Загальна характеристика глобальних проблем. 10 страница
Європейський Союз є найвпливовішим інтеграційним об’єднанням сучасності. Початок його створення пов’язаний з укладанням угоди про функціонування Європейського об’єднання вугілля і сталі у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембурга (1951 рік).
У 1957 році була укладена угода щодо створення Європейського економічного співтовариства. З часом були створені:
· Зони вільної торгівлі (1958 – 1969 рр.);
· Митний союз (1968 – 1976 рр.);
· Європейська валютна система (1979 р.);
· Європейський парламент (1979 р.);
· Спільний ринок (1987 – 1992 рр.);
· Економічний союз (1993 – до сьогодення);
· Європейський валютний інститут (1994 р.);
· Безготівковий обіг євро (1999 р.);
· Введення євро в готівковий обіг в 12-ти країнах-членах ЄС (2002 р.).
Такі основні етапи розвитку європейської інтеграції. Сучасний ЄС є результатом більш, ніж 55-річної інтеграційної діяльності в Європі.
ЄС має парламент. Це представницький консультативний (626 депутатів обираються прямим голосуванням від усіх країн на 5 років).
Європейська Рада – директивний орган ЄС, збирається на періодичні засідання (не менш ніж 2 рази на рік) у склади керівників держав і урядів та голови Комісії ЄС.
Рада ЄС (Рада Міністрів) – міжурядовий орган, представляє національні інтереси окремих країн-членів.
Комісія ЄС – наддержавний виконавчий орган, складається з 20 членів (комісарів), призначених на 5-річний термін урядами країн ЄС.
Європейський суд – вищий судовий орган, забезпечує дотримання права у тлумаченні і застосуванні угод, укладених ЄС.
Європейське ревізійне відомство – вищий контролюючий орган, перевіряє надходження та видатки бюджету ЄС, їх правомірність і реалістичність.
Існують також правові документи, що приймаються органами ЄС, та спільні фінансові інститути ЄС, а саме Європейський фонд розвитку і Європейський інвестиційний банк.
ЄС має власний прапор. На блакитному тлі – коло з дванадцяти золотих зірок, замкнене їх коло символізує союз країн-учасниць європейської інтеграції. Дванадцять – символ досконалості та достатку.
Гімн ЄС – це прелюдія до останньої частини Дев’ятої симфонії Бетховена. ЇЇ назва «Ода радості» - символ свободи, почуття спільноти та миру між громадянами країн, які вирішили об’єднатися.
64.Північноамериканська міжнародна економічна інтеграція.
Інтенсивно розвиваються інтеграційні процеси в Північній Америці. Початок їм поклала Угода про вільну торгівлю, підписана у вересні 1988 р. між США та Канадою. Протягом тривалого часу (1988-1992 pp.) інтеграційні процеси відбувалися тут переважно на корпоративному та галузевому рівні і не були пов´язані з міждержавним (наддержавним) регулюванням.
Наприкінці 80-х років починається серія консультацій і переговорів із приводу поглиблення та юридичного оформлення інтеграційних зв´язків між Мексикою та США. До цього переговорного процесу підключається Канада, і у вересні 1992 р. підписується тристороння угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі, НАФТА (NorthAmericanFreeTradeAgreement, NAFTA). Згідно із цією угодою, із січня 1994 р. розпочато формування найбільшого у світі ринку. Створення його передбачено завершити у 2009 році.
НАФТА має великий природно-ресурсний, людський, виробничий і фінансовий потенціал. Населення країн, що входять до організації, перевищує 375 млн. чоловік. Це утворює потенційно широкий ринок для товарів та інвестицій. Економічні відносини між країнами НАФТА стають більш інтенсивними. У США реалізується 20% експорту Канади і 70% - Мексики. У Канаді реалізується 20% експорту США. Частка США становить 75% усіх іноземних інвестицій у Канаді. Торговельний обіг лише між Канадою та США набагато перевищує обсяг будь-якої двосторонньої торгівлі у світі, а в майбутньому він зросте ще більше.
Зона вільної торгівлі трьох названих країн робить їх повністю незалежними від зовнішніх поставок енергоресурсів. Виробники кожної із трьох країн отримують необмежений доступ до ринків Двох інших. Сільське господарство та промисловість Канади й Мексики виграють від використання розроблених у США технологічних процесів. У свою чергу, ринки Мексики й Канади відкриваються для товарів і капіталів США. Американські фірми мають більш вільний доступ до багатих мінеральних ресурсів і деревини Канади, до нафти Мексики. Дешева робоча сила в Мексиці сприяє притоку сюди капіталу зі США та Канади. У той самий час, Мексика отримує доступ на широкий споживчий ринок СШАдля своєї продукції легкої промисловості та сільськогосподарської продукції. Привабливим для мексиканців є ринок робочої сили у США.
В організаційному відношенні в НАФТА не утворено наднаціональних структур, подібних до інших регіональних економічних угруповань. Регулювання діяльності здійснюється переважно шляхом двосторонніх переговорів між країнами-членами.
Створення північноамериканського спільного ринку відкриває нові горизонти економічної взаємодії США та Канади із країнами Латинської Америки. На початковому етапі це відбувається через зв´язки Мексики, яка має режим вільної торгівлі з п´ятьма державами Центральної Америки, а потім вибудується нова модель відносин інших латиноамериканських країн із могутніми північними сусідами.
Місце та роль Північної Америки в системі світогосподарських зв´язків визначається цілою низкою чинників. У першу чергу, йдеться про економічний та науково-технічний потенціал США, які більше ніж століття не мають собі рівних в економічному змаганні, в технологічному розвитку, у здатності максимально ефективно використовувати досягнення науково-технічного прогресу. Присутність США в будь-якому куточку Земної кулі, поширення їхніх інтересів на всі регіони світу є свідченням політичної, економічної та військової могутності, що робить цю країну найбільш впливовою силою сучасного світу.
Провідні позиції у світі посідають такі галузі економіки США, як автомобілебудування, авіакосмічна, телекомунікаційна, хімічна, електротехнічна, електронна. Країна створила найбільш ємний у світі ринок машин і обладнання. На його частку припадає понад 40% продукції машинобудування, яка реалізується в розвинутих країнах. Більше 150 промислових корпорацій входять до 500 найбільших за обсягом капіталу компаній світу. США залишаються найбільшим у світі виробником продукції високих технологій, у них сконцентровано три чверті банків даних, що діють у розвинених країнах. Могутній науково-технічний та економічний потенціал, високий рівень освіти та професійної підготовки американців служить фактором сили для американських корпорацій в їхній конкурентній боротьбі на світовому ринку.
Зазначені характеристики, а також унікальне географічне розташування дають можливість США посідати важливі стратегічні позиції в євроатлантичних структурах, активно співробітничати з Європейським Союзом. Такою ж активною є їхня участь в інтеграційних процесах, що відбуваються в Азіатсько-Тихоокеанському та Південноамериканському регіонах. Країни Південної Америки, інтегруючись між собою, разом із США та НАФТА розробляють плани утворення зони вільної торгівлі в межах обох Америк. Початок загальноамериканській інтеграції був покладений у грудні 1994 p., коли лідери 34 країн Америки прийняли зобов´язання про створення всеамериканського торговельного ринку.
65.Економічна інтеграція країн Латинської Америки.
Міжамериканський банк розвитку зробив дослідження, з якого можна виділити три моделі інтеграції в Латинській Америці: спільний ринок; зона вільної торгівлі та модель часткових економічних преференцій (переваг, пільг, привілеїв).
Південноамериканський спільний ринок, МЕРКОСУР (ісп. MercadoComúndelSur, MERCOSUR) - утворений в 1995 p. на основі Асунського договору 1991 р. про формування зони вільної торгівлі та митного союзу. До організації входять: Аргентина, Бразилія, Парагвай та Уругвай, Венесуела (з грудня 2005 p.), а в якості асоційованих членів — Чілі, Болівія, Колумбія, Еквадор і Перу. Часто це об´єднання називають Спільним ринком країн Південного конусу, від загальноприйнятої назви частини території Південної Америки, розташованої південніше 18° південної широти - «Південний конус».
МЕРКОСУР являє собою потенційно потужний ринок у Латинській Америці. Він зосереджує 45% її населення (понад 200 млн. чол.), 50% сукупного ВВП, 40% прямих зарубіжних інвестицій, 60% сукупного товарообігу та 33% обсягу зовнішньої торгівлі.
Досягнення головної мети - створення спільного ринку -країни-учасниці бачили через поетапне проходження зони вільної торгівлі та митного союзу. Договір передбачав скасування всіх тарифних обмежень до початку 1995 року. Коли ж цього у призначений термін не відбулося, строк було перенесено до 2000 року. Проте, ще й сьогодні є винятки за окремими групами товарів, на які ще зберігаються митні податки. Не вдалося повністю узгодити й зовнішні тарифи щодо третіх країн, хоча спільні зовнішні тарифи охоплюють 85% товарних позицій.
Країни МЕРКОСУР прагнуть підійти ближче, ніж інші країни, що розвиваються, до формування субрегіонального торговельного блоку. Однак вони змушені долати певні труднощі, які пов´язані з їх величезними зовнішніми боргами, високим рівнем інфляції та «закритістю» економік. Аргентина і Бразилія, а також Уругвай мають більш відкриту економіку, тоді як в Парагваї ринкова економіка знаходиться на початковій стадії розвитку.
Прикладом спільного ринку служить також Андська група (Анд-ський пакт або Картахенська угода) (AndeanGroup або AndeanCommonMarket), яка створена в 1969 р. Болівією, Колумбією Перу, Чілі (вийшла з групи у 1976 р.), Еквадором, Венесуелою (з 1973 р.). Андська група передбачає більш щільну, ніж зона вільної торгівлі, інтеграцію: єдині зовнішні тарифи, обмеження припливу іноземних інвестицій, інтеграційна політика в економічній та соціальній сферах. Але регіональні політичні та економічні проблеми завадили Групі повною мірою скористатися перевагами інтеграції, оскільки менше 5% сукупного торговельного обігу країн-учасниць припадало на їх торгівлю одна з одною.
Такі саме, як і в Андської групи, завдання ставив перед собою Центральноамериканський спільний ринок, ЦАСР (MercadoComúnCentroamericano, МССА), створений у 1960 р., який включає п´ять країн: Коста-Ріку, Сальвадор, Гватемалу, Гондурас, Нікарагуа. Спочатку йому вдалося усунути приблизно 80% торговельних обмежень серед країн-учасниць. Проте серйозною причиною труднощів стало те, що зиски від інтеграції непропорційно переливалися до більш багатих і розвинутих країн-учасниць. Більше того, політичні проблеми в зоні асоціації перешкоджали подальшому прогресу.
Головною метою Карибського співтовариства і Карибського спільного ринку, КАРІКОМ (CaribbeanCommunityandCommonMarket, CARICOM), як виходить із його назви, є утворення спільного ринку, що передбачає єдиний зовнішній тариф, а також координацію зовнішньої політики, співробітництво в технічній, соціальній та культурній галузях. КАРІКОМ створено в 1973 р. на зміну Карибській асоціації вільної торгівлі. До нього входять 14 держав: Антігуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініканська Республіка, Гренада, Гайяна, Монсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сурінам, Тринідад і Тобаго, Ямайка.
Незважаючи на амбіційну мету (утворення спільного ринку), інтеграційні процеси в КАРІКОМ йдуть повільно. Головна причина полягає в тому, що економіки цих країн майже зовсім на доповнюють одна одну. Основною галуззю для всіх країн регіону є туризм, а переважна частина зовнішньої торгівлі орієнтована на країни за межами регіону, головним чином на США та ЄС. У цих умовах КАРІКОМ шукає шляхи інтеграційного зближення з іншими організаціями Америки. У 1994 р. Конференція Голів урядів поставила питання про перспективи вступу країн КАРІКОМ до організації НАФТА на засадах колективного члена, вона підтримує також утворення зони вільної торгівлі в межах обох Америк.
Прикладами створення зон вільної торгівлі в Латинській Америці слугували:
- Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, ЛАВТ, яка була створена в 1960 p. і проіснувала до 1980 року;
- Карибська асоціація вільної торгівлі, КАРАФТА, що була створена в 1965 p. і проіснувала до 1973 року.
Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюструє Латиноамериканська асоціація інтеграції - ЛААІ або ЛАІ. У 1980 p. вона замінила Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ). ЛААІ включає 11 держав: Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Мексику, Парагвай, Перу, Уругвай, Чілі, Еквадор.
До 1980 р. стало зрозуміло, що ЛАВТ, яка була її попередницею, не працює. Тільки 14% річного торговельного обігу припадало на країни-члени. Переважна ж частина (86%) зовнішньої торгівлі припадала на розвинуті країни, перш за все, на США. Окрім того, швидка ліквідація внутрішніх торговельних тарифів виявилася на користь лише найпотужнішим країнам регіону, в першу чергу — Бразилії. У 1970-х роках деякі латиноамериканські політики відносили цю країну до числа «імперіалістичних держав». На практиці з´ясувалося, що програма знищення всіх тарифних і нетарифних бар´єрів у торгівлі та просування країн-учасниць до спільного ринку є надто жорсткою й амбіційною. На противагу їй і була створена ЛААІ як набагато менш амбіційна та більш гнучка організація. Договір Монтевідео, за яким було утворено ЛААІ, передбачав активізацію економічного співробітництва і розширення ринку для товарів країн регіону. У такому формулюванні це означає утворення зони преференційної торгівлі. У довгостроковій перспективі передбачалося поетапне і поступове утворення латиноамериканського спільного ринку шляхом стимулювання утворення зони економічних преференцій.
Особливістю ЛААІ є нестандартне відношення до економічних стосунків із третіми країнами. На відміну від ЛАВТ, ця організація прагне до якнайщільнішого співробітництва як з іншими латиноамериканськими державами, так і такими, що розташовані на інших континентах. Утворена регіональна тарифна преференція відносно третіх країн. Статус спостерігачів при ЛААІ мають 15 країн, серед них Іспанія, Італія, Росія, Китай, Швейцарія. До 1998 р. на країни - члени цієї організації припадало лише 10,7% їхнього торговельного обігу, що свідчить про те, що далі зони преференційної торгівлі ЛААІ не просунулась. Більше того, розробивши гнучку систему регіональних пільгових митних зборів та деякі інші форми економічного співробітництва, ЛААІ так і не запропонувала графіка переходу до справжнього спільного ринку.
66.Інтеграційні процеси в Азії й Африці.
Інтеграційні процеси в Азії представлені передусім Асоціацією держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка була створена в 1967 році в складі Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду і Філіппін. Пізніше до них приєдналися Бруней, В'єтнам і Лаос.
Офіційними цілями АСЕАН проголошені:
· прискорення економічного зростання, соціального та культурного розвитку шляхом спільних дій в дусі рівноправності і партнерства;
· сприяння активному співробітництву і взаємодопомозі в економічній, соціально
· культурній та науково-технічній сферах;
· надання взаємної допомоги в підготовці кадрів;
· співробітництво з метою більш ефективного використання сільськогосподарського і промислового потенціалу.
Країни-члени домовилися до 2003 року створити зону вільної торгівлі і встановити єдиний пільговий митний тариф. Особливістю регіональної інтеграції АСЕАН є те, що її учасники водночас перебувають в складі інших регіональних об'єднань, а також і те, що Асоціація має двосторонню угоду з США.
Система управління АСЕАН включає в себе зустрічі глав держав та урядів, які проводяться раз в три роки і є найвищим органом, а також зустрічі міністрів закордонних справ, економіки та інших галузей діяльності.
В Південній Азії інтеграційні процеси найбільш активно проявляються в рамках Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК), до складу якої входять Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдіви, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка. Асоціація діє з 1985 року і головними цілями її діяльності є:
· прискорення економічного, соціального та культурного розвитку в регіоні;
· сприяння поліпшенню життєвого рівня населення країн-членів;
· зміцнення співробітництва з країнами, що розвиваються;
· пільні дії на міжнародних форумах з метою захисту інтересів країн-членів.
Найвищим органом управління є зустрічі глав держав та урядів. Крім них, діють Рада міністрів (складається з міністрів закордонних справ), Комітети і Секретаріат.
Центральне місце в діяльності СААРК посідає Комплексна програма дій, яка охоплює співробітництво у 12 галузях: сільське господарство, комунікації, освіта і культура, охорона навколишнього середовища, охорона здоров'я і народонаселення; розвиток науки і техніки, туризм, транспорт і ін. З метою успішної діяльності країни-члени заснували декілька спеціальних фондів - Регіональний фонд СААРК, Південноазіатський фонд розвитку, Спеціальний фонд СААРК і Японії.
Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Вона створена в 1989 році. До її складу входять 18 країн, в тому числі США, Канада, Чилі, Мексика, Австралія, Філіппіни, Китай, Бруней, Гонконг, Кірібаті, Малайзія, Маршалові Острови, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Республіка Корея, Сінгапур, Таїланд, Тайвань.
Діяльність АТЕС спрямована на вирішення цілої низки завдань, серед яких найбільш важливими визнані такі:
-зменшення перешкод на шляху руху товарів, послуг та інвестицій;
-сприяння співробітництву в галузі енергетики, риболовлі, транспорту телекомунікацій, охорони навколишнього середовища, туризму;
-співробітництво в галузі вищої освіти, підвищення кваліфікації національних кадрів. Найвищим органом АТЕС виступають зустрічі на рівні глав держав та урядів. Крім них, діють зустрічі міністрів, Тихоокеанський діловий форум, Комітет по торгівлі та інвестиціях, Економічний комітет, Бюджетно-адміністративний комітет, робочі групи і Секретаріат. АТЕС володіє широкою інформацією щодо стану справ в економіці кожної країни і вживає заходів для того, щоб зробити цю інформацію більш доступною для членів об'єднання.
/Серед інтеграційних об'єднань Африки помітну роль відіграє передусім Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС). Воно було створене в 1975 році. Його членами стали Бенін, Буркіна-Фасо, Гана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Нігерія, Сенегал, С'єрра-Леоне, Того, Кот-дТвуар.
Економічна інтеграція в рамках ЕКОВАС розвивається в таких основних напрямах:
-лібералізація регіональної торгівлі;
-створення спільного ринку, економічного і валютного союзу;
-забезпечення вільного переміщення громадян і майна;
-створення і реалізація спільних проектів в галузі енергетики, гірничої промисловості та шляхового будівництва;
-уніфікація національного інвестиційного законодавства;
-взаємний обмін інформацією.
В рамках ЕКОВАС засновано Фонд співробітництва, компенсації і розвитку, який відшкодовує втрати від зниження митних тарифів в результаті створення зони вільної торгівлі, а також фінансує будівництво спільних об'єктів.
Найвищим органом управління ЕКОВАС виступає Рада глав держав та урядів, яка щорічно збирається на свої засідання для вирішення найважливіших питань. Крім того, діють Рада міністрів, Парламент Співтовариства, Економічна та соціальна рада, Суд Співтовариства та Арбітражний суд, Виконавчий секретаріат і спеціалізовані технічні комісії.
Фінансування здійснюється за рахунок внесків країн-членів.
Починаючи з 1966 року на континенті діє Митний та економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК). Його членами є Габон, Камерун, Конго, Центральноафриканська республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея. Основними цілями діяльності цього інтеграційного об'єднання проголошено:
-утворення спільного ринку шляхом усунення обмежень у взаємній торгівлі;
=узгодження економічних програм та уніфікація податкових систем;
-будівництво спільних підприємств;
=фінансова взаємодопомога і створення пільгових митних умов для країн-членів, які не мають виходу до моря. В рамках об'єднання функціонує Фонд солідарності. Банк розвитку, Банк держав Центральної Африки.
Найвищий орган - Рада глав держав. Крім неї, діють Керівний комітет і Генеральний секретаріат. Вони намагаються активізувати інтеграційні процеси в регіоні, однак є чимало причин, які стоять на перешкоді.
Південної Африки (КОМЕСА). Він почав діяти в 1994 році замість Преференційної зони торгівлі держав Східної та Південної Африки. Членами об'єднання є Ангола, Бурунді, Заїр, Замбія, Зімбабве, Кенія, Коморські Острови, Лосото, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Судан, Танзанія, Уганда, Еритрея, Ефіопія. Основними цілями діяльності КОМЕСА проголошені: співробітництво в галузі лібералізації торгівлі і розвитку шляхом створення митного союзу, в якому повинні бути ліквідовані митні тарифи і нетарифні перешкоди в торгівлі, запровадження єдиних тарифів на імпорт з третіх країн;
67.Проблеми і перспективи розвитку глобальної економічної інтеграції
На розвиток глобальної (світової) інтеграції роблять вплив дві групи факторів. Одна з них включає в себе зростання інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток НТР, зростання рівня відкритості національних економік. Іншу групу становлять:
· необхідність збереження миру та припинення гонки озброєнь задля економічного розвитку всіх країн світової співдружності і піднесення добробуту їх населення;
· вимушена міграція великих мас людей, обумовлена локальними військовими конфліктами;
· необхідність більш повного забезпечення прав людини шляхом посилення особистої та економічної свободи;
· загострення продовольчої проблеми та необхідність її вирішення;
· необхідність розв'язання проблем, зв'язаних із забрудненням навколишнього середовища;
необхідність активізації діяльності спеціалізованих структур ООН та інших міжнародних організацій.
Окрім позитивних наслідків розвитку світової економічної інтеграції існують і негативні, що стосуються як світового співтовариства в цілому, так і окремих національних економік.
До основних, глобальних економічних проблем варто віднести:
-Посилення взаємозалежності національних економік і, як слідство цього процесу, зменшення стабільності світової фінансової системи.
-Суттєвою перепоною для поглиблення міжнародної економічної інтеграції є різний рівень (ступінь) розвитку економік країн , що інтегруються, внаслідок чого конкурентноздатність національних економік країн , що розвиваються , виявляється очевидно меншою, в порівнянні з економіками розвинутих капіталістичних країн. За умов послаблення митних бар'єрів це призводить до нездатності виробників країн, що розвиваються, конкурувати з виробниками економічно розвинутих країн.
-Ще однією проблемою, що є наслідком міжнародної інтеграції, може стати поглиблення спеціалізації національних господарств на окремих видах виробленої продукції (послуг), що надалі може призвести:
а) до створення потужних транснаціональних монополій;
б) зменшення мобільності національних економік.
68.Інтеграція України в сучасну систему світогосподарських зв’язків.
Рівень економічного розвитку України, як і будь-якої іншої країни, тісно пов'язаний з процесами, що відбуваються у всесвітньому господарстві, Від ступеню участі в міжнародному поділі праці залежить вирішення багатьох проблем української економіки.
До головних економічних чинників, які впливають на швидкість процесу входження України у світовий економічний простір, слід віднести:
Позитивні:
• значний сировинний потенціал;
• вигідне географічне положення, розвинуту мережу залізничних доріг, водних і повітряних трас, трубопроводів і мережу енергопостачання ;
• досить високий рівень кваліфікації кадрів поряд з вкрай низькою заробітною платою, хоча досить часто це нівелюється низькім рівнем продуктивності праці;
• наявність технологічно-передових секторів промисловості, здатних до швидкого освоєння нових видів продукції;
• наявність виробничої бази (будинки, інфраструктура, тощо), яка швидко без значних обсягів інвестування може бути використана у новому виробничому процесі.
Негативні:
• Тривалий час Україна, як інші постсоціалістичні країни, була ізольована від світогосподарських глобальних процесів і приречена на замкненість і самодостатність.
Функції щодо регулювання зовнішньої торгівлі і платежів в основному виконували органи державного управління, а не ринкові регулятори.
• Наявність високого ступеню політичної нестабільності, відсутність чіткої економічної політики, непослідовність в проведенні реформ;
• невизначеність, непослідовність, а іноді відсутність належної законодавчої базі ;
• велику корумпованість владних структур різних рівнів;
• 3 1991-2000р. відбулося 2-3 кратне падіння ВВП. На 1.07.1999 р. обсяг кредиторської заборгованості перевищив обсяг ВВП у 1,6 рази.
• Відносно великий державний борг (на 1 січня 2000 р. внутрішній борг біля 15млрд, зовнішній ~ 65млрд гривень при річному бюджеті біля 52 млрд. гривень.), невиважену політику щодо зовнішніх запозичень (більшість з них взяті у вигляді кредитів, а не у формі прямих інвестицій, і використані неефективно, в основному на покриття дефіциту державного бюджету і платіжного балансу);
• скорочення виробничого споживання за рахунок різкого падіння виробництва, а також обмеженість внутрішнього ринку у зв'язку з вкрай низькою купівельною спроможністю населення;
• низка інвестиційна привабливість галузей з довгостроковим циклом віддачі вкладених капіталів. В результаті структурні зрушення гальмуються фактично нульовою інвестиційною активністю;значний відтік капіталу з Українu