Дайте характеристику фондам підприємства

Фонди підприємства поділяють на:

• Виробничі;

• Невиробничі.

Виробничі фонди втілені в будівництво виробничого призначення, транспортів, обладнання, сировині, енергії та грошових засобах.

Невиробничі фонди – це житло, яке належить фірмі, а також об’єкти соціально-культурного призначення (лікарні, споруди).

Виробничі фонди поділяють на основні та оборотні.

Основні фонди довго зберігають свою фізичну форму та переносять свою вартість на продукт частинами (виробничі споруди, обладнання та механізми).

Оборотні виробничі фонди – це ті елементи, вартість яких повністю переноситься на готову продукцію (сировина, матеріали та вартість робочої сили).

 

Питання № 7. Потреба - це обэктивна необхiднiсть в умовах та засобах iснування людини.

Пiрамiда потреб за Масловим:

1- Фiзiологiчнi потреби

2- Екзестенцiальнi потреби

3- Соцiальнi потреби

4- Потреби престижу

5- Потреби в самореалiзацii

Класифiкацiя потреб за ознаками:

1. За засобами забоволення подiляють на:

А) матерiальнi

Б) духовнi

2.За першочерговiстю задоволення подiляють:

А) елементарнi

Б) вишуканi

3. За суспiльним рiвнем:

А) iндивiдуальнi

Б) колективнi

В) суспiльнi.

 

 

Види банківських операцій

За здійснення пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні кошти для формування своїх ресурсів. Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком з доручення і на користь клієнта за певну плату.

Банківські операції відображаються в балансі відповідно в активній і пасивній його частинах.

Пасивні операції - це операції, пов'язані з формуванням банківських ресурсів. Вони відіграють первинну й вирішальну роль щодо активних операцій, для яких необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти.

Банківські ресурси - це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій.

Відповідно до джерел формування кошти комерційного банку поділяють на власні й залучені.

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, засновників банку або з відрахувань від поточного прибутку. У .банківському балансі власні кошти обліковуються в різних фондах банку.

Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації коштів від випуску й розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство)

Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви.

Нерозподілений прибуток це частина прибутку, І залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду.

Активні операції комерційних банків - цс діяльність, пов'язана з розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку. Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:

-банківські кредити;

- банківські інвестиції;

-касова готівка та засоби, що прирівнюються до неї; основні засоби та інші активи.

Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові засоби з умовою їх повернення та сплати процента за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу.

Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладанні банківських ресурсів у приватні й державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку.

Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються відповідно до інвестиційної політики банку.

 

3. Економічна думка в Україні зароджується в період Києвської-Русі у таких джерелах як: «Руська правда», «Слово Ополку Ігорю», «Повість минулих літ». Як окрема галузь знань економічна наука в Україні формується в XVIIIстолітті. Першим професійним українським економістом був Михайло Балудянський із Закарпаття. У своїй праці під назвою «Економічна таблиця» Балудянський висловлює ідеї що до саморегулювання ринкової економіки.

У XIX столітті найбільш відомими українськими економістами були: Каразін, Вернацький, Зібен, Іван Франко ( першим переклав на українську мову «Капітал» Карла Марка.

Найвідомішим українським економістом вважається Михайло Туган-Барановський відомий завдяки кон’юнктурній теорії грошей, цю теорію він виклав у праці «Паперові гроші та метал»(1917р.)луцький вперше застосував математичні і статистичні методи в економічній науці (Соціо-економометрія).

4. Предмет та функції економічної теорії.

В останні роки широко розповсюджується підхід до предмету економічної теорії.

Економічна теорія вивчає:

1.Безмежні потреби 2.Обмежені економічні ресурси

3.Економічні (виробничі) відносини 4.Економічні закони

Таким чином, економічна наука-це научне ефективне використання обмежених ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

Економічній теорії властиві теоретико – пізнавальна, практична, прогностична і методологічна функція.

- Теоретико пізнавальна полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій , істотні принципові- наслідкові зв’язки економічних процесів.

- Практична функція полягає в обґрунтуванні практичного застосування економічних законів для виділення господарських завднь, здійснення економічної політики , яка б мала відповідати інтересам людини.

- Прогностична функція економічної теорії – це складання наукових прогнозів розвитку виробництва, становлення ринкової економіки з урахуванням істотних економічних закономірностей.

- Методична функція використовується з економічними знаннями для здійснення досліджень у галузі інших наук.