель. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельної ділянки різного цільового призначення. Економічна оцінка земель визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі.

Грошову оцінку земельних ділянок здійснюють на рентній основі. Залежно від призначення та порядку виконання грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативноюі експертною.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Державну реєстрацію земельних ділянок здійснюють ускладі державного реєстру земель. Він налічує:
- книгу записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договори оренди із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;
- поземельну книгу, яка містить відомості щодо земельної ділянки.

Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь.
Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їхню родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів.
Важливу роль для правильного обліку земель відіграє планово-картографічна документація земельного кадастру. Основа планово-картографічної документації — земельно-кадастрова карта району.

З 1 січня 2002 року набув чинності новий Земельний Кодекс України, в якому окреслено головні аспекти ведення земельного кадастру.В 2007 році ухвалено Закон України "Про державний земельний кадастр", яким передбачено створення реєстраційної системи, впорядкування обліку земель, удосконалення системи управління земельними ресурсами та економікою землекористування, що сприятиме інвестиційній активності, розвитку ринку землі загалом.

Лісовий кадастр

Ліси України — це її національне багатство, лісовий фонд нашої держави.
Перші спроби оцінити окремі частини лісового фонду зроблено ще в середині XVII ст. До найважливіших картографічних матеріалів щодо відображення лісового фонду можна зачислити карту лісів Європейської Росії 1840-1841 pp.
Ще в декреті "Про ліси" від 25 травня 1918 року зазначали, що ліси повинні бути влаштовані у технічному відношенні, мати детальні плани лісового господарства і вичерпні кадастровіописи.
Започатковано лісовий кадастр в Україні ще у 1926 році, та законодавчо закріплено ведення Державноголісового кадастру тільки у 1977 р.

Відповідно до ст. 95 Лісового кодексу України, прийнятого 21 січня 1994 року №3852-ХІІ, державний облік лісів і державний лісовий кадастр провадять з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, запровадження систематичного контролю за якісними і кількісними змінами у лісовому фонді та забезпечення Рад народних депутатів, зацікавлених органів державної виконавчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд.
Державний лісовий кадастр передбачає організацію раціонального користування лісами, їхнього відтворення, охорони і захисту, планування розвитку лісового господарства і розміщення лісозаготівельного фонду за єдиною для країни системою і в порядку, встановленому урядом.

Державний лісовий кадастр і державний облік лісів містять систему відомостей і документів про:
- правовий режим лісового фонду та розподіл його між користувачами;
- якісний і кількісний стан лісового фонду;
- поділ лісів за групами та класифікація за категоріями захищеності;
- економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства та оцінку результатів господарської діяльності в лісовому фонді.

Державний лісовий кадастр і державний облік лісів здійснюють державні органи лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету. Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Склад документації державного лісового кадастру визначено Інструкцією, затвердженою Держкомлісом України за погодженням з відповідними міністерствами. Документацію державного лісового кадастру оформлюють за даними державного земельного кадастру, матеріалами лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів.

Лісовпорядкування — це система державних заходів, спрямована на оцінку лісових ресурсів, забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їхнє відновлення.
Лісовпорядкування в усіх лісах України здійснюють лісовпорядні служби за єдиною системою у порядку, встановленому Державним
комітетом лісового господарства України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Лісовпорядкування передбачає:
- визначення меж і внутрігосподарську організацію території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів;
- виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів;
- інвентаризацію лісового фонду з визначенням породного і вікового складу деревостанів, їхнього стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів;
- виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства; визначення заходів щодо відновлення лісів і лісорозведення, меліорації, охорони та захисту лісів, а також порядку і способів виконання цих робіт;
- обґрунтування поділу лісів на групи та їхня класифікація за категоріями захищеності;
- обчислення розрахункової лісосіки (головне користування) та обсягів рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, а також обсягів використання інших видів лісових ресурсів;
- визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, а також інших лісогосподарських робіт.

Документацію державного лісового кадастру по країні поповнюють один раз у п'ять років.
Основними матеріалами інформаційної бази кадастру є:
- дані державного обліку лісів, який періодично здійснюють регіональні лісовпорядні організації (таксаційні книги);
- результати досліджень з питань лісових ресурсів науково-дослідних організацій та інститутів;
- щорічні звітні дані про господарське використання лісопродукції;
- споживчі та екологічні цінності лісових насаджень, встановлені за літературними джерелами;
- картографічні матеріали;
- дані поточних змін, які фіксують після лісовпорядкування в Держлісгоспі та заносять у відповідні документи на підставі натурного обстеження лісового фонду. В умовах ринкової економіки інформаційну базу доповнюють відповідними підрозділами лісових угідь, які вносять у кадастр за формами власності і підприємствами.

Створення лісового кадаструмає важливе народногосподарське значення, його дані використовують під час:
- аналізу якісних і кількісних змін у лісовому фонді;
- визначення потенційних можливостей отримання лісової та похідної продукції на різних землях;
- оцінки діяльності лісогосподарських підприємств;
- визначення екологічних змін під впливом антропогенного чинника;
- вирішення завдань, що стосуються управління лісовими ресурсами.

На підставі кадастру здійснюють аналітичні розробки та обґрунтовують лісогосподарські рішення на найближчу перспективу, визначають напрями розвитку і розміщення деревообробної промисловості, целюлозно-паперової сфери обслуговування, природно-рекреаційних комплексів.

Кадастр мінеральних ресурсів

Особливості мінерально-сировинної бази. Мінеральні ресурси, як і всі природні ресурси, є основним багатством суспільства. Від інших видів ресурсів вони відрізняються тим, що визначають характер відтворення мінерально-сировинної бази промисловості. Врахування цих особливостей є обов'язковим під час складання кадастру.
Найголовніша особливість полягає в тому, що мінеральні ресурси не поповнюються природою. Відтворення мінерально-сировинної бази може відбуватися тільки шляхом виявлення та промислового освоєння нових родовищ корисних копалин.
Здебільшого родовища корисних копалин комплексно використовують, отож мінерально-сировинні ресурси є найважливішою умовою найефективнішого розвитку мінерально-сировинної бази.

Поняття "мінерально-сировинна база" охоплює потенційні ресурси мінеральної сировини, а також діяльність з їхньої підготовки до видобування, власне видобування і збагачення корисних копалин з подальшою переробкою і надання вигляду підготовленої до використання мінеральної сировини.

Увесь процес використання мінерально-сировинної бази поділяють на три етапи:
- підготовка мінерально-сировинної бази з розвідкою родовищ і оцінкою промислових запасів корисних копалин (геологорозвідувальна стадія);
- проектування і будівництво гірничодобувних підприємств;
- експлуатація родовищ.

Кінцевою продукцією геологорозвідувальних робіт є розвідані промислові запаси мінеральної сировини. Геологорозвідувальні роботи як процес вивчення надр та оцінювання запасів корисних копалин налічують такі стадії:
- регіональні геологічні дослідження території;
- розшуки родовищ;
- попередня розвідка родовища;
- детальна розвідка родовищ з оцінкою промислових запасів мінеральної сировини.

Закономірності і закономірні зв'язки, характерні для використання мінерально-сировинної бази:
1) відповідність масштабів розвитку мінерально-сировинної бази потребам промисловості у мінеральній сировині;
2) оптимальні співвідношення масштабів розширеного відтворення мінерально-сировинної бази і забезпеченості розвіданими запасами корисних копалин;
3) відповідність комплексного або комбінованого розвитку мінерально-сировинної бази комплексному характеру родовищ корисних копалин;
4) оптимальні співвідношення між розмірами і виробничими потужностями гірничих підприємств та кількістю розвіданих запасів корисних копалин певного родовища.

Ведення кадастру мінеральних ресурсів.З 1927 року в Україні ведеться реєстр (кадастр) корисних копалин: на кожне родовище корисних копалин заводять спеціальний паспорт і реєстраційну карту. У паспорті зазначають назву родовища, кількість запасів тощо. Реєстраційну карту складають на основі топографічної з нанесенням меж родовища.
Сучасний кадастр мінеральних ресурсівє систематизованою науково обґрунтованою сукупністю вірогідних відомостей щодо обліку, рівня промислового використання запасів корисних копалин і господарської діяльності гірничодобувних підприємств, економічної оцінки родовищ корисних копалин і перспектив розширення мінерально-сировинної бази промисловості.
За своїм складом, властивостями і галуззю застосування у промисловості корисні копалини поділяють на такі групи:
1. Паливно-енергетичні ресурси.
2. Рудна і нерудна сировина для чорної металургії.
3. Руди кольорових металів.
4. Сировина для хімічної промисловості.
5. Гірничорудна сировина.
6. Нерудна сировина для будівельних матеріалів.

Відповідно до цієї загальноприйнятої класифікації мінеральних ресурсів і складено кадастр у вигляді окремих книг по кожній групі сировини, що є на території України.

Під час складання кадастру дотримуються таких основних принципів:
1. Вірогідності всіх родовищ і видів корисних копалин.
2. Співставлюваності оціночних показників, яка забезпечує чєдину систему ведення кадастру країни.
3. Періодичності оновлення основних даних згідно з динамікою розширення мінерально-сировинної бази.

Вихідною базою кадастру є геолого-економічні відомості щодо родовищ корисних копалин, техніко-економічні показники роботи гірничодобувних підприємств, інші оціночні дані по мінеральній сировині, попередні міркування щодо перспектив розвитку.
В процесі складання кадастру мінеральних ресурсів використано:
- баланси запасів корисних копалин за їхніми окремими видами;
- геологічні звіти по пошуках і розвідках родовищ корисних копалин;
- геолого-економічні огляди і геологічні карти по мінеральній сировині;
- щорічні виробничі звіти щодо діючих гірничодобувних підприємств;
- матеріали проектних інститутів.

Усі родовища корисних копалин, у тім числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища — резерв цього фонду. Системаобліку об'єктів державного фонду включає інформацію державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин та державного балансу запасів корисних копалин, а також державну та галузеву звітність підприємств і організацій, що здійснюють розвідку родовищ (у тім числі і техногенних), видобування та збагачення корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин (згідно з Кодексом про надра) містить відомості щодо кожного родовища, зачисленого до Державного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості та якості запасів корисних копалин і наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідрогеологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-економічної оцінки, а також відомості щодо кожного прояву корисних копалин.
Державний Комітет України з питань геології та використання надр щорічно готує аналітичний звіт щодо стану державного фонду корисних копалин і ресурсів. Обліку в державному кадастрі підлягають усі відкриті родовища корисних копалин на території України незалежно від обсягів їхніх запасів, стану розвіданості, освоєння і відомчої належності, а також прояви корисних копалин.
Підставою для складання державного кадастру є паспорт родовища або прояву корисних копалин, який розробляється окремо для кожної групи корисних копалин. Форма паспорта, методичне керівництво щодо складання паспортів та інструкція з ведення державного кадастру розробляє і затверджує Державний Комітет України з питань геології та використання надр. Комітет здійснює також організацію та методичне керівництво веденням державного кадастру, а також збір, облік, систематизацію, зберігання, обробку та надання даних державного кадастру зацікавленим користувачам.
Державний Koмітет України з питань геології та використання надр контролює своєчасність подання підприємствами та організаціями звітних балансів запасів корисних копалин, перевіряє їхню правильність та відповідність встановленим вимогам і складає державний баланс запасів корисних копалин.

З метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів складають водний кадастр.

Водний кадастр — це систематизована збірка відомостей про водні ресурси країни, їхню кількість, склад і можливості використання. Водний кадастр є державним зведенням даних щодо водних об'єктів, земель водного фонду, водного режиму, водних ресурсів та їхнього використання, необхідних для соціально-економічної та екологічної оцінки водоресурсного потенціалу і забезпечення сталого розвитку регіональних утворень і функціонування водних екосистем.
Водний кадастр є базою державного управління водним фондом. Передбачає державний облік вод — систематичне визначення і фіксацію кількості та якості водних ресурсів, розташованих на певній території. Водний кадастр здійснюється з метою забезпечення поточного і перспективного планування використання водних об'єктів, їхнього відновлення та охорони. Державний облік підземних і поверхневих вод базується на даних обліку використання поверхневих і підземних вод, наданих водокористувачами, і даних державного моніторингу водних об'єктів.

Принципи ведення державного водного кадастру:
• охоплення всієї території країни обліком водних ресурсів;
• єдина методична основа збору гідрологічної інформації;
• достовірність зібраних даних;
• відповідальність виконавців;
• інформованість користувачів про наявні дані;
• доступ до кадастрової інформації широкого кола користувачів;
• обов'язковість використання кадастрових даних у роботі різних організацій, установ тощо.

Державний водний кадастр провадять за єдиною системою. Надання водокористувачами у спеціально уповноважений державний орган управління водокористуванням і охорони водного фонду даних, необхідних для державного водного кадастру, є обов'язковим.
Дані державного водного кадастру слугують основою для ухвалення рішень зі здійснення державного управління в області використання та охорони вод.
Державний облік поверхневих і підземних вод, ведення державного водного кадастру здійснюють спеціально уповноважені органи управління використанням і охороною вод із участю державного органу управління в галузі гідрометеорології та моніторингу оточуючого середовища (з поверхневих водних об'єктів) і державного органу управління використанням і охороною надр (з підземних водних об'єктів).
Порядок здійснення державного обліку поверхневих і підземних вод встановлює Уряд країни. Порядок веденнядержавного водного кадастру визначено водним законодавством України.
Спеціально уповноважений державний орган управління використанням і охороною водного фонду зобов'язаний забезпечити доступ до інформації, що міститься у документації "Державного водного кадастру".

Структура державного водного кадастру.Державний водний кадастр є систематизованим зведенням відомостей про:
- поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море;
- обсяги, режим, якість і використання вод (водних об'єктів);
- водокористувачів (окрім вторинних).

Державний водний кадастр налічує також відомості щодо водогосподарських об'єктів, які забезпечують використання води, очищення та скидання зворотних вод, а саме:
• споруди для акумуляції та регулювання поверхневих і підземних вод;
• споруди для забору і транспортування води;
• споруди для скидання зворотних вод;
• споруди, на яких здійснюють очищення зворотних вод (з оцінкою їхньої ефективності).

Відповідно до видів водних об'єктів та їхнього використання у державному водному кадастрі виокремлюють такі розділи і підрозділи:
Розділ 1. Поверхневі води.
1.1. Водотоки (річки, струмки).
1.2. Природні водойми (озера).
1.3. Штучні водойми (водосховища, ставки) і канали.
1.4. Морські води та джерела.
Розділ 2. Підземні води.
2.1. Ґрунтові води.
2.2. Підземні води.
Розділ 3. Використання вод.

Дані щодо ресурсів поверхневих вод, їхньої якості і змін під впливом виробничо-господарської діяльності узагальнюють за:
- водними об'єктами та їхніми ділянками;
- басейнами річок, озерами, внутрішніми морями;
- адміністративними районами, областями і в державі загалом.

Дані щодо ресурсів підземних вод, їхньої якості і змін під впливом виробничо-господарської діяльності узагальнюють стосовно:
- родовищ (басейнів) підземних вод;
- водоносних горизонтів;
- басейнів річок;
- адміністративних районів, областей і держави в цілому.

Дані щодо використання вод узагальнюють шляхом створення:
- каталогу водокористувачів;
- банку даних про ресурси поверхневих і підземних вод та обсяги їхнього використання (забори води).

Три розділи "Державного водного кадастру" містять детальну характеристику поверхневих, підземних вод і водокористувачів.

Важливою складовою першого розділу "Поверхневі води" є загальна характеристика водного об'єкта (річки, озера, водосховища), а саме: назва; характеристика розміщення водного об'єкта (адміністративна область, район; фізико-географічна область, район); визначення категорії водного об'єкта (основна ріка, притока); довжина (км); характеристика площі водозбору (км кв), площі водного дзеркала і об'єму води, густоти річкової мережі (км/км кв), параметрів і властивостей рельєфу; відображення гідрологічних умов (режим та об'єм стоку різної забезпеченості); визначення модулів стоку (max, min).

Другою важливою структурною складовою цього розділу є характеристика антропогенних змін басейнових комплексів, яка містить дані про структуру угідь і ступінь освоєння території водозбору, антропогенні зміни корінного біогеоценотичного покриву (натуральних ландшафтів та їхніх компонентів), зокрема:
- освоєнність території водозбору (питома вага орних земель, ріллі, сіножатей і пасовищ, лісів, земель під водою), %;
- лісистість (природна, сучасна), %;
- населення, тис. осіб;
- забудовані землі, тис. га;
- щільність поселень (населених пунктів);
- кількість і площа ставків і водосховищ (шт., га);
- площа осушених (зрошуваних) земель, тис. га;
- площа еродованих земель, тис. га;
- площа зсувів, га;
- наявність селенебезпечних ділянок (шт., га);
- довжина ділянок руйнування берегів (км).

У наступному підрозділі подано характеристику техногенного навантаження. Він містить дані про існуючі і проектовані водогосподарські об'єкти та їхні характеристики:
- водозабори (кількість і об'єми забору води);
- джерела забруднення водних об'єктів (характеристика промислових та інших об'єктів на водозборі);
- очисні споруди та ефективність очистки зворотних вод (кількість, % очистки);
- випуски зворотних вод (кількість випусків і обсяги скидання зворотних вод);
- види та обсяги скидання забруднювальних речовин із зворотними водами;
- внесення добрив і пестицидів, можливостей їхнього винесення з поверхневим стоком;
- винесення забруднювальних речовин із заселених територій, сільськогосподарських угідь тощо.

Далі увагу звернено на якість (ступінь забруднення) поверхневих і підземних вод. Тут відображають:
- узагальнені (щорічні, багаторічні) характеристики гідрохімічного режиму і санітарного стану річок, озер, водосховищ (показники, що характеризують якісний склад і властивості води у водних об'єктах);
- наявність перевищень гранично-допустимих концентрацій основних забруднювальних речовин (органічні забруднення, мінералізація, завислі речовини, сполуки азоту, фосфору, феноли, важкі метали, хлориди, сульфати, радіонукліди тощо). Окремим структурним підрозділом подаються матеріали про сучасне та прогнозоване використання водних ресурсів:
- характеристика підприємств, які здійснюють забір і скидання вод (каталог водокористувачів);
- існуюча кількість водозаборів та обсяги забору води (обсяги водокористування);
- прогнозований забір води і можливість його забезпечення (обсяги водних ресурсів, які необхідні для задоволення питних і господарсько-побутових потреб, а також потреб галузей економіки).

Дуже важливою складовою водного кадастру є картографічні матеріали. На карту-схему наносять:
1) сучасні ландшафти з характеристиками компонентів природи: літогенної основи (геологія), ґрунтового покриву, гідрографічної мережі, родовищ підземних вод, водоохоронних зон і прибережних смуг уздовж річок і навколо водойм орних земель, осушених (зрошуваних) земель, еродованих земель, ділянок руйнування берегів річок;
2) водогосподарські об'єкти (водозабори, гідровузли, випуски зворотних вод та ін.). Зокрема, тут відображають: назву водогосподарського об'єкта, розташування об'єкта (населений пункт), віддаль від гирла ріки, мету водокористування (промислове, господарсько-побутове, сільськогосподарське, рибогосподарське), обсяги водокористування (забору води)

У другому розділі подано характеристику підземних вод.Насамперед, це загальна характеристика підземних вод: назва родовища підземних вод; розміщення родовищ, їхня площа; характеристика господарського використання території (структура угідь); запаси підземних вод (розвідані, експлуатаційні).
Обов'язковою складовою водного кадастру підземних вод є характеристика техногенного навантаження.

Третій розділводного кадастру відображає шляхи використання вод. Первинна інформація щодо використання водних ресурсів налічує: каталоги водокористування; дозволи на спецводокористування, які видають місцеві органи з регулювання використання та охорони вод; щорічні дані державного обліку використання вод по водних об'єктах і водогосподарських ділянках; басейнові і територіальні схеми комплексного використання та охорони водних ресурсів; дані водогосподарських балансів; дані про сучасні і проектовані обсяги використання водних ресурсів.

Перелік параметрів і терміни спостережень за кількістю та якістю вод, точність вимірів і розрахунків, а також форми представлення інформації повинні задовольняти вимогам щодо:
• планування з використання водних ресурсів;
• проектування водогосподарських, транспортних, промислових, сільськогосподарських та інших об'єктів;
• ведення водного державного кадастру;
• гідрологічного прогнозування;
• прогнозування якості вод;
• розробки заходів з запобігання та усунення шкідливого впливу вод;
• оперативного управління водними ресурсами;
• регулювання юридичних та економічних відносин між водокористувачами.

Використання даних водного кадастру.Дані державного водного кадастру необхідні для:
- оцінки та прогнозування змін гідрологічних і гідрогеологічних умов, ресурсів водних об'єктів та якості вод;
- розробки схем комплексного використання та охорони водних ресурсів;
- підготовки та видачі дозволів на користування водними об'єктами;
- державного контролю за використанням та охороню водних об'єктів;
- забезпечення водокористувачів необхідною інформацією про водні об'єкти;
- вирішення спірних питань, що виникають у зв'язку з використанням водних об'єктів тощо.

Вичерпну інформацію щодо особливостей гідрологічного режиму водних об'єктів використовують проектувальники під час проектування і будівництва гідротехнічних споруд, гідроелектростанцій, мостів, автошляхів, водосховищ, каналів, меліоративних систем. її використовують також для прогнозування і попередження загрози та розвитку небезпечних стихійних гідрологічних явищ на річках України.
Головними споживачами гідрологічної інформації залишаються органи влади та управління усіх рівнів, організації системи МНС та галузей економіки, діяльність яких безпосередньо залежить від ситуації й показників гідрологічного режиму річок. Це, зокрема, водне господарство, гідроенергетика, водний транспорт, комунальне, сільське, рибне господарства.

---

• ⇐ Назад
• 12