Олександр Шаров, завідуючий сектором досліджень глобальної економіки Національного інституту стратегічних досліджень
Вірну відповідь на запитання – чи вийде економіка України через рік з кризового стану, можна лише вгадати, але не спрогнозувати. Занадто багато невідомих чинників.
Найбільші ризики – у фінансовому секторі, який є лакмусовим папірцем і відображає проблеми всієї економіки. Потрібно проводити серйозну фінансову політику – як внутрішню, так і зовнішню. З точки зору можливості підвищення наших рейтингів і можливості залучення коштів на зовнішніх ринках потрібно проводити реформи, на яких наполягає МВФ. Але «послухати» – це не означає «послухатися». Потрібно мати свою економічну програму, і зараз, коли ми загнані в безвихідь, треба жорстко торгуватися.
Друге – потрібно розвинути практику позик під гарантії уряду США. Ми вже залучили за такою схемою близько $1 млрд. Оскільки причини нашої економічної кризи значною мірою політичні, то і вирішення їх треба шукати в політичній площині. Третій елемент – план Маршалла для України.
Економіка війни вимагає надзвичайних заходів. Але навіть у межах чинного законодавства можна було вжити заходів, які б мінімізували негативні фактори – обмежили відплив депозитів і спекулятивні коливання. Коли олігархи виводять капітали з країни, а громадяни забирають накопичення з банків – це нормальна адекватна реакція. Кожен рятує те, що має.
Щодо роботи НБУ я можу лише констатувати, що у нас немає центрального банкіра, і відповідно немає монетарної політики і політики регулювання банківського сектора. Є певні метання, спроби вирішувати питання в тому стилі, як їх вирішувала попередня влада – рятувати банки за рахунок дрібних вкладників або за рахунок бюджету.
Об'єктивно валютний курс повинен був зупинитися на рівні 10 гривень/$. 12 гривень – це критичний рівень з урахуванням суб'єктивних факторів, у тому числі воєнних дій. Все, що нижче – це просто результат непрофесійності НБУ, який вчасно не вжив необхідних заходів, наприклад тих, які намагається вжити зараз із величезним запізненням.
Ми повинні розуміти, що зараз ми маємо справу не з економікою, а з АТОномікою – економікою війни. Вона вимагає надзвичайних заходів і дій. Але навіть у межах чинного законодавства можна було вжити заходів, які б мінімізували негативні фактори – обмежили відплив депозитів і спекулятивні коливання. Коли олігархи виводять капітали з країни, а громадяни забирають накопичення з банків – це нормальна адекватна реакція. Кожен рятує те, що має. Можна скільки завгодно називати це спекуляціями, але в умовах нестабільності ринок саме так реагує. Ви цього не знали? Тоді зверніться до підручників і йдіть працювати старшим економістом.
Юрій Кочевенко, політолог
Відповідь на запитання: «Політика чи економіка має більше значення для нинішньої влади?» дає ранжування і перелік пунктів коаліційної угоди. Спочатку йде блок питань з національної безпеки, потім судова реформа, і тільки на восьмому місці ми бачимо економіку.
Слід визнати, що завдання виведення питань економіки з порядку денного і виключення їх із громадського обговорення влада виконує досить успішно. Зараз діє така установка: говорити про зовнішню загрозу і якомога менше – про макропоказники, щоб іще більше не нагнітати.
Показовим тестом на готовність до реформ буде вирішення питання децентралізації влади. Це дозволить перенести частину повноважень з центру на місця, зняти політичну напругу і в підсумку дасть сигнал великому бізнесу, що ситуація починає стабілізуватися. Це буде підставою почати повертати гроші в країну або хоча б перестати виводити.