Сутність витрат на робочу силу

 

Витрати підприємства на робочу силу включають витрати на опла­ту праці виробничих робітників та суму обов'язкових відрахувань на соціальні заходи.

Згідно з П(С)БО 16 «Витрати» до складу елементу витрат «Витрати на оплату праці» включається заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та ін­шого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Мета обліку витрат на робочу силу — це визначення витрат робо­чого часу робітниками за видами діяльності; величини виробітку або ступеню виконання змінного завдання; достовірності нарахування за­робітної плати, розрахунків із працівниками з оплати праці; контроль за використанням фондів оплати праці.

Витрати на оплату праці не є однорідними, і тому з метою задово­лення вимог управління їх класифікують, в основу цієї класифікації повинні бути покладені принципи, які характеризують однорідні яви­ща. В практиці підприємств застосовується таке групування витрат на робочу силу:

— за видами — основна та додаткова;

— за елементами — погодинна, відрядна, премії, оплати простоїв, тощо;

— за складом працівників — обліковий, обліково-штатний, суміс­ники, які працюють за договорами підряду;

— за категоріями працівників — робітники, службовці, з складу яких виділяють керівників.

Така класифікація передбачена у звітності з праці і нормативних до­кументах. У цілях калькулювання у більшості випадків вона доповнюєть­ся розподілом за напрямами витрат та видами продукції, а для контролю і нарахування заробітної плати — за структурними підрозділами бригада­ми, цехами, виробництвами, процесами, по підприємству в цілому.

Однак прийнята класифікація характеризується занадто загальними ознаками і мало придатна для управління. Наприклад, у ній немає ін­формації за такими процесами управління, як витрати на набір, відбір та скорочення чисельності; витрати, які пов'язані з процесами плану­вання та нормування чисельності персоналу і праці.

Детальна класифікація витрат потрібна для виявлення причин їх виникнення. Крім того, підприємствам надається право у визначенні розмірів і порядку оплати праці, застосуванні різних виплат компенса­ційного й стимулюючого характеру, наданні додаткових трудових і соціальних пільг. За цих умов обмежена диференціація витрат на ро­бочу силу не спроможна задовольнити цілі управління виробництвом.

Керуючись основними цілями управлінського обліку, насамперед необхідно виділити із фонду оплати праці заробітну плату, включену до собівартості продукції. В класифікації витрат на робочу силу, по­трібно акцентувати увагу на таких статтях:

1. Витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих у процесі виробництва продукції. Сюди входить оплата робіт за відрядними нормами і розцінками, а також роботи, що оплачуються погодинно.

2. Стимулюючі виплати — надбавки за якість роботи та високу майстерність, стаж роботи, винагороду за вислугу років, за підсумками роботи підприємства за рік, різні премії, пов'язані з виробничою дія­льністю.

3. Непродуктивні виплати — оплата простоїв, оплата за невідпрацьований час, оплата за брак, який виник не з вини робітника, доплати за відхилення від нормальних умов праці, доплати за роботи у нічний час, понадурочні роботи, переведення на іншу роботу, що не відпові­дає кваліфікації робітника тощо.

4. Інші види витрат: витрати з найму, відбору робочої сили, ви­трати з нормування та планування чисельності персоналу і праці, ви­трати, пов'язані з навчанням і перенавчанням, витрати на оплату праці допоміжних робітників, зайнятих ремонтом обладнання і транспорт­них засобів, підготовкою та обслуговуванням робочих місць, що включаються до складу загальновиробничих витрат, витрати на оплату праці працівників, зайнятих управлінням виробничих підрозділів, що включаються до складу загальновиробничих витрат, витрати на підго­товку керівних кадрів, витрати на оплату праці спеціалістів і керівни­ків, зайнятих управлінням підприємством, що включаються до складу адміністративних витрат.

Запропонована класифікація витрат на робочу силу відповідає ці­лям обліку собівартості і визначення прибутку, а також частково цілям контролю і регулюванню витрат. Що стосується прийняття рішень, то необхідно мати на увазі проблему виділення в обліку майбутніх витрат на робочу силу.

Для обліку витрат на оплату праці виробничих робітників призна­чені статті калькуляції «Основна заробітна плата» та «Додаткова заробітна плата»

Основна заробітна плата — встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — включає доплати, надбавки, гаран­тійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До складу статті калькуляції та витрат елементу «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на пенсійне забезпечен­ня, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу під­приємства, відрахування на інші соціальні заходи.

На промислових підприємствах, де діє система позамовної кальку­ляції витрат, джерелом інформації про час, що витрачається виробни­чими робітниками на різні види робіт, є такі документи, як картка за­мовлень, табель обліку робочого часу, картка простоїв тощо. Коли робітник розпочинає виконання замовлення, майстер або табельник Проставляє час початку роботи на картці замовлень чи в табелі. В обох цих документах зазначається номер замовлення або номер статті на­кладних витрат, час закінчення роботи, запис про простій. За цими да­ними та інформацією про погодинну ставку заробітної плати можна розрахувати витрати на робочу силу.

Витрати на оплату праці певних категорій невиробничих робітни­ків повинні встановлюватися за даними їх особових облікових карток і відноситися до загальновиробничих витрат.

Якщо частина витрат на робочу силу носить непрямий характер. У такому випадку немає можливості віднести витрати на заробітну плату робітників, що оплачується погодинно, підсобних виробничих робіт­ників, зайнятих у виробництві на допоміжних операціях, доплати бри­гадирам за організацію роботи бригад і інші види доплат на собівар­тість окремих виробів замовлень, процесів тощо. По таких витратах виникає необхідність розподілу заробітної плати і включення її до со­бівартості продукції шляхом складання спеціального розрахунку.

Частина таких витрат відноситься до загальновиробничих та адмі­ністративних накладних витрат і розподіляється разом з ними за при­йнятою на підприємстві методикою. Частина витрат виділяється окре­мою групою і розподіляється між конкретними видами продукції, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом.

З цих позицій розробляються кошторисні (нормативні) ставки за видами виробів. Базою розрахункової величини ставки є кількість ро­бочих місць із погодинною оплатою праці, норми обслуговування і бюджет робочого часу, тарифні ставки і премії, обсяг виробничої про­грами, що планується.

Внаслідок частої зміни бази розрахункової величини ставок багато підприємств розподіляють такі витрати пропорційно прямій заробітній платі робітників-відрядників за відсотком, який склався у звітному місяці.

В окремих галузях промисловості використовують свої методи розподілу заробітної плати між видами продукції. Так, наприклад, на підприємствах м'ясо-молочної промисловості заробітна плата вироб­ничих робітників розподіляється пропорційно кошторисних ставок, які періодично переглядаються при зміні обсягів виробництва, технології, тарифних ставок тощо.

В металургії і текстильній промисловості заробітна плата може розподілятись між виробами пропорційно кількості використаної си­ровини або напівфабрикатів.

Додаткова заробітна плата відноситься на собівартість виробів пропорційно до основної, а відрахування на соціальні заходи — про­порційно до основної і додаткової заробітної плати.

На сьогодні також ускладнюється розподіл заробітної плати між ви­дами продукції, оскільки за існуючою методикою заробітна плата за від­працьований і невідпрацьований час повністю включається до статті «Ос­новна заробітна плата виробничих робітників». Саме тому на першому етапі визначається заробітна плата за видами продукції за виконаний об­сяг робіт, а потім розподіляється заробітна плата за невідпрацьований час пропорційно до заробітної плати за виконаний обсяг робіт.

Наприклад, на підприємстві було виконано розподіл заробітної плати бригади між виробами, результат якого було оформлено у ви­гляді наступної табл. 11.1.

Таблиця 13.1

РОЗПОДІЛ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ БРИГАДИ

Вироби Заробітна плата за обсяг робіт, грн. Коефіцієнт розподілу Заробітна плата за невідпрацьований час, грн., гр.2*гр.3 Загальна сума заробітної плати, грн. гр.2+гр.4
А 200,00 0,115 200*0,115 = 23,0 223,0
Б 300,00 0,115 300*0,115 = 34,5 334,5
В 500,00 0,115 500*0,115 = 57,5 557,5
Разом: 1000,00 — 115 1115,0

 

Крім витрат на заробітну плату, роботодавець несе ще ряд витрат, пов'язаних з робочою силою: навчання, найм, відбір, забезпечення умов праці, відшкодування шкоди, завданої здоров'ю працівника, відпустками, внесками до Пенсійного фонду, Фонду зайнятості населення, Фонду соці­ального страхування. Ця група витрат також узагальнюється за статтями класифікації і розподіляється або разом з накладними витратами, або про­порційно базі розрахунку — фонду оплати праці.

З метою контролю у бухгалтерії складають накопичувальні відо­мості про виконання кошторису витрат, де фактичні витрати порів­нюють з кошторисними.

Окремі зведення узагальнюють інформацію про брак, простої, рух робочої сипи, використання робочого часу тощо.

Підприємства можуть створювати резерв на оплату відпусток виро­бничих робітників. Методика розрахунку резерву через визначення від­сотка відрахувань до резерву відпусток полягає в тому, що спочатку ро­бітники групуються за тривалістю днів відпусток, яка множиться на кількість робітників для обчислення кількості людино-днів відпусток, і Отримана таким чином величина часу, використаного на відпуст­ки, ділиться на календарний фонд робочого часу і множиться на 100%. Таким чином знаходимо відсоток відрахувань до резерву на оплату відпусток.

Наприклад, кількість робочих днів, відпрацьованих одним робітни­ком прийнята за 240 днів, що за рік становить 84000 людино-днів. Роз­рахунок проценту відрахувань до резерву на оплату відпусток наведе­но у вигляді наступної табл. 11.2.

Таблиця 11.2

РОЗРАХУНОК ПРОЦЕНТУ ВІДРАХУВАНЬ ДО РЕЗЕРВУ НА ОПЛАТУ ВІДПУСТОК

Тривалість відпусток, дні Кількість робітників, чол. Кількість людино-днів відпусток, гр.1*гр.2 Календарний фонд робо­чого часу робітників, людино — днів
2
-
-
-
- 350 7350 84000

 

Розмір відрахувань до резерву на оплату відпусток за таких умов становитиме 8,75 %.

Створення резерву на оплату відпусток виробничих робітників відображається по дебету рахунку 23 «Виробництво» (відповідні субра­хунки) та по кредиту рахунку 471 «Забезпечення виплат відпусток».

Відрахування до резерву оплати відпусток від заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідного виду продукції (робіт, послуг), безпосередньо включаються до собівартості таких видів про­дукції (груп однорідних видів продукції).

Фактична заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), віднесення якої безпосередньо до собівартості окремих видів продукції с ускладненим, включається до собівартості окремих видів продукції, товарного випуску та незавер­шеного виробництва на основі розрахунку (виходячи з обсягів вироб­ництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції (виріб, замовлення, машино комплект та інші).

Ці ставки періодично переглядаються у разі зміни обсягів виробництва, технології, тарифних ставок тощо.

Розробка нормативів витрат на робочу силу включає в себе розрахунок норм часу, виробітку продукції, обслуговування, часу обслуго­вування та чисельності, відрядних та погодинних ставок.

Прямі нормативні трудовитрати на одиницю кінцевої (готової) продукції визначаються шляхом множення нормативної кількості ро­бочого часу (в годинах), який повинен бути витрачений на виробницт­во одиниці кінцевої (готової) продукції, на нормативну ставку за оди­ницю часу (нормативна погодинна заробітна плата). При відрядній оплаті праці нормативні трудовитрати на одиницю продукції — це розмір відрядної ставки або суми ставок для виробництва одиниці цієї продукції.

Величина загальних нормативних витрат по трудовитратах звітно­го періоду розраховується як нормативні трудовитрати на одиницю готової продукції, помножені на кількість одиниць продукції, випуще­них в цей звітний період.

Перед початком розробки нормативів по робочій силі від виробни­чого відділу до бухгалтера калькуляційного відділу бухгалтерії надхо­дить інформація про чинні норми витрат часу на кожну операцію, пе­редбачену технологічним процесом.

При систематизації інформації про норми часу за різноманітними ознаками в накопичувальних відомостях можна отримати:

- нормовані трудовитрати по виробничому підрозділу як суму нормо-годин по окремих операціях, виконаних даним підрозділом, яка множиться на кількість операцій за виробничою програмою, виробни­чим завданням;

- нормовані трудовитрати на машинокомплект, який об'єднує окремі операції, виконаний конкретним виробничим підрозділом, це­хом по виробництву деталей та вузлів;

- нормовані трудовитрати на вузол, виріб як сума загальних прямих трудовитрат, необхідних для виготовлення вузла, виробу.

Проблему визначення прямих витрат на робочу силу вирішують рі­зними способами. Часто доповнюють розрахунковий (машинний) час по кожній операції, який заповнюють підготовчо-заключним, допомі­жним часом, часом на обслуговування робочого місця, перерв, особис­тих потреб тощо. Основний розрахунковий час береться з технологіч­них карт, а додатковий час визначають шляхом досліджень. При цьому незапобіжні втрати в часі також включаються до нормо-годин.

Нормовані ставки заробітної плати розроблюються на підприємстві і відображають результат взаємодії менеджерів-роботодавців, проф­спілок та робітників. Узгоджені нормативні ставки заробітної плати застосовують для оплати праці та розрахунку нормованих прямих ви-ірит на робочу силу.

Метою підрахунку прямих витрат на робочу силу по виробах, міс­цях виникнення витрат та центрах відповідальності, робочих місцях є позначення початкової точки для контролю за рівнем виробничих ви­трат. Для організації системи контролю важливо, щоб були виділені прямі витрати на заробітну плату при виготовленні кожної деталі.

Нормування праці представляє собою фундамент, на якому трима­ється вся система організації праці на підприємстві. З точки зору ви­робництва, нормування спрямоване на пошук оптимальних шляхів пе­ретворення витрат праці у випуск продукції.

Основними джерелами формування нормативної бази прямих витрат На робочу силу є: документи конструкторської та технологічної підгото­вки виробництва; маршрутні карти виробничого процесу, які відобра­жають послідовність операцій; схеми організаційної структури підпри­ємства; плани-графіки; карти синхронізації виробничого процесу; графіки рентабельності робіт (співставлення різноманітних варіантів послідовності виконання операцій); поопераційні карти виробничого процесу, матеріали хронометражу та інших методів дослідження тощо.

Нормативний час на одиницю виготовленої продукції часто зміню­ється, адже до його складу входить багато елементів у вигляді надба­вок. Більшість надбавок носить тимчасовий характер, викликаний причинами, не пов'язаними з характером самої роботи. Тому на під­приємствах встановлюють порядок перегляду норм та інформування про це зацікавлених осіб і підрозділів.

Незалежно від питомої ваги прямих трудовитрат в собівартості продукції, їх нормуванню повинно приділятись більше уваги, адже, крім засобу контролю, нормування є й засобом відношення продукти­вності праці та її оплати.

Відхилення від норм по заробітній платі виявляються, головним чином, методом документування, тобто заробітна плата понад встано­влені норми нараховується на підставі окремих документів: наряди на додаткові роботи, не передбачені технологічним процесом, акти про брак, листки обліку простоїв, листки на доплати понад норм і розцінок тощо. В цих документах зазначають не тільки суми відхилень від норм по заробітній платі, але й їх причини та винуватці.

Основними причинами відхилень від норм по заробітній платі є додаткові операції, не передбачені технологічним процесом; невідпо­відність або псування обладнання, використання інструментів, які не відповідають технологічному процесу; невідповідність розряду робіт розряду робітника; доплати (економія) до заробітної плати, викликані заміною матеріалів; різниця між фактично нарахованою заробітною платою робітникам з погодинною оплатою за відпрацьований час та сумою заробітної плати за нормами тощо. Відхилення від норм по заробітній платі робітників з погодинною оплатою виявляють за допомогою спеціальних розрахунків, які ґрунтуються на порівнянні фактично нарахованої заробітній плати з її величиною по нормах обслуговування чи на фактично випущену продукцію.

Винуватцями відхилень від норм можуть бути постачальники, цехи, відділи, служби та інші структурні підрозділи підприємства.

Відповідно до первинних документів, розрахунків і діючої на підприємстві номенклатури складають оперативні зведення відхилень від норм по причинах і винуватцях.