Основні суб'єкти сучасних міжнародних відно­син

До середини XX ст. світова політика будувалася з роз­рахунку державно-центристської моделі міжнародних відно­син. Головним її суб'єктом виступали держави. Подібна схема міжнародних відносин була закладена Вестфальським миром (1648), який підвів підсумок Тридцятилітній війні у Європі і визначив кордони між державами. Договір став визнанням то­го, що суперечки неможливо вирішувати тільки воєнним шля­хом. Сучасна світова політика враховує той факт, що в тепері­шній час у світі існує більше ста дев'яноста держав. Але геопо­літики прогнозують, що процеси етнічного сепаратизму мо­жуть призвести до створення приблизно чотирьохсот держав. Держави відрізняються одна від іншої різними параметрами: розмірами, віком (історичні й нові держави), чисельністю насе­лення, економічним потенціалом, мірою політичного впливу. За економічним критерієм виділяють три групи держав. До першої групи належать багаті держави, під якими розуміють індустріально розвинуті держави з ринковою економікою та високим рівнем життя. Це перш за все, країни Великої сімки: США, Канада, ФРГ, Великобританія, Франція, Італія, Японія. До числа багатих відносять і значних експортерів нафти Персь­кої затоки - Бахрейн, Кувейт, Катар тощо. До другої групи на-

лежать нові індустріальні країни, що зробили у 70-80-х роках різкий кидок у своєму економічному розвитку, але які поки що не зуміли наздогнати за рівнем життя держави першої групи: Китай, Індію, так званих "азіатських тигрів" (Сінгапур, Півден­на Корея, Малайзія), країни Латинської Америки (Мексика, Бразилія). Сюди відносяться і колишні соціалістичні країни Східної Європи. До третьої групи належать бідні країни Латин­ської Америки, Африки, деякі колишні республіки СРСР.

Політичний вплив країн на міжнародній арені значною мірою визначається їх економічною та воєнною могутністю, У сучасному світі саме функціонування економіки безпосередньо визначає як міжнародний статус держави, так і боєздатність її збройних сил. Стосовно країн, які володіють сильним воєнним та економічним потенціалом і дипломатичним впливом, вико­ристовується термін "держава". При цьому у світовому співто­варистві виділяють власне зверхдержави і великі держави. По­чинаючи з 1945 р. і протягом наступних чотирьох десятиліть СРСР разом з США визначалися як дві зверхдержави. Зверхде-ржаву від інших країн відрізняють три критерії: можливість масового і повного знищення, здатність впливати на розвиток всіх інших країн, неможливість для будь-якої коаліції нанести поразку одній зверхдержаві, якщо цю коаліцію не підтримає інша зверхдержава. Рівновага у міжнародному середовищі, яка здійснюється за схемою протистояння двох держав і підтриму­ючих їх коаліцій країн, визначається як біполярна модель світу. Після розпаду СРСР склалася однополюсна модель міжнарод­них відносин з єдиною зверхдержавою - США. Політологи, хоч і прогнозують можливість в майбутньому багатополярність і появу інших держав, рівних за своєю могутністю США, все ж змушені визнати, що сьогодні США володіють всезагальною перевагою.

До великих держав, згідно з Г.Маргентау, відносять країни, що володіють воєнною силою і здатністю відстояти свою незалежність, економічним потенціалом і дипломатичним впливом. Сюди ж він додає і геополітичний фактор (простір і розташування країни). Як правило, до великих відносять краї­ни, що володіють ядерним арсеналом і сучасними засобами його відправки, а також такі, що є постійними членами Ради Безпеки ООН (США, Росія, Великобританія, Франція, Китай).

За економічним і політичним впливом до великих відносять Німеччину і Японію. Щодо Росії, то в зв'язку з тим, що вона вважається спадкоємницею колишнього СРСР, то вона певною мірою займає сьогодні статус певного елементу світового полі­тичного та економічного порядку.

Ключову роль на регіональному просторі відіграють се­редні держави, наприклад, Індія у Південно-Східній Азії, Мек­сика у Центральній Америці, Туреччина, яка намагається за­кріпити свій вплив у нових державах Середньої Азії.

Розрізняють також малі та мікродержави. їх відрізняє невелика кількість населення (один - два мільйони) і неможли­вість самостійно захистити свій суверенітет.

Суб'єктами політики світового масштабу є міжнародні організації, блоки і союзи, які співробітничають або протисто­ять один одному. Вони створюються на основі спільності інте­ресів країн-учасниць для реалізації певних економічних і війсь­ково-політичних завдань. Перші організації подібного типу з'явилися на початку XX ст., а сьогодні їх нараховується біль­ше чотирьохсот. Існують різні типології міжнародних організа­цій. Одна з найпоширеніших класифікацій передбачає виділен­ня різних типів у відповідності з територіальною ознакою і на­прямком діяльності.

Залежно від першого критерію розрізняють:

• універсальні міжнародні організації. Такою є Органі­зація Об'єднаних Націй (ООН);

• міжрегіональні організації, наприклад, Організація Іс­ламська Конференція;

• регіональні організації і блоки. Всього на світі нара­ховується шістдесят організацій подібного типу, наприклад, Європейський Союз, СНД, Організація Африканської Єдності, Співтовариство південноафриканських країн з метою розвитку, Регіональне економічне співтовариство у Латинській Америці, Асоціація Держав Південно-Східної Азії (АСЕАН);

• субрегіональні організації, наприклад, Бенілюкс, що об'єднує Бельгію, Нідерланди і Люксембург.

Залежно від напрямку діяльності виділяють:

• загальноцільові організації. Такою організацією є ООН, що координує співробітництво країн-учасниць у різних сферах. Одна з найважливіших функцій - здійснення міжнародної безпеки, регулювання конфліктів. З 1948 р. ООН здійсни­ла більше п'ятидесяти миротворчих місій у різних регіонах сві­ту;

• спеціалізовані організації. Наприклад, ООН включає в свою структуру міжнародні організації, створені для координа­ції зусиль країн у окремих галузях - Всесвітня Організація Охорони здоров'я (ВОЗ), міжнародна Організація Праці (МОП), ЮНЕСКО (організація, що займається питаннями культури, освіти і науки), Міжнародний суд, Міжнародний Ва­лютний Фонд (МВФ), Міжнародне агенство з атомної енерге­тики (МАГATE) тощо. Різні форми співробітництва здійсню­ються в межах Всесвітньої торгової організації ВТО). Нарешті, необхідно пригадати, що протягом декількох десятиліть у дру­гій половині XX ст. світова політика визначалася протистоян­ням двох воєнно-політичних блоків: Північноатлантичного со­юзу (НАТО) і Організації Варшавського договору.

Специфічною міжнародною організацією, яка володіє атрибутами політичної влади, є Європейський союз. Існуючий з 1979 р. Європейський парламент наділений законодавчою, бюджетною і контрольною функціями, але це не означає обме­ження суверенітету держав, що входять у Союз.

Процеси глобалізації сучасного світу значно розширили коло суб'єктів міжнародних відносин. Наприклад, серйозну конкуренцію національним державам у здійсненні політики складають транснаціональні корпорації (ТНК). Вони стали са­мостійними суб'єктами не тільки економічних, але й політич­них відносин. Сьогодні у світі нараховується тридцять п'ять тисяч транснаціональних утворень. Ядро ж світової господар­ської системи складають п'ятсот ТНК, які володіють необме­женою економічною владою. Під контролем ТНК знаходиться більше половини світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі, чотири п"ятих патентів і ліцензій на нову техніку, технологію і "ноу-хау".

Дослідники, оцінюючи роль ТНК у сучасному світі, ро­блять неоднозначні висновки про перспективи національної держави. Згідно з одним із підходів, ТНК суттєво підірвали суверенітет національної держави. При цьому вказується на те, що економічний потенціал найбільших ТНК можна порівняти з внутрішнім валовим продуктом провідних середніх країн. Сто-

совно до розвинутих країн ще можна говорити про двовладдя: держава захищає інтереси власних ТНК в різних регіонах світу, а ті, в свою чергу, забезпечують податкові надходження від міжнародної діяльності. Щодо іншої групи держав, що розви­ваються, то їх економіка інколи повністю залежить від ТНК. Останні володіють різними способами впливу на уряди цих країн і можуть змушувати їх проводити політичний курс, який суперечить власним національним інтересам. Іншими інстру­ментами впливу на національні уряди виступають міжнародні банки, фінансові і трастові компанії. Вони, як правило, пов'язують умови надання допомоги з дотриманням країнами певних правил гри і надають кредити тільки тим з них, які де­монструють готовність наслідувати певному економічному і політичному курсу. Послаблення деяких функцій держави зо­всім не означає, що вона перестала бути інститутом формуван­ня політики. Мова, видно, йде про те, що суттєво підірвана мо­нополія держави у сфері регулювання національної економіки, фінансових потоків, екологічних, правових і соціальних про­блем. Про розширення ролі у світовій політиці недержавних акторів свідчить і діяльність неурядових організацій - "Лікарі без кордонів", "Міжнародна амністія", "Міжнародний Черво­ний Хрест" тощо. Не можна не враховувати і контакти між по­літичними партіями, етнічними і релігійними діаспорами різ­них країн.. Неурядові організації можуть прямо, обминувши владний уряд, апелювати до громадської думки інших країн у випадку порушення прав яких-небудь груп населення. Нарешті, міжнародного значення можуть набути навіть окремі особисто­сті, наприклад, фінансист Дж.Сорос або ісламський терорист У.бен Ладен.