Україна в сучасних міжнародних відносинах

Основна мета, пріоритети і напрямки зов­нішньої політики незалежної, вільної Ук­раїни сформульовані в Акті незалежності України, в Зверненні Верховної Ради Ук­раїни «До парламентів і народів світу» та інших документах. Підкреслюється, що Україна будує демокра­тичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпе­чення прав і свобод людини. Україна неухильно дотримуватиметься норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією Прав Людини, Міжнародними пактами про права людини, що їх Украї­на ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними докумен­тами. Україна, одна з державзасновниць Організації Об'єднаних Націй, в повній відповідності з метою і принципами Статуту ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру та безпеки в світі, на активізацію міжнародного співробітництва у ви­рішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших гло­бальних проблем. Зовнішня політика України базуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права. Забезпечення на­ціональних інтересів України, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення сприятливих умов для соціально-економіч­ного розвитку держави - головна мета зовнішньої політики Украї­ни. Проводячи відкриту, чесну, принципову зовнішню політику, Україна грунтується на принципах і нормах міжнародного права. Висловлюючи готовність встановити з іншими державами дипло­матичні відносини, Україна підкреслює, що встановить з іншими державами дипломатичні відносини і будуватиме двосторонні сто­сунки і зв'язки із ними на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності та непорушності існуючих кордонів. Україна вважає свою територію неподільною і недоторканою й не має жодних територіальних домагань ані до однієї держави. Країни світу активно підтримали вступ незалежної України в міжнародне співтовариство. В середині 90-х років Україну визнали де-юре і де-факто більше 140 держав, з них близько 70 вже встановили з Ук­раїною дипломатичні відносини, відкрили посольства і консульства. Розгортається дедалі ширше сприятлива смуга міжнародного визнання незалежної, самостійної України.

В системі міжнародних відносин з розпадом Радянського Со­юзу склалася безпрецедентна ситуація: в світі, раніше поділено­му на протиборствуючі системи, залишилася лише велика держа­ва - Сполучені Штати Америки. В посланні про становище США, говорячи про розпад СРСР і утворення незалежних держав, тодішній президент Джордж Буш відзначав, що «... світ, поділе­ний раніше на два табору, придбав одну - єдину і переважаючу інших державу - Сполучені Штати Америки. В ситуації, що скла­лася, США перемогли в «холодній війні», докладатимуть зусил­ля, щоб протягом тривалого періоду залишатися єдиною понаддержавою, політичним лідером світу. Проте є підстави, що США одноособово вершити діла в світі не зможуть, - не під силу. В сучасних умовах в сфері економіки на рівних з США виступають Західна Європа і Японія. Операція «Буря в пустелі», коли потрібно було покарати агресора, підтвердила це: Вашингтону зажадалася політична підтримка світового співтовариства, включаючи голос Москви, готовність Парижу, Лондона та інших союзників надати для спільних операцій свої війська тощо. Необхідна участь значно більш широкого кола держав і при реалізації проблем нерозпов-сюдження засобів масової поразки, здійснення негайних екологічних проблем та ін. Складається обстановка, що далі набиратимуть могутність альтернативні центри сили: Європейський союз держав, Японія, можливо, Китай, Індія, Росія і світ ставатиме багато-полюсним, тяжіючим до різноманітних центрів сили.

Перспективи світового устрою і міжнародних відносин, міцність нового світового порядку, що формується, гарантії безпечного існування та мирного розвитку держав визначаються тим, чи при­йдуть остаточно на зміну силовому протиборству ідеологічної непримиренності відносини партнерства, солідарності, взаємної довіри, чи стане повага принципів суверенної рівності, незалежності, територіальної цілісності, свободи вибору неодмінною нор­мою поведінки держав на міжнародній арені, чи вдасться світо­вому співтовариству створити дієвий механізм політичного врегулювання регіональних конфліктів тощо.

В сучасних умовах гостро стали питання про майбутнє ядер­ного потенціалу, про розподіл зовнішньополітичного боргу, про спадкоємність підписаних СРСР договорів по ядерним і звичай­ним озброєнням та інших, з яких Україна зайняла чітку та ясну

позицію: підтвердила свої міжнародні зобов'язання і заявила про своє правонаступництво з усіх договорів і угод колишнього Радянського Союзу, які відповідають загальнолюдським нормам і не су­перечать докорінним інтересам українського народу (готовність України сплатити свою частку зовнішнього боргу СРСР і одержа­ти частку його активів). Твердо заявила Україна, що дотримува­тиметься положень Договору між США і СРСР про обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь, зокрема, що стосується ядерних озброєнь, розташованих на її території.

Україна вважає також обов'язковим виконання положень До­говору про звичайні збройні сили в Європі стосовно збройних сил, які перебувають на її території. Україна створила свої збройні сили. Вони-то й підпадають під дію Договору. Тому Україна ство­рила збройні сили в мінімальних, необхідних иля ооорони межах, винятково для захисту незалежності, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів України. Збройні Сили Ук­раїни передбачаються в межах 300-400 тис. солдат і офіцерів і які складаються з трьох видів- сухопутних військ, військово-повітряних і військово-морських сил. Україна - найбільша за дов­жиною берегової лінії чорноморська держава, на території якої знаходяться головна база Чорноморського флоту і верфі, на яких будується флот. Ось чому з повною підставою Україна постави­ла питання про створення власного флоту на базі Чорноморсько­го, не претендуючи на весь, а лише на частину флоту, тому що в його складі є сили стратегічного призначення. Ліквідація ядер­ної зброї, скорочення звичайних збройних сил, конверсія обо­ронної промисловості дозволяє Україні значно скоротити військові видатки, а вивільнені кошти направити на потреби соціально-економічного розвитку, підвищення добробуту народу.

В сучасній ситуації поряд з роззброєнням важливим пріорите­том стає економічний аспект зовнішньополітичної діяльності Ук­раїни, висування в центр реальних інтересів економічного відро­дження суспільства. Це пояснюється глибокою економічною кризою на Україні та в інших незалежних державах Співдруж­ності. Висувається негайним зміна відносин власності, глибокі структурні зрушення і перетворення, технологічне поновлення всієї економіки. Сучасна Україна має потужний потенціал, що складається з освіченого населення, багатих природних ресурсів, родючих земель і сектора, що обробляє. Але українська економі­ка заснована на застарілих сільськогосподарських об'єднаннях і занепалій, неефективній індустрії, створеній ще в ЗО—40-і роки і що орієнтувалася на виробництво сталі та видобуток вугілля. А для того, щоб держава стала конкурентноспроможньою в Єв­ропі та в світі, в першому десятиріччі XXI ст., більшість підприємств повинна бути демонтована і замінена новими, що випускають складне устаткування та електроніку. Багато часу зна­добиться Україні на перекваліфікацію сільського населення, роз­виток управління, банківської та біржової систем. Вирішити ж проблеми можливо тільки з залученням іноземного капіталу, ви­користання досвіду передових країн Заходу, входженням України без обмежень в народногосподарські зв'язки із зовнішнім світом.

В сучасних умовах важливий аспект в зовнішній політиці дер­жави - геополітичні аспекти. Україна визначає свої геополітичні аспекти в зовнішній політиці, виходячи з основного спрямуван­ня зовнішньополітичної діяльності - налагодження добросусід­ських відносин з усіма державами, з якими межує, розвиток по­літичних, економічних, культурних відносин з усіма країнами світу, ядерне роззброєння, міжнародна безпека, інтеграція і міжнародні економічні та політичні структури. Визначаючи акценти геопо­літичні, важливо визначити, де, в яких регіонах і як збирається Україна відстоювати національні інтереси тощо. Для України геополітичними акцентами є Європа, країни, де досить значна українська діаспора, країни «ближнього» зарубіжжя - держави, що утворилися на руїнах Радянського Союзу, - особливо Росія, Білорусія, Молдова, країни чорноморського басейну, Ближньо­го і Середнього Сходу.

В сучасних умовах формування нового геополітичного ото­чення України відбувається під впливом двох протилежних тен­денцій: процесу дезінтеграції та децентралізації раніше існуючої «на сході від берлінської стіни» системи, і процесу створення но­вих інтеграційних субрегіональних структур країн Східної та Центральної Європи, входження країн в існуючі, але трансфор­мовані регіональні європейські інститути. Домінуючим у першій половині 90-х років у центрі та на сході Європи став дезінтеграційний процес. В сучасних умовах дедалі більше простежується тенденція уповільнення процесу з поступовим виходом на новий рівень субрегіональиого співробітництва. На європейському континенті окреслюється, позначається три своєрідні інтеграційні сфери: Західна Європа, де поступово утверджується «маастрихтський про­цес», покликаний фактично і юридично об'єднати західну частину континенту в єдиний геополітичний простір; Центральна Європа і країни Прибалтики - таке об'єднання обумовлене різноспрямо-ваністю національних інтересів. І хоча країни Центральної Європи і Прибалтики переживають гостру кризу і економіки, і політики, і духовної, соціальної сфери, все ж можуть стати певним інтеграцій­ним елементом. / країни східної частини Європи - Україна, Білору­сія, Закавказзя та ін., які увійшли в Співдружність незалежних держав. Домінуючу роль у такому об'єднанні відіграє Росія. Харак­терно і те, що практично кожна з країн Центральної і Східної Євро­пи з охотою увійде в інтеграційний процес. Але реальністю є і те, що західноєвропейський «загальний» будинок ще не готовий повніс­тю відкрити двері східноєвропейським сусідам.

Для повноцінної інтеграції України в світовий та європейський політичний і економічний простір необхідно, насамперед, формування демократичної громадянсько-правової держави, де забезпечу­ються політичні, соціальні та духовні інтереси і права всіх ЇЇ членів

на основі використання можливих і досяжних в сучасних умовах матеріальних благ. Існування України як суверенної держави вимагає надійного захисту власних інтересів, гарантованого самоза­безпечення і прогресивного розвитку в сприятливому зовнішньому середовищі. Зрозуміло, в умовах сучасної соціально-економічної кризи в Україні більшість політичних партій і соціальних спільностей і груп підкреслює першочерговість національних інтересів, зв'язаних зі стабілізацією соціального і економічного життя держави. Але фактом розвитку практично більшості посттоталітарних суспільств є те, що реалізація життєво важливих інтересів, зв'яза­них з докорінним поліпшенням соціально-економічної сфери, прак­тично неможлива за відсутності реального політичного сувереніте­ту сильної державної влади в Україні, тісної взаємодії з навколишнім міжнародним середовищем. І досягти такого становища можливо шляхом живого ділового діалогу з навколишнім світом. Враховую­чи тісний зв'язок і навіть залежність життєдіяльності соціальної і економічної сфери України від ЇЇ ближнього географічного ото­чення колишніх радянських республік, і, насамперед, Росії, виходу з кризи і ключі до вирішення проблем природно і доцільно шука­ти у взаємодії із ними, при цьому головним партнером безумовно є Росія. Використовуючи різноманітні аргументи, а частіше спира­ючись на емоції, супротивники встановлення зв'язків з Росією та ближнім зарубіжжям обвинувачують керівництво України в «не­визначеності зовнішньополітичної стратегії», в «прозахідній» або «проруській» орієнтації тощо. Не менш гостро стоять питання зов­нішнього забезпечення національної безпеки України. Вирішува­ти проблеми Україні потрібно в умовах, яким немає аналогу в сві­товій практиці: добровільної відмови від ядерної зброї і просування по шляху придбання без'ядерного статусу.

«Східний вектор» інтеграційного руху України - це Спів­дружність незалежних держав. Враховуючи економічні, геополітичні та воєнно-стратегічні аспекти проблеми, доцільно усві­домлювати, що Україна зацікавлена у відновленні традиційних і в налагодженні нових економічних зв'язків з країнами Співдружності і, насамперед, з Росією, але на рівноправних, взаємовигідних умовах. Та справа в тому, що Україна ще не досягла такого рівня спільних національних економік, що дозволяють швидко інтегруватися в європейський економічний простір. Пояснюється тим, що, якщо на Заході - діючі ринкові структури, новітні технології і порівня­но стабільний прогрес, то на Сході - необхідність налагодження традиційних економічних зв'язків, формування ринку збуту і лікві­дація технологічної відсталості. Для України з ЇЇ унікальним геополітичним становищем надмірний погляд в той або іншій бік означає повний відрив від реальної ситуації або віддалитися від інтегрова­ної Європи. А це викликало уповільнення реформування соціаль­но-економічної структури і поступове входження в європейський і світовий економічний простір.

Геополітичний аспект процесу поглиблення і прискорення реін­теграції «європейського простору», зокрема на території колишнього Радянського Союзу, стає очевидним при з'ясуванні питан­ня про геостратегічну мету Росії - лідера Співдружності незалежних держав, наймогутнішої держави. І, як будь-яка краї­на, Росія має свої національні інтереси, що, до речі, не приховує, і те, що національні інтереси є і геополітичними інтересами вели­кої світової держави - це об'єктивна реальність. Утверджуючи свій статус великої держави, Росія, природно, розглядає геополі­тичний простір колишнього Радянського Союзу як сферу своїх жит­тєво важливих інтересів. Ось чому сильній, демократичній, суве­ренній Україні більше, ніж будь-якій іншій країні, потрібна сильна, демократична Росія. Невдачі в здійсненні демократичних реформ в Росії і в Україні привели б до влади сили, які шукають ворога, винуватця кризових явищ. Такі сили об'єктивно зацікавлені в нагні­танні відповідно антиукраїнських і антиросійських настроїв.

Важливо враховувати і міжетнічні відносини між Росією і Україною. І хоча, за підрахунками соціологів, в Україні лише 10% вважають реаль­ною загрозу виникнення в країні конфліктів па міжетнічному ґрунті, але це не дає підстав спокійно дивитися па те, як деякі політичні сили в Ук­раїні та поза її прагнуть розіграти «етнічну карту» в Криму, Східній і Західній Україні. Співіснування двох культурно близьких народів -українського і російського в межах єдиної державної структури протя­гом багатьох століть привело до існування «прозорих» кордонів між ними, змішування населення, виникнення потужних міграційних потоків. Нестабільність в українсько-російських відносинах або їх погіршення істот­но відіб'ється на становищі великих груп населення. Психологічно бага­тьом представникам національних меншостей тяжко перевести українсько-російські відносини на рівень міждержавних, тим хворобливіше сприймається їх нестабільність. Гармонізація етнічних відносин, забезпе­чення рівних громадянських прав - ще один найважливіший аргумент на-користь зважених стабільних і рівноправних відносин між Україною та Росією. Розвиток всебічних відносин з європейськими державами, але вже на якісно іншій, прогресивній основі, і є одним з найважливіших напрямків зовнішньополітичного курсу. Вже Україна стала повноправним членом Організації економічного співробітництва і розвитку Європи та активно бере участь в європейському процесі, початому на загальноєвропейській параді з проблем безпеки і співробітництва в Хельсінкі (1975 p.). Окрім Європи, Україна зацікавлена в налагодженні та розвитку відносин з дер­жавами, де є значний шар вихідців з України, насамперед, з Сполученими Штатами Америки і Канадою, Австралією і Аргентиною та ін. Зрозумі­ло, що Україна дуже зацікавлена в добрих відносинах з країнами ближ­нього зарубіжжя - зі всіма республіками Середньої Азії, Закавказзя, При­балтики і особливо з Росією і Білорусією. Адже з незалежними державами Україна на протязі десятиліть жила в одній державі, завдяки чому скла­лися тісні народногосподарські зв'язки. Підприємства України мали постійні господарські зв'язки з 33 тис. підприємств інших республік. Адже для забезпечення діяльності всіх підприємств і господарських структур Україні необхідно ввезти майже 25 мли. топи вугілля (17,8% від потре­би), 52 мли. топи нафти (46,8%) і газового конденсату (85,5%), ділової деревини майже 10 млн, кубометрів (46,5%), близько 100 млрд. куб. природного газу, 205 rue. топи бавовни-волокна (100%) та in. Значна частина всієї сировини Україні йшла з країн Співдружності. Суверенна Україна не зазіхає па інтереси інших держав, але й ніколи нікому не дозволить диктувати собі умови. Вирішувати всі спірні проблеми Україна буде за столом переговорів, терпляче переконувати, доводити і перемагати силою правди, а не силою диктату. Україна не претендувала і не претендує па суверенні права інших держав і водночас завжди наполегливо відстоюва­тиме власні інтереси. Україна розглядає Співдружність механізмом рівно­правного погодження інтересів України з інтересами партнерів. В сучас­них умовах для України особливе значення мають відносини з Росією, з якої вона будує їх па рівноправній, незалежній основі, в дусі добросусід-ства. Адже Україну і Росію зв'язують загальні економічні та воєнно-стра­тегічні інтереси, історична доля, культурні традиції. Українці та росіяни протягом століть жили разом, ділили нарівно горе і утіхи, змішувались в долі своїй, в своїх коренях.

І хоча в сучасних умовах пє все ясно на не­босхилі відносин України з Росією, виникає чимало серйозних проблем, але треба робити все, щоб досягнути економічної і політичної згоди. Так, в сучасних умовах по-іншому можна вирішувати проблеми зовніш­ньополітичних відносин, виходячи з принципу рівності, добросусідства, до­тримання суверенітету, невтручання у внутрішні справи один одного, не­доторканості та територіальної нерушимості та ін. Якщо немає можливості вирішити ті або інші проблеми, скажемо, питання про забезпечення по­треб України в нафті та газі, то в сучасних умовах Україна має право па те, що піхто не може бути обмеженим, шукати інших партнерів не серед незалежних держав Співдружності, а на стороні, шукати альтернативні джерела одержання енергоносіїв. Так Україна зробила, коли Туркменія загальмувала постачання газу, уклавши найбільший економічний кон­тракт з Ісламською Республікою Іран і Республікою Азербайджан на по­стачання нафти і газу. У відповідності з контрактом протягом трьох років здійснюється спорудження гігантського - в три питки - трубопроводу, по якому іранський газ і нафта будуть подаватися через Азербайджан в Україну. Щорічно народне господарство України зможе одержувати 50 млн. тонн нафти.

В обмін Іран одержить з України метали, цемент, верстати, продукцію хімічної промисловості.

Природно, для України курс миру, дружби і згоди зі всіма народами є альфою та омегою зовнішньої і внутрішньої політики, високим мірилом людської моралі та відповідальності.