Стаття 4. Законодавство про працю. 16 страница
b) визначає осіб, котрі є відповідальними за дотримання його;
c) передбачає належні покарання або інші відповідні заходи у разі його порушення;
d) забезпечує у всіх відповідних випадках проведення належних записів, зроблених за встановленою формою і належним чином.
Стаття 16
У щорічних доповідях, подаваних відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, наводяться повні відомості про заходи, вжиті з метою провадження в життя положень цієї Конвенції.
Стаття 17
1. Якщо на території члена Організації є великі райони, де внаслідок розпорошеності населення або рівня розвитку районів компетентна влада вважає практично нездійсненне застосування положень цієї Конвенції, ця влада може після консультації з відповідними організаціями підприємців і працівників, де такі є, вилучити такі райони з-під дії Конвенції або повністю, або з такими винятками щодо окремих підприємств чи професій, які вона вважає за доцільне зробити.
2. Кожний Член Організації у своїй першій щорічній доповіді про застосування цієї Конвенції, яку він подає відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, зазначає всі райони, щодо яких він має намір скористатися положеннями цієї статті, а також причини, через які він має намір скористатися цими положеннями. Надалі жоден член Організації не Може використовувати положення цієї статті інакше, як щодо зазначених ним у такий спосіб районів.
3. Кожний член Організації, який користується положеннями цієї статті, переглядає їх не рідше ніж кожні 3 роки і після консультації з відповідними організаціями підприємців і працівників, де такі є, питання про можливість поширення цієї Конвенції на райони, вилучені зі сфери її застосування на Підставі пункту 1.
4. Кожний член Організації, який використовує положення цієї статті, зазначає у своїх наступних щорічних доповідях ті райони, щодо яких він відмовляється від права скористатися зазначеними положеннями, а також усі заходи, яких він вжив з метою поступового поширення сфери застосування цієї Конвенції на такі райони.
ПРО РІВНЕ ВИНАГОРОДЖЕННЯ ЧОЛОВІКІВ І ЖІНОК ЗА ПРАЦЮ РІВНОЇ ЦІННОСТІ
Конвенція № 100 (1951 р.)
(Витяг)
Генеральна Конференція Міжнародної організації праці, скликана в Женеві Адміністративною Радою Міжнародного Бюро Праці, що зібралася 6 червня 1951 року на свою тридцять четверту сесію, постановивши ухвалити ряд пропозицій щодо принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності, що є сьомим пунктом порядку денного сесії, вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят першого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1951 року про рівне винагородження:
Стаття 1
Виходячи з мети цієї Конвенції:
a) термін "винагородження" містить у собі звичайну, основну чи мінімальну заробітну плату або звичайну, основну чи мінімальну платню та всяку іншу винагороду, надану прямо чи непрямо, в грошах або в натурі підприємцем працівникові внаслідок виконання останнім якоїсь роботи;
b) термін "рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності" стосується ставок винагородження, котрі визначаються без дискримінації з ознаками статі.
Стаття 2
1. Кожний член Організації за допомогою засобів, що відповідають діючим методам встановлення ставок винагородження, заохочує і тією мірою, якою це суміщається із зазначеними методами, забезпечує застосування щодо всіх працівників принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності.
2. Цей принцип може застосовуватись шляхом:
a) національного законодавства;
b) системи визначення винагородження, встановленої чи визнаної законодавством;
c) колективних договорів між підприємцями і працівниками;
d) поєднання цих різних способів.
Стаття 3
1. У тих випадках, коли такі дії сприятимуть застосуванню положень цієї Конвенції, буде вжито заходів щодо об'єктивної оцінки різноманітних обов'язків на підставі виконуваної роботи.
2. Методи такої оцінки можуть стати об'єктом рішень влади, компетентної і галузі визначення ставок винагородження, або сторін, котрі беруть участь у колективних договорах, якщо ставки винагородження визначаються такими договорами.
3. Різниця у ставках винагородження, котра відповідає незалежно від статі різниці, яка випливає з такої об'єктивної оцінки виконуваної роботи, не розглядається як така, що суперечить принципові рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності.
Стаття 4
Кожний член Організації співробітничає належним чином з відповідними організаціями підприємців і працівників з метою втілення в життя положень цієї Конвенції.
1. Коли і де була утворена Міжнародна організація праці?
2. Які завдання поставлені перед МОП?
3. В чому полягає різниця між конвенціями та рекомендаціями МОП?
4. Які Ви знаєте конвенції МОП щодо заробітної плати?
5. Чому МОП звернула увагу на статистику праці?
6. Які Ви знаєте рекомендації МОП та їх зміст?
7. Чому МОП звернула увагу на рівне винагородження чоловіків і жінок?
Тести
1. Міжнародна організація праці утворена в:
а) 1909 році;
б) 1919 році;
в) 1999 році;
г) немає правильної відповіді.
2. "Міжнародний трудовий кодекс" складають:
а) конвенції;
б) рекомендації;
в) конвенції та рекомендації;
г) немає правильної відповіді.
3. Конвенції та рекомендації, спрямовані на захист прав:
а) працівників;
б) роботодавців;
в) працівників і роботодавців;
г) немає правильної відповіді.
4. Заробітна плата може стати об'єктом арешту або цесії лише у формі й межах, які визначаються:
а) національним законодавством;
б) міжнародним законодавством;
в) міжнародним та національним законодавством;
г) немає правильної відповіді.
|
|
Кожен має право на працю...
Конституція України, стаття 43
Сучасне регулювання ринку праці та зайнятості в Україні підтримується шляхом активного формування та функціонування багаторівневої системи його законодавчо-нормативного забезпечення. Важливе місце в цьому відводиться державі, оскільки через відповідне правове поле можливо цілеспрямовано:
ü здійснювати заходи щодо ринку праці;
ü сприяти створенню належних умов для продуктивної праці;
ü проводити політику на зниження безробіття;
ü розвивати підприємницьке середовище тощо.
Зокрема, на даний час вже розроблено проект Трудового кодексу України, який складається з 9 книг і 429 статей. Основним принципом, на якому побудовано кодекс, є регулювання трудових відносин в Україні на підставі трудової угоди.
- знати суть та роль законодавчої бази держави щодо економіки праці й соціально-трудових відносин;
- вміти аналізувати законодавчо-нормативні документи з цієї проблематики, виходячи з конкретних ситуацій.
КОДЕКС ЗАКОНІВ
ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ
(Витяг)
Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх Працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, Івемірну охорону трудових прав працівників.
Стаття 2. Основні трудові права працівників.
Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з Оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості Населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних У результаті переходу на ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або найманої посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Стаття 3. Регулювання трудових відносин.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.
Стаття 4. Законодавство про працю.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Стаття 5. Гарантії забезпечення права громадян на працю.
Держава гарантує Працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:
• вільний вибір виду діяльності;
• безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;
• надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;
• безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості і виплатою стипендії;
• компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;
• правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій працівників.
Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (Крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.
Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав.
Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівників, та міжнародними Договорами України.
Стаття 9. Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги.
Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, Дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.
Глава II. КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР
Стаття 10. Колективний договір.
Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників ті уповноважених ними органів.
Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів.
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які Використовують найману працю і мають права юридичної особи.
Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.