Визначення суті міжнародних валютних відносин і загальні відомості про валюту

Міжнародні валютні відносини як форма міжнародних еко­номічних відносин являють собою систему відносин, що виника­ють з приводу проведення різноманітних обмінних операцій з грішми різних країн, здійснюваних з метою міжнародних розра­хунків за продукцію. Саме валюти, як грошові одиниці окремих країн, виступають у вигляді об'єктів даних відносин. Під інозем­ною валютою ще розуміють грошові знаки іноземних держав, а також кредитні засоби обігу та платежу, виражені в іноземних грошових одиницях (векселях, чеках тощо), які використовують­ся в міжнародних розрахунках.

При проведенні валютних операцій укладаються валютні уго­ди, котрі являють собою домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. При цьому фігурують такі поняття, як ва­лютний курс і валютний паритет. Валютний курс — це ціна гро­шової одиниці однієї країни, вираженої у грошовій одиниці іншої країни, а валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо при «золотому стандарті» валютні паритети визначилися шляхом співвідношення кількостей грошового мета­лу, яким відповідали грошові одиниці, а в Бреттон-Вудській си­стемі ще й співвідношенням із доларом, то з 1978 року валютні паритети встановлюються на базі спеціальних прав запозичень (СДР).

Однією з .характерних рис валюти є її котирування, тобто здатність оцінюватись. На практиці під валютним котируванням розуміють встановлення курсів іноземних валют у відповідності з діючими законодавчими нормами і практикою. Розглядають пря­ме і непряме котирування. Пряме котирування — це вираження одиниці іноземної валюти у національній, непряме котирування— це вираження одиниці національної валюти в іноземній.

До важливих характеристик валюти належить здатність ва­люти обмінюватись на інші валюти. Така здатність називається конвертованістю валюти. Валюти бувають вільно конвертовани­ми, частково конвертованими і неконвертованими. Наводимо два варіанти визначень видів конвертованості. 1-й варіант:

— вільноконвертовяні валюти — де валюти, які вільно й не­обмежено обмінюються па інші валюти;

— частковокоивертовяні валюти -- це валюти, які обмінюють­ся тільки на деякі інші валюти;

— неконвертовані валюти — це валюти, які функціонують тільки в межах однієї країни і не обмінюються на інші валюти.

2-й варіант:

— вільноконвертовані валюти — це валюти країн, які повні­стю відмінили валютні обмеження як для нерезидентів (інозем­них фізичних і юридичних осіб), так і для резидентів (національ­них фізичних і юридичних осіб);

частковоконвертовані валюти — це валюти країн, які від­мінили валютні обмеження не за всіма валютними операціями, або тільки для нерезидентів;

— неконвертовані (замкнені) валюти — це валюти країн, які повністю зберігають валютні обмеження за всіма валютними опе­раціями як для резидентів, так і для нерезидентів.

Що стосується валютних обмежень, то про них йтиметься в третьому параграфі цього розділу.

У межах поняття конвертованості валют лежить поняття ре­зервної валюти. Резервна валюта — це валюта, яка використову­ється для обслуговування міжнародних розрахунків при зовніш­ньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях і при визна­ченні світових цін. Роль резервних валют виконують: долар США, фунт стерлінгів, німецька марка, швейцарський франк і японська єна.

Формою існування валютного курсу є валютний режим. Фіксо­ваний режим передбачає здійснення обміну однієї валюти на ін­шу на основі чітко визначеного валютного (раніше золотого) па­ритету. Плаваючий режим передбачає обмін однієї валюти на ін­шу в залежності від попиту і пропозиції.

До ознак, що допомагає краще зрозуміти міжнародні валют­ні відносини, належить поняття валютної зони. Валютна зона — це об'єднання багаточисельних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв'яз­ками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однако­вої, в основному, системи валютних обмежень.

Особливості валютних зон:

— підтримання усіма учасниками валютної зони твердих кур­сів своїх валют по відношенню до основної валюти;

— зміна курсів своїх національних валют по відношенню до інших валют здійснюється тільки зі згоди держави основної ва­люти;

зберігання в банках країни основної валюти більшої час­тини національних валютних резервів;

— вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;

— вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень по відношенню до третіх країн;

— зосередження зовнішніх розрахунків країн-учасниць у бан­ках країни, яка очолює валютну зону.

Найбільшими валютними зонами у світі є стерлингов зона, доларова зона і зона французького франка.

 

Світова валютна система

Світова валютна система — це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, яка склалася на ос­нові розвитку світового рийку, закріплена міждержавними угода­ми обслуговує взаємний обмін результатами діяльності націо­нальних господарств.

Світова валютна система склалася ще в XIX сторіччі у вигляді, «золотого стандарту», при якому міжнародними грішми було зо­лото. На генуезькій конференції в 1922 році було укладено міжнародну угоду, яка документально оформила світову валютну си­стему, ввівши золотодевізний стандарт, який передбачав обмін провідних валют на золото за фіксованими, співвідношеннями. Офіційно золоіодєвізний стандарт, протримався до 1944 року, а реально— до «великої депресії» 30-х років.

У 1944 році зародилась Бретон-Вудська валютна система (золотодоларовий стандарт) у відновіднос з угодою, яку було ук­ладено у місті Бретон-Вудс. Ця система офіційно проіснувала до . 1978 року, а реально перестала існувати уже в 1971 році. Ос­новні положення цієї системи:

- світовими грішми вважалися золото і долар;

скарбниця США зобов'язувалась обмінювати долари цен­тральним банкам та урядовим установам інших країн за встанов­леним офіційним курсом 1934 року (35 доларів за тройську унцію — 31,1 г);

— прирівнювання валют і їхній взаємний обмін здійснювались на основі офіційно узгоджених співвідношень (валютних парите­тів);

- аритети були стабільні, а їхня зміна могла відбутись тіль­ки з дозволу Міжнародного валютного фонду мри певних умовах;

— ринкові курси валют не повніші були відхилятись від фіксо­ваних доларових паритетів у той чи інший бік більше, ніж на 1% (тобто усі валюти твердо прив'язувались до долара);

- міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд.

Бретон-Вудська система зіграла досить помітну роль у розвит­ку міжнародних економічних відносин, особливо у розвитку між­народної торгівлі та міжнародного виробничого співробітництва, що призвело до розвитку економік окремих країн до сучасного рівня. Становлення національних економік призвело до станов­лення національних валют і їхнє функціонування уже не впису­валось в рамки золото доларового стандарту, а тому на початку 70-х років ця система почала розвалюватись. Результатом попе­редніх процесів було створення Ямайської валютної системи (багатовалютного ринкового стандарту) яка вступила в силу в 1978, у відповідності з ухвалою Кінгстонської конференції, яка відбу­лась у 1976 році, Головні загади Ямайської валютної системи: — узаконено систему плаваючих курсів;

— золото уже не виконує роль світових грошей, її виконують національні валюти разом з інтернаціональними розрахуноковими грошима (СДР);

— центральним банкам дозволено купувати і продавати 30-чото за ринковими цінами;

— офіційну ціну на золото й золоті паритети відмінено;

— внески у Міжнародний валютний фонд уже не здійснюються б золоті, а тільки у валюті та СДР.

Одним, з головних елементів валютного механізму є Міжна­родний валютний фонд (МВФ), який був заснований у 1945 році на основі Бретон-Вудської конференції і має. статус спеціалізова­ного закладу ООН.

МВФ є міжурядовою валютно-кредитною організацією, діяль­ність якої направлена на сприяння розвитку міжнародних еконо­мічних відносин, особливо фінансово-кредитних і торговельних.

Основні функції МВФ:

— вироблення правил регулювання валютних курсів і кон­тролю за їхнім виконанням;

— надання державам-членам кредитів для вирівнювання пла­тіжних балансів, для підтримки національних валют.

Капітал Міжнародного валютного фонду створюється Із внес­ків країн-членів у відповідності із встановленою для кожної кра­їни квотою, яка визначається із врахуванням економічного по­тенціалу й місця даної країни у світовій економіці. Квоти пере­глядаються не рідше, ніж раз у 5 років. Голоси в керівних органах МВФ розподіляються між країнами, виходячи з розмірів квот. Кожна країна має 250 голосів плюс один голос за кожні 100 тис. СДР її квоти. США мають 20% голосів, Великобританія і Японія по 7%, ФРН — 6%, Франція — приблизно 5%., Вищим органом МВФ є Ради управляючих, яка складається з представників усіх країп-члепів. Практичну діяльність здійснює Директорат, який налічує 22 директорів, 5 з котрих постійні (від США, Великобританії, ФРН, Франції, Японії).

Операції з наданням кредитів країнам-учасницям для вирів­нювання платіжних балансів здійснюються Міжнародним валют­ним фондом тільки з офіційними органами тих країн: із скарбни­цями, центральними банками, валютними стабілізаційними фон даній. Кредити, які мають розмір до 25% квоти даної країни, на­даються безперешкодно, а за більші суми МВФ вимагає уже пев-них заходів у економічній політиці даної країни. При цьому МВФ, як правило, вимагає зменшити державні капіталовкладення, бюд­жетні витрати на соціальні потреби, знизити курс національної валюти і подібне.

За правилами МВФ загальна сума кредиту не повинна пере­вищувати 200% квоти, але бувають винятки. Великі суми креди­туються у формі чотирьох кредитних долей з підвищенням жорст­кості контролю для кожної наступної долі.

У Європі створено регіональну валютну систему, яка дії з 1979 року і є формою організації відносин країн Європейських Співтовариств, а тепер Європейського Союзу.

Мета створення Європейської валютної системи: забезпечення чіткого співвідношення курсів національних валют країн ЄС для підтримки інтеграційних процесів.

Європейська валютна система базується на трьох основних елементах: :

- зобов'язаннях країн-учасниць підтримувати коливання рин­кового курсу своїх валют у межах порівняно вузького діапазону: ±2,25% (для Італії ±6% ); '

спеціальній європейській валютній, одиниці ЕКЮ;

— механізмі надання кредитної допомоги тим урядам, котрі переживають фінансові труднощі при підтримці ринкового курсу своєї валюти в межах узгодженого діапазону відхилень.

Вище згадувалися такі композитні гроші, як СДР та ЕКЮ, а тому розглянемо їх окремо. СДР (СПЗ) розшифровуються як спеціальні права запозичень і представляють собою штучно ство­рені гроші (міжнародні резервні кошти), які призначаються для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з Міжнародним валютним, фондом. Прийнято рішення про створення СДР у 1969 році, а введено в дію з 1970 року.

СДР безпосередньо не виконують функції засобу платежу і не використовуються в розрахунках між країнами навіть для ре­гулювання державних зобов'язань. Наявність у країні ліміту СДР дає право придбати в його межах в іншої країни конвертовану валюту в обмін на СДР.

Вартість СДР визначається на базі п'яти найважливіших валют у світі (долар США, японська єна, німецька марка, французь­кий франк, фунт стерлінгів) за допомогою спеціальних коефіці­єнтів.

Спеціальна європейська валютна одиниця ЕКЮ є колектив­ною валютою, яка базується на «кошику» з національних валют держав-членів ЄС Уведена в дію в 1979 році, як міжнародна роз­рахункова одиниця між валютними органами них країн.

ЕКЮ служить еталоном вартості для валют-учасниць її «ко­шика» при встановленні між ними курсів обміну.

До приватних осіб ЕКЮ не потрапляють і відповідно не беруть участі у звичайних комерційних розрахунках за товари, і послуги, але у зв'язку з переростанням Європейських співтовариств у Євросоюз ЕКЮ памірені перетворити у гроші Союзу.

 

Валютні ринки світу

Валютний ринок визначають як систему соціально-економічних та Організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і, платіжних документів і іноземних валютах. Валютні рин­ки служать механізмом, за посередництвом якого ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ міжнародні розрахунки к міжнародній торгівлі, на світовому рин­ку послуг, при міжнародному русі капіталів та інші розрахунки, які передбачають обмінні операції з валютами різних країн.

Операції на валютних ринках здійснюються на умовах спот (негайного постачання валют) або у формі термінових угод з постачанням валют через обумовлений період (1-3 місяці н більше) за обумовленим у момент укладання угоди курсом (тобто на умовах форвард).

Найбільші міжнародні валютні ринки діють у Лондоні, Франк-фурті-на-Майні, Парижі, Нью-Йорку, а також у Токіо, Гонконзі, Сингапурі, Бахрейні.

Функціонування та розвиток валютних ринків світу" у значній мірі залежить від стабілізації валютного механізму, що діє у сві­товій валютній системі, від національних і наднаціональних за­ходів, що здійснюються у валютній сфері. Сукупність таких захо­ді) складає поняття валютна політика. а наднаціональному рів­ні валютна політика здійснюється міжнародними валютно-кредитними організаціями, з метою регулювання міжнародних валютних відносин. На національному рівні валютна політика є сукупністю заходів, які проводяться державами та їхніми центральними бан­ками у сфері валютних відносин з метою впливу на платіжний баланс, валютні курси її на конкурентоспроможність національно­го виробництва.

Валютна політика поділяється на поточну н довготривалу структурну. Поточна валютна політика являє собою щоденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку і має дві ос­новні форми: дисконтну та девізну. Дисконтна політика — це по­літика, направлена на регулювання валютного курсу, руху капі­талів і платіжного балансу шляхом зміни процентних ставок за кредити. Девізна політика не регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіз).

Під довгостроковою структурною валютною політикою розумі­ють здійснення довгострокових структурних змін у міжнародно­му валютному механізмі шляхом міждержавних переговорів та угод, як правило, в рамках МВФ або па регіональному рівні. входять у валютну політику, відносяться:

До заходів, входить:

— девальвація;

— ревальвація;

— валютна інтервенція;

— валютний демпінг;

— валютна блокада;

— валютні обмеження та інше

Девальвація — це офіційне (здійснюване законодавчим шля­хом) зниження курсу національної валюти по відношенню до іно­земних валют. Девальвація, як правило, використовується з метою заохочення експорту та скорочення імпорту для покрашення платіжного балансу шляхом приведення офіційного курсу у, від­повідність з ринковим курсом провідних валют. Такий захід буває ефективним тільки на дуже короткий термін і, якщо не вжити інших необхідних заходів, може вилитись у поглиблення інфляції и понижений життєвого рівня народу. Буває, що девальвація є тільки офіційним признанням зниження курсу національної ва­люти після того, як таке зниження відбулося стихійно.

Ревальвація (ревалоризация) — це підвищення офіційного кур­су національної валюти по відношенню до інших валют. Країна, що ревальвує національну валюту, дістає змогу придбати іно­земну валюту. Цей захід використовується, як правило, для бо­ротьби з інфляцією і для стримування зростання активного саль­до платіжного балансу. Від. ревальвації значний виграш мають експортери капіталу та імпортери товарів.

Валютна інтервенція — це втручання держави (через централь­ний банк) в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти. Валютна інтервенція являє собою досить велику за масштабами операцію, яка проводиться у визначений і досить Короткий проміжок часу.

Валютний демпінг — це різновид демпінгу, при якому експорт товарів відбувається за цінами, нижчими від світових, шляхом застосування спеціального зниження валютних курсів, які відо­бражають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевершу­ють знецінення грошей на внутрішньому ринку експортуючої країни.

Валютна блокада - це сукупність примусових валютних за­ходів, які використовуються одними державами по відношенню до інших з метою добитися від останніх виконання тих чи інших вимог. Валютна блокада є різновидом економічної блокади. До валютної блокади належать такі заходи, як блокування рахунків, кредитна блокада та валютні обмеження.

Валютні обмеження — це система нормативних правил, вста­новлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій. Валютні обмеження передбачають;

— регулювання переказів і платежів за кордон, вивозу ка­піталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків і цінних паперів;

-— заборону вільного продажу й купівлі іноземної валюти;

— обов'язкову передачу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом.

Для кращого розуміння міжнародних валютних відносин і валютних ринків необхідно ще розібратись з такими категоріями, як валютні операції, валютний арбітраж, валютні резерви.

Валютні операції — це угоди з купівлі та продажу іноземних банкнот, казначейських білетів і монет, платіжних документі», ви­писаних г. іноземній валюті (чеків, переказів, векселів, акредити­вів тощо), а також операції [з золотом.

Валютний арбітраж - це банківська операція з купівлі-продажу валюти, яка проводиться банками (арбітражерами) з метою отримання спекулятивного прибутку, який являє собою різ­ницю в курсах однієї й тієї ж валюти на різних валютних рин­ках.

Валютні резерви — це централізовані запаси золота та іноземної валюти, які знаходяться в центральних банках і фінансо­вих органах країни чи в міжнародних валютно-кредитних Організаціях і використовуються для здійснення міжнародних розрахун­ків і платежів.

 

 

Світовий ринок золота

Світовий ринок золота — це система відносин купівлі прода­жу золота, це сукупність центрів, де здійснюються купівельно-продажні операції із золотом, в основному для промислових ці­лей і приватної тезаврації. Тезаврацією називають процес на­громадження золота банками, скарбницями, різними фондами, а також приватного нагромадження золота як скарбу.

Суб'єктами світового ринку золота виступають комерційні банки, фірми, приватні особи, а також виконавчі валютні органи.

Запримічено тенденцію до постійного розширення попиту на золото для потреб ювелірного виробництва (більше половини усього золота), електроніки, стоматології, для виготовлення мо­нет і медалей.

Широко поширені у світі приватні тезаврації. Найбільше приватні нагромадження золота зосереджені в Індії, а ще більше у Франції (майже половина європейських приватних тезаврацій).

У світі функціонує зверх 40 міжнародних ринків золота. Най­більші з них знаходяться в Цюріху та Лондоні, на долю яких припадає переважна частина сукупного обороту всіх міжнародних

55ринків золота. Із внутрішніх ринків перше місце за обсягом угод займає Париж. До великих міжнародних центрів з торгівлі золо­том відносяться ринки Женеви, Брюселя, Франкфурта-на-Майні, Мілана, Стамбула, Дубая, Карачи, Бомбея, Калькути, Токіо, Йокогами, Бангкоку, Сингапуру, Маніли, Касабланки, Дакару, Джибуті, Торонто, Вініпегу, Каракасу, Мехіко. Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу. За останні 20 років помітно розвивається торгівля золотом" в містах США — в Нью-Йорку, Чикаго, Детройті. Буфало, Сан-Франциско.

Ціна золота залежить від складного комплексу факторів, го­ловним з яких можна назвати: стан попиту та пропозиції, розта­шування рийку, транспортні та страхові витрати, ступінь ризику»; фізична форма запропонованого металу, ступінь втручання державних органів у діяльність ринку, економічний, валютний і фінансовий стан країни, де знаходиться ринок.

На різних європейських ринках золота, як і на інших най­більших міжнародних ринках ціни встановлюються на більш або менш однаковому рівні і змінюються головним чином у відповід­ності з динамікою Ціни на золою на ринках Цюріха і Лондона-У той же час, па ринках деяких азіатських країн операції із зо­лотом обмежуються або забороняються, а тому ціни на золото там можуть помітно відхилятись від цін основних міжнародних центрів.

Золото продається в найрізноманітніших формах, але най­більше розповсюджена торгівля золотими зливками та монета­ми. Золоті зливки найчастіше мають вагу 12.5 кілограмів і 1 кі­лограм. Із монет найбільшою популярністю користуються південноафрикаеські крюгеренди, англійські золоті соверени, французь­кі золоті наполеондори В 20 франків, 20-доларові монети

США, німецькі монети в 20 рейхсмарок. Крім монет і зливків, золото продається у вигляді медалей, листів, пластинок, дроту, а іноді й у формі золотих сертифікатів, які дають право пред'явникові отримати певну кількість чистого золота.