Стаття 4. Законодавство про працю. 7 страница
Залежно від обраної одиниці часу тарифні ставки бувають годинні, денні та місячні (оклади). Найпоширенішими є годинні тарифні ставки, оскільки на їх основі розраховуються різноманітні доплати. Денна і місячна тарифні ставки розраховуються множенням годинної ставки на кількість годин у зміні або на середньомісячну кількість робочих годин. Тарифні ставки інших розрядів визначаються множенням тарифної ставки першого розряду на тарифний коефіцієнт відповідного розряду:
де: Ср - інші розряди; Ср1 - ставка І розряду; Кі - коефіцієнт.
Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій - це збірник нормативних документів, які вміщують кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані в розділи за виробництвами і видами робіт. За допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників проводиться тарифікація робіт (встановлення розряду роботи), присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам, розробляються програми підготовки та підвищення кваліфікації робітників.
Слід підкреслити, що кваліфікаційна характеристика роботи і професії робітника складається з трьох розділів: "Характеристика робіт", "Повинен знати" і "Приклади робіт". Кваліфікаційні розряди присвоюються робітникам, виходячи з вимог тарифно-кваліфікаційних довідників кваліфікаційною комісією підприємства або його структурного підрозділу.
Водночас, загальногалузеві кваліфікаційні характеристики для керівників, спеціалістів і службовців містяться в Кваліфікаційному довіднику посад керівників, спеціалістів і службовців. В ньому зазначаються посадові обов'язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня і профілю професійної підготовки цих працюючих. Кваліфікаційна характеристика працівника кожної посади, згідно довідника, складається з таких трьох розділів: "Посадові обов'язки", "Повинен знати", "Кваліфікаційні вимоги".
ВИСНОВКИ
Заробітна плата - це винагорода, що її обчислюють, як правило у грошовій формі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану роботу.
Рівень заробітної плати в масштабі національної економіки залежить від наступних макроекономічних показників:
• обсягу виробленої галузями продукції;
• співвідношення між проміжним споживанням виробленої галузями продукції і доданою до неї вартістю або валовим внутрішнім продуктом (ВВП);
• розподілу ВВП на оплату праці, непрямі податки, субсидії та валовий прибуток;
• чисельність населення та його активної частини, що задіяна в економіці.
Оплата праці в широкому сенсі - це та або інша форма винагороди за певну кількість і якість роботи, що виконується.
В структурі та складі фонду оплати праці виділяють:
- основну заробітну плату;
- додаткову заробітну плату;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Найважливішими функціями заробітної плати є: відтворювальна, стимулююча, регулююча або ресурсно-розміщувальна, соціальна функції, а також функція формування платоспроможного попиту населення.
В сучасних умовах на підприємствах найчастіше використовують дві форми оплати праці: почасову і відрядну.
При почасовій формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифом чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час.
При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із спеціально встановленої відрядної розцінки.
Основою організації оплати праці є тарифна система, що являє собою сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень заробітної плати працівників підприємства залежно від їхньої кваліфікації, складності роботи, умов праці. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, надбавки і доплати до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
1. Яка сутність заробітної плати, як економічної категорії?
2. Що являє собою номінальна заробітна плата?
3. Як визначається реальна заробітна плата?
4. Що таке заробіток?
5. Що Ви знаєте про ставку заробітної плати?
6. У чому полягає натуральна оплата?
7. Що Вам відомо про структуру та склад фонду оплати праці?
8. Які Ви знаєте функції заробітної плати?
9. В чому полягають основи організації оплати праці?
10.Як Ви розумієте поняття "тарифна ставка", "тарифна сітка"?
Тести
1. Сума грошових коштів, що одержуються робітниками за виконання певного обсягу робіт відповідно до кількості та якості витраченої ними праці - це:
а) номінальна заробітна плата;
б) реальна заробітна плата;
в) заробіток;
г) немає правильної відповіді.
2. Винагорода, що дається робітникові грошима або натуроплатою, як правило через регулярні проміжки за відпрацьований час - це:
а) ставка заробітної плати;
б) реальна заробітна плата;
в) номінальна заробітна плата;
г) немає правильної відповіді.
3. Винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці - це:
а) основна заробітна плата;
б) додаткова заробітна плата;
в) інші заохочувальні та компенсаційні виплати;
г) немає правильної відповіді.
4. Закінчіть думку: „Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між..."
а) приватним і державним секторами економіки;
б) працюючими і безробітними;
в) найманими працівниками і власниками засобів виробництва;
г) немає правильної відповіді.
5. На підприємствах найчастіше використовують такі форми оплати праці:
а) почасова і відрядна;
б) проста почасова і відрядна;
в) проста почасова і відрядно-преміальна;
г) немає правильної відповіді.
6. При відрядній формі заробітної плати мірою праці є:
а) час, затрачений на виробництво продукції;
б) вироблена працівником продукція;
в) виконаний обсяг робіт;
г) немає правильної відповіді.
7. Основою організації оплати праці є:
а) тарифна система;
б) тарифна сітка;
в) тарифна ставка;
г) немає правильної відповіді.
8. Ціни на різноманітні види праці на ринку робочої сили - це:
а) ціни посадових окладів;
б) тарифно-кваліфікаційний довідник;
в) тарифна ставка;
г) немає правильної відповіді.
|
|
Ö Соціально-трудові відносини
Ö Соціальне партнерство
Справедливість є постійна і незмінна воля, яка кожному відплатить за заслугою.
Античний афоризм
Справедливість – це відповідність дій приватних осіб суспільному благу.
К. Гельвецій
Справедливість зникає, коли вона не володіє силою.
К. Гельвецій
Насправді справедливим є той, хто відчуває себе наполовину винуватим у своїх вчинках.
Д.Джебран
Взаємовідносини на ринку праці в значній мірі залежать від оптимально вибраної соціальної політики в системі соціально-трудових відносин. Ці відносини є складовою частиною кожної ділянки суспільної праці та виробництва, оскільки люди не змогли б виробляти товари і послуги без цілеспрямованого поєднання як організаційних форм праці, так і властиво взаємного обміну результатів своєї діяльності. Динамічний процес формування соціально-трудових відносин у суспільстві проходить при впливі різних чинників, зокрема: соціальна політика, розвиток суспільної праці та виробництва, глобалізація економіки. Регулювання цих відносин здійснюється державою за рахунок розробки та реалізації різних законів та програм, а також індикаторів, нормативів, стандартів. Практика свідчить, що цивілізовані взаємовідносини між працівниками та роботодавцями реалізуються через систему соціального партнерства.
- знати про основні положення соціально-трудових відносин та соціального партнерства;
- вміти визначити поняття "соціально-трудові відносини", "соціальне партнерство ", розкрити їх сутність.
6.1. Соціально-трудові відносини
В ряду фундаментальних проблем з якими стикається сучасне українське суспільство стоїть і проблема формування та удосконалення соціально-трудових відносин.
Соціально-трудові відносини характеризують взаємовідносини між найманим працівником і роботодавцем, які в умовах ринкової економіки націлені на забезпечення високого рівня і якості життя людини та суспільства загалом.
Соціально-трудові відносини можна поділити на три напрямки: суб'єкти, предмет, типи.
Суб'єктами соціально-трудових відносин є індивідууми і соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб'єктами відносин є: найманий працівник, роботодавець, об'єднання найманих працівників (профспілка), об'єднання роботодавців, держава.
Найманий працівник - це особа, яка заключила договір з представником підприємства, організацією чи державою.
Роботодавець - це особа, яка наймає для виконання роботи одного, або декількох працівників.
Профспілки - створюються для захисту економічних інтересів найманих працівників.
Держава - як суб'єкт соціально - трудових відносин виступає: в ролі законодавця, захисника прав громадян і організацій, роботодавця, посередника і арбітра при трудових спорах.
В якості предметів соціально-трудових відносин виступають: на рівні індивідуумів - певні сторони в трудовому житті людини, на рівні колективних відносин - кадрова політика. Багатогранність соціально-трудових відносин представляють предмети, які можна поділити на три складові: соціально-трудові відносини зайнятості, соціально-трудові відносини пов'язані з організацією і ефективністю праці та соціально-трудові відносини пов'язані з нагородженням за працю.
Типи соціально-трудових відносин характеризують психологічні, етичні і правові форми взаємовідносин в процесі трудової діяльності. За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.
Патерналізм характеризується значною мірою регламентації соціально-трудових відносин зі сторони держави або керівництва підприємства. Це вид "батьківської турботи" держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.
Партнерство пропонує здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження взаємних пріоритетів.
Конкуренція характеризується досконалістю між людьми, або колективами.
Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу, основану на спільності інтересів групи людей.
Субсидіарність - означає прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і своїх дій при рішенні соціально-трудових проблем.
Дискримінація - це незаконне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі, національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також дискримінація може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.
Конфлікт - є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є: трудові спори, страйки, масові звільнення (локаути).
Для регулювання соціально-трудових відносин держава створює систему програм, яка охоплює такі напрямки, як: зайнятість, соціальна політика, умови праці, міграційна і демографічна політика.
Зокрема, соціальна політика - це стратегічний соціально-економічний напрям розвитку суспільства. Вона являє собою систему управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спрямованих насамперед на забезпечення зайнятості громадян, їх всебічний розвиток, гарантування відповідного рівня їх життя і праці, на соціальний захист населення.
Пріоритетним механізмом соціальної політики є соціальне управлінця та регулювання соціальних процесів.
Мета соціальної політики полягає у цілеспрямованому формуванні визначених умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого потенціалу людини, підвищення рівня та якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської
активності населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та цілісності.
Суб'єктами соціальної політики - є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські організації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різноманітні фонди тощо.
Водночас, базовим суб'єктом є особистість, оскільки жодне завдання соціального розвитку і соціальної політики не може бути здійснене, якщо не будуть створені умови для самореалізації особистісного потенціалу людини.
Важливим суб'єктом соціальної політики у сучасних умовах є держава. За своїм потенціалом вона переважає можливості інших суб'єктів цього процесу.
Держава розробляє та здійснює комплекс заходів, які охоплюють різні сфери розвитку суспільства, а саме:
Ø сферу праці, соціально-трудових відносин;
Ø сферу доходів населення;
Ø проблеми зайнятості, регулювання ринку праці;
Ø міграційні процеси;
Ø соціальну сферу;
Ø демографічні процеси;
Ø питання екологічного стану суспільства.
Роль політичних партій, політичних формувань як суб'єктів соціальної політики визначається ефективністю їхньої політики, зв'язком із життєвими потребами народу, їх здатністю своєю діяльністю збагачувати соціальний потенціал суспільства.
Громадські організації як суб'єкт соціальної політики, виражаючи інтереси різних соціальних груп, спільнот, класів, верств суспільства, здатні зробити значний внесок у соціальний розвиток суспільства.
Серед громадських організацій найважливіше місце належить профспілкам.
Профспілки - це масове самокероване громадське об'єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей для захисту і представництва їхніх соціальних інтересів. Профспілки - це найбільш масове об'єднання трудящих, доступне для всіх. Для вступу в профспілку необхідно тільки визнання об'єднання і пов'язаної з цим товариської дисципліни незалежно від рівня кваліфікації, освіти, політичних орієнтацій, статі, віку, національності.
Профспілки за своїми цілями та інтересами перебувають ближче порівняно з іншими громадськими організаціями до економіки, виробництва,
тобто вирішальної сфери прикладання творчих сил людини, в якій реалізуються корінні інтереси трудящих.
Соціальний захист включає законодавче або іншим чином установлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки і соціальної допомоги. Ці гарантії являють собою систему заходів, які диференціюються за своєю адресною спрямованістю.
Соціальний захист - це система заходів, які забезпечують соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціальне уразливих верств працездатного населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, страховий захист від небезпек, медичне страхування).
Соціальне страхування покликане забезпечити достатній ступінь компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності, тобто це виплати допомоги у випадках загального захворювання, трудового каліцтва і професійного захворювання, виплати у зв'язку з вагітністю і пологами, по догляду за хворою дитиною після досягнення нею віку трьох років; пенсії; допомоги на поховання, компенсації вартості путівок на лікування та відпочинок.
Соціальне страхування пов'язане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства. Об'єктом соціального страхування є ризик. Соціальне страхування може бути обов'язковим і добровільним.
Кошти соціального страхування формуються із внесків, величина яких визначається у певному відношенні до заробітної плати.
Важливим напрямом соціального захисту є пенсійне забезпечення.
Пенсійна система - це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, по інвалідності, а також у зв'язку з втратою годувальника.
Метою пенсійної системи є матеріальне забезпечення непрацездатного населення.
Пенсія являє собою щомісячну грошову виплату громадянам при досягненні установленого законом пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті годувальника.
Трудові пенсії призначаються громадянам, які досягли пенсійного віку, мають трудовий стаж, застраховані через систему соціального страхування. Пенсії виплачуються в повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (іншого доходу).
Соціальні пенсії призначаються громадянам, які не мають певного стажу. Ці пенсії, як правило, фінансуються із бюджету і повинні забезпечувати
прожитковий мінімум.
Джерелом пенсійного фонду є: фонди обов'язкового державного соціального страхування, державний бюджет, а також недержавні пенсійні фонди.
Соціальна підтримка - це система заходів, які стосуються здебільшого економічно активного населення і спрямовані на створення умов, що дають змогу найманим працівникам забезпечити їх соціальну захищеність.
Соціальна допомога - це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру. Здебільшого вона надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.
На сучасному етапі основними напрямами соціальної політики в Україні є:
Ø формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;
Ø реалізація творчого соціального потенціалу;
Ø досягнення соціальної злагоди і соціальної справедливості на основі соціального партнерства;
Ø формування нової соціальної культури;
Ø регулювання розвитку соціально-етнічних відносин на основі принципу рівності всіх націй;
Ø регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення матеріальних, моральних, соціальних, духовних основ сім'ї;
Ø регулювання процесів соціально-територіального розвитку;
Ø заохочення продуктивної трудової діяльності;
Ø забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людині;
Ø удосконалення системи оплати праці;
Ø удосконалення системи соціального захисту;
Ø упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з хворобою, безробіття);
Ø удосконалення системи пенсійного забезпечення на основі як обов'язкового, так і добровільного страхування;
Ø досягнення повної продуктивної зайнятості.
Зазначимо, що сучасна законодавча форма регулювання соціально-трудових відносин включає: Кодекс законів про працю, пенсійне законодавство, закон про зайнятість,
Наданий момент в Україні прийнята система міжнародних соціальних
нормативів, індикаторів та стандартів.
Соціальні нормативи - це вимірник і критерій розподілу бюджетних коштів для задоволення певного рівня соціальних потреб населення в освіті, медицині, пенсійному забезпеченні, соціальному страхуванні, а також це мінімальний розмір заробітної плати, пенсій. Нормативи встановлюються урядом.
Соціальний індикатор - споживчий кошик. Мінімальний споживчий кошик застосовується для визначення нижньої границі малозабезпеченості, абсолютного числа бідних людей.
Соціальні стандарти - це показник який характеризує рівень життя (досягнутого і бажаного). Соціальні стандарти досягнутого дають уяву про матеріальні і соціальні блага для даної країни, для даного часу; бажаного - з точки зору рівня і якості життя населення в перспективі.
6.2. Соціальне партнерство
Термін "соціальне партнерство" - це система взаємозв'язків між робітниками (їх представниками) і роботодавцями (їх представниками), яка дозволяє враховувати двохсторонні інтереси, досягнення згоди із соціально-трудових і соціально-економічних питань, які укладаються в колективних договорах
Соціальне партнерство не повинно вести до повної згоди з роботодавцями або навпаки до постійних гострих конфліктів. Воно повинно допомогти виробити позицію і згоду, які б дозволили задовольнити інтереси сторін в конкретних умовах, досягнути компромісу.
Перші і найбільш повні принципи соціального партнерства втіленні в практику Міжнародною організацією праці (МОП), яка була утворена в 1919 році. МОП - організація з унікальними принципами трьохстороннього представництва, яка об'єднує делегатів урядів, підприємців та робітників. Даний принцип одержав назву трипартизм.
Тристоронність пронизує всю діяльність МОП при вирішенні трудових та інших соціально-економічних питань. На практиці трипартизм означає, що держава, підприємці, профспілки є різними ланками. Вони є незалежні один від одного, кожний виконує окремі функції і несе свою відповідальність.
Термін "трипартизм" охоплює такі питання в системі соціального партнерства:
Ø двохсторонні колективні договори;
Ø трьохсторонні колективні консультації та переговори між державою, підприємцями та робітниками;
Ø трудові конфлікти і їх врегулювання;
Ø участь працівників у прийняті різноманітних рішень на підприємствах.
Фактично із сутності соціального партнерства витікає й його зміст, а саме:
• спільний розгляд і згода робітників і роботодавців соціально-трудової політики на всіх рівнях суспільного виробництва на основі підвищення ефективної праці;
• визначення критеріїв соціальної справедливості і встановлення гарантій захисту ефективності праці суб'єктами соціального партнерства;
• переважно переговорно-договірний характер взаємовідносин між представниками робітників і роботодавців при підготовці відповідних згод, а також при рішенні розбіжностей.
Цивілізовані відносини між партнерами повинні підтримуватись принципами, які розроблені Міжнародною організацією праці. Нижче подано лише деякі з них:
Перший принцип: загальний та міцний мир може бути досягнутий лише на основі соціальної справедливості.
Другий принцип: ненадання в будь-якій країні робітникам людських умов праці є перепоною для інших країн, які прагнуть покращити положення трудящих.
Третій принцип: свобода слова і свобода об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу.
Четвертий принцип: злидні в будь-якому місці є загрозою для загального благополуччя.
П'ятий принцип: всі люди незалежно від раси, віри та статті мають право на матеріальне благополуччя і духовний розвиток в умовах свободи, стабільності в економіці і рівних можливостей.
Шостий принцип: повна зайнятість та підвищення життєвого рівня.
Сьомий принцип: в соціально-моральному розумінні праця не є товаром.
Слід зазначити, що в цілому соціальне партнерство реалізується через систему переговорів та укладання угод на державному, територіальному, галузевому і професійному рівні, а також колективних договорів на підприємствах (в організаціях, закладах).
Представниками сторін для укладання договорів можуть бути:
• робітники, інтереси яких представляють профспілки, або інші уповноваженні ними особи;
• роботодавці, їх інтереси представляють спілки роботодавців або відповідні міністерства, відомства, інші органи влади;
• державні органи виконавчої влади, виступають як представники загальнодержавних інтересів.
Водночас, поряд із загальними принципами МОП можна також виділити специфічні принципи організації роботи партнерів. Такими принципами є:
• дотримання норм законодавства;
• повно важність представників сторін;
• рівноправ'я і свободі вибору і обговорення питань;
• добровільність сторін в прийняті на себе обов'язків;
• реальність виконання обов'язків;
• контроль і відповідальність за їх виконання.
Ці принципи повинні дотримуватись на всіх рівнях системи соціального партнерства - від державної до конкретних організацій.
Угоди і колективні договори виконують три функції.
Перша - захисна для найманих працівників - суть цієї функції в тому, що роботодавець не може використати свою силу. Змінити умови праці за рахунок робітника.
Друга - організаційна - означає стандартизацію трудових відносин і наглядність витрат на утримання штату.
Третя - мирна - направлена на то, щоб на період дії договору не допустити трудових конфліктів і висування нових вимог по питаннях, які вже включенні в угоду і колективний договір.
Багаторівнева система колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин дозволяє на основі співпраці і компромісів погодити інтереси головних суб'єктів сучасних економічних процесів роботодавців і найманих робітників - при посередництві держави.
Досягнення рівноваги в трудових відносинах між їх суб'єктами (учасниками) є головним для держави, яка здійснюється через державу та керується законодавством. Практично баланс інтересів між партнерами в сфері виробництва і послуг в ринковій економіці надходить своє відображення в колективному договорі (угоді) різних рівнів і в індивідуальних трудових договорах (контрактах).
Угода визначає згоду та позиції сторін за основними принципами проведення соціально-економічної політики. Вона заключається на рівні держави між представниками профспілок, роботодавців і влади. В ній передбачається положення щодо принципів регулювання соціально-трудових відносин, в тому числі в сфері розвитку ринку праці і зайнятості населення, в області оплати праці найманих працівників, дохід і рівень життя населення, його соціальний захист, соціальне забезпечення і соціальне страхування.
Для регулювання соціально-трудових відносин, ведення колективних переговорів і підготовки проекту угоди утворюється постійно діюча трьохстороння комісія (ТК), в яку входять представники профспілок і їх об'єднань, об'єднань роботодавців і державних органів виконавчої влади.
Галузево тарифна угода, заключається між галузевими профспілками і галузевим союзом роботодавців, визначає узгодження позиції сторін за основними принципами соціально-економічної політики в галузі, спільні дії учасників угоди щодо їх реалізації.
Так в тарифній угоді установлено мінімальний розмір тарифної ставки для робітників першого розряду, вона гарантує підвищення, виходячи з законодавства, розмірів компенсаційних виплат за вимушені простої не з вини робітника.
Спеціальні угоди стосуються конкретно соціально-економічних проблем на регіональному рівні. Вони заключаються між представниками органів найманих працівників (як правило, територіальні спілки профспілок, об'єднання роботодавців тощо).
Роботодавці і робітники підприємства і організацій, які знаходяться в даному регіоні, в процесі переговорів про умови праці та інші аспекти соціальної політики, виходять з економічних умов виробництва на даній території і адекватних їм соціально-трудових відносин.
Колективний договір як правовий акт, інструмент колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин між робітниками тої чи іншої організації і їх роботодавцями визнає узгодження позицій сторін з вирішення важливих питань умов і оплати праці, соціальних виплат та компенсацій, соціального забезпечення і страхування. Цей документ призначений фіксувати зобов'язання і відповідальність сторін за виконання основних їх положень.