Стаття 13. Розпорядник майна боржника
1. З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі арбітражного суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому цим Законом.
2. Розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України.
Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає вимогам, передбаченим цим Законом. 8. Розпорядник майна має право:
• скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;
• аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;
• звертатися до арбітражного суду у випадках, передбачених цим Законом;
• одержувати винагороду у розмірі та порядку, передбачених цим Законом;
• залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника, якщо інше не передбачено цим Законом або рішенням комітету кредиторів;
• подавати в арбітражний суд заяву про дострокове припинення своїх обов'язків;
• здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. 9. Розпорядник майна зобов'язаний:
• розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до арбітражного суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому цим Законом порядку;
• вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;
• повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;
• вживати заходів для захисту майна боржника;
• аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;
• виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;
• скликати збори кредиторів;
• надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
• надавати арбітражному суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;
• виконувати інші функції, передбачені цим Законом.
Стаття 15. Попереднє засідання арбітражного суду.
1. Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до цього Закону.
Стаття 16. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів.
1. Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.
Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу.
5. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:
• вибори членів комітету кредиторів;
• визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;
• інші питання, передбачені цим Законом.
6. Керуючий санацією зобов'язаний:
• прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації;
• відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами;
• розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом, уповноваженим управляти майном боржника;
• організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;
• здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником;
• розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;
• заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів, зазначених в абзаці сьомому цієї частини;
• звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації;
• повідомляти у десятиденний строк з дня винесення арбітражним судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків;
• здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
14. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має переважне право вимагати передачі йому цілісного майнового комплексу підприємства-боржника в оренду за умови взяття на себе грошових зобов'язань боржника і за наявності згоди на це кредиторів.
Стаття 18. План санації боржника.
1. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, крім випадків, передбачених цим Законом.
План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.
План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених цим Законом.
У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.
2. Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:
• реструктуризація підприємства;
• перепрофілювання виробництва;
• закриття нерентабельних виробництв;
• відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;
• ліквідація дебіторської заборгованості;
• продаж частини майна боржника;
• зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;
• виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;
• продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);
• одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок реалізації майна боржника;
• звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;
• інші способи відновлення платоспроможності боржника.
3. інвестор (інвестори) за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.
8. Звіт керуючого санацією та скарги кредиторів розглядаються на засіданні арбітражного суду. Про час і місце розгляду повідомляються керуючий санацією та кредитори, які подали скарги.
9. Якщо збори кредиторів прийняли рішення про виконання плану санації і закінчення санації або про звернення до арбітражного суду з клопотанням про припинення санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами, звіт керуючого санацією підлягає затвердженню арбітражним судом, крім випадків, передбачених цим Законом.
Стаття 25. Повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної Комісії.
1. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
• приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;
• виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
• здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;
• аналізує фінансове становище банкрута;
• виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;
• очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
• пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;
• має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;
• з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.
Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;
• заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів;
• заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому цим Законом;
• вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
• передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають, обов'язковому зберіганню;
• реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом;
• повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення арбітражним судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;
• здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
2. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків органи управління банкрута, у тому числі керівник банкрута, несуть відповідальність відповідно до законодавства.
З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.
Ліквідатор (арбітражний керуючий) має право замовити виготовлення дубліката печатки та штампів у разі їх втрати.
Стаття 37. Укладення мирової угоди та набрання нею чинності.
1. Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню арбітражним судом, про що зазначається в ухвалі арбітражного суду про припинення провадження у справі про банкрутство.
2. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження арбітражним судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.
3. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.
4. Мирова угода має містити положення про:
• розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;
• відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.
Крім цього, мирова угода може містити умови про:
• виконання зобов'язань боржника третіми особами;
• обмін вимог кредиторів на акції боржника;
• задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.
Розділ VI. ОСОБЛИВОСТІ БАНКРУТСТВА ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 41. Загальні положення.
Відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
Стаття 42. Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств.
1. Для цілей цього Закону містоутворюючими підприємствами визнаються юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа.
Положення цієї статті застосовуються також до підприємств, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб.
2. При розгляді справи про банкрутство містоутворюючого підприємства учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної териториторіальної громади адміністративно-територіальної одиниці.
Учасниками провадження у справі про банкрутство містоутворюючого підприємства арбітражним судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади.
Докази, що підтверджують належність боржника до містоутворюючих підприємств, арбітражному суду надає боржник.
4. Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати арбітражному суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.
У разі невиконання зобов'язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами.
Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
3. У разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності сільськогосподарського підприємства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить сільськогосподарським підприємствам і селянським (фермерським) господарствам, розташованим у даній місцевості.
5. При введенні процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства повинен здійснюватися з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва та його залежності від природно-кліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.
Стаття 45. Особливості банкрутства страховиків.
1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю.
2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в арбітражний суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом.
3. Продаж майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється-в процедурі санації за правилами, встановленими статтею 19 цього Закону.
При здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов'язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.
Стаття 46. Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів.
1. При розгляді справ про банкрутство організації або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності, що є професійними учасниками ринку цінних паперів, учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів.
Для цілей цієї статті під терміном клієнт розуміється інвестор на ринку цінних паперів, що уклав відповідну угоду з професійним учасником ринку цінних паперів, який відповідно до цього Закону визнається боржником або банкрутом.
5. Обмеження на здійснення угод професійним учасником ринку цінних паперів, щодо якого порушено справу про банкрутство, не поширюються на угоди з цінними паперами його клієнтів, що здійснюються за дорученнями клієнтів і підтверджені ними після порушення провадження у справі про банкрутство.
Стаття 47. Загальні положення про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності – громадянина.
1. Правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності (далі - громадянина-підприємця) банкрутом.
2. Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в арбітражний суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.
Заяву про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця можуть подати кредитори, за винятком кредиторів, вимоги яких пов'язані з зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредиторів, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру.
Кредитори, вимоги яких пов'язані із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредитори, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, мають право заявити свої вимоги в процесі провадження у справі про банкрутство.
6. Якщо в результаті виконання боржником плану погашення боргів вимоги кредиторів задоволені в повному обсязі, провадження у справі про банкрутство припиняється.
Стаття 48. Розгляд арбітражним судом справи про банкрутство громадянина-підприємця.
1. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця арбітражний суд накладає арешт на майно громадянина-підприємця, за винятком майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення.
За клопотанням громадянина-підприємця арбітражний суд може звільнити з-під арешту майно (частину майна) у разі укладення договору поруки чи іншого забезпечення виконання зобов'язання громадянина-підприємця третіми особами.
2. За заявою громадянина-підприємця арбітражний суд може викласти розгляд справи про банкрутство не більше ніж на два місяці для проведення громадянином-підприємцем розрахунків з кредиторами чи укладення мирової угоди.
Стаття 49. Особливості задоволення вимог кредиторів громадянина-підприємця, визнаного банкрутом.
1. До задоволення вимог кредиторів із коштів, внесених на депозит нотаріальної контори, відшкодовуються витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство громадянина-підприємця і виконанням постанови арбітражного суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом.
Вимоги кредиторів задовольняються в такій черговості:
• у першу чергу задовольняються вимоги громадян, перед якими громадянин-підприємець несе відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги щодо стягнення аліментів;
• у другу чергу проводяться розрахунки щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), і щодо виплати авторської винагороди;
• у третю чергу задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця;
• у четверту чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
• у п'яту чергу проводяться розрахунки з іншими кредиторами. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог попередньої черги.
Стаття 50. Особливості банкрутства селянського (фермерського) господарства.
1. Підставою для визнання селянського (фермерського) господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
2. Заява підприємця - голови селянського (фермерського) господарства про порушення справи про банкрутство подається в арбітражний суд за наявності письмової згоди всіх членів селянського (фермерського) господарства.
Заява підписується головою селянського (фермерського) господарства.
2. Для проведення санації боржника його керівником керівник боржника звертається у встановленому цим Законом порядку до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство для проведення санації з врахуванням особливостей, передбачених цією статтею. До заяви керівника боржника додається план санації боржника, погоджений з кредиторами, що дали згоду на її проведення, письмова згода кредиторів на призначення керуючим санацією керівника боржника та пропозиція щодо кандидатури розпорядника майна, запропонована комітетом кредиторів.
3. Після розгляду заяви боржника суддя виносить ухвалу про порушення справи про банкрутство, призначає розпорядника майна, запропонованого комітетом кредиторів, та керуючого санацією - керівника боржника, які діють відповідно до вимог цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею.
4. Керуючий санацією боржника - керівник боржника зобов'язаний робити повідомлення в офіційних друкованих органах та друкованому органі місцевого самоврядування про порушення справи про банкрутство боржника а відкриття процедури санації боржника.
5. У повідомленні повинні міститися:
• повне найменування боржника, його юридична адреса, номери усіх рахунків в установах банків;
• відомості про власника (власників) майна боржника;
• номер свідоцтва про державну реєстрацію боржника;
• дані про керуючого санацією - керівника боржника та розпорядника майна боржника.
6. Кредитори у місячний строк з дня опублікування повідомлення боржника про порушення справи про банкрутство зобов'язані подати до арбітражного суду письмові заяви з грошовими вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, та (або) заперечення кредиторів проти здійснення процедури санації керівником боржника.
Закон України
ПРО ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА НЕДОПУЩЕННЯ
НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
У ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
(Витяг)
Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів.
Монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків, монопольна ціна - ціна, яка встановлюється підприємцем, що займає монопольне становище на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача, монопольна діяльність - дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві та реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції; монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.
Стаття 5. Неправомірні угоди між підприємцями.
Неправомірними угодами між підприємцями визнаються угоди (погоджені дії), спрямовані на: встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок; розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації; усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
Розділ III. НЕДОБРОСОВІСНА КОНКУРЕНЦІЯ
Стаття 7. Недобросовісна конкуренція.
Недобросовісною конкуренцією визнається: неправомірне використання
фірмового найменування, знаку для товарів і послуг або будь-якого маркірування товару, а також неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені; умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця; замовлення, виготовлення, розміщення чи поширення юридичними або фізичними особами реклами, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України і може завдати шкоди громадянам, установам, організаціям або державі.
Розділ V. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Стаття 19. Накладання штрафів на підприємців-юридичних осіб.
Штрафи на підприємців - юридичних осіб накладаються Антимонопольним комітетом України за: вчинення дій, передбачених статтями 4-7 цього Закону, ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень і антимонопольного комітету України і його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновлення початкового стану або зміну угод, що суперечать цьому Закону, - у розмірі до п'яти відсотків виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф; неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його територіальним відділенням - у розмірі до половини відсотка виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі якщо обчислення виручки підприємця неможливе, або виручка відсутня, штрафи, зазначені в абзаці другому цієї статті, накладаються у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а штрафи, зазначені в абзаці третьому, - у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі якщо підприємець працював менше одного року, штрафи обчислюються від виручки підприємця за час, що передував порушенню. Рішення щодо накладенняштрафів у розмірах понад чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України на його засіданнях. П'ятдесят відсотків сум штрафів зараховуються до державного бюджету, п'ятдесят відсотків - до цільового позабюджетного фонду розвитку і захисту конкуренції.
Стаття 20. Адміністративна відповідальність службових осіб та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю.
Службові особи органів влади і управління, керівники (розпорядники кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо), а також громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, несуть адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством за: вчинення дій, передбачених статтями 4-6 цього Закону; неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його територіальним відділенням; ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень. Штрафи стягуються в судовому порядку.
Нормативні акти Кабінету Міністрів України
ПРО ІНСПЕКЦІЮ ПО КОНТРОЛЮ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ
(Витяг)
1. Інспекція по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення (далі - інспекція) входить до складу державної служби зайнятості. Інспекція здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість населення підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями.
2. Інспекція складається з інспекції Державного центру зайнятості Мінпраці, інспекцій центрів зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості на правах підрозділів відповідних центрів зайнятості.
У містах з населенням понад 500 тис. чол. може створюватися структурний підрозділ інспекції обласного центру зайнятості. В інших містах, а також у районах вводиться посада інспектора інспекції обласного центру зайнятості.
5. Основними завданнями інспекції є: здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності й господарювання, фермерами та іншими роботодавцями законодавства про зайнятість; забезпечення громадянам прав і гарантій у галузі зайнятості шляхом здійснення заходів щодо запобігання та усунення виявлених порушень законодавства про зайнятість населення.
6. Інспекція відповідно до покладених на неї завдань:
а) проводить перевірку додержання законодавства про зайнятість населення підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями, передусім щодо:
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; організації оплачуваних громадських робіт;
забезпечення особливих гарантій працівникам, вивільнюваних у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ і організацій, скороченням чисельності або штату працівників; подання державній службі зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), про всіх прийнятих працівників, про наступне вивільнення працівників та фактичне вивільнення працівників;
б) забезпечує правильність і своєчасність застосування економічних санкцій за порушення законодавства про зайнятість населення підприємствами, установами і організаціями;
в) здійснює контроль за додержанням громадянами законодавства про зайнятість населення, рекомендацій служби зайнятості в період вирішення питання про працевлаштування та виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, надання одноразової матеріальної допомоги безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, матеріальної допомоги громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації за направленням держслужби зайнятості, надання безпроцентної позики безробітним для заняття підприємницькою діяльністю;
г) перевіряє відповідність діяльності суб'єктів підприємництва, що надають платні послуги, які пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном на підставі дозволу (ліцензії), виданої Держцентром зайнятості Мінпраці, умовам і правилам про ведення такої діяльності;
д) здійснює заходи, спрямовані на недопущення нелегального використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;
є) сприяє організації правового навчання працівників підприємств, установ, організацій та інших роботодавців, а також проведенню серед населення роз'яснювальної роботи по законодавству про права громадян на працю і зайнятість;
ж) розглядає заяви і скарги громадян, підприємств, установ і організацій з питань, що належать до компетенції інспекції, вносить відповідні пропозиції керівництву державної служби зайнятості.
7. Інспекція Державного центру зайнятості Мінпраці, крім функцій, зазначених у пункті 6:
а) визначає головні напрями діяльності інспекцій центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційну і методичну допомогу, вивчає, аналізує і узагальнює досвід їх роботи;
б) роз'яснює порядок застосування нормативно-правових актів з питань зайнятості населення, забезпечує однакове застосування вимог цих нормативно-правових актів, розробляє пропозиції щодо їх удосконалення;
в) організовує своєчасний розгляд заяв і скарг громадян, підприємств, установ та організацій на дії працівників інспекцій низової ланки;
г) аналізує додержання законодавства про зайнятість населення підприємствами, установами та організаціями, що проводять діяльність на території України.
8. Інспекції надається право:
а) безперешкодно відвідувати підприємства, установи і організації усіх форм власності з метою контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
Ознайомлюватися з документами та одержувати від підприємств, установ та організацій копії наказів, розпоряджень, протоколів, дані обліку і звітності та інформацію з питань додержання законодавства про зайнятість населення, інші документи та відомості, необхідні для виконання інспекцією своїх завдань;
б) давати власнику (керівнику) підприємства, установи та організації або уповноваженому ним органу та іншим роботодавцям у разі виявлення порушень законодавства про зайнятість населення приписи про їх усунення.
Приписи підлягають обов'язковому виконанню з повідомленням у місячний строк інспекції про вжиті заходи;
в) ставити перед керівниками підприємств, установ, організацій або вищестоячих господарських органів питання про накладення стягнення на службових осіб, винних у порушенні законодавства про зайнятість населення;
г) застосовувати економічні санкції до підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і господарювання, за порушення законодавства про зайнятість населення, передбачені статтями 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення" і за недодержання вимог статей 8 і 18 зазначеного Закону;
д) припиняти діяльність суб'єктів підприємництва, що надають платні послуги, які пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу (ліцензії), виданого Держцентром зайнятості Мінпраці;
є) скасовувати незаконні рішення нижчестоячих інспекцій щодо забезпечення прав і гарантій громадян у галузі зайнятості, застосування санкцій за порушення законодавства про зайнятість;
ж) припиняти дію наказів, інструкцій та інших рішень підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності й господарювання, що суперечать законодавству про зайнятість населення. В необхідних випадках вносити до вищестоячих органів пропозиції про їх скасування.
9. Працівники інспекції зобов'язані: здійснювати якісне проведення перевірок додержання законодавства про зайнятість населення та об'єктивність їх результатів; надавати допомогу підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності, фермерам та іншим роботодавцям у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням законодавства про зайнятість населення, організацією правового навчання працівників; проводити роботу з роз'яснення та пропаганди законодавства про зайнятість населення, аналізувати практику застосування його основних положень; зберігати державну, службову і комерційну таємницю, отриману під час здійснення своїх службових повноважень, не повідомляти підприємствам відомостей щодо осіб, які звернулися до них із заявою, скаргою, якщо цього вимагає заявник.
Положення
ПРО ДЕРЖАВНУ ІНСПЕКЦІЮ ПРАЦІ
МІНІСТЕРСТВА ПРАЦІ
(Витяг)
1. Державна інспекція праці Міністерства праці (далі - державна інспекція) здійснює державний контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності (далі - підприємства).
2. Державна інспекція складається з головної державної інспекції праці (далі - головна інспекція), що є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства праці, і територіальних державних інспекцій праці (далі - територіальна інспекція) у областях, містах Києві та Севастополі, які відповідно входять до складу управлінь праці та зайнятості населення обласних державних адміністрацій, управлінь праці та зайнятості Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Територіальні інспекції мають у своєму складі районних, міських (у містах обласного підпорядкування) державних інспекторів праці. У містах з населенням понад 500 тис. чол. може створюватися структурний підрозділ територіальної інспекції. Територіальні інспекції проводять свою діяльність під керівництвом головної інспекції.
3. Керівником державної інспекції є Головний державний інспектор праці - заступник Міністра праці. Керівником територіальної інспекції є Головний державний інспектор праці області, міст Києва та Севастополя.
6. Державна інспекція здійснює контроль за додержанням законодавства про працю з таких основних питань:
про трудовий договір і ведення трудових книжок;
про робочий час і час відпочинку;
про оплату праці, гарантії і компенсації;
- про укладання та виконання галузевих і регіональних угод, колективних договорів;
- про трудові відносини у разі банкрутства та приватизації підприємств; про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків;
- про працю жінок, молоді, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту;
- про трудову дисципліну і матеріальну відповідальність працівників; про виплату працівникам допомоги з державного соціального страхування. Свою діяльність державна інспекція здійснює у взаємодії з органами державного управління охороною праці, податковою інспекцією, правоохоронними органами, місцевими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, профспілковими об'єднаннями, представниками сторін, які підписали галузеві, регіональні угоди та колективні договори.
7. Державна інспекція контролює виконання законодавства про працю шляхом проведення перевірок підприємств: планових; за дорученням Головного державного інспектора праці, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також за пропозицією правоохоронних органів, податкової інспекції, органів місцевого самоврядування, профспілкових та інших об'єднань громадян.
8. Державна інспекція відповідно до покладених на неї завдань:
а) контролює додержання законодавства про працю на підприємствах, вимагає усунення виявлених порушень;
б) вносить на розгляд власника (керівника) підприємства або уповноваженого ним органу, органів державної виконавчої влади пропозиції, спрямовані на усунення та попередження порушень законодавства про працю, а у необхідних випадках доводить їх до відома органів прокуратури;
в) складає у випадках, передбачених законодавством, протоколи про адміністративні правопорушення вимог законодавства про працю;
г) сприяє організації правового навчання власників (керівників) підприємств або уповноважених ними органів та проведенню роз'яснювальної роботи щодо законодавства про працю;
д) веде прийом громадян, розглядає листи, заяви, скарги громадян, підприємств з питань додержання законодавства про працю. При цьому посадові особи державної інспекції не виступають як посередники чи арбітри під час розгляду індивідуальних трудових спорів, зберігають конфіденційність джерела інформації (скарги) про порушення законодавства про працю.
9. Головна інспекція крім зазначених у пункті 8 функцій:
а) визначає головні напрями та пріоритети діяльності територіальних інспекцій, порядок подання ними звітності, надає їм необхідну організаційну та методичну допомогу, вивчає практику і узагальнює досвід їх роботи;
б) скасовує необґрунтовані рішення територіальних інспекцій щодо порушень законодавства про працю, розглядає скарги на дії працівників державної інспекції;
в) узагальнює встановлену звітність територіальних інспекцій про їх діяльність та готує зведені доповіді про діяльність державної інспекції;
г) аналізує додержання законодавства про працю, готує пропозиції щодо його удосконалення.
11. Посадовим особам державної інспекції надається право:
а) безперешкодно відвідувати підприємства з метою контролю за дотриманням законодавства про працю;
б) знайомитись з документами та одержувати від міністерств, інших центральних та місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, підприємств копії наказів, розпоряджень, протоколів, дані обліку та звітності та інформацію з питань додержання законодавства про працю, інші документи і відомості, необхідні для виконання інспекцією своїх завдань;
в) у разі виявлення порушень законодавства про працю давати власнику (керівнику) підприємства або уповноваженому ним органу приписи про їх усунення. Приписи посадових осіб інспекції підлягають обов'язковому виконанню з повідомленням у місячний термін про вжиті заходи;
г) ставити перед власниками (керівниками) підприємств або уповноваженими ними органами питання про накладення стягнення на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про працю та зайнятість населення.
12. Посадові особи державної інспекції зобов'язані: забезпечувати якісне проведення перевірок додержання законодавства про працю, об'єктивність їх результатів;
надавати допомогу підприємствам у вирішенні питань, пов'язаних з застосуванням законодавства про працю, організацією правового навчання працівників;
зберігати державну, службову і комерційну таємницю, отриману під час здійснення своїх посадових повноважень, не повідомляти підприємствам відомостей щодо осіб, які звернулися до них із заявою, скаргою, якщо цього вимагає заявник;
проводити роботу з роз'яснення та пропаганди законодавства про працю, аналізувати його застосування.
Положення
ПРО ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ, ПЕРЕРЕЄСТРАЦІЇ
ТА ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ ГРОМАДЯН,
ЯКІ ШУКАЮТЬ РОБОТУ І БЕЗРОБІТНИХ, ВИПЛАТИ ДОПОМОГИ ПО БЕЗРОБІТТЮ, А ТАКОЖ УМОВИ НАДАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ В ПЕРІОД ПРОФЕСІЙНОЇ
ПІДГОТОВКИ ТА ПЕРЕПІДГОТОВКИ
(Витяг)
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
1. Громадяни мають право на безплатне сприяння державної служби зайнятості у працевлаштуванні. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.
2. Незайняті громадяни (в тому числі особи, які доглядають за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду), інваліди та пенсіонери, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації у цій службі. Під час реєстрації кожна особа самостійно або із застосуванням автоматизованої системи за допомогою працівника державної служби зайнятості заповнює картку персонального обліку громадянина, який шукає роботу (безробітного) і особистим підписом підтверджує достовірність внесених до неї даних та ознайомлюється з пам'яткою "Ваші права - Ваші обов'язки". Форма зазначеної картки персонального обліку (далі - КПО) затверджується Мінпраці.
Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку. Під час прийому таких громадян працівник державної служби зайнятості проводить консультацію з цих питань і робить відповідні записи у картці консультації. Форма зазначеної картки затверджується Мінпраці.
Реєстрація та ведення обліку громадян, які шукають роботу, державною службою зайнятості.
3. Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, -тільки за наявності постійної прописки.
У разі відсутності у громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видається житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) особи, якщо паспорт перебуває в органах внутрішніх справ на оформленні, переоформленні, а також свідоцтво про народження та довідка з житлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самоврядування із зазначенням місця проживання (постійної або тимчасової прописки) для громадян до 16 років.
У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці - військовий квиток.
4. Крім зазначених у пункті 3 документів окремі категорії громадян під час реєстрації повинні пред'явити також такі документи:
а) громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, на яких поширюються гарантії, передбачені пунктом 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення", - довідку медико-соціальної експертної комісії щодо професійної придатності;
б) випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення - направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування;
в) випускники професійно-технічних училищ - довідку про надання можливості самостійного працевлаштування. У разі відсутності такої довідки їм надаються протягом календарного року з дня закінчення навчання консультаційні послуги;
г) громадяни, звільнені з підприємств, установ і організацій у зв'язку з відселенням з території радіоактивного забруднення, у разі відсутності запису в трудовій книжці - довідку про відселення або самостійне переселення, видану місцевою державною адміністрацією чи органом місцевого самоврядування;
д) громадяни, які втратили роботу в колективних сільськогосподарських підприємствах, у тому числі звільнені згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) - довідку про вихід зі складу членів сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, видану цим підприємством, кооперативом, товариством;
5. Працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ і організацій, скороченням чисельності або штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України), реєструються в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення.
6. Працівники, звільнені з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням :\ території радіоактивного забруднення, реєструються у державній службі займи тості як такі, що шукають роботу, протягом одного місяця після звільнення.
7. Військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу протягом семи календарних днів з дня поставлення на військовий облік військовими комісаріатами.
8. Громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, на яких поширюються особливі гарантії, передбачені п.1 ст.26 Закону України "Про зайнятість населення", реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу протягом семи календарних днів після звільнення.
9. Громадянам, зареєстрованим відповідно до пунктів 5-8 цього Положення за умови дотримання строків реєстрації, надаються особливі гарантії згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення". Якщо останній день реєстрації припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то останнім днем реєстрації вважається найближчий робочий день. У разі коли громадяни без поважних причин своєчасно не зареєструвалися у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, вони втрачають пільги, передбачені п.1 ст.26 Закону України "Про зайнятість населення", а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на підставі статей 28 і 29 зазначеного Закону.
Поважними причинами вважаються хвороба громадянина, смерть близьких родичів (чоловіка, дружини, батьків, дітей, братів, сестер, онуків, дідів і бабусь), догляд за хворою дитиною віком до 14 років відповідно до медичного висновку, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, переїзд на інше місце проживання тощо. Поважні причини підтверджуються відповідними документами.
Громадяни, які протягом семи календарних днів не зареєструвались у державній службі зайнятості через хворобу та з інших поважних причин, повинні звернутися до центру зайнятості на наступний день після хвороби чи іншої поважної причини і зареєструватися як такі, що шукають роботу. У разі порушення цього строку вони втрачають особливі гарантії, передбачені п. 1 ст.26 Закону України "Про зайнятість населення", а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на підставі статей 28 і 29 зазначеного Закону.
10. У державній службі зайнятості громадяни реєструються на загальних підставах як такі, що шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" (пункти 5, б, 7, 8 цього Положення).
12. Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота. Семиденний строк підбору підходящої роботи розпочинається з дня реєстрації громадянина як такого, що шукає роботу.
Якщо громадянин в період пошуку роботи не відвідував центр зайнятості у призначені дні через хворобу або з інших поважних причин, що підтверджуються документами, то строк підбору підходящої роботи відповідно продовжується на цей строк, а він повинен звернутися до державної служби зайнятості на наступний день після хвороби чи іншої поважно з причини.
13. Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом шести місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.
14. Працівники, які зареєстровані у державній службі зайнятості згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку ро5оти, втрачають право на отримання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.
16. Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.
Реєстрація безробітних державною службою зайнятості та умови призначення допомоги по безробіттю
17. Відповідно до ст.2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних з одночасним призначенням допомоги по безробіттю приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до КПО. З наказом про надання чи ненадання статусу безробітного, розмір і строки виплати допомоги по безробіттю, відкладення чи припинення її виплати громадянин повинен ознайомитися під розписку в картці обліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.
Виплата допомоги по безробіттю припиняється або відкладається відповідно до статті 30 Закону України "Про зайнятість населення".
18. Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.
Особи, яким виплата допомоги по безробіттю призначається згідно з підпунктом "б" пункту 1 статті 26 та підпунктом "а" пункту 1 статті 29 Закону України "Про зайнятість населення", в тому числі й ті, що займалися підприємницькою або індивідуальною трудовою діяльністю, подають довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи за попереднім місцем роботи, а військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію - довідку з військового комісаріату про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання.
Якщо у день призначення допомоги по безробіттю громадянин не подав довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи, а військовослужбовець - довідку про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання, допомога по безробіттю призначається у розмірі не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати до подання необхідної довідки, але не пізніше шести місяців з дня призначення допомоги по безробіттю, після чого робиться перерахунок призначеної допомоги.
У разі подання такої довідки пізніше шести місяців з дня надання статусу безробітного перерахунок допомоги по безробіттю не здійснюється.
19. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілю-ванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у цій службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю відкладається їм відповідно до підпункту "а" пункту 2 статті 30 Закону України "Про зайнятість населення" і виплачується з наступного дня після закінчення тримісячного строку збереження середнього заробітку за попереднім місцем роботи (пункт 1 статті 26 зазначеного Закону) у розмірі 75 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів і 50 відсотків - протягом наступних 180 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.
З 1 січня 1999 р. цій категорії громадян за умови своєчасної реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків - протягом 90 календарних днів і 50 відсотків - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.
21. Громадянам, звільненим з підприємств, установ та організацій у разі розірвання трудового договору в зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, у місячний термін після звільнення протягом семи календарних днів підбирається підходяща робота, а на восьмий день надається статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення".
Виплата допомоги по безробіттю їм відкладається відповідно до підпункту "а" пункту 2 статті 30 зазначеного Закону і відновлюється з наступного дня після закінчення четвертого місяця виплати середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи згідно із статтею 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
22. Громадяни, які звернулися до центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні після розірвання трудового договору з власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом на підставах, зазначених у пункті 6 статті 36, статтях 38 і 39 та п.1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, і яким виплачується вихідна допомога відповідно до статті 44 КЗпП України, визнаються безробітними з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по
безробіттю їм відкладається на підставі підпункту "а" пункту 2 статті ЗО Закону України "Про зайнятість населення" до закінчення строку, за який виплачується вихідна допомога. Цей порядок поширюється на працівників, звільнених з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення відповідно до статті 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також на дружин (чоловіків) військовослужбовців згідно з п .2 ст. 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
23. Громадянам, з якими трудовий договір було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з пунктами 3,4,7,8 статті 40 і статтею 41 КЗпП України, а також тим, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк до трьох місяців відповідно до підпунктів "б" і "г" пункту 2 статті ЗО Закону України "Про зайнятість населення".
24. Якщо у період одержання допомоги по безробіттю громадяни, яким допомога по безробіттю призначена згідно з п.1 ст.26 Закону України "Про зайнятість населення", відмовилися від послуг держслужби зайнятості або були зняті з обліку за невідвідування центру зайнятості без поважних причин понад місяць з моменту останнього строку, встановленого працівником центру зайнятості, то під час повторної реєстрації залишок допомоги по безробіттю їм не виплачується.
Останнім днем виплати допомоги по безробіттю вважається день останнього відвідування безробітним центру зайнятості.
25. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах, допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років.
Для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам - 53 років), у тому числі вивільненим з підприємств, установ і організацій на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, тривалість виплати допомоги по безробіттю становить до 720 календарних днів. При цьому зазначений вік визначається на момент надання громадянину статусу безробітного державною службою зайнятості.
Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.
Громадянами, які вперше шукають роботу, вважаються особи, які на момент реєстрації у державній службі зайнятості ніколи не працювали на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, у тому числі випускники професійно-технічних і вищих навчальних закладів (очної форми навчання), та військовослужбовці строкової служби, звільнені з дійсної військової служби.
26. Громадянам, які зареєстровані на загальних підставах у.держслужбі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнані в установленому порядку безробітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі:
а) не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо вони протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали не менше 26 календарних тижнів;
б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати - в усіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої (більше 6 місяців) перерви.
27. Громадянам України, які працювали у зарубіжних країнах, у тому числі і в країнах СНД, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів у розмірі не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.
31. Допомога по безробіттю виплачується два рази на місяць, а за згодою безробітного - один раз на місяць у порядку, встановленому установами банків. У разі хвороби безробітного допускається одержання допомоги по безробіттю іншими особами за дорученням, оформленим у встановленому порядку, та довідки за підписом головного і лікуючого лікаря, скріпленим печаткою.