Завдання, напрями, принципи діяльності Світової організації торгівлі
Створення Світової організації торгівлі (СОТ) є результатом багатосторонніх переговорів в межах ГАТТ упродовж 1986- 1993 років (Уругвайського раунду). Особливістю цих переговорів було розширення переговорного процесу за межі суто торговельних зв'язків, а саме: послуг, у тому чисельних зв'язків, а саме: послуг, у тому числі банківських, страхових, транспортних, будівельних, комп'ютерних, а також розгляд питань захисту інтелектуальної власності та інвестицій, пов'язаних з торгівлею. У межах раунду розглядалися питання удосконалення й адаптації механізму ГАТТ до сучасного етапу. Переговори за Уругвайським раундом організаційно забезпечувалися Комітетом з нагляду за впровадженням нових митних обмежень і 15-ма робочими групами (з митних тарифів; з тропічних товарів; з продукції, що виготовляється на базі природних ресурсів; із текстилю й одягу; з сільськогосподарських товарів; з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність, включаючи торгівлю контрафактними товарами; із захисних застережень; з функціонування системи ГАТТ; з торговельних питань інвестиційної політики; зі зміни статей ГАТТ; з урегулювання суперечок; з торгівлі послугами).
Конкретним результатом переговорів, які завершилися 15 грудня 1993 року, стало підписання Заключного акту та Угоди про створення СОТ представниками 120-ти країн 15 квітня 1994 року в м. Марракеш (Марокко).
Заключний акт за результатами Уругвайського раунду (Final Act Embodying the Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations, Marrakesh, 15 April, 1994) включав основні положення щодо створення COT і відповідні міністерські декларації, рішення та домовленості з фінансових послуг, зобов'язання країн щодо ратифікації для вступу в дію з 1 січня 1995 року, а також визначав відкритість СОТ для вступу протягом двох років та ін.
Правовий статус СОТ визначається ГАТТ (у редакції 1994 p.), а також Генеральною угодою з торгівлі послугами (ГАТС) та Угодою з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) і Домовленістю про правила та процедури розгляду суперечок.
На відміну від ГАТТ, Світова організація торгівлі має статус спеціалізованої організації ООН і водночас з організаційним оформленням поєднується з комплексом торгових документів. У СОТ входять 150 держав, ще 30 країн проводять переговори про вступ. Організація має статус юридичної особи, що користується всіма привілеями та імунітетами ООН.
Головною метою функціонування СОТ є лібералізація і стабілізація світової торгівлі, що досягається шляхом встановлення правил і укладання угод, а також переговорів між учасниками. Діяльність СОТ здійснюється за такими напрямами:
- контроль за прийняттям і застосуванням багатосторонніх угод СОТ; - проведення багатосторонніх переговорів; - урегулювання торговельних суперечок; - спостереження за торговельною політикою; - збір, вивчення і надання інформації з питань торговельної політики і торгівлі.
До сфери, яку регламентують угоди СОТ, входять: 1) митно-тарифне регулювання; 2) антидемпінгове регулювання і застосування компенсаційних мит; 3) використання субсидій і компенсаційних заходів; 4) нетарифні обмеження; 5) кількісне регулювання; 6) діяльність державних торговельних підприємств; 7) митні союзи і зони вільної торгівлі; 8) митні формальності, збори, вимоги до документації; 9) внутрішні податки, збори, вимоги до внутрішньої торгівлі; 10) захисні та технічні бар'єри, санітарні і фітосанітарні заходи; 11) правила походження; 12) торгівля послугами;
13) торговельні аспекти захисту інтелектуальної власності;
14) торгівля окремими групами товарів (текстилем та одягом, сільськогосподарською продукцією, цивільною авіатехнікою);
15) здійснення державних закупівель; 16) торговельні аспекти інвестицій; 17) аспекти захисту довкілля в міжнародній торгівлі.
Основними принципами створення та здійснення регулятивних заходів є принципи: найбільшого сприяння та недискримінації; національного режиму; захисту національної промисловості; створення сталого базису для торгівлі, сприяння справедливій конкуренції; заборони кількісних обмежень імпорту; допустимих дій у надзвичайних обставинах; регіональних торговельних домовленостей.
Згідно з принципом найбільшого сприяння та недискримінації, будь-які преференції (переваги, пільги, привілеї, імунітет) на імпортний продукт поширюються на продукт походженням з будь-якої країни-учасниці, або призначений для неї (ст. І ГАТТ-1994). Принцип носить безумовний характер і застосовується в повному обсязі.
Принцип національного режиму (ст. III) передбачає надання імпортованим із країн-учасниць товарам національного режиму внутрішніх податків, зборів, що регулюють внутрішню торгівлю.
Принцип захисту національної промисловості передбачає (ст. VI, XI-XVI) використання для розвитку національної промисловості лише тарифних методів, а не кількісних обмежень, податків, стандартів.
Принцип створення сталої бази торгівлі (ст. II, ч. І) передбачає обов'язкове дотримання погоджених тарифних рівнів, неможливість їх підвищення і поступовість скорочення у процесі переговорів.
Принцип сприяння справедливій конкуренції стосується питань демпінгу і субсидій. Антидемпінговий кодекс ГАТТ містить правила реагування на демпінг, застосування компенсаційних мит у випадку експортних і внутрішніх субсидій. Виконує функції протидії
"війни субсидій" і використання компенсаційних заходів у протекціоністських цілях.
Принцип загальної заборони кількісних обмежень імпорту стосується торгівлі сільськогосподарськими товарами, текстилем, сталлю тощо, за винятком застосування кількісних обмежень, з метою захисту платіжного балансу, призупинення зменшення запасів іноземної валюти, викликаного попитом на імпортні товари у зв'язку з розвитком внутрішнього виробництва.
Принцип допустимих дій у надзвичайних обставинах передбачає вилучення (ст. XXV, ч. III) конкретних зобов'язань у межах СОТ у надзвичайних умовах та "захисні застереження" щодо тимчасового встановлення кількісних обмежень чи відміну тарифних пільг для товарів, імпорт яких зростає і може призвести до істотних збитків конкуруючих національних підприємств.
Принцип регіональних торгових домовленостей допускає преференції всередині регіональних економічних угрупувань при дотриманні жорстких критеріїв (ст. XXIV, ч. III) - кваліфікаційних утворень як митного союзу (єдиний тариф для третіх країн) чи зони вільної торгівлі (самостійна тарифна політика для третіх країн).
Крім того, передбачені спеціальні умови для країн, що розвиваються, забезпечення сприятливих умов доступу на світові ринки (за результатами Токійського раунду надання загальної системи преференції), а також звільнення від взаємності щодо зобов'язань скорочення чи усунення тарифів та інших бар'єрів. Виняток щодо текстилю і одягу передбачає регулювання (згідно з Угодою про мультиволокна) шляхом встановлення промислово розвиненими країнами квот на імпорт відносно більш конкурентоздатніших країн, що розвиваються.
До організаційної структури СОТ належить:
1) Конференція на рівні міністрів, скликається раз на два роки (1996 р., м. Сінгапур; 1998 р., м. Женева; 1999 р., м. Сіетл; 2001 р., м. Доха; 2003 р., м. Канкун; 2005 р., м. Гонконг); 2) Генеральна рада СОТ, яка включає представників країн і забезпечує поточну роботу через три Ради: (1) з торгівлі товарами; (2) з торгових аспектів прав на інтелектуальну власність; (3) з торгівлі послугами. Перша з них здійснює контроль за дотриманням угод з торгівлі товарами (Додаток ІА до Угоди) через 14 комітетів. Друга здійснює контроль за дотриманням відповідної угоди (Додаток ІС), а також питань, пов'язаних з торгівлею контрафактними товарами. Третя контролює виконання домовленостей (Додаток ІВ) щодо торгівлі послугами через Комітет з торгівлі фінансовими послугами і Робочу групу з професійних послуг, а також надає допомогу в переговорах з питань морських перевезень, базових комунікацій, міграції робочої сили. У 1996 році було утворено Комітет з регіональних торгових угод для спостереження за законами вільної торгівлі і митними союзами, а також для організації переговорів з представниками найбільших угрупувань (ЄС, МЕРКОСУР).
Генеральній раді підпорядковано чотири комітети: з торгівлі та розвитку; з обмежень, пов'язаних з платіжним балансом; з бюджету і фінансів; з адміністративних питань, а також спеціальні органи з розгляду спірних питань та проведення періодичних оглядів торгової політики.
Секретаріат, який очолюють Генеральний директор і чотири заступники, забезпечує діяльність органів СОТ у сфері переговорів, здійснення угод і надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, через відділ технічної допомоги і професійної підготовки кадрів.
Діяльність СОТ з моменту її створення спрямована на вирішення таких головних завдань:
- забезпечення виконання положень понад 50-ти документів (угод, рішень, декларацій і т. ін.) Уругвайського раунду;
- розв'язання торгових суперечок вищим арбітражним органом СОТ;
- створення апеляційного органу;
- збільшення кількості членів організації;
- розробка широкомасштабних програм розвитку торгівлі і збереження довкілля;
- проведення переговорів у фінансовому, телекомунікаційному секторах послуг, морського судноплавства.
Перша конференція (1996 р., м. Сінгапур) прийняла декларацію рамкового типу, яка визначає масштабні цілі організації і, головне, інтеграції країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою у багатосторонню систему регулювання світової торгівлі. Прийняті рішення про адекватні сучасним умовам методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності на багатосторонній основі охоплювали:
- узгодження умов торгівлі й торгових режимів із чинними в розвинених країнах стандартами праці та екології, враховуючи, що в країнах, що розвиваються, виробництво праце- та екологомісткої продукції дешевше, та невикористання цих стандартів як протекціоністського заходу;
- забезпечення прозорості державних закупівель, які порушують справедливу конкуренцію;
- окреслення принципів "відкритого регіоналізму" і зобов'язань щодо недопущення руйнування багатосторонньої системи регулюваннями в межах регіональних угрупувань.
На другій конференції СОТ (м. Женева, травень 1998 р.) було прийнято рішення:
- розпочати з 1999 року переговори щодо зниження тарифів і субсидій, що стримують зростання продуктивності праці в сільському господарстві;
- продовжити зниження тарифів на промислові товари та укласти угоди по окремих секторах торгівлі хімічною продукцією і передачі технологій у сфері охорони довкілля;
- про взаємопогоджену систему поступок щодо поставок між країнами, що розвиваються, і промислово розвиненими країнами;
- про проведення переговорів між СОТ і Міжнародною організацією праці щодо гарантій стандартів якості праці;
- про запровадження річного мораторію на митні тарифи через Інтернет із прийняттям робочої програми рекомендацій щодо розвитку торгівлі через Інтернет (прогнозовані обсяги у 2005 р. "електронної комерції" оцінювалися в понад на 300 млрд дол. США).
З 1 січня 1996 року межах СОТ діє Угода щодо доступу іноземних компаній до урядових контрактів, включаючи надання послуг, а також для випадків, коли замовниками виступають органи управління другого рівня (землі, штати, комуни тощо). При перевищенні вартісних показників контракту в спеціальних правах запозичення (СДР) він автоматично стає відкритим для міжнародної конкуренції. Угоду підтримують 30 країн-учасниць СОТ.
У грудні 1997 року (Женева) підписано Угоду про лібералізацію ринку фінансових послуг (102 країни-учасниці), за якою передбачається вільна конкуренція на ринку банківських, страхових послуг, операцій із цінними паперами обсягом понад трильйон дол. США.
До перспективних напрямів діяльності СОТ відносяться такі:
1) у сфері торгівлі - лібералізація торгівлі через вдосконалення торгових правил, включаючи і професійні (ділові) послуги;
2) у сфері регулювання інвестицій - розробка багатосторонніх угод аналогічно до торгівлі, включаючи принципи розповсюдження режиму найбільшого сприяння, національного режиму, вимог охорони довкілля на інвестиції. Ідеться про уніфікацію понад 900 двосторонніх угод, яка враховувала б інтереси як країн, що розвиваються, так і промислово розвинених країн;
3) у сфері регулювання конкурентної політики - прийняття багатосторонньої угоди щодо коригування чи розробки основних правил конкуренції;
4) боротьба з корупцією, у тому числі пов'язана з державними закупівлями, узгодження регіональної регуляторної політики з багатосторонніми угодами;
5) укладання всеохоплюючих угод із МБРР і МВФ з метою об'єднання систем регулювання світової торгівлі і фінансів.
На самміті СОТ, проведеному в столиці Катара (м. Доха) у 2001 р-ці, було розпочато переговори про лібералізацію світової торгівлі. В результаті цієї зустрічі прийнято рішення про остаточне підписання Всесвітньої торговельної угоди до кінця 2004 року. Проте результати проміжного самміту СОТ у м. Канкун (Мексика) у вересні 2003 року, де країни-учасниці так і не домовилися про принципи лібералізації світової торгівлі, підтвердили необхідність продовження поточного "Доха-раунду" і можливість його завершення лише у 2005 році.
У грудні 2005 році (Гонконг) відбулася остання, шоста, конференція СОТ, під час якої представниками країн-учасниць цієї організації досягнуто такі домовленості.
Насамперед повне скасування субсидій для виробників бавовни з 2006 року, що для США означало відкритість їх ринків для бавовни, яку ввозять із Західної Африки. Водночас, США відмовилися скасувати імпортні тарифи на текстиль із Камбоджі та Бангладеш, оскільки вважають ціни на нього майже демпінговими. По-друге, ухвалено пакет заходів з допомоги найбіднішим країнам, які, крім технічного сприяння, передбачають зобов'язання розвинених країн з 2008 року надати вільний доступ на свої ринки (без квот і обмежувальних мит) для 97 % товарів, експортованих країнами, що розвиваються.
Найвагомішим результатом цієї зустрічі вважається згода представників країн ЄС відмінити сільськогосподарські субсидії з 2013 року. Проте, на думку експертів доброчинної організації Christian Aid, скасування експортних субсидій є незначним кроком уперед, оскільки вони складають лише 5 % усіх субсидій, що виплачуються європейським фермерам.
Водночас, на самміті СОТ у Гонконзі не вдалося досягти необхідних домовленостей щодо зниження імпортних тарифів на промислові товари та лібералізації ринку послуг. У підсумковій декларації було заявлено, що всі питання, які залишилися нерозглянутими, країнам-учасницям СОТ необхідно погодити до 30 квітня 2006 року, тобто до наступного раунду торговельних переговорів, який відбувся в Женеві.