Етапи розвитку світового господарства

Доіндустріальна стадія виробництва - кінець XVII ст. Світове господарство виникло ще на доіндустріальній стадії виробництва із зародженням між народної торгівлі й формувалося до кінця XVII ст.

Початок XVIII - середина XIX ст. Характеризується подальшим розвитком виробництва товарів, зростаюча маса яких надходить у регулярний обмін між країнами; перетворенням зовнішньої торгівлі на частину національної економіки; виникненням світового ринку — вищого досягнення капіталізму.

Кінець XIX - початок XX ст. Саме в цей період завершилося формування світової системи господарства на основі великого машинного виробництва.

Кінець 20-х - середина 80-х років XX ст. Після Першої світової війни почався процес якісних змін системи світового господарства, який завершився з падінням колоніальної системи. Світова економіка розкололася на дві основні системи — соціалістичну та капіталістичну і була доповнена багатьма колоніальними країнами, які звільнилися від зовнішньоекономічної залежності. У цей період ринкова економіка суттєво трансформувалась у напрямі соціального господарювання. Щільніше почали переплітатися ринкові інструменти з державним регулюванням на макрорівні. З розвитком продуктивних сил і господарських відносин активно утверджувалась змішана економіка. Ринкову систему світового господарства в середині 80-х років XX ст. утворювало понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індустріальне розвинутих.

Кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. Визначальною рисою цього етапу є наростання інтеграційних процесів у виробництві, розвиток їх організаційно-економічних форм, пов'язаних з виробництвом товарів і комплектуючих у різних країнах. На формування світового господарства в 90-ті роки XX ст. вплинуло відокремлення більшості країн Східної Європи від соціалістичної системи господарювання, ліквідація Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) і розпад СРСР, утворення нових незалежних держав.

Загалом світове господарство наприкінці XX — на початку XXI ст., зберігаючи розмаїття, велику кількість суперечностей і різнопланових тенденцій, все ж є більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині XX ст., і набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи. Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють.

На розвиток світового господарства виливають такі чинники:

  • розвиток науково-технічного прогресу, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;
  • зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;
  • поглиблений розвиток МПП - міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;
  • високий рівень інтенсифікації міжнародного руху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації;
  • інтернаціоналізація виробництва і капіталу;
  • формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів;
  • вирішення глобальних проблем тощо.

 

4. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві

За економічними показниками розрізняють індустріально розвинуті країни (США, Канада, Японія, країни Європейського Союзу), країни середнього рівня розвитку та слаборозвинуті країни. До країн середнього рівня розвитку належить біля 100 країн, які не пройшли стадію індустріалізації. У них переважає сільське господарство. До слаборозвинутих країн належить більшість держав африканського континенту та південно-східної Азії. Незважаючи на відмінності в рівнях економічного розвитку, між країнами з різним рівнем розвитку існують економічні зв'язки. Вони пов'язані між собою системою економічних відносин.

На сучасному етапі значно посилилася тенденція до поглиблення міжнародного поділу праці. Це, по-перше, пов'язано з потребою міжнародного обміну науково-технічною інформацією. По-друге, висока вартість науково-технічних досліджень і впровадження їх у виробництво робить ефективним лише масовий випуск нової продукції. По-третє, кожна окрема країна не в змозі забезпечити належний технічний рівень виробництва в усіх галузях.

За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів. По-друге, розгортанням НТР. По-третє, дальшим розвитком міжнародного поділу праці. По-четверте, необхідністю об'єднати зусилля країн для розв'язання глобальних проблем. Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства.

Сучасному періоду розвитку світового господарства притаманні дві тенденції: з одного боку, поглиблення і розширення міжнародного поділу праці, а з другого — розвиток інтеграційних глобалізаційних процесів.

 

Економічна інтеграція набуває певних організаційних форм (рис. 4.4). Найпростішою формою є зона вільної торгівлі, на території якої скасовуються торгові обмеження між країнами-учасницями. Другу форму становить митний союз. Він передбачає поряд зі скасуванням зовнішньоекономічних обмежень встановлення єдиного зовнішньоторгового тарифу і проведення єдиної зовнішньоторгової політики. Складнішою формою є економічний союз, який доповнює митну інтеграцію угодами про проведення загальної економічної і валютної політики. Найповніше своє вираження ця форма знайшла в створенні Європейського економічного товариства.

5. Середовище розвитку міжнародних ек. відносин

Існування, функціонування і розвиток будь-якого явища залежить як від внутрішньої будови, внутрішніх рушійних сил, так і від умов, які впливають на це явище ззовні.
Середовище міжнародної економіки може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв’язків. Таке середовище можна поділити на внутрішнє та зовнішнє.
Внутрішнє середовище міжнародної економіки – це внутрішня будова системи міжнародних економічних відносин, що разом з її законами функціонування і розвитку може бути представлене як набір таких елементів:
– зовнішньоекономічна діяльність країн та їх суб’єктів;
– управління міжнародними економічними процесами, регулювання міжнародної економічної взаємодії;
– форми і рівні міжнародних економічних відносин;
– внутрішні закони розвитку міжнародної економіки, тобто ті явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці і мають чітко виражений причинно-наслідковий характер.
Зовнішнє середовище міжнародної економіки – це система зовнішніх умов, у яких розвиваються міжнародні економічні відносини, та система факторів, що формують мікро- та макромотивацію поведінки суб’єктів світогосподарської взаємодії та визначають ефективність їх участі у МПП.
Зовнішнє середовище має певну структуру. За характером воно поділяється на:
– умови й фактори прямої (безпосередньої) дії;
– умови й фактори непрямої (опосередкованої) дії.
Фактори безпосередньої дії характеризуються тим, що міжнародні економічні відносини без них не можуть функціонувати (міжнародні організації, торгові представництва, міжнародні правові норми). Навколишнє середовище міжнародних економічних відносин як система факторів безпосереднього впливу на існування та розвиток світової економіки називається інфраструктурою міжнародних економічних відносин. Завданням інфраструктури є забезпечення безперешкодного функціонування об’єктів і суб’єктів міжнародної економіки та спрямованість на оптимізацію їх взаємодії.
Фактори непрямої дії характеризуються тим, що їх зміни безпосередньо й одразу не впливають на розвиток міжнародних економічних відносин (розробка нових родовищ корисних копалин, політичні непорозуміння, наукові відкриття, збільшення чи зменшення народжуваності тощо).
За сферами впливу зовнішнє середовище міжнародної економіки поділяється на:
– природно-географічне;
– політико-правове;
– економічне;
– соціально-культурне.

6.принципи організації міжнародних економічних відносин і зовнішньоекономічних відносин України

Принципи організації міжнародних економічних відносин (МЕВ) — сукупність міжнародних правил поведінки учасників МЕВ (суверенітет, взаємна вигода, добросовісне виконання міжнародних зобов’язань тощо).

Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в "партії економічних прав і обов'язків держав" партія була прийнята разом із Декларацією про встановлення нового економічного порядку та Програмою дій з його встановлення. В зазначеному документі вказано такі принципи:
- суверенітет;
- територіальна цілісність і політична незалежність держав;
- суверенна рівність усіх держав;
- ненапад і невтручання у внутрішні справи;
- взаємна і справедлива вигода;
- мирне співіснування;
- рівноправність і самовизначення народів;
- мирне регулювання спорів;
- усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили та позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;
- сумлінне виконання міжнародних зобов'язань;
- повага до прав людини та основних свобод;
- відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу;
- сприяння міжнародній соціальній справедливості;
- міжнародне співробітництво з метою розвитку;
- вільний доступ до морів для країн, що їх не мають.

7.Систематизація країн світу

Країни можуть бути систематизовані за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-); північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.

 

Систематизація країн за організаційною ознакою розподіляє країни по групах в залежності від участі в міжнародних організаціях, конференціях, нарадах тощо Використовується також поділ країн на таких три групи, як:

 

1. Промислово розвинені країни — 24 високорозвинені країни. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої “Великої сімки”. Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі.

 

2. Країни з перехідною економікою — 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

 

3. Країни, що розвиваються — більше 150 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географічного положення.
8.Загальна характеристика країн з перехідною економікою

 

Перехідна економіка (ПЕ) – це тип економічної системи, яка існує протягом переходу від однієї ек системи до іншої. Вона характеризується високим рівнем безробіття, швидкою інфляцією, економічним спадом, політичним хаосом(частіше у країнах, що розвиваються).

 

Країни з перехідною економікою — це угруповання держав, які перебувають у процесі реформування політичної та соціально-еко-номічноі структури, трансформації існуючих тут раніше адмініст­ративно-командних економічних систем у ринкову економіку. Йдеться про країни так званого другого світу, тобто сукупність пост-соціалістичних держав Центральної та Східної Європи і колишні радянські республіки. За ознакою проголошення та проведення ринкових перетворень до групи перехідних можна віднести й такі азіатські держави, як В'єтнам і Китай*. Але метою процесу рефор­мування тут було визначено не відмову від соціалістичної системи, а її* вдосконалення за допомогою ринку та створення змішаної економіки при збереженні влади за компартією. Однак і тут відбу­вається реальний процес трансформації колишньої неринкової сис­теми у ринкову, хоча й зі своєю специфікою. Це дає підстави еко-номістам-аналітикам виділяти цей регіон як окрему частину світо­вого господарства і робити узагальнення, властиві лише даним краї­нам. Такий аналіз зазвичай є темою окремих спеціальних дослі­джень. У наданому нижче аналітичному матеріалі йдеться про пост-соціалістичні європейські країни та регіон СНД.