Рецепти поживних, смачних i дешевих страв вiд Андрiя Ворона
Капуста, начинена зелениною
Головку капусти розібрати на листки, занурити в окріп на декілька хвилин. Дати воді стекти. Натерти крупно моркву, змішати з посіченою зелениною (будь-якою) і часником. Загорнути начинку в капустяні листки, покласти в посудину і залити киплячим розсолом - 1 столову ложку солі на літр води. Через два дні страва готова.
Бурякова каша
На 2 частини тертого буряка - по 1 частині тертої моркви, помідорів, цибулі. Все це окремо присмажити на олії, перемішати в горщику, потушити півгодини, посолити. Перед їдою додаю часник і перець. Можна закатувати і в банки на зиму.
Капуста гостренька
Капусту нашинкувати, пересипати сіллю, дати кілька годин постояти. У порізану цибулю і часник всипати меленого червоного перцю, змішати з капустою в глиняному посуді. Тримати під гнітом 3 дні. На стіл подавати із зелениною.
Картопля з огірками
Нарізати 4 гарячі картоплини і 2 солоні огірки кубиками, накришити зеленої цибулі, трішки посолити, скропити олією і перемішати.
Холостяцька вечеря
Зварити 100 гр. рису. Нашинкувати в нього 2 солодкі перці, 1 помідор, 1 квашений огірок, 1 морквину, 1 цибулину. На смак додати сіль, оцет, цукор, перець.
Картопля з оселедцем
Картоплю зварити в шкірці, порізати кружальцями. Так само цибулю. Оселедець нарізати скибочками. Скласти все гірочкою, заправити олією, оцтом і гірчицею.
Горох з огірками
Попередньо замочити горох, зварити. Нашинкувати в нього квашені огірки, цибулю. Заправити олією, зелениною, прянощами, вкинути дрібку солі.
Грибні котлети
Зварити гриби, краще білі. Дрібно посікти і змішати з рисом, який варимо на солі й петрушці. Зліпити котлети, обсипати їх мукою або обкачати в яйці. Підсмажити.
Буряк з часником і сливами
Зварити буряк, натерти, додати посічений часник, запарений і порізаний чорнослив, потовчені горіхи. Покропити олією і присмачити зеленою петрушкою.
Суп гречаний
В окріп (менше літра) опустити 4 картоплини, через 10 хвилин додати 1 склянку гречаної крупи, натерту моркву, цибулю, багато зеленини з коренями, сіль. Варити ще 20 хвилин.
Суп гороховий
Замочити в 2 літрах води 1 склянку гороху. Через З години довести до кипіння. Вкинути 4 картоплини, порізані на кубики, натерту моркву, зеленину, приправи, часник, лавровий лист, сіль.
Борщ квасолевий
Горня квасолі замочити на ніч в 2 літрах води. Коли квасоля звариться, злити відвар і додати в нього насіння кропу, нашинковані буряки, моркву, цибулю, коріння. Трохи поварити. Додати нарізану капусту і, коли борщ закипить, влити цибулю, заправлену на олії з помідорами. За 3 хвилини до завершення варіння додати товчений часник, зелень укропу і петрушки, приправи на смак.
Картопляний суп з помідорами
8 картоплин нарізати дольками, варити 20 хвилин. Моркву, петрушку, цибулю, помідори нарізати і підсмажити на маргарині. Все це додати до картоплі і варити до готовності. Під кінець додати спеції.
Селянський суп
Нарізати моркву, ріпу, цибулю, селеру. Легенько підсмажити на олії, потім залити гарячим грибним або овочевим бульйоном і варити 15 хвилин. Потім додати нарізану картоплю і варити до готовності. За 6 хвилин до завершення покласти кружечки помідорів, листки шавеля, шпинату або салату.
Суп огірковий
Почистити 4 солоні огірки. Шкірку кип'ятити 15 хвилин у склянці води, відкинути. А в розсіл опустити дрібно нарізані огірки, приварити 10 хвилин. У 1,5 л окропу зварити 1 картоплину, 1 морквину, 1 ріпу, 1 петрушку, 2 цибулі, корінь селери, 3 ст. ложки гречки або рису, лавровий лист, перець, кріп, сіль, прянощі.
Суп овочево-грибовий
Моркву, корінь селери, цибулю нарізати соломкою і обсмажити з мукою. Відварені порізані гриби тушити з овочами 7 хвилин. Картоплю, нарізану соломкою, варити з овочами і грибами до повної готовності. Додати товчені з сіллю часник і зелену петрушку.
Капустяник грибовий
У бульйон (1 літр) зі звареними грибами покласти відварену перлову крупу, картоплю, свіжу капусту. Кип'ятити 10 хвилин. Натерті моркву і цибулю тушити 15 хвилин з олією і водою. Варити до готовності овочів. Посипати дрібною зелениною.
Дідові голубці
Відварити до напівготовності головку капусти в підсоленій воді. Розібрати її на листя і кожен загорнути конвертом, обваляти в сухарях і обсмажити на олії.
Коржі картопляні
Відварити 15 нечищених картоплин, розім'яти, додати 20 г дріжджів, трохи води, дати піднятися. Додати 1 склянку муки, сіль, перемішати і дати ще раз піднятися. Викладати ложкою на змазаний олією лист і випікати.
Тушкована картопля
Почищену картоплю нарізати кружальцями, покласти в глибоку сковороду, посолити і залити водою. Тушити під кришкою. Окремо підсмажити терту моркву, цибулю, помідори і перець. Овочі додати до картоплі, обережно перемішати і продовжувати тушити до готовності.
Лінива вечеря
Жменю кукурудзяної муки добре просмажити і насипати в кухоль гарячого молока. Можна з медом.
Скромна вечеря
Зварити картоплю разом з порізаним навпіл часником і тмином. Злити відвар і скропити картоплю олією.
Вареники з капустою і грибами
Гриби зварити і нарізати дрібними кубиками. Капусту посікти і обсмажити на олії, змішати з підсмаженою цибулею, грибами. Замісити тісто, тонко розкачати, виліпити коржики, на які покласти начинку, і защипнути краї. Відварити вареники в підсоленій воді.
Овочева запіканка
Лопатки і цвітну капусту відварити і кинути на друшляк. Помідори надрізати навхрест, опустити на З секунди в окріп, дрібно нарізати. Солодкий перець нарізати кубиками. Цибулину із зубком часнику нашинкувати і пасерувати в олії. Столову ложку муки підсмажити в олії, розвести водою ' до сметаноподібного стану, додщацибулкЗЮвочі скласти у вогнетривкий посуд, залити соусом і запікати в печі або духовці півгодини.
Риба в червоному
Рибу нарізати, посолити, обваляти в муці і обсмажити в олії. Скласти в чавунок і приготувати соус: моркву, петрушку, солоний огірок і цибулю настругати і спасерувати на олії. В кінці додати протерті помідори, лавровий лист, перець, можна трохи червоного вина. Залити соусом рибу і дати прокипіти на тихому вогні 7 хвилин.
Короп з цибулею
Рибу нарізати, посолити, посипати меленим перцем, обсмажити в муці на олії. Цибулю трохи присмажити на олії. Половину покласти в горщик, додати лавровий лист, зеленину, духмяний перець, оцет і цукор. На це викласти смажену рибу, посипати рештою смаженої цибулі, залити відваром, який приготувати з голови, кісток і плавників коропа, і тушити до готовності.
Медовуха
12 літрів меду переварити в поливаній каструлі. Влити ЗО літрів криничної води. Місяць-два переброджує. Потім перелити бажано в дубову бочечку в вистоювати в пивниці. Чим довше, тим краще. Медовуха має 12-13 градусів.
Камінь терпіння
(спогад Андрія Ворона)
Якщо камінь упаде на чоловіка -біда чоловіку.
Якщо чоловік упаде на камінь -біда чоловіку.
Якщо об камінь спіткнеться чоловік - біда чоловіку.
Якщо на серці в чоловіка камінь біда чоловіку.
Найцінніше, що залишили мені по собі дід і няньо, це - камінь.
Дідова мати дівчинкою-сиротою служила у фоштера. Фоштер мав жону, але полюбив служницю. У неї від нього народився копилець, мій дідо. Фоштер, помираючи, виділив йому дараб землі над селом, під самою хащею. Це місце й нині називають Копильців Горб. Тут гучав лише ожинник і дика папороть. І не було води. Навіть вівці не хотіли тут пасти.
Дідо сплів з верби кучу, обваляв її глиною і почав копати криницю під старою дичкою. Челядь сміялася, бо з-під залізного лома сахтіли іскри. А куснями глини можна було голову розвалити. Але дідо копав і копав. Увечері клав голову на твердий поріг, щоб довго не спати. Лише на недільну службу відходив від криниці.
За три тижні яма була йому до бороди. А на двох метрах уперся в тверду брилу. Місяць він обкопував той камінь, завеликий як добрий віз. Палив у ямі огень і заливав водою, та камінь не коловся. Люди радили: лишися, хлопче, копай у іншому місці. Але дідо затявся. Він обв'язував плиту мотузяччям і устеляв стіни дошками, тесав дубове коромисло. Усе село ходило позирати, та жоден ґазда не брався помогти в такій дурній роботі. Тут водою ніколи й не пахло, тут папороть серед літа горіла на сонці. Але дідо найняв шість волів і таки витяг камінь на поверхню. Ледве доліз до хижки і заснув на порозі. Бо вже відвик спати на постелі.
Спав, казали, цілий день і цілу ніч, а коли на зорях пішов до каменя, то постоли намокли в траві. Яма була повна водою, і вода текла долі берегом. Коли ковтнув з пригорщі, око закололо від студеної свіжості. І наче ситим став. Вівці мачалися в тому болоті - і вовна яскріла на сонці, як ризи. Потягся той потік до села, коло дворів його перегачували і жони полоскали в ньому сорочки й верети. А діда, дітвака, стали честувати, як ґазду, і в церкві дали йому лавицю на крил осі. Прийде час, і він змурує нову церкву.
А камінь лишився лежати біля криниці. Грубий, сірий, з черленими і зеленими платами. За дощем в його щербинах збиралася вода - і птиці пили й купалися. А сніг на ньому не держався ніколи. На нагрітій сонцем брилі можна було побачити ящірку чи й гада - і баба нас, дітей, пужала каменем. Та де ми боялися. А шкода. Мій двоюрідний брат виліз на вершечок дички і впав. Чисто на той камінь. Покришився і в три дні помер. У родині казали, що треба недобрий камінь зрушити в ярка. Але дідо не дав. Зціпив зуби й не дав.
Камінь лежав біля дороги, що вела в хащу. І раз уночі вчинився гриміт і крик. Ми вибігли надвір. А то перевернувся циганський віз, повний краденого дерева. Наскочив у потемку колесом на камінь. Дідо вхопився за вили, няньо - за сокиру. Цигани наскоро відтяли хами і втекли з кіньми, покинувши віз. Пригадую, як дідо по тому гладив здертий мох на камені. Як рубець на людському тілі гладив. Відтоді вночі він стелив собі на камені солому і сторожив дорогу в ліс. Графський фоштер йому за це платив.
А коли жид прийшов до нього, щоб дав йому камінь для млина, вигнав його з двору. Хоч той теличку давав. Жид розсердився: «Не даєш, ачей держиш собі на гріб?» Як у воду позирав. Одної літньої неділі дідо сидів коло каменя, грів кості, поглядав на село. Так його баба й застала, з очима розплющеними, але вже студеного.
А по якомусь часі привезлися на бричці двоє панів. Казали, що з Будапешта. Ходили довкола плити, цоркали клепачиком, крутили очима. Що то за камінь, що ніколи не буває студеним. Просили няня, щоб дав їм відколоти з нього дарабчик. Няньо сміявся - коліть, якщо вдасться. Довбали, мучилися півдня, а й скалки не відкололи. Тільки мох порушили. Та й повезлися, не відклонившись.
Коли в Першу світову набирали на фронт, хлопці втікали в хащу. Я теж утік. Трьох піймали. Привели до нашого каменя і застрелили. Черева їм розпороли багнегами і запхали в них черевики. А няня мого верли на брилу і сікли дротяними ціпками.
Дощі змили кров, а люди поряд вимурували хрест.
За чехів камінь хотіли потягнути до Ужгорода -на пам'ятник. Але няньо вийшов з пушкою і стрілив у небо. Бирів махнув рукою: "Держи собі, держи -пам'ятник дурневі".
В другу війну мадяри тут поклали кулемет, та коли почала стріляти артилерія, вони втекли. Лише масна пляма на плиті лишилася.
Коли руські заходили, сільська челядь вийшла до каменя їх зустрічати. Нянько мій теж прибрався, ікону зняв зі стіни, срібну годинку прикапчав до вуйоша. Зійшли з лісу солдати, обідрані, небриті, нетверезі. Один нараз до нянька підступив: «Дед, тваю мать, ану давай часікі». Зірвав годинку, а няня друлив. Той упав і образ об камінь розбив.
А потім тут кіно знімали. Про партизанів. Фільмували як з-поза нашого каменя бородатий чоловік кидає гранату в німецьку машину. Після артистів лишилися порожні корчаги од вина і напис на камені «Смерть фашистам!» Я довго здирав фарбу дротяною щіткою. А діти з ліщиновими палицями бігали городами і кричали «Ура!»
В шістдесятих хрест повалили. Я б не дав, але тоді я був на Магадані. А на камені поклали бетонного оленя і написали, що тут починається лісництво. Лінувалися таблицю закопати. З часом діти обламали оленю роги, голову, а так і самого скинули в ярка. Фарба злущилася, і камінь став як був.
Не то тепер село, що було сто літ тому. На Копильцьовому Горбі, довкола дідової хижі, простерлася ціла вулиця. З його криниці трубами провели воду в школу, в дитсадок, до сільради. А камінь лежить собі. Лежить, як сто років тому. Обмитий дощами і нагрітий сонцем.
Я люблю сидіти на ньому, як любили дідо й няньо. І часто думаю собі: що їх так приліпило до цієї брили? І що мене прив'язує? І вікова пелена часу розсувається. 1 приходить розуміння.
Дідо міг не викопати криницю і не пустити тут свій корінь. Але він копав, і камінь йому не завадив. Камінь відкрив йому силу й терпіння. Дідо робив це не тому, що було легко. Він це робив тому, що було тяжко. Простий копилець, один, як перст, у світі, зрозумів: доки він може терпіти, доти він твердий і непорушний, як камінь. І коли пив з криниці воду, позирав на плиту. І очі його тепліли. А руки тверділи. Бо в тяжку годину він сам ставав тим каменем. І ніякі громи і блискавки долі не могли зрушити його й розколоти.
Це й няньо розумів. І мені, на щастя, відкрилася та наука.
Полюби свою долю. Відкрийся їй і терпляче прийми її такою, якою вона є. І вона прийме тебе таким, яким ти є.
Десятиліттями я живу в одному місці. Роблю одну роботу. Веду бесіди з одними людьми. Сідаю за той же стіл у той же час і їм майже однакову їжу. Лягаю в один час в одну постіль... Минають літа, але ніщо не міняється - ні довкілля, ні сам я. Бо не міняється моя душа. І це добре.
Дивлюся на образи діда, батька, на своїх онуків і правнуків - і здається, що я на цьому світі був завжди. І буду вічно. Як цей камінь. Камінь терпіння.
Цілитель
(Спогад С. Поляка про А. Ворона)
Дідо Андрій сидів на призьбі і трощив горіхи. Його довгі босі ноги впали в молоду кропиву, і я захоплено подумав: ти диви, не жалить! Проте це була лише скромна дрібниця поряд з тим, що розповідали про нього в селі. Челядь поважала і любила його тією любов'ю, що межує зі страхом і забобоном.
Ми привіталися. Баба врочисто почала розказувати старому про мою біду. Я сумирно опустив очі додолу, на свої ноги, рясно вкриті жахливими бородавками. Вони росли і множилися що не день, давно вже я не міг узутися.
Знахар слухав мовчки, дивився кудись попри нас байдужими очима. Тоді я ще не знав, що мудрість завжди трішки байдужа. Дивно, але жодного разу він не глянув на мої ноги - предмет лікування. Лише прогугнявив:
- Ти, Марто, йди. Дітвак най лишиться.
Баба поклала на поріг пляшку молока і кусень сала, пішла собі.
Ми довго стояли один проти одного. Старий пильно вивчав мене і, здавалося, що моя маленька постать розтопилася в цих глибоких вицвілих очах. Раптом горіх випав з його руки і цоркнув об дошку. Я мов би прокинувся. Тим часом дід схопив мене, переляканого, за вуха і наблизив до свого лиця так, що наші брови майже торкалися.
-Я тебе злікую, - прошипів таємниче. - Хочеш?
-Угу.
- Дуже хочеш? -Угу.
- Маєш вчинити єдне невелике діло. Добре? -Угу.
- Випросиш у попаді картоплину. Розітнеш її, одну половину з'їж, сирою, другу посади в городі. Кожен день поливай її досвіта і перед заходом сонця. Гадкуй! То буде твоє здоров'я. Коли картопля проросте, бородавки щезнуть. Все! Іди собі.
Знахар підняв горіх і мене більше не помічав. З тривожною бентегою кинувся я геть від глиняної халупи. Цілу ніч не йшов з думок дідо у довгій білій сорочці, клекотала його дивна бесіда.
Я зробив усе так, як він велів. А через два тижні заповітна картоплина пустила пагінець. У світанковому присмерку розглядав я свої зарошені ноги. Бородавок не було. Жодної.