Динаміка міжнародних відносин

XX століття багате на міжнародні події. Господарське взаємопроникнення розви­нутих держав, зростаюче фінансове пере­плетіння та поширення політичної взає­модії, створювали надійну основу для мирного розвитку. Ще на початку сторіччя філософи, соціологи, досліджуючи розвиток світового співтовариства, доводили, що фінансово-економічна взаємозалежність держав виключає війну і вирішення спірних проблем за допомогою сили. І все ж століття виявилося найкривавішим в історії: сучасне XX століття породило світові війни, в яких брали участь десятки країн і мільйони людей. В першій світовій війні брало участь 38 держав, мобілізовано 74 мли. солдат, а унесла війна 10 млн. людських життів, 20 млн. поранено та контужено. В другій світовій війні брало участь вже 72 держави, поставлено під рушницю 110 млн. солдат. Загальні людські втрати досягли майже 60 млн., а також більше 20 млн. загинуло в «локальних» конфліктах за два десятиріччя «холодної війни» - після другої світової війни. На зміну протиборству, коаліціям та воєнним союзам імперій прий­шла після першої світової війни Версальсько-вашингтонська система міжнародних відносин, продумана і запропонована держава-ми-переможцями - Англією, Францією, Італією, Японією і США. У центрі Версальсько-вашингтонської системи стояла міжнародна організація - Ліга Націй, що ставила метою узгоджувати інтереси країн - учасниць у сфері безпеки. Ініціатором її створення став президент США Вудро Вільсон, професор юриспруденції і полі­тичної економіки Пристанського університету. Але США не ввійшли до Ліги Націй через надмірні поступки, зроблені Вудро Вільсоном Англії та Франції. Сенат США не погодився ратифіку­вати Версальський мир. Вудро Вільсон відомий і як творець «14 пунктів»- проекту післявоєнного врегулювання (1918 р.). З «14 пунктів» в США почалося формування загальної теорії міжнародних відносин. Проте створена Ліга Націй так і не вирішила реальні міжнародні проблеми - скоротити озброєння, просунути деколонізацію, ефективно протидіяти в 30-і роки актам агресії Німеччини, Італії і Японії. Знову спалахнула світова війна.

Для створення післявоєнної системи міжнародних відносин, що гарантує безпеку і співробітництво в світі, багато зусиль додали учасники антигітлерівської коаліції- В 1943 р. відбулась, в Москві конференція СРСР, СІЛА і Англії, яка прийняла рішення про вико­ристання їх збройних сил після війни тільки на основі взаємної згоди. В 1943-1945 роках відбулися в Тегерані, Криму, Берліні кон­ференції СРСР, США, Англії і Франції, що розглядали проблеми післявоєнної побудови миру в Європі. В 1945 р. заснована Органі­зація Об'єднаних Націй. Підписані двосторонні договори про взає­модопомогу СРСР і Англії, СРСР та Франції та ін.

Проте незабаром, після розгрому фашистської Німеччини, Італії та імперіалістичної Японії і встановлення миру, почалися незго­ди між державами-учасниками антигітлерівської коаліції, розі­гралася «холодна війна». Реально система міжнародних відно­син, що тоді сформувалася, істотно відрізнялася від розроблених у воєнну пору проектів системи світових відносин і післявоєнно­го упорядкування світу і безпеки народів. Протистояння, що ви­никло між великими державами-переможцями у війні, розколо­ло Європу, а ядерне залякування, гонка озброєнь, воєнні конфлікти і локальні війни, що почастішали в різноманітних регіонах світу, при прихованій або явній участі великих держав, психологічна війна з всюдисущим образом ворога, блокади та ембарго характеризували етап світової політики, що тривала чотири десятиріччя. Але все ж міжнародні відносини розвивалися інтенсивно. Науково-технічна революція, що розгорнулася в другій половині XX століття, виявляє величезний і зростаючий вплив на формування майбутнього людства, стала радикальним технологічним переворотом у розвитку продуктивних сил суспільства, проло­гом нової технологічної епохи всесвітньої історії. Відомо, що по­чаток становленню індустріальної цивілізації поклала промисло­ва революція XVIII сторіччя. Однією з перших країн, де відбулася промислова революція, стала Англія. Сучасна індустріальна циві­лізація характеризується рядом основних рис: утилітарне став­лення до природи, нагромадження екологічних боргів; орієнтація, насамперед, на інтенсивний шлях розвитку, створення транснаціо­нальних корпорацій; зведення людини до ролі фактора виробництва, орієнтація на тиражування моделі людини-виконавця, роз­щеплення особистості; товарне виробництво та ринок; представницька демократія та плюралізм тощо.

Історичний розвиток індустріальної цивілізації в сучасних умовах уперся в межі виживання людства. Адже всякий ра­дикальний технологічний переворот викликає глибокі якісні зміни не тільки в продуктивних силах суспільства, але й пе­ретворює, удосконалює виробничі відносини, сам спосіб жит­тя людей, супроводжується розширенням обміну їх діяльності. Практичне здійснення гуманістичних ідеалів суспільства зав­жди зв'язувалося не тільки з глибокими революційними со­ціальними і політичними перетвореннями, але й зростанням продуктивності праці, з перспективами перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, визначаючи науку як могутній важіль історії, як революційну силу, потенціал для на­ступних соціальних перетворень.

З 80-х років XX ст. почався новий етап науково-технічної ре­волюції, що відкриває перспективи дальшого прискорення роз­витку продуктивних сил суспільства і збагачення його духовного життя. Провідними пріоритетними напрямками нового етапу на­уково-технічної революції стали: мікроелектроніка, інформатика, робототехніка, біотехнологія, створення матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, приладобудування, ядерна енергетика, аерокосмічна промисловість та ін. В економіці розвинених країн на базі тенденції до усуспільнення виробництва поступово росте і роль держави. Поряд з появою більше 100 нових суверенних незалежних держав, фактор зростання ролі держави в економіці вступає в своєрідні суперечності з транснаціоналізацією в економіці та інтеграцією в політиці. Якісно змінюються засоби впливу дер­жав на сусідні та віддалені держави. Поширюються канали впли­ву. Досконале знання стану справ дозволило державам впливати на ключові процеси міжнародних відносин, викликаючи потрібні реакції в інших країнах. Виникає безліч сфер потенційного міжна­родного співробітництва. В міру нагромадження ядерної зброї змінювалися акценти. Ядерна війна не могла вже бути раціональ­ним продовженням політики.

Гонка озброєнь з військово-техноло­гічного змагання дедалі більше перетворювалася в засіб економіч­ного виснаження. Нагромадження озброєнь перестало означати зміцнення безпеки. Дедалі більше загострювались соціально-еко­номічні та екологічні проблеми, розвиток багатоступінчастої струк­тури міжнародних організацій, сковувались реаліями протибор­ства великих держав світу, стояли перепоною на шляху взаємовигідного співробітництва. На рубежі 90-х років закінчення холодної війни створило нові умови розвитку міжнародних відносин.