СИСТЕМА ОДИНИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ ЗА ГРУПАМИ

Групи показників Окремі показники груп
Вид Сутнісна характеристика
1. Призначення Характеризують корисну роботу (виконувану функ­цію) ● Продуктивність ● Потужність ● Міцність ● Вміст корисних речовин ● Калорійність
2. Надійності, довговічності та безпеки Визначають міру забезпечення тривалості використання і належних умов праці та життєдіяльності людини ● Безвідмовність роботи ● Можливий термін використання ● Технічний ресурс ● Термін безаварійної роботи ● Граничний термін зберігання
3. Екологічні Характеризують ступінь шкідливого впливу на здоров’я людини та довкілля ● Токсичність виробів ● Вміст шкідливих речовин ● Обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу
4. Економічні Відображають міру економічної вигоди виробництва продуцентом і придбання споживачем ● Ціна за одиницю виробу ● Прибуток з одиниці виробу ● Рівень експлуатаційних витрат часу і фінансових коштів
5. Ергономічні Окреслюють відповідність техніко-експлуата- ційних параметрів виробу антропометричним, фізіологічним та психологічним вимогам працівника (споживача) ● Зручність керування робочими органами ● Можливість одночасного охоплення контрольованих експлуатаційних показників ● Величина шуму, вібрації тощо
6. Естетичні Визначають естетичні властивості (дизайн) виробу ● Виразність і оригінальність форми ● Кольорове оформлення ● Естетичність тари (упаковки)
7. Патентно-правові Відображають міру використання нових винаходів за проектування виробів ● Коефіцієнт патентного захисту ● Коефіцієнт патентної чистоти

 

Найбільш складна за кількістю система показників застосовується для оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Крім специфічних, властивих лише певному виду виробів показників, якість (технічний рівень) знарядь праці характеризується також низкой загальних показників. До них, у першу чергу, належать надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність, патентна чистота тощо.

Під надійністю розуміють властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується тривалістю безвідмовної роботи, тобто середнім часом роботи між двома несправностями. Довговічність — це властивість виробу тривалий час зберігати свою роботоздатність за тих чи тих умов експлуатації. Її оцінюють двома головними показниками — строком служби (календарною тривалістю експлуатації до певного граничного стану) і технічним ресурсом (можливим напрацюванням у годинах). Ремонтопридатність техніки характеризує можливість швидко виявляти й усувати несправності в ній. Показник патентної чистоти виробу відображає використання за його розробки запатентованих винаходів і можливість безперешкодного продажу на світовому ринку.

До комплексних показників якості (технічного рівня) знарядь праці належать, наприклад: коефіцієнт готовності обладнання, що характеризує одночасно його безвідмовність і ремонтопридатність; питомі витрати на один кілометр пробігу автомобіля тощо.

Якість предметів праці оцінюють здебільшого за допомогою показників технологічності їхньої обробки й переробки. Більшість із них відображають фізико-механічні властивості та хімічний склад предметів праці. Показники для оцінки якості споживчих товарів диференціюють залежно від їхнього конкретного призначення. Зокрема якість продуктів харчування характеризують показники калорійності, консистенції, смаку, запаху, терміну зберігання тощо, а одягу та взуття — показники міцності, естетичності — колористика, силует тощо.

У практиці господарювання важливо знати не лише якість окремих виробів, а й загальний рівень якості всієї сукупності продукції, що її виготовляє підприємство. З цією метою застосовують певну систему загальних показників, а саме:

● частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їхньому обсязі;

● коефіцієнт оновлення асортименту;

● частка продукції, на яку одержано сертифікати якості;

● частка продукції для експорту в загальному її обсязі на підприємстві;

● частка виробничого браку (бракованих виробів);

● відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.

Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються (освоюються) виробництвом, застосовують кілька методів: об’єктивний, органолептичний, диференційований, комплексний. Об’єктивним і органолептичним методами користуються для визначення абсолютного рівня якості, а диференційованим і комплексним — відносного рівня якості окремих видів продукції.

Об’єктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу. Такий метод дає найбільш вірогідні результати і застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Зокрема ним користуються для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці — продуктивність, потужність, точність обробки матеріалів; предметів праці — вміст металу в руді, міцність фарбування тканини; споживчих товарів — еластичність та вологостійкість взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.

Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні властивостей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. Користуючись цим методом, застосовують балову систему оцінки показників якості, виходячи зі стандартного переліку ознак (властивостей), які найповніше охоплюють основні якісні характеристики виробу. Кожній оцінці («відмінно», «добре», «задовільно», «погано») відповідає певна кількість балів (наприклад 5, 4, 3, 0).

Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з еталонними (стандартними), що їх беруть за одиницю.

Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника якості оцінюваного виробу. таких може бути інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням за її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників.

 

Конкуренто­спроможність продукції

Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивість об’єкта задовольняти певну конкретну потребу як порівняти з аналогічними об’єктами даного ринку. Конкурентоспроможність можна розглядати стосовно найрізноманітних об’єктів: проектно-конструкторської документації, технології виробництва продукції, окремого проекту, окремої фірми (підприємства, організації), галузі, регіону, країни в цілому.

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства — це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку. Загальновживану типову схему оцінки конкурентоспроможності зображено на рис. 14.6.

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обов’язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

 

 

Рис. 14.6. Схема оцінки конкурентоспроможності продукції
підприємства на ринку.

 


● конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

● можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

● розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

● очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

● визначальні параметри продукції основних конкурентів;

● найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

● термін окупності сукупних витрат, зв’язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного об’єкта бажано вимірювати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об’єкта та об’єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об’єктів.

Корисний ефект — це віддача об’єкта, інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих об’єктивних показників якості об’єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу. Його можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад продуктивність однопараметричних машин та устаткування), грошовому виразі або в умовних балах (для об’єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один одного).

Сукупні витрати протягом життєвого циклу — це ті витрати, які обов’язково потрібно зробити, щоб одержати від об’єкта відповідний корисний ефект.

Конкурентоспроможність об’єктів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити за результатами експериментальної перевірки в конкретних умовах споживання, результатами пробного продажу, експертних та інших методів.

Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об’єктів (наприклад машин та устаткування) можна зробити, користуючись формулою

, (14.16)

де — конкурентоспроможність продукції на конкретному ринку, частка одиниці; , — ефективність відповідно оцінюваної продукції і продукції-конкурента, одиниця корисного ефекту/одиниця валюти; , , — коригуючі коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги.

Ефективність продукції [ ] визначається зіставленням її корисного ефекту за нормативний строк служби ( ) із сукупними витратами протягом життєвого циклу ( ), тобто

. (14.17)

Корисний ефект зазвичай розраховується за одним показником, узятим для оцінки конкурентоспроможності того чи того виду продукції (продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо). Зокрема корисний ефект однопараметричних машин за нормативний строк служби рекомендується визначати за формулою

, (14.18)

де — нормативний строк служби машини, років; — погодинна паспортна продуктивність машини; — річний фонд часу роботи машини; — коефіцієнти, що характеризують невідповідність показників якості машини вимогам споживачів.

До показників (коефіцієнтів), що зменшують корисний ефект, належать: 1) коефіцієнт зниження продуктивності машини в міру її техніко-економічного старіння; 2) показники погіршання безвідмовності й ремонтопридатності; 3) показники рівня шуму, вібрації та інші показники ергономічності та екологічності машини; 4) показ­ник організаційно-технічного рівня виробництва у споживачів машини.

Сукупні витрати протягом життєвого циклу однієї машини можна визначити за такою формулою

, (14.19)

де — кошторисна вартість маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; — кошторисна вартість організаційно-технологічної підготовки виробництва нової машини; , — кількість машин, яку передбачається виготовити за даною конструкторською і технологічною документацією ( , якщо є тільки один виробник даної машини); — витрати на виробництво машини (без амортизації попередніх витрат); — витрати на впровадження машини в споживача, що включають транспортні витрати та кошторисну вартість будівельно-монтажних і пускових робіт; — витрати на експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт у -му році (без амортизації попередніх витрат); — витрати на демонтаж і ліквідацію (реалізацію) елементів основних виробничих фондів (включаючи саму машину), що вибувають з експлуатації у зв’язку з освоєнням і впровадженням нової машини. Якщо ці витрати менші за дохід від реалізації елементів основних фондів, що вибувають, то у формулі (14.19) вони мають бути зі знаком мінус, якщо більші — зі знаком плюс.

У процесі розрахунку сукупних витрат за життєвий цикл чинник часу треба враховувати за загальновживаною методикою, викладено у розділі 8 підручника.

Для ліпшого розуміння викладеної вище методики визначення конкурентоспроможності окремого виробу у табл. 14.3 наведено умовний приклад.

Таблиця 14.3