Поняття цивілізаційного розвитку

Поняття "цивілізації" в науковій літе­ратурі трактується по-різному: — як історична епоха, яка прийшла на зміну "варварству" і протистоїть йому;

тобто єдина загальнолюдська цивілізація;

— як такий стан суспільства, який втілює в собі найбільш раціональний за даних умов спосіб відтворення суспільного життя з найбільш гуманними формами існування людини. Тобто термін "цивілізація" вживається як синонім вищих до­сягнень людини в різних сферах діяльності;

— для визначення якісної специфіки, своєрідності однієї кра­їни або групи країн та народів на певному етапі розвитку з їх специфічною суспільно-виробничою технологією і культурою;

— як регіональне явище (скажімо, західноєвропейська, арабська, північноамериканська, східноазіатська та інші циві­лізації);

— як формаційний зріз (первісно-общинна, рабовласниць­ка, середньовічна, буржуазна, комуністична);

— як синонім культури, самобутності культурно-історичних типів.

Одним із засновників такого цивілізаційного підходу вважаєть­ся російський соціолог ХХ ст. М. Данилевський. Він нарахував 13 типів "самобутніх цивілізацій" (у тому числі єгипетський, ки­тайський, індійський, грецький, римський, романо-германський, слов'янський), які, на його думку, розрізняються за поєднанням чотирьох елементів: релігійного, культурного, політичного і сус-пільно-економічного.

У західній політології прихильниками теорії культурно-істо­ричних типів є німецький філософ О. Шпенглер, англійський та американський історики А. Тойнбі і С. Хантінгтон. Останні вважають цивілізацію синонімом культури, тобто культур­ною спільністю. Села, регіони, етнічні групи, нації, релігій­ні групи — всі мають особливі, властиві тільки їм культури на різних рівнях культурної гетерогенності. У цьому розумінні культура в селі Закарпаття може бути відмінною від культури в селі Донецької області, але обидві будуть складниками за­гальної української культури, що відрізняє їх, скажімо, від сіл Іспанії. Європейські суспільства відповідно мають культурні риси, які відрізняють їх від арабських і японського суспільств. Араби, японці, індуси та представники західних країн не є, проте, частиною якоїсь ще ширшої культурної спільності. Во­ни складають цивілізації. Отже, цивілізація є найвищим куль­турним утворенням, яке об'єднує людей, і рівнем культурної самобутності, що відрізняє їх від інших. Цивілізація визнача­ється як загальними об'єктивними елементами (мова, історія, релігія, звичаї, суспільні інституції), так і суб'єктивною само-ідентифікацією людей. Стосовно останнього люди можуть сприй­мати себе як львів'янина, українця, католика (чи православного), християнина, "західника", цебто представника західноукраїнської культури. Люди можуть змінювати свої рівні ідентичності, внаслі­док цього змінюються структура і межі цивілізації.

Цивілізації можуть включати в себе величезні маси людей, як, наприклад, Китай чи Індія (тобто цивілізації, які претен­дують бути державами), або зовсім невелику кількість людей, як англофони Карибських островів. Цивілізація може вклю­чати кілька національних держав — західна, східно-правос­лавна, арабська чи латиноамериканська цивілізації — або тільки одну — Китай, Індія чи Японія. Очевидно, що цивілі­зації змішуються, частково збігаються, немовби перекриваючи одна одну, і тому можуть включати субцивілізації. Так, за­хідна цивілізація має два головних варіанти: європейський і північноамериканський, а ісламська — арабську, тюркську і малайську субцивілізацію. С. Хантінгтон вважає, що цивіліза-ційна ідентичність відіграватиме дедалі важливішу роль у май­бутньому і світ складатиметься значною мірою під впливом взаємодії семи чи восьми головних цивілізацій: західної, сло-в'яно-православної, конфуціанської, індуської, ісламської, японської, латиноамериканської і, можливо, африканської. Передбачається, що на так званих культурних межах, які роз­діляють ці цивілізації, в майбутньому відбуватимуться найзна-чніші конфлікти.

Отже, однозначного тлумачення поняття цивілізації немає. Визначення цього поняття, мабуть, може бути тільки узагальне­ним, таким, яке відбиває його найхарактерніші риси. Це — не тільки суспільство, не тільки культура, не тільки суспільно-еко­номічна формація, це — синтетичне й універсальне поняття, яке вбирає в себе всі досягнення в економіці, соціальній сфері, науці й культурі, політиці. Цей суспільно-ціннісний феномен відображає значною мірою динаміку співвідношення загально­людського, регіонального і національного розвитку.