Міжнародне регулювання обмежувальної ділової практики
До поняття "обмежувальна ділова практика" - ОДП (Restrictive Business Practice - RBP) належать: обмеження конкуренції, поведінка або дії окремих фірм, форми і методи взаємодії групи фірм, які шляхом зловживання своїм домінуючим становищем обмежують конкуренцію, витісняючи конкурентів, заподіюючи їм збитки.
Спільним принципом поняття ОДП є порушення нормальної ринкової конкуренції з істотними наслідками для учасників ринку (тобто такими, що обмежують, спотворюють чи протидіють конкуренції, усувають конкурентів і встановлюють монополію).
Обмежувальна ділова практика регулюється на національному рівні, на рівні ЄС, на міжнародному рівні. На національному рівні застосовується антимонопольне законодавство, а в деяких країнах - законодавчі акти з боротьби з несумлінною конкуренцією.
На міжнародному рівні регулювання здійснюється в межах ЮНКТАД ООН згідно з "Комплексом узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил контролю за обмежувальною діловою практикою". Під ОДП у Комплексі розуміють акти або дії фірм, які шляхом зловживання своїм панівним становищем або силовим домінуванням на ринку обмежують доступ до ринку чи іншими способами стримують конкуренцію, заподіюючи чи ризикуючи заподіяти втрати (збитки) міжнародній торгівлі, особливо країн, що розвиваються. До ОДП зараховують також дії фірм, які через офіційні та неофіційні усні й письмові домовленості чи угоди теж зумовлюють подібні наслідки.
Поняття панівного становища, згідно з Комплексом, означає домінування фірми (групи фірм) на ринку товарів (послуг). Причому під фірмою розуміють не лише державні чи недержавні компанії, але й акціонерні товариства, асоціації, дочірні компанії, філії, що прямо чи опосередковано перебувають під їх контролем.
Загалом до ОДП, згідно з Комплексом, належать:
- угоди, що фіксують ціни, особливо експортні та імпортні;
- підпорядкування, досягнуте шляхом змови;
- поділ відповідно до певних норм обсягів продажу, видів продукції, ринків чи клієнтів;
- колективні дії під час реалізації угод, наприклад, відмова від продажу, поставок товарів непостійним імпортерам;
- колективна відмова в набутті членства в асоціаціях, договорах, якщо вона має вирішальне значення для конкуренції.
Розрізняють індивідуальну та групову ОДП. До індивідуальної зараховують такі дії однієї з фірм по відношенню до інших учасників ринку:
- поглинання чи злиття фірм з наслідком досягнення панівного становища на ринку;
- встановлення демпінгових цін;
- дискримінація щодо інших суб'єктів ринку;
- включення в текст контракту умов, що обмежують дії контрагента щодо вибору постачальників, встановлення цін перепродажу, території діяльності, примушення до обмеження певних видів робіт, закупівлі сировини, обладнання продавця.
Індивідуальна антиконкурентна практика властива посередницьким операціям (комісійним, консигнаційним та операціям з перепродажу), ліцензійним угодам, а також передконтрактній роботі (застосування захисних оферт), внутрішньокорпоративній торгівлі в межах ТНК.
Групова ОДП здійснюється у формі узгоджених чи колективних дій, унаслідок чого заподіюються збитки іншим учасникам ринку. До цього виду ОДП належать:
1. Створення картелів і синдикатів з обов'язковою реєстрацією і зазначенням видів діяльності, що регулюються в їх межах. Як правило, забороняються картелі з метою монополізації чи поділу ринків. Утворення синдикатів здійснюється як легально, так і нелегально на базі угод про створення єдиного збутового органу.
2. Укладення міжфірмових угод щодо виробничої діяльності, інвестицій, виготовлення продукції, забезпечення її технічного рівня, які стосуються: поділу обсягів виробництва в межах квот; раціоналізації виробництва на основі спеціалізації та кооперування; поділу джерел постачання в межах імпортних квот; дотримання стандартів; взаємного обміну технічною і комерційною інформацією, патентами та ліцензіями; створення спільних філій і фінансових організацій.
3. Укладення угод щодо комерційної діяльності (встановлення цін купівлі чи продажу; поділ ринків збуту на основі квот продажу і розмежування сфер реалізації; надання знижок постійним покупцям, застосування загальних умов щодо термінів платежу, гарантій і відповідальності; продаж лише фірмам певного схваленого переліку чи формування переліків фірм, з якими заборонено укладати угоди; придбання товарів лише в певних постачальників чи продаж їх винятково фірмам, які погоджуються на певний рівень цін перепродажу; укладання колективних угод з посередниками з наданням виняткових прав на продаж на певній території).
4. Укладення таємних угод щодо колективних бойкотів, примушення аутсайдерів до певних дій чи виконання певних умов; застосування "дискримінаційної торгівлі", під якою розуміють "несумлінне" чи "без розумних підстав" дискримінаційне ставлення до учасників ринку в подібних обставинах.
5. Проведення узгоджених скоординованих дій на основі угод без юридично оформлених зобов'язань (змова), проведення взаємних консультацій під час участі в тендерах.
6. Створення змішаних фірм для здійснення спільної діяльності, консорціумів, особиста унія через взаємопереплетіння директоратів, якщо наслідком є несумлінна конкуренція чи заподіяння збитків іншим фірмам.
Особливого поширення обмежувальна ділова практика набула в діяльності ТНК у формі індивідуального домінування та групової ОДП. Групова ОДП здійснюється міжнародними картелями або учасниками неоголошених змов через координацію дій своїх філій у поділі ринків і встановленні погоджених цін; блокування на торгах; колективних шкідливих дій проти аутсайдерів; посилення "вертикального" контролю над ланцюгом "виробництво - транспортування - збут - розподіл".
За оцінкою Секретаріату ЮНКТАД, обмежувальна практика набула значення, подібного до офіційних торгових бар'єрів. Тому, як уже зазначалося, на 35-й сесії ГА ООН у 1980 році прийнято "Комплекс узгоджених на багатосторонній основі принципів і правил по контролю за обмежувальною діловою практикою". З 1981 році в рамках ЮНКТАД проводять сесії Міжурядової групи експертів з ОДП, протягом 80-х років проведено дві міжнародні конференції ООН з контролю за ОДП. Метою запровадження Комплексу є підвищення ефективності міжнародної торгівлі, особливо країн, що розвиваються, через створення, сприяння та захист конкуренції, нововведення, контроль за концентрацією капіталу й ростом економічної потужності фірм. За допомогою Комплексу передбачається ліквідувати перешкоди, зумовлені діяльністю ТНК, встановити справедливі принципи й правила контролю за ОДП на міжнародному рівні, полегшити їх законодавче закріплення на національному рівні. Сферами застосування Комплексу є діяльність ТНК, будь-які види угод чи фірм у всіх країнах; державні й регіональні органи управління. Комплексом визначені такі основні принципи діяльності фірм, у тому числі ТНК, як:
- здійснення ОДП відповідно до національного законодавства країни діяльності, надання відомостей про угоди обмежувального характеру;
- усі підприємства, за винятком тих, що пов'язані єдиною власністю чи перебувають під єдиним контролем, повинні утримуватися від обмежувальних дій;
- підприємства повинні утримуватися від дій, що обмежують доступ на ринок чи конкуренцію, а саме: 1) використання занижених цін з метою усунення конкурентів; 2) фіксування цін або якості в торгівлі між філіями ТНК, коли ціна чи якість є завищеною (заниженою) порівняно з нормальною; 3) злиття, спільне підприємництво та інші способи здійснення контролю; 4) встановлення цін перепродажу; 5) умови поставок із застосуванням щодо розповсюдження чи виробництва інших, у тому числі конкуруючих, товарів.
Передбачається, що національні уряди повинні встановити норми контролю за ОДП, у тому числі ТНК і національних фірм, доступність законів і регламентів, покращання процедур отримання від підприємств, особливо ТНК, деталей угод.
На міжнародному рівні в цій сфері країни-учасниці надають ЮНКТАД відомості про впровадження процедур і правил. Передбачено також надання консультацій окремим країнам, особливо країнам, що розвиваються, продовження проведення робіт зі створення єдиного типового закону з ОДП.
Керівним органом Комплексу є Міжурядова група експертів, яка готує розпорядження щодо консультацій, дискусій, обмінів думками тощо. Країни ЄС формують свою систему протидії ОДП у повній відповідності до міжнародних норм.
Окремою сферою ОДП є міжнародна передача технологій, де вона вважається за нормальну, що випливає з монопольних прав патентовласника. До основних напрямів ОДП тут належать:
1) свідоме обмеження розповсюдження технічних новинок;
2) обмеження операцій ліцензіата щодо використання винаходу після закінчення терміну дії патенту, обмеження свободи комерційної діяльності (рівня виробництва, частки ринку, цін, виробництва і продажу конкуруючої продукції, цін експортних операцій; оплата вартості ліцензій акціями або часткою в капіталі), режим платежів (вимога платежу за незареєстровані винаходи чи патенти, що втратили силу, встановлення гарантованих сум платежів);
3) створення монопольних союзів на патентній базі на основі перехресного ліцензування, у межах науково-технічного співробітництва, доповнених поділом ринків, дискримінацією конкурентів тощо;
4) створення патентних пулів шляхом об'єднання ліцензій за своїми патентами в єдиний блок, закритий для конкурентів.
Для забезпечення інтересів усіх країн, особливо країн, що розвиваються, у 1974 році Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення щодо Міжнародного кодексу поведінки у сфері передачі технологій. Під егідою ЮНКТАД проект Кодексу було підготовлено в 1978 році. Зміст проекту включав визначення і сфери застосування, цілі та принципи, національне регулювання передачі технологій, ОДП, відповідальність сторін, спеціальне регулювання для країн, що розвиваються, міжнародне співробітництво та інституційні механізми, застосовуване право і розв'язання суперечок, інші умови.
На п'ятій сесії спеціальної конференції ООН (1983) прийнято рішення щодо рекомендаційного характеру Кодексу та сфер його застосування (технологічні угоди, технічна допомога, угоди "під ключ", виробниче кооперування в їх технологічній частині, ліцензійна торгівля).