Ідеологічні чинники «холодної війни»

Одним з ініціаторів повороту у зовнішньополітич­ному курсі США був дипломат Джордж Ф.Кеннан. Про­тягом 1945-1946 pp. він звернувся до держдепартаменту США з трьома записками. Найбільш відома з них - так звана «довга телеграма» з Москви від 22 лютого 1946 p.

Головні ідеї Дж.Ф.Кеннана полягали у наступному:

q СРСР буде намагатися поширити кордони соціалістичного табору, по-перше, в країнах Централь­ної та Східної Європи, по-друге, через вплив на комуністичні партії Західної Європи, по-третє, буде підтримувати на­ціонально-визвольний рух з метою послаблення там по­зицій західних держав й заповнення «вакууму» сили;

q необхідно стримувати комуністичну загрозу. Для цього потрібно, перш за все, інформувати світове співто­вариство відносно реального стану справ у СРСР, про дії тоталітарного режиму;

q комуністичні ідеї являють собою загрозу тільки для «хворого суспільства», тому необхідно розробити пози­тивну й конструктивну програму повоєнного світу;

q необхідне гуртування країн Заходу для протидії ра­дянській загрозі.

5 березня 1946 p. колишній прем'єр-міністр Великоб­ританії У.Черчілль у присутності президента США Г.Трумена виступив з промовою у м. Фултон. Він стверджував, що почалася епоха проти­стояння двох систем: демократичної й тоталітарної. Замість фашизму виник новий ворог - комуністичний то­талітаризм, який несе загрозу світу. СРСР перегородив Європу «залізною завісою», створивши собі сфери впли­ву у Центральній та Східній Європі. Він використовує для розширення сфери своєї експансії «п'яту колону», тобто комуністичні партії. Радянському Союзу повинна проти­стояти асоціація англомовних народів, США мають взя­ти на себе основний тягар боротьби з комунізмом, а Великобританія стане ланкою, що пов'яже Північну Аме­рику, західноєвропейські держави, британські колонії та домініони.

Й.В.Сталін оцінив промову У.Черчілля як заклик до війни проти СРСР. Проте й радянські лідери зробили чи­мало для розпалювання вогнища «холодної війни».

9 лютого 1945 p. Й.В.Сталін виступив з промовою перед виборцями. Він, зокрема, стверджував, що внутрішні конфлікти капіталізму неминуче призведуть до нових війн. А ці війни, у свою чергу, послаблюють капіта­лістичну систему, прискорюють її неминучий крах внас­лідок соціалістичних революцій.

У квітні 1945 p. різкий конфронтаційний виступ міністра закордонних справ СРСР В.М.Молотова під час установчої конференції 00Н у Сан-Франциско отримав назву «першого пострілу у «холодній війні».

Доктрина Трумена».

Зовнішня політика США по­воєнних років базувалася на так званій доктрині «стри­мування» Радянського Союзу.

Доктрину «стримування» вперше було впровадже­но у Східному Середземномор'ї. Великобританія підтри­мувала Грецію, де місцеві комуністи загрожували монархічному уряду громадянською війною, й Туреччи­ну, від якої СРСР домагався спільного контролю над протоками Босфор й Дарданелли. У 1947 p. британський уряд повідомив американському, що він не в змозі допомагати Греції та Туреччині. Президент Г.Трумен сподівав­ся, що конгрес проголосує за допомогу Греції й Туреччині у розмірі 400 млн. дол. 12 березня 1947 p. президент Г.Трумен виступив на спільному засіданні обох палат американського конгресу. Посилаючись на «комуністичну загрозу» Греції й Туреччини, Г.Трумен зак­ликав конгрес в інтересах «національної безпеки США» асигнувати до 30 квітня 1948 p. 400 млн. дол. для надан­ня допомоги урядам Греції й Туреччини. Він, зокрема, зазначив: «Я вважаю, що Сполучені Штати повинні про­водити політику підтримки вільних народів, які чинять опір спробам захопити владу збройними меншинами або тис­ку ззовні».

Отже, «доктрина Трумена» мала два аспекти:

1. регіо­нальний - передбачав американську допомогу Греції й Туреччині.

2. глобальний. Глобальний ас­пект, тобто сутність американської доктрини, передбачав, що США беруть на себе відповідальність за усі країни, які знаходяться під загрозою комунізму. США будуть захища­ти їх шляхом надання як економічної, так і військово-полі­тичної допомоги.

Г.Трумен підкреслював, що за останні місяці тоталітарні режими утвердилися в ряді держав, а економічна підтримка дозволить забезпечити національ­ну незалежність та побудувати справді вільний світ.

Ця програма заклала підвалини закону від 15 трав­ня 1947 p., згідно з яким були укладені американо-грецькі та американо-турецькі угоди, які визначали умови аме­риканської допомоги Греції й Туреччині.

Отже, це було народження «доктрини Трумена». США вперше проголосили, що їх інтереси вимагають «стримування» СРСР, а ситуація, що склалася навколо Греції й Туреччини, загрожує безпеці США.

62. «План Маршала»

Друга світова війна підірвала економіку всієї Європи. На 25% впав європейський ВВП, зростало безробіття та відчувався сильний брак інвестицій. Через це, і через ряд політичних міркувань, США почало розробляти план економічної допомоги Європі.

- 5 червня 1947 p. державний секретар США Дж. Маршал виступив з промовою у Гарвардському універси­теті з нагоди присвоєння йому ступеня доктора права. Він сформулював основні положення комплексу еконо­мічних та політичних заходів щодо здійснення реконст­рукції в Європі, що здобули назву «плану Маршала». Отже, його мета - відродження справно функціонуючої економіки, що дозволила б створити такі політичні та соціальні умови, за яких могли б функціонувати інститу­ти «вільного суспільства», а також залучення Західної Німеччини до Західного блоку й зменшення радянсько­го впливу в Європі. Для цього потрібна додаткова допо­мога Західній Європі, що повинна здійснюватися крупномасштабно.

З 27 червня по 2 липня 1947 p. у Парижі відбулася нарада за участю Франції, Великобританії та СРСР. СРСР відмовився від участі у «плані Маршала». Після цього він почав вимагати цього ж від своїх союзників. Усі східноєвропейські країни підтримали СРСР, проблема виникла тільки з Чехословаччиною, яку все ж таки вдалося переконати під тиском СРСР.

Відкинувши американський план, Радянський Союз втратив свою популярність серед населення європейських країн, тому що виявився супротивником стабілізації ситуації у цих країнах. Комуністи країн За­хідної Європи, відмовившись від «плану Маршала» виглядали «ворогами» національних інтересів своїх країн, що дало поштовх антирадянській кампанії. Після цього не могло йти й мови про їх перебування в урядах Західної Європи.

Західна Європа одержала близько 17 млрд. доларів і стала економічно незалежною від США. Невдовзі Західна Європа почала конкурувати зі Сполученими Штатами на світових ринках, помітно підвищився життєвий рівень більшості західноєвропейського населення.

Фактично розкол Європи у відношенні до «плану Маршала» став початком «холодної війни», розподілу світу на сфери впливу, протистояння СРСР та США. Створена Рада економічної взаємодопомоги мала значно менш скромні економічні можливості і значною мірою такий хід подій обумовив економічне розшарування Західної і Східної Європи.