Загальна характеристика глобальних проблем. 3 страница

МБРР – це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми урядам і центральним банкам країн. Нині з метою сприяння соціальному і економічному розвитку країн МВФ надається технічна і фінансова допомога понад 100 країнам. Термін виплати кредитів – 15 – 25 років, період відстрочки – від 3 до 5 років. Відсотки по кредитах встановлюються на рівні процентних ставок міжнародних ринків позичкового капіталу.
МБРР здійснює свою діяльність у вигляді надання дострокових позик. Як правило, кредити надаються на термін 15 – 25 років. Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики в основному для:

· розвитку інфраструктури;

· здійснення сільськогосподарських проектів;

· розвитку промисловості, але не більше 20% від загальної суми позики.

Вищим керівним органом МБРР є Рада управляючих, що представляють усі країни світу, які є членами МБРР. Виконавчий і найдієспроможніший орган МБРР – Директорат, до якого входить 21 виконавчий директор, 5 з яких працюють на постійній основі (це представники США,
Японії, Великобританії, ФРН і Франції).

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – це міжнародна міжурядова організація, котра також є спеціалізованим закладом ООН. Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн з річним доходом на душу населення не вище 790 доларів США. Таким країнам МАР надає пільгові кредити на 50 років, стягуючи тільки комісійні в розмірі 0,75% річних.

 

Джерела фонду МАР:

¾ внески за підпискою;

¾ додаткові внески країн-членів (переважно розвинених)

¾ відрахування із прибутків Світового банку.

Кредити Міжнародної асоціації розвитку направляються в основному на розвиток економічної та соціальної інфраструктури, а останнім часом також і на розвиток сільського господарства країн-позичальників.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створена в 1956 році для стимулювання приватного підприємства головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.
МФК надає кредити приватним підприємствам і купує їхні цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її доля в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5 – 15 років. Рівень відсотка встановлюється в залежності від ставок грошового ринку.
Джерела ресурсів Міжнародної фінансової корпорації:

¾ статутний капітал;

¾ продаж участі в кредитах іншим банкам;

¾ перепродаж цінних паперів;

¾ позики і дотації від МБРР.

 

Багатостороннє агентство гарантування інвестиції (БАГІ) – це спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків. Некомерційними ризиками вважаються:

¾ невиконання контракту внаслідок урядового рішення;

¾ революції, перевороти та наступні зміни в соціально-політичному стані;
військові дії;

¾ відміна конвертованості національної валюти і пов’язані з цим перепони при переказі прибутків у країну інвестора;

¾ експропріація майна інвестора.

БАГІ засновано у 1988 році. Джерелом ресурсів є надходження коштів від Світового банку. Крім того, БАГІ має свій підписний капітал, котрий у 1993 році налічував 948 млн. доларів. Термін гарантування, як правило, складає 15 – 20 років.
Важливе місце серед валютно-позичкових і фінансових інститутів займають регіональні банки розвитку. Вони виникли в 40 – 60-х роках. До них можна віднести:

¾ Міжамериканський банк реконструкції і розвитку (1949 р.);

¾ Африканський банк реконструкції і розвитку (1964 р.);

¾ Азіатський банк реконструкції і розвитку (1966 р.);

¾ Європейський банк реконструкції і розвитку (1992 р.).

¾ Європейський банк реконструкції і розвитку – банк, який був створений для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та СРСР. Стратегія ЄБРР щодо України випливає із його загальних завдань, а також враховує особливості економіки нашої країни.

 

16. Проблеми і перспективи участі України в розвитку світового ринку капіталів.

Показники, що характеризують стан інвестування економіки України продовжують залишатися доволі низькими порівняно з деякими країнами ЦСЄ та СНД (табл.5). Щорічний приток ПІІ на душу населення в Україні у 3-6 разів був нижчим ніж в країнах ЦСЄ

На відміну від світових тенденцій руху капіталу, в структурі надходження іноземних інвестицій в економіку України, суттєво зростала питома вага ПІІ, дещо збільшувалась частка портфельних інвестицій, разом із скороченням інших інвестицій

За 2000-2005 рр. для іноземних інвесторів пріоритетними у секторі послуг були: операції з нерухомістю, будівництво, громадські та особисті послуги, фінансова діяльність; у промисловому секторі: металургія та обробка металу; деревообробна і целюлозно-паперова промисловість

Перспективи:

¾ За прогнозом динаміка світових потоків ПІІ матиме переважно висхідний тренд.

¾ Стабілізується й регіональна структура розподілення потоків ПІІ; у розвинуті країни буде щорічно надходити близько 63% всіх ПІІ, у країни, що розвиваються - 37% .

¾ Прогнозується збільшення ПІІ у видобуток енергоносіїв і металовміщуючих мінералів. Збільшиться приток ПІІ в альтернативну енергетику.

¾ За даними експертів, до 2020 р. вдасться створити понад 2 млн. робочих місць в альтернативній енергетиці..

¾ Нові можливості відкриваються для АПК в сфері виробництва біополімерів, біорозчинників, біомастил та біонергії, зокрема біодизелю.

¾ Прогнозується також зростання ПІІ у виробничому секторі, в більшій мірі - у виробництві електричного і електронного обладнання, що зумовлюється інтернаціоналізацією дистриб’юторських мереж. В секторі послуг найбільш динамічно

¾ ПІІ будуть надходити у фінансову діяльність, торгівлю, розподіл електроенергії, газу та води, інформаційно-комунікаційні технології, сферу логістики.

¾ Продовжиться зростання ПІІ у секторі послуг: зокрема у фінансовій сфері, що пояснюється зацікавленістю іноземних інвесторів у придбанні українських банків

Факторами, що мають позитивно вплинути на приток іноземних інвестицій в Україну, є: пожвавлення економічного розвитку в провідних країнах, очікуваний вступ України до СОТ, підвищення привабливості українських єврооблігацій, розвиток національного фондового ринку, поширення практики залучення іноземних інвестицій суб'єктами господарювання без гарантій з боку уряду, зменшення кредитних ставок.

Проблеми:

Факторами, що можуть стримувати іноземних інвесторів, є:

¾ можливе зростання у 2008 р. цін на природний газ (до 150-160 дол. США за тис. куб. м.) та нафтопродукти (понад 1 дол. США за літр А-95);

¾ істотний інвестиційний ризик;

¾ високий рівень інфляції;

¾ відсутність чіткої моделі приватизації стратегічних підприємств та недосконалість механізмів державного управління приватизацією;

¾ суперечливість законодавства з оподаткування;

¾ незадовільний захист прав власників і інвесторів, про що свідчать рейдерські атаки 2007;

¾ відсутність механізмів страхування та перестрахування інвестицій;

¾ високі обсяги тіньової економіки

Покращенню позицій і перспектив доступу України до світового ринку капіталу сприятимуть наступні заходи на державному рівні:
1. Зниження податкового навантаження шляхом скорочення переліку податків та скасування невиправданих пільг (Мінфін, Мінекономіки України).
2. Стимулювання адресного інвестування пріоритетних напрямків економічного розвитку, , наприклад шляхом запровадження на певний термін пільг щодо оподаткування прибутку в частині інвестицій на розширення виробництва та проведення НДДКР (Мінекономіки і Державне агентство України з інвестицій та інновацій).
3. Створення національної системи страхування інвестиційних ризиків при реалізації довгострокових проектів за прикладом страхового захисту інвестицій
4. Запровадження Кодексу Поведінки підприємств з іноземними інвестиціями
5. Протидія "рейдерству" шляхом доопрацювання Закону України "Про акціонерні товариства" у напрямку вдосконалення корпоративного управлін-ня, захисту прав інвесторіві посилення відповідальності за недостовірну інформацію.
6. Законодавче закріплення процедури злиття та поглинання підприємств, що сприятиме залученню іноземних та внутрішніх інвестицій (Антимонопольний комітет України, ФДМУ, ДКЦПФР, Мінекономіки України).
7. Укладання угод купівлі-продажу цінних паперів ВАТ, що мають стратегічне значення для держави або займають монопольне становище на ринку України
8. Актуалізація законодавчої бази приватизації.

 

17.Загальні закономірності розвитку світового ринку трудових ресурсів.

Світовий ринок трудових ресурсів – це система відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв”язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу
Під трудовими ресурсами мають на увазі частину населення, що досягла необхідного фізичного розвитку, розумових здібностей і знань для роботи в народному господарстві.

Економічно активне населення – це частина працездатного населення, зайнята суспільно-корисною працею, що дає їй дохід, необхідний для відтворення самої себе (наймані робітники, власники підприємств, члени родин, що допомагають підприємцям).Частка економічно активного населення залежить від частки працездатних у всьому населенні, а також від ступеня зайнятості окремих вікових груп.
Основними факторами, що впливають на розміщення населення, є:

¾ природні умови територій;

¾ наявність багатих і різноманітних природних ресурсів;

¾ рівень економічного розвитку територій;

¾ умови для розвитку транспорту і товарообміну;

¾ історія освоєння і заселення територій.

Під відтворенням (природним рухом) населення розуміють сукупність процесів народжуваності, смертності і природного приросту, що забезпечують безперервне поновлення і зміну людських поколінь.

Найважливішими факторами, що впливають на природний рух населення, є:

¾ соціально-економічні умови життя населення;

¾ військово-політичні фактори;

¾ природні умови;

¾ релігійні й етнічні особливості;

¾ екологічні фактори й ін.

Показники природного руху населення:

1. Коефіцієнт смертності. 2. Коефіцієнт народжуваності.

3. Коефіцієнт природного руху, що дорівнює різниці коефіцієнтів народжуваності і смертності. 4. Коефіцієнт щорічного приросту:

Рк = Рr/ Рm*100%де Pr – приріст населення протягом року;

Pm – середня чисельність населення протягом року.

5. Показник очікуваної тривалості життя при народженні.

Усі країни світу за тривалістю життя можна розділити на 3 групи:

· з високою тривалістю життя (не менш 70 років). Це в основному країни з розвинутою економікою, високими показниками ВВП на душу населення. До них відносяться: Японія (середня тривалість життя 80 років, у тому числі жінки – 83 роки), Швеція і Швейцарія (78 років), Нідерланди, Норвегія, Франція, Австралія (77 років), США, Канада, Австрія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Фінляндія (75 – 76 років).

· із середньою тривалістю життя (55 – 70 років). У числі таких країн Росія і більшість республік СНД, Китай, Польща, Індія, Мексика, Бразилія й ін.

· з низькими показниками тривалості життя (нижче 55 років). Це більшість країн Африки, Південної і Південно-Східної Азії.

18. Суть міжнародних трудових відносин.

За висновком Організації Економічного Співробітництва і розвитку, на сьогоднішній день переселення в багаті країни все збільшується. Його метою крім возз’єднання сімей є пошук праці, що заохочується багатими країнами через збільшення кількості власних громадян пенсійного віку. Пріоритетними галузями праці іноземців у таких країнах є аграрні роботи, будівництво, і догляд за престарілими особами.

Таким чином виникають і існують трудові відносини, пов’язані більше ніж з однією правовою системою як, наприклад: праця громадян даної країни на іноземних наймачів в країні і за кордоном (трудова еміграція громадян, укладення трудових контрактів з іноземними фірмами про виконання праці всередині країни, праця у закордонних спільних підприємствах)

 

 

Трудові ресурси – це найважливіший фактор виробничого процесу, що характеризується високою мобільністю. Мобільність робочої с у світовому господарстві виявляється у формі міжнародної міграції.
Міграція робочої сили – переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на 1 рік з економічних і неекономічних мотивів (політичних, соціальних, релігійних, національних, расових та ін.).

Імміграція – в'їзд працездатного населення в дану країну із-за її меж.
Еміграція – виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.
Міграційне сальдо – різниця імміграції в країну та еміграції з країни.
Рееміграція– повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання. «Витік мозків» – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Міжнародна міграція буває наступних видів:

· безповоротна,

· тимчасово-постійна (від одного до шести років),

· сезонна,

· маятникова (щоденний, щотижневий переїзд до місця роботи в іншу країну).

Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої с:

1) з країн, що розвиваються в промислово розвинуті країни;

2) у рамках промислово розвинутих країн (в основному з неекономічних причин, також спостерігається відплив умів з Європи в США);

3) між країнами, що розвиваються; (в основному між НІК і країнами арабських еміратів; між країнами-членами ОПЕК та іншими країнами, що розвиваються. Наприклад, у Кувейті і Саудівській Аравії було в 60 – 80 роках зайнято до 1 млн. робітників з Ємену, у Гонконгу – в основному з Китаю і В'єтнаму. Економічні причини: більш високий рівень життя та зарплати і недостача некваліфікованої робочої с в НІК);

4) з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті;

5) міграція науковців, кваліфікованих фахівців із промислово розвинутих у країни, що розвиваються.

Основні центри притягання робочої сили:Західна Європа2. Близький Схід3. США і Канада. 4. Австралія. 5. Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. 6. Латинська Америка. В основному, Аргентина і Венесуела, крім того Мексика, Бразилія, Чилі, Парагвай, Болівія. 7. Африка. У Північній Африці – нафтовидобувна Лівія, на півдні – ПАР.

19. Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних міграційних процесів.

Міграція трудових ресурсів– це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи.

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

· велика густота населення.

· масове безробіття.

· низький життєвий рівень і заробітна плата.

· виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

 

б) з боку країн, які приймають міграцію:

· потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.

· потреба у додатковій дешевій робочій силі.

· порівняно висока зарплата.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.

Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

· Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу.

· Отримала готових спеціалістів.

· У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає

· державний бюджет.

 

Виграш країни- експортера трудових ресурсів:

· Валютні перекази імігрантів своїм сім”ям(осідає в банках валюта).

· Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття.

· Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.

 

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

· виникнення додаткових проблем, пов”язаних з соціальним захистом імігрантів.

· відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу.

· втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину.

 

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

· втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”.

· додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів.

· виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

 

 

20.Регулювання міжнародних міграційних процесів.

Міжнародна організація праці.

До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:

· Адміністратино-правове регулювання, яке передбачає:

а) встановлення правових норм;

б) встановлення міграційних квот;

в) встановлення рамок можливостей мігрування(кримінальні норми).

· Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в:

а) встановленні митних внесків чи бар”єрів;

б) встановленні відповідних візових ставок;

в) регулювання зарплати мігрантів;

г) запровадження різного роду штрафних ставок.

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває:

· Одностороннє міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.

· Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

· Багатостороннє регулювання міжнародними міграційними процесами – базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.

Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються Міжнародною організацією праці – це міжнародна урядова організація створена в 1919році,яка з з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН. Україна є членом цієї організації, але ще не всі її положення підписала.

Основні завдання міжнародної організації праці:

· захист інтересів і прав трудящих.

· підвищення життєвого рівня трудящих.

· покращення умов праці.

· захист від професійних захворювань.

· соціальний захист працівників-імігрантів.

· сприяння зайнятості імігрантів.

 

Державне регулювання міграції трудових ресурсів

На національному рівні регулювання міграції здійснюється наступними органами:

· Міністерством праці (стежить за використанням іноземної робочої с);

· Міністерством юстиції (Служба по імміграції та інші служби прикордонного контролю);

· Міністерством закордонних справ (консульське управління видає в'їздні візи);

· національними міграційними службами;

· посередницькими міграційними фірмами.

 

Основні методи регулювання міжнародної міграції робочої с:

1. Адміністративно-правові:

· міри національного законодавства, що визначають юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів у даній країні;

· дія національних служб імміграції в тому числі контроль за в'їздом у країну іммігрантів, видача дозволів на в'їзд, на роботу, на час перебування іммігрантів у країні та ін.);

· міри міжурядових угод регулювання міграції робочої с.

2. Економічні:

· здійснення вербування іноземних робітників – надання роботи, порівняно високого рівня зарплати, житла і медобслуговування, кваліфікації й освіти;

· залучення до вербування іммігрантів приватних посередників;

· видача ліцензій, що дозволяють вербувати працівників за кордоном.

 

Звичайно державне регулювання здійснюється через прийняття фінансованих з бюджету програм, спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої с (імміграції) або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції).

 

Основні риси імміграційного законодавства:

1. Професійна кваліфікація. Установлюються тверді вимоги до рівня освіти і стажу роботи зі спеціальності.

2. Обмеження особистого характеру. Пред'являються тверді вимоги до стану здоров'я іммігранта, політичного і соціального вигляду, установлюється віковий ценз (звичайно 20 – 40 років).

3. Кількісне квотування (установлюється максимальна кількість іммігрантів). Кількісні квоти можуть вводитися в рамках всієї економіки в цілому, визначаючи максимальну частку іноземної робочої с в числі всіх трудових ресурсів, у рамках окремих галузей, окремих підприємств, або як обмеження на загальну кількість іммігрантів, що приїжджають у країну протягом одного року.

4. Економічне регулювання впроваджує певні фінансові обмеження, що забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. Наприклад, фірми мають право наймати іноземців тільки по досягненні визначеного обсягу продажів або після внесення визначених платежів у державний бюджет, або іммігранти повинні інвестувати в економіку країни, що приймає, визначену законом суму, довести легальність цих грошей і створити визначену кількість робочих місць, або іммігрант повинен заплатити за оформлення імміграції і працевлаштування на місцеве підприємство і т. д.

5. Тимчасові обмеження. Установлюються максимальні терміни перебування іноземних працівників на території країни, після закінчення яких вони повинні залишити країну або одержати дозвіл на продовження свого перебування в країні.

6. Географічні пріоритети. Законодавчо встановлюється географічна і національна структура імміграції, що регулюється за допомогою кількісних квот на в'їзд іммігрантів з визначених країн.

7. Заборони. Явні і приховані заборони наймати іноземну робочу силу звичайно містяться в законах про професії, якими іноземцям займатися заборонено.

 

 

Міжнародні організації регулювання трудових відносин

Міжнародна організація праці (МОП) була створена в 1919 році відповідно до Версальського договору. Місцезнаходження – Женева (Швейцарія). Членами її є більш 170 країн. Як спеціалізована установа з 1946 р. входить у систему ООН. Основними цілями МОП є:

· забезпечення повної зайнятості і зростання рівня життя;

· заохочення економічних і соціальних програм;

· дотримання основних прав людини;

· охорона життя і здоров'я трудящих;

· регулювання міграції населення

· заохочення співробітництва між підприємцями і трудящими.

Членами МОП можуть бути: уряди країн-учасниць; профспілки; організації підприємців.

Структура МОП:

· Міжнародна конференція праці – вищий законодавчий орган;

· Адміністративна рада – для керівництва над комітетами і комісіями при МОП;

· Міжнародне бюро праці – інформаційний і консультативний орган.

 

Основна функція МОП – прийняття конвенцій і рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудові стандарти (тривалість робочого дня, умови праці, оплату праці, соціальне забезпечення і т. д.). Усього було прийнято 172 конвенції і 181 рекомендація.

 

Багато документів і конвенції МОП були спрямовані на ліквідацію різних форм дискримінації іноземної робочої с: «Про інспекції режиму перевезень емігрантів» (1926 р.), «Про соціальну політику на територіях поза метрополіями» (1955 р.), «Проти применшення прав в області праці і занять» (1958 –1960 рр..), «Про трудящих на плантаціях» (1960 р.), «Про основні цілі і норми соціальної політики» (1962 р.), «Про збереження прав мігрантів в області соціального забезпечення» (1981 – 1982 рр..) і т. д.

 

Міжнародна організація міграції (МОМ) створена в 1949 р. як Міжнародна організація у справах біженців, пізніше її повноваження були розширені й у 1989 р. вона була перейменована в МОМ. До неї входить 81 країна, у тому числі 46 є членами МОМ, 35 – спостерігачами (Україна є спостерігачем). МОМ не входить у систему ООН, але тісно з нею співробітничає.

 

Основними функціями МОМ відповідно до статуту є:

· розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків;

· надання допомоги з питань організації міграції;

· розвиток технічного співробітництва в області міграції;

· запобігання відпливу умів і рееміграція;

· надання експертних послуг у зв'язку з міжнародною міграцією робочої с;

· організація пересування біженців;

· надання державам форуму для обміну думками, досвідом і співробітництва.

На даний час значне число установ і організацій, насамперед у рамках ООН, а також регіональних угруповань займаються проблемами, пов'язаними з міграцією населення і трудових ресурсів.

 

Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) займається питаннями захисту біженців, реалізації довгострокових рішень, у першу чергу репатріації.

 

Система постійного спостереження за міграцією (СОПЕМИ) при ОЕСР координує діяльність національних імміграційних управлінь.

 

Комісія ООН по народонаселенню має у своєму розпорядженні відповідний фонд, частина якого використовується на субсидування національних програм в області міграції населення. Ряд міжнародних договорів, прийнятих ВООЗ (Всесвітньою організацією охорони здоров'я), містить спеціальні норми, що стосуються фізичного стану трудящих-мігрантів. У конвенціях ЮНЕСКО маються положення, спрямовані на поліпшення освіти трудящих-мігрантів і членів їхніх родин.

 

У Європі забезпеченням і захистом прав трудящих мігрантів займається Міжурядовий комітет з питань міграції (СІМЕ).

 

На інтеграційному рівні регулювання міжнародної міграції робочої с здійснюється шляхом виконання угод, договорів, правил, контрактів, укладених між державами інтеграційних об'єднань. Основні завдання:

· надання безвізового пересування населенню в рамках інтеграційного об'єднання;

· створення загальних інформаційних систем з міграції робочої с в рамках інтеграційного об'єднання;

· уживання спільних заходів по боротьбі з нелегальною міграцією;

· прийняття спільних технічних мір для здійснення контролю над емігрантами.

 

 

21. Україна у світових міграційних потоках.

Найпомітнішим наслідком глобалізації в Україні сьогодні є долучення її до світових міграційних процесів. Україна стала країною прийому емігрантів і водночас країною, що зумовлює імміграцію, одним з основних суб'єктів євразійських міграційних процесів.

Завданням міграційних потоків є переміщення працездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних законів.

Трудова міграція - глобальне світове явище, вона позначається і на країнах-донорах, і на країнах-реципієнтах. Демографічна ситуація в Україні як у країні-донорі значно гірша, ніж в інших.

По-перше, частка трудових мігрантів з України у відсотковому відношенні до кількості населення - найвища серед інших країн.

По-друге, в Україні відбувається сталий процес неухильного зменшення населення через різке скорочення народжуваності та зростання смертності. Тому утворений у нашому суспільстві демографічний вакуум неминуче заповнюють іммігранти з третіх країн зі стабільним природним приростом населення, які є традиційними постачальниками робочої сили у світі. Але вони - носії інших звичаїв і культурних традицій, іншого менталітету, й через засилля іммігрантів можуть відбуватися незворотні процеси в нашій культурі, у світогляді, в усьому суспільному бутті. Це сприяє формуванню соціально неповного суспільства, і може мати незворотній ефект для держави.

Характер участі України в міграційних процесах обумовлений низкою чинників, серед яких варто назвати її географічне, політико-соціальне становище, історичні традиції тощо.

 

Основні причини посилення міграційних процесів в Україні: