Фіскальна політика держави

⇐ Назад

Фіскальна політика – один з основних видів макроекономічної політики, яка має справу з державним бюджетом – податками і урядовими видатками. Їх змінюють, щоб досягти повної зайнятості чи знизити рівень інфляції.

Фіскальна політика може бути дискреційною та автоматичною.

Дискреційна політика – зміна в оподаткуванні (податкових ставок) і державних видатках, здійснювані законодавчим органом країни задля досягнення обсягу національного виробництва за повної зайнятості.

Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

Між зміною величини податку і зміною обсягу виробництва діє ефект мультиплікатора податків(m_T):

ΔQ = m_T ∙ ΔT

Альтернативним засобом фіскальної політики є збільшення державних закупок благ. Між зміною величини державних закупок благ (ΔG) і зміною обсягу виробництва діє мультиплікатор державних витрат(m_G):

≤

ΔQ = m_G ∙ ΔG

Застосування різних інструментів фіскальної політики (зміна державних витрат або рівня податкових ставок) має різний вплив на сукупний попит. Мультиплікативний ефект розширення сукупного попиту внаслідок зниження податків стимулює економіку менше, ніж збільшення державних видатків, оскільки мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Це має значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу.

При автоматичній фіскальній політиці бюджетний дефіцит та надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний (вбудований)стабілізатор – механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі, а саме виплати по безробіттю.

Зміна цих величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

У фазі циклічного підйому доход зростає і податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі автоматично знижуються. Це зменшує сукупний попит – розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход знижується – податкові надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту. Отже, зміни в податках і державних витратах хоча й мають стабілізуючий вплив, але не можуть повністю усунути економічну нестабільність, адже автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім усувають вплив податків та державних видатків на економіку.